Парадигма 19

	і.-є.	герм.	гот.	двн.-ісл.	двн.-англ.	двн.-в.-нім.
чол. р. наз.одн. чол. р. род. одн. чол. р. дав. одн. чол. р. зн. одн. чол. р. наз. мн. чол. р. род. мн. чол. р. дав. мн. чол. р. зн. мн.	so teso tosmai tam toy toyzōm toymiz tonz	sa þeza þam(m)ē/ō þan(ōn) þay þayzōn þaymiz þanz	sa þis þamma þana þái þizē þáim þans	sā þess þeim þann þeir þeira þeim þā	sē þæs þǣm þone þā þǣra þǣm þā	der des demu den dē, die dero dēm dē, die
сер. р. наз./ зн. одн. інстр. (дав.) одн. сер. р. наз./зн. мн. жін. р. наз. одн жін. р. род. одн. жін. р. дав. одн. жін. р. зн. одн. жін. р. наз. мн. жін. р. род. мн. жін. р. дав. мн. жін. р. зн. мн	tod tei tā sā tesās tesāy þō(n) tās tesōm toymiz tās	þatō(m) þ(i)ē/ō þō sō þezōz þezay þō þōs þezōn þaymiz þōs	þata þē þō sō þizōs þizái þō þōs þizō þáim þōs	þat þvī, þī þau sū þeirar þeire þā þǣr þeira þaim þǣr	þæt þỹ þā sēo þǣre þǣre þā þā þǣra þæm þā	daz diu diu diu dera deru dea, dia deo dero dēm deo

Індоєвропейський займенник * to поступово набував анафоричної функції, перетворюючись на артикль. У готській мові вказівні займенники ще не функціонують як артиклі, але є постійними супровідниками іменника, що зустрічався в тексті раніше (отже, уже відомий реципієнту). Трансформація вказівних займенників в означений артикль завершується вже в епоху окремого розвитку германських мов. Зокрема, поява означеного артикля в англійській мові датується ХІІ–ХІІ ст. У давньоверхньонімецькій мові вказівний займенник перед іменником є не обов’язковим, проте в середньоверхньонімецький період він вже фіксований та перетворюється на артикль.

Питальні та неозначені займенники. Формипитальних займенників у германських мовах є рефлексами індоєвропейських коренів *k^uei-/*k^ui-/*k^uā;. Займенники, утворені від цих коренів, поєднали в собі функції як питальних, так і неозначених займенників. Їх реконструйована парадигма має такий вигляд:

 

 

Парадигма 20

і.-є.

герм.

гот.

двн.-ісл.

двн.-англ.

двн.-в.-нім.

чол. р. наз.

k u os

χwas

lυas

(huerr)

hwā

hwer

чол. р. род.

k u eso

χweza

lυis

hues

hwæs

hwes

чол. р. дав.

k u osmai

χwammē

lυamma

hweim

hw āēm

hwemu

чол. р. зн.

k u om

χwana

lυana

hwone

hwenan

чол. р. інстр.

k u ē/k u ey

χwē/χwī

lυē

hwī, hwỹ

hwiu

сер. р. наз./зн.

k u od

hwat

lυa

huat

hwæt

hwaz

сер. р. дав.

hwī

Припускають, що в наголошеній позиції ці займенники були питальними, а в ненаголошеній – неозначеними.

Від наведених вище основ утворювалися похідні займенники. Напр.: гот. lυarjis ‘який’, lυаþar ‘який з двох’, lυileikis ‘який’.

В основі творення відносних займенників знаходяться ті самі індоєвропейські корені, від яких походять питальні та вказівні займенники. Вони зазвичай утворювалися за допомогою часток, які додавалися до вказівних займенників. У готській мові це частки – -h, -uh та -еі: sah, sōh, þatuh, saei. У давньоісландській такою часткою виступала -а: sia, siā, þetta. Іншим елементом, що зустрічається не лише в давньоісландській, але й у давньоанглійській та давньоверхньонімецькій, є -se: рун. sasi, susi, þatsi.

Числівник у германських мовах

 

Числівники складають найдавніший пласт індоєвропейської лексики: у мові-основі вже існувала високорозвинена система кількісних і порядкових числівників, у якій була послідовно проведена десяткова система числення. Нижче наведені приклади реконструйованих кількісних числівників у протоіндоєвропейській, в інших індоєвропейських мовах, а також у германських.