Студопедия — Що здійснює управління активами
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Що здійснює управління активами






Реалізація правосуб’єктності НПФ через особу, що здійснює управління активами, також має важливе значення для розкриття особливостей цивільно-правового статусу НПФ, адже управління активами має на меті задоволення основного інтересу учасників НПФ — отримання інвестиційного прибутку на пенсійні активи. Аналізуючи механізм реалізації правосуб’єктності НПФ через особу, що здійснює управління активами, розглянемо внутрішні відносини між НПФ і такою особою, та зовнішні відносини особи, що здійснює управління активами, із третіми особами, в яких реалізується правосуб’єктність НПФ.

Управління активами у сфері недержавного пенсійного забезпечення може здійснювати: 1) компанія з управління активами; 2) банк лише щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду; 3) професійний адміністратор, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами. Усіх наведених суб’єктів можна позначити терміном „особа, що здійснює управління активами”.

Як правило, у літературі вживається термін „компанія з управління активами”, що вважаємо не зовсім правильним, оскільки таке вживання звужує обсяг поняття, що насправді мається на увазі. Наприклад, А.В. Попова, характеризуючи правове становище учасників ринку цінних паперів, відносить до таких учасників компанію з управління активами та професійного адміністратора[125]. Такий підхід викликає певні заперечення, адже професійний адміністратор є лише тоді професійним учасником ринку цінних паперів, коли він отримав ліцензію на здійснення діяльності з управління активами, що не завжди має місце. Автор могла б уникнути цієї суперечності, якби учасниками ринку цінних паперів було названо осіб, що здійснюють управління активами, а далі наведено їх розподіл.

Згаданий автор визначає компанію з управління активами з позиції господарського права як юридичну особу, яка створюється у встановленому законом порядку у формі господарського товариства, здійснює діяльність з управління активами на підставі ліцензії ДКЦПФР і володіє спеціальною господарською правосуб’єктністю[126]. Фактично, ця дефініція серед ознак компанії з управління активами містить саме визначуване (управління активами), а тому не розкриває зміст поняття „особа, що здійснює управління активами”.

Відсутнє чітке й однозначне визначення поняття „управління активами” і в законодавстві. Якщо звернутися до Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 року, то у ч. 1 ст. 18 цього Закону вживається термін „управління активами інституційних інвесторів”. За визначенням — це професійна діяльність учасника фондового ринку — компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів. Більш конкретних норм стосовно управління активами НПФ у Законі України „Про цінні папери та фондовий ринок” немає, оскільки ч. 2 ст. 18 у частині регулювання діяльності з управління активами інституційних інвесторів відсилає до спеціального законодавства.

У ч. 6 ст. 4 Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року, зі змінами й доповненнями, управління активами також не розкривається: це професійна діяльність учасника фондового ринку — компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності.

Можна прослідкувати, що законодавство розглядає управління активами як різновид діяльності, а саме професійної діяльності на фондовому ринку. Але за своєю цивільно-правовою природою управління активами є цивільними правовідносинами, які характеризуються фідуціарним характером, спеціальними вимогами до суб’єктного й об’єктного складу та особливостями здійснення цих правовідносин.

Беневоленська З.Е. розкриває поняття „управління” як спрямовану на об’єкт цивільних прав систематичну професійну діяльність, яка здійснюється засобами і з метою, що не суперечать закону або іншим правовим актам[127]. Спробу визначити „управління” як цивільно-правову категорію здійснила І.В. Венедіктова: це „виконання довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника, по володінню, користуванню й розпорядженню його майном і в його інтересах”[128]. Слюсаревський М.М. вважає, що термін „управляти” придатний для визначення дій особи по реалізації чужого, не належного їй майнового права[129].

Щодо дій, які може здійснювати управитель, то в теорії цивільного права склався підхід, відповідно до якого під „управлінням” мається на увазі вчинення управителем не лише юридичних, але й будь-яких фактичних дій в інтересах власника або вигодонабувача, якщо ці дії не заборонені законом або договором і не суперечать визначеним цілям[130].

На наш погляд, у рамках тієї моделі недержавного пенсійного забезпечення, яка існує в Україні, особа, що здійснює управління активами, вчиняє з пенсійними активами, які перебувають у її управлінні, всі дії, що випливають із правомочностей власника пенсійних активів. Фактичні дії з управління активами мають свою специфіку в порівнянні з фактичними діями, які вчиняються з приводу інших об’єктів цивільних прав, і часто такі дії неможливо відокремити від юридичних.

Оскільки активи пенсійного фонду в найбільш загальному розумінні є майном, доцільно визначити, чи підпадає управління активами під правове регулювання управління майном. На нашу думку, управлінню активами притаманні елементи інституту управління майном. Такий висновок підтверджується насамперед тим, що активи пенсійного фонду є по своїй суті майном. Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Гроші та цінні папери є у свою чергу різновидом речей згідно зі ст. 177 ЦК України. Власне, управління грошовими коштами, що можуть бути одним із об’єктів цивільних прав, у формі яких перебувають пенсійні активи, передбачене главою 70 ЦК України, яка називається „Управління майном”.

При управлінні майном і управлінні грошовими коштами співпадають такі основні елементи правового регулювання: передання пенсійних активів в управління на певний строк, здійснення управління за плату, дія управителя в інтересах установника або вигодонабувачів. Не вписується в конструкцію управління майном лише представницький характер управління активами, адже управитель майном відповідно до ст. 1029 ЦК України діє від свого імені, тоді як особа, що здійснює управління активами, діє від імені пенсійного фонду згідно зі ст. 40 Закону України про НПЗ.

Вважаємо, що до відносин з управління активами можуть застосовуватися норми про управління майном у частині, що не суперечить суті відносин з управління активами. Швидкий розвиток інституту управління активами (до речі, не тільки у сфері недержавного пенсійного забезпечення) вимагає більш гнучких підходів до конструювання договірної моделі управління майном, передбаченої ЦК України.

На доречність застосування інституту управління майном при управлінні активами НПФ вказувала, наприклад, І.В. Венедіктова: „…Довірче управління пенсійними фондами передбачає право управителя розпоряджатися відокремленим майновим фондом за власним розсудом, але за цільовим призначенням і в інтересах вкладника (установника управління) з установленими пенсійними виплатами за рахунок накопичення заощаджених коштів і прибутків від ефективного управління ними”[131].

З точки зору господарського права, управління активами НПФ також запропоновано розглядати як різновид господарської діяльності з управління майном. При цьому послуга з управління майном визначається як комплекс дій юридичного і фактичного характеру, спрямованих на ефективну реалізацію повноважень стосовно прийнятого в управління майна, що здійснюються управителем з дотриманням встановлених (нормативно-правовими актами і договором) вимог з метою отримання доходу для власників (правоволодільців), збільшення вартості майна або досягнення для них іншого соціально-економічного ефекту[132].

Важливим є питання про речово-правовий чи зобов’язально-правовий характер управління активами, для чого доцільно проаналізувати відповідні позиції науковців щодо правової природи управління майном. Сліпченко С.О. відносить правомочності володіння, користування й розпорядження майном до правомочності управління, чим, по суті, ставить знак рівності між правом власності й управлінням[133].

Слюсаревський М.М. відстоює погляд про зобов’язальну природу правовідносин власник – управляючий і прав управляючого щодо майна. Основними ознаками цього інституту, які свідчать про його зобов’язально-правовий характер, на думку науковця, є: об’єкт управління — дії управляючого, а не майно; право, що отримує управляючий, установлюється не в його інтересі, а в інтересах власника або вказаної ним особи (вигодонабувача); право, що отримує управляючий, зобов’язує його до певних дій; зміст права, що отримує управляючий, може бути у кожній новій угоді різним[134].

Підтримує позицію щодо зобов’язально-правового характеру прав І.В. Венедіктова, яка стверджує, що власник не делегує довірчому управителеві свої правомочності, а покладає на нього через договір певні обов’язки по управлінню майном[135]. Точка зору, що укладаючи договір управління майном, власник не передає свої повноваження управителеві, а покладає на останнього обов’язок по здійсненню управління майном, для забезпечення ефективного виконання якого управителя одночасно наділено відповідними повноваженнями, висловлювалась іншими науковцями. Здійснюючи управління переданим майном і вступаючи у правовідносини з третіми особами, управитель виступає в якості суб’єкта зобов’язальних правовідносин в інтересах установника чи вигодонабувача[136].

У літературі представлені також точки зору щодо поєднання речово-правових та зобов’язально-правових елементів у природі управління майном. Зокрема, Р.А. Майданик розглядає управління майном як тримання залежного характеру, що одночасно містить у собі реальні й зобов’язальні елементи, займає проміжне місце (і перехідне) між власністю та володінням, абсолютними і зобов’язальними правами[137]. На думку М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського, здійснюючи управління ввіреним майном і вступаючи в різні правовідносини з третіми особами, довірчий управитель діє в якості суб’єкта зобов’язальних правовідносин в інтересах установника довірчого управління й вигодонабувача. Разом із тим, він отримує абсолютний захист від незаконних дій третіх осіб[138].

Ми схильні погодитися із тим, що управлінню активами притаманний зобов’язально-правовий характер. Особа, що здійснює управління активами, є суб’єктом зобов’язальних правовідносин, з таких підстав: 1) об’єктом управління активами є не речі в матеріальному значенні, а дії особи, що здійснює управління активами, з реалізації правомочностей власника пенсійних активів, які передані в управління; 2) управління активами, як і будь-яке зобов’язання, спрямоване на його припинення шляхом належного виконання; 3) особа, що управляє активами, діє в межах, установлених не тільки законом, а й договором; 4) особа, що управляє активами, діє в інтересах учасників НПФ (вигодонабувачів); при цьому інтерес особи, що здійснює управління активами, полягає в отриманні винагороди, яка прямо залежить від ефективності управління (вартості чистих активів пенсійного фонду); 5) особа, що управляє активами, здійснюючи правомочності власника пенсійних активів, повинна вказувати, що діє в якості управителя.

У зв’язку із вищезазначеним конструкція права власності учасників на пенсійні кошти, закріплена Законом України про НПЗ, створює підстави для наукових дискусій. Більшість авторів, які досліджували правову природу коштів у безготівковій формі, розглядають кошти на банківських рахунках у якості зобов’язальних прав клієнтів[139]. Конструкція права власності учасників на пенсійні кошти є не зовсім коректною, адже грошові кошти учасників у безготівковій формі являють собою виключне право або зобов’язальне право вимоги.

Повноваження учасника НПФ як власника пенсійних коштів є лише формальними, оскільки численні обмеження, які існують за законом, ускладнюють або взагалі виключають можливість використання й розпорядження учасниками пенсійних коштів на власний розсуд. Більше того, пенсійні кошти є за своєю правовою природою фікцією, грошовим еквівалентом пенсійних активів у вигляді записів на індивідуальних пенсійних рахунках учасників НПФ. Тому розпорядження пенсійними коштами як річчю є фізично неможливим. Отже, учасники НПФ повинні виступати не власниками пенсійних коштів, а носіями зобов’язальних прав у сумі пенсійних коштів, що обліковуються на їхніх індивідуальних пенсійних рахунках. Зважаючи на це, пропонується абзац 1 ч. 3 ст. 8 Закону України про НПЗ, який передбачає право власності учасників на пенсійні кошти, викласти в редакції: „Накопичені пенсійні кошти в сумі розміру пенсійних внесків, що сплачені на користь учасника фонду, та розподіленого на його користь прибутку (збитку), являють собою грошове зобов’язання пенсійного фонду перед учасником пенсійного фонду.” Окрім цього, ч. 2 ст. 66 Закону України про НПЗ необхідно викласти в редакції: „Право на отримання пенсійної виплати успадковується особою (особами), що є спадкоємцем учасника, якому таке право належало”.

Таким чином, „управління активами” можна визначити як зобов’язальні правовідносини між НПФ та особою, що здійснює управління активами, щодо надання такою особою за плату послуг з інвестування пенсійних активів у дозволені законодавством об’єкти цивільних прав, в інтересах учасників НПФ, з метою збереження реальної вартості пенсійних активів і отримання прибутку на користь учасників.

Зобов’язальні правовідносини між НПФ і особою, що здійснює управління активами, є передумовою виникнення безпосередньо представницьких відносин, у яких реалізується правосуб’єктність НПФ. Здійснюючи управління активами, управитель вступає в різні правовідносини з третіми особами. При управлінні активами управитель виступає від імені НПФ, оскільки здійснює його цивільні права та обов’язки, виконуючи правомочності володіння, користування і розпорядження в обсязі, встановленому в законодавстві й договорі.

НПФ не наділений правом відповідно до закону самостійно управляти пенсійними активами. Саме інститут представництва дозволяє особі, що здійснює управління активами, реалізовувати правосуб’єктність НПФ. Тому в частині вчинення юридичних дій управління активами одночасно відноситься до правової конструкції представництва.

Управління активами у сфері недержавного пенсійного забезпечення, безумовно, має ознаки інституту представництва. Зокрема, у ч. 1 ст. 40 Закону України про НПЗ йдеться про те, що особа, що здійснює управління активами, вчиняє правочини від імені пенсійного фонду. Так, особа, що здійснює управління активами, за рахунок пенсійних активів укладає договори банківського вкладу, договори купівлі-продажу нерухомого майна, договори купівлі-продажу цінних паперів та інші.

Статтею 40 Закону України про НПЗ передбачені й обмеження щодо укладання правочинів особою, що здійснює управління активами, від імені пенсійного фонду. Наприклад, ця особа не має права від імені пенсійного фонду надавати позику або брати кредит, які підлягають поверненню за рахунок пенсійних активів; укладати від імені пенсійного фонду договори купівлі-продажу, дарування та інші правочини щодо відчуження пенсійних активів з пов’язаними особами пенсійного фонду, а також із іншими пенсійними чи інвестиційними фондами, активами яких особа управляє.

Підтверджується такий висновок і ч. 1 ст. 18 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” та ч. 6 ст. 4 Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, де безпосередньо хоча й не зазначено, що компанія з управління активами інституційних інвесторів (до яких за визначенням, наведеним у законах, належать НПФ) може діяти від імені інституційного інвестора, але йдеться про те, що компанія з управління активами провадить діяльність від власного імені або на підставі відповідного договору з інституційним інвестором. Сполучник „або”, очевидно, допускає, що компанія з управління активами може діяти не тільки від власного імені. Особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду, повинна діяти від імені НПФ, оскільки лише в такому випадку є можливою реалізація правосуб’єктності НПФ, яку НПФ не здатний реалізувати самостійно.

Таким чином, у внутрішніх відносинах із НПФ особа, що здійснює управління активами НПФ, є стороною цивільно-правового зобов’язання, яка за плату надає послуги з інвестування пенсійних активів у дозволені законодавством об’єкти цивільних прав, в інтересах учасників НПФ, з метою збереження реальної вартості пенсійних активів і отримання прибутку на користь учасників. У відносинах із третіми особами, в яких реалізується правосуб’єктність НПФ, особа, що здійснює управління активами, вчиняє з пенсійними активами всі дії, що випливають із правомочностей власника пенсійних активів, внаслідок яких набуваються, здійснюються цивільні права й обов’язки НПФ.

Особа, що провадить управління активами, здійснює управління особисто. Відповідно до ч. 4 ст. 1033 ЦК України управитель діє без довіреності. Оскільки Законом України про НПЗ інших вимог не передбачено, вважаємо, що застосовується ця норма ЦК України, тому неправомірними є вимоги до особи, що здійснює управління активами, пред’явити довіреність на такі дії. Водночас, як зазначено в ч. 2 ст. 1038 ЦК України, управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов’язані з управлінням, зобов’язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. Також відповідно до ч. 3 ст. 1038 ЦК України у правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються в письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем.

Отже, при укладанні особою, що здійснює управління активами, договорів щодо інвестування пенсійних активів, необхідно вказувати, що ця особа діє від імені НПФ. В іншому випадку, як зазначено в ч. 3 ст. 1038 ЦК України, особа, що здійснює управління активами, зобов’язується перед третіми особами особисто.

Відповідальність особи, що здійснює управління активами, не є належним чином врегульована в законодавстві про недержавне пенсійне забезпечення. В окремих випадках можна скористатися загальними нормами ЦК України, але вони не завжди враховують специфіку управління пенсійними активами. Умови відповідальності управителя встановлені у ст. 1043 ЦК України, згідно з якою управитель відповідає за збитки, завдані як з його вини, так і випадково, якщо не доведе, що збитки є результатом непереборної сили або винних дій установника управління або вигодонабувача.

Але, на наш погляд, ст. 43 Закону України про НПЗ, що встановлює відповідальність, є спеціальною по відношенню до згаданої статті ЦК України, тому застосовується саме ст. 43 Закону. Відповідно до цієї статті особа, що здійснює управління активами пенсійних фондів, несе відповідальність перед пенсійним фондом за виконання своїх зобов’язань і збитки, завдані пенсійному фонду внаслідок порушення цією особою законодавства, положень інвестиційної декларації пенсійного фонду або договору про управління активами пенсійного фонду, всім майном, що належить їй на праві власності. Збитки, завдані учасникам фонду внаслідок таких порушень, відшкодовуються за рахунок резервного фонду особи, що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, а у разі недостатності резервного фонду — за рахунок іншого майна цієї особи.

Виходячи із вищезазначених норм та суті договору про управління активами, можна зробити висновок, що особа, яка здійснює управління активами, вважатиметься такою, що порушила договір і буде зобов’язана відшкодувати збитки виключно у випадку, якщо їх було завдано внаслідок порушення законодавства, положень інвестиційної декларації пенсійного фонду або договору про управління активами пенсійного фонду.

Слід також мати на увазі, що відсутність певного рівня прибутку від інвестування пенсійних активів сама по собі не може вважатися порушенням договору про управління активами, адже при вступі до НПФ учасники несуть ризик зменшення вартості їхніх пенсійних активів через невдале розміщення таких активів при дотриманні вимог законодавства. Звичайно, при встановленні порушення повинні застосовуватися не тільки норми, що встановлюють обмеження при інвестуванні пенсійних активів, а й загальні засади цивільного законодавства, а саме справедливість, розумність та добросовісність при управлінні активами, а також „принцип розсудливої людини”, якщо його критерії встановлені в договорі про управління активами.

Зі ст. 1043 ЦК України, ст. 43 Закону України про НПЗ випливає, що договором про управління активами не може встановлюватися відшкодування збитків у меншому розмірі, а лише в повному обсязі. Якщо ж у договорі встановлюється сплата неустойки, вона може бути лише штрафною, а не альтернативною чи заліковою.

Згідно з ч. 2 ст. 1043 ЦК України, ст. 43 Закону України про НПЗ особа, що здійснює управління активами, несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв’язку з здійсненням управління активами. На застосування до управителя субсидіарної відповідальності вказується й у літературі[140], що пояснюється специфічними відносинами, які виникають при управлінні майном. Згідно з ч. 3 ст. 1043 ЦК України субсидіарна відповідальність особи, що здійснює управління активами, настає також у разі вчинення правочинів із перевищенням наданих їй повноважень або встановлених законом обмежень. Причому, на наш погляд, у недержавному пенсійному забезпеченні така відповідальність не залежить від того, чи знали треті особи про перевищення повноважень або обмежень.

Оскільки норма ЦК України як загальна сконструйована по-іншому, вважаємо, що ст. 43 Закону України про НПЗ як спеціальну необхідно доповнити частиною: „Особа, що здійснює управління активами, несе субсидіарну відповідальність за вчинення правочинів із перевищенням повноважень або встановлених обмежень всім своїм майном незалежно від того, чи треті особи, які беруть участь у правочині, знали або могли знати про перевищення особою, що здійснює управління активами, наданих повноважень або встановлених обмежень”.

Розмежування термінів перевищення „наданих повноважень” та „встановлених обмежень” полягає в наступному. Якщо особа, що здійснює управління активами, перевищує встановлені обмеження (ці обмеження встановлюються законом та інвестиційною декларацією), правочин, вчинений нею, не буде чинним (ч. 1 ст. 203 ЦК України), тому в жодному випадку не створюватиме, не змінюватиме та не припинятиме права та обов’язки для НПФ.

Розпорядження пенсійними активами на фідуціарних засадах вимагає від особи, що провадить управління активами, використання цих пенсійних активів виключно в інтересах учасників і для покриття витрат, безпосередньо пов’язаних із управлінням. Наприклад, згідно із Законом США „Про пенсійне забезпечення” подібний фідуціарний обов’язок управителя НПФ передбачає, що кошти фонду мають використовуватися виключно для виплат пенсій його учасникам і покриття управлінських витрат[141].Закон України про НПЗ встановлює суворі вимоги до цільового використання пенсійних активів: вони можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду з метою отримання доходу на користь учасників фонду, виконання зобов’язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов’язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення. У ч. 1 ст. 48 Закону України про НПЗ визначено перелік таких витрат, який проте не є вичерпним. Вважаємо не зовсім точним формулювання підпункту 9 ч. 1 ст. 48 Закону, відповідно до якого пенсійні активи можуть бути використані для оплати інших послуг, здійснення яких передбачено названим Законом або іншими нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення та на оплату яких можуть бути використані пенсійні активи. Достатньою підставою виникнення права здійснити витрати за рахунок пенсійних активів повинна бути наявність послуги, на яку витрачаються пенсійні активи, у Законі України про НПЗ або інших нормативно-правових актах з питань недержавного пенсійного забезпечення. З метою уникнення двозначностей вважаємо за доцільне виключити з підпункту 9 ч. 1 ст. 48 Закону України про НПЗ слова „та на оплату яких можуть бути використані пенсійні активи”.

Перевищення ж наданих повноважень має договірне походження, у такому випадку правочин вчиняється особою, що здійснює управління активами, поза межами договірних повноважень, але в рамках встановлених обмежень. Такий правочин є чинним, з урахуванням особливостей, про які йдеться нижче.

Ні ЦК України, ні Закон України про НПЗ не містять спеціальних норм щодо наслідків вчинення правочинів з перевищенням повноважень, тому можна скористатися іншими нормами ЦК України. Так, правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює та припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України); або якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді від нього (ст. 1017 ЦК України). За аналогією закону, правочин, вчинений із перевищенням наданих повноважень створює, змінює чи припиняє права та обов’язки для НПФ, якщо його в подальшому схвалив НПФ, або якщо цього вимагали інтереси учасників, а особа, що здійснює управління активами, не могла попередньо запитати НПФ або не отримала у розумний строк відповіді від нього. Такою нормою слід доповнити ст. 43 Закону України про НПЗ, а поки відповідні зміни не внесено, доцільно передбачати аналогічне положення в договорі про управління активами.

Укладення особою, яка провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду правочинів,[142] які порушують або наслідком яких є порушення норм законодавства з недержавного пенсійного забезпечення, умов договору про управління активами або умов інвестиційної декларації, є підставою для розірвання договору з ініціативи НПФ (п. 3 ч. 2 ст. 37 Закону України про НПЗ)
.






Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 388. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Типовые ситуационные задачи. Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической   Задача 1. Больной К., 38 лет, шахтер по профессии, во время планового медицинского осмотра предъявил жалобы на появление одышки при значительной физической нагрузке. Из медицинской книжки установлено, что он страдает врожденным пороком сердца....

Типовые ситуационные задачи. Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт. ст. Влияние психоэмоциональных факторов отсутствует. Колебаний АД практически нет. Головной боли нет. Нормализовать...

Эндоскопическая диагностика язвенной болезни желудка, гастрита, опухоли Хронический гастрит - понятие клинико-анатомическое, характеризующееся определенными патоморфологическими изменениями слизистой оболочки желудка - неспецифическим воспалительным процессом...

Правила наложения мягкой бинтовой повязки 1. Во время наложения повязки больному (раненому) следует придать удобное положение: он должен удобно сидеть или лежать...

ТЕХНИКА ПОСЕВА, МЕТОДЫ ВЫДЕЛЕНИЯ ЧИСТЫХ КУЛЬТУР И КУЛЬТУРАЛЬНЫЕ СВОЙСТВА МИКРООРГАНИЗМОВ. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОЛИЧЕСТВА БАКТЕРИЙ Цель занятия. Освоить технику посева микроорганизмов на плотные и жидкие питательные среды и методы выделения чис­тых бактериальных культур. Ознакомить студентов с основными культуральными характеристиками микроорганизмов и методами определения...

САНИТАРНО-МИКРОБИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ВОДЫ, ВОЗДУХА И ПОЧВЫ Цель занятия.Ознакомить студентов с основными методами и показателями...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия