Парадигма 11
Більшість прикметників у германських мовах відмінювалася як за слабкою, так і за сильною відміною. Проте існували прикметники, які мали виключно сильну (гот. alls ‘кожен’, fulls ‘повний’ та ін.) або слабку (гот. taisma ‘правий’ ibna ‘схожий’) форму. За слабкою відміною змінювалися прикметники в порівняльному ступені, дієприкметники І, порядкові числівники. Між прикметниками сильної і слабкої відмін існували семантичні розбіжності. Слабкі прикметники виражали постійну ознаку предмета і вживалися як прикладки. Спорадично слабкі прикметники супроводжувалися вказівним займенником, який поступово перетворився на граматичний супровідник іменника й уживаного з ним прикметника (означений артикль). Тому незалежно від іменника прикметник мав категорію означеності / неозначеності. Ступені порівняння прикметників. Для індоєвропейської мови-основи реконструюють наступні суфікси при утворенні ступенів порівняння прикметників: *-ies/-ios (компаратив) *-isto (суперлатив). У спільногерманській суфіксом порівняльного ступеня були *-iza та *-oza, а найвищого ступеня – *-ist або *-ōst. У західногерманських мовах у порівняльному ступені прикметників -z перейшов у -r (ротацизм). Окрім того в західногерманському ареалі кореневий голосний зазнавав умлауту у тих прикметників, у яких суфікси ступенів порівняння походять від основ *-iza, *-ist. Напр.: ‘довгий’ звичайний вищий найвищий двн.-англ. lang lengra lengest; двн.-в.-нім. lang lengiro lengist; двн.-ісл. langr lengi lengstr. Поряд з вищезазначеними суфіксами в індоєвропейській мові-основі існували суфікси *-ter-, *-tm-, рефлекси яких збереглися в окремих германських мовах. Напр.: і.-є. *-ter- гот. anþar ‘інший’, двн.-англ. ōþer, двн.-в.-нім. andar; і.-є. *-tm- гот. fruma ‘перший’, двн.-англ. forma, meduma ‘середній’. У низці слів індоєвропейських мов вищий та найвищий ступені прикметників утворювалися від іншого кореня, ніж у звичайному ступені. Напр.: лат. bonus ‘хороший’ – melior – optimus. Такі форми називають суплетивними. Напр.: ‘хороший’ звичайний вищий найвищий гот. goþs batiza batists; двн.-англ. gōd betera (bettra) betst; двн.-в.-нім. guot bez,z,iro bez,z,isto; двн.-ісл. goðr betri baztr. Подальший розвиток прикметників має певні особливості розвитку в кожній з германських мов. Так, в англійській мові, зокрема в середньоанглійський період, спостерігається уніфікація форм, пов’язана з редукцією закінчень. У XIV ст. зникає система відмінків, а типи відмінювання розрізняються лише в однині, категорія числа – тільки в сильній відміні. У XV ст. прикметник перетворюється на невідмінювану частину мови. Вищий та найвищий ступені порівняння в середньо-англійський період утворюються за допомогою суфіксів -er, -est відповідно. В середньоанглійській набувають поширення сполучення з more, most для творення ступенів порівняння, а починаючи з XVII ст. В залежності від кількості складів чітко диференціюють утворення прикметників аналітичним (more, most) або синтетичним (-er, -est) шляхом. У сучасній нідерландській мові прикметник має дві основні форми – коротку (jong ‘молодий’) та форму на -е (jonge). Перша форма властива для предикативного вживання і при модифікації прикметників середнього роду. У мові африкаанс прикметники мають сильну (нульову) форму та слабку на -е. Напр.: vol ‘повний’ та volle. Прикметники в німецькій мові зазнають також певних змін. Зокрема у середньоверхньонімецький період спостерігається редукція закінчень сильного і слабкого типів відмінювання. Слабка відміна закріпилася з означеним артиклем, частково з неозначеним артиклем та присвійним займенником. У системі ступенів порівняння відбулася уніфікація форм суфіксів: -er(e), -este. Прикметники в ісландській та фарерській мовах змінюються за родами, відмінками, числами і ступенями порівняння. Збереглося два типи відміни – сильна та слабка. Особливістю прикметника в ісландській мові є те, що кожен граматичний рід у множині має власний набір закінчень. Для прикметників у норвезькій, датській та шведській мовах властиві дві форми: ‘сильна’, яка не має закінчення в загальному роді та -t у середньому, та ‘слабка’, що характеризується закінченням -е (для шведської -а).
|
