Парадигма 12
Відмінювання особових займенників спочатку представляло групування суплетивних форм. Називний однини є рефлексом протоіндоєвропейського egom,пор. також скр. ahám. Форма родового відмінка однини базується на присвійному прикметнику, що супроводжується суфіксом невідомого походження. Індоєвропейський давальний однини займенника утворювався за допомогою суфікса *-so. Форма знахідного відмінка є рефлексом і.-є. *-me до якої додалася частка *-ge. Проте давньоанглійська форма mē; утворилася за аналогією з давальним. Називний множини є рефлексом і.-є. *wey-, пор. також: скр. vay-ám ‘ми’. В родовому відмінку множини до основи *ns- додався суфікс *-ero-. Виключення становить давньоісландська, де суфікс поєднувався з номінативною основою *we(y)-. Давальний та знахідний множини є рефлексами і.-є. *ns- (скр. nas), до якого в готській мові додався суфікс давального -is, а в давньоанглійській та давньоверхньонімецькій знахідний відмінок утворився шляхом додавання суфікса -іс/ih. Базою для називного відмінка двоїни стала індоєвропейська форма *wed. Двоїна родового має той самий суфікс, що і множина. Закінчення двоїни давального та знахідного за аналогією перейшли в готській та давньоісландській з відповідних закінчень множини. Нижче наведено відмінювання другої особи особового займенника, парадигма якого також була суплетивною. Зупинимось на певних особливостях його парадигми. Так, у знахідному відмінку однини до основи *te додалася частка *-ge. В готській мові голосна u називного з’явилася за аналогією у формі знахідного відмінка. В називному відмінку множини і.-є. *ū; модифікувався, за виключенням готської мови, де він зберігся (пор. також авест. yūs, лит. jū̃s). У давальному та знахідному відмінках множини і.-є. *wes у германських мовах зазнав редуплікації. У формі називного відмінка двоїни відбувається зміна голосного в усіх германських мовах, окрім готської. Парадигма 13
Форми займенника третьої особи різнилися за родами: чоловічий, жіночий, середній. Представимо їх парадигми. Парадигма 14
|
