Граматичні категорії дієслова в мові-основі

 

Для протоіндоєвропейської мови реконструйовані такі категорії дієслова:

1. вид: презенс, аорист, перфект;

2. спосіб: дійсний, наказовий, побажальний, умовний;

3. стан: активний та середній (медіум);

4. число: однина, множина, двоїна;

5. особа: перша, друга, третя.

Вид. Існує припущення, що часові дієслівні форми виникли на основі видових значень. Отже, особливістю дієслівних основ e прото-індоєвропейській мові було те, що вони виражали дію в певному видовому протіканні. Видову опозицію. тривалості (презенс) та нетривалості (аорист), позначали основи дієслова. Протиставлення в часовій площині виражали закінчення. Напр.: грец. λειπο; ‘я залишаю’ (теперішній тривалий час), ελιπον; ‘я залишив’ (аорист). Так, презенс означав тривалу дію (дія збігається з моментом мовлення), аорист – нетривалу, миттєву дію (виражав переважно дію в минулому), перфект – закінчену дію чи стан (позначав як минулий, так і теперішній час)

Спосіб. Категорія способу представлена дійсним (індикатив), наказовим (імператив), побажальним (оптатив) та умовним (кон’юнктив) способами. Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувалася, відбувається або відбуватиметься. Наказовий спосіб виражає прохання, наказ мовця або його волевияв. Умовний спосіб служить для експлікації умов та обставин, за яких відбувається або відбуватиметься дія. Побажальний спосіб маніфестує побажання, а також умови і можливості протікання дії.

Стан. Значення активного стану (актив) у протоіндоєвропейській співпадає з його значенням у сучасних германських мовах. Медіум передавав зворотне, взаємо-зворотне або посесивне значення.

Особа і число. Дієслово мало три особи (перша – мовець, друга – слухач, третя – особа або предмет, про який йде мова), а також три числа (однина, множина, двоїна). Для індоєвропейської мови основи реконструюють систему особових закінчень, яка нараховує 9 форм: 3 для однини, 3 для множини, 3 для двоїни.

 

7.2. Граматичні категорії дієслова в давньогерманських мовах.

Основними граматичними категоріями особових форм дієслова в германських мовах були: особа, число, час, спосіб, стан.

Особа і число. Германське дієслово мало показники трьох осіб: першої, другої і третьої. Крім особи, ці показники (закінчення) передавали число, час, спосіб і стан. Припускають, що в спільногерманській розрізнялися три числа: однина, множина та двоїна. Проте остання зафіксована лише в готській мові для І і ІІ особи. Таким чином, двоїна в системі германського дієслова належала до зникаючих категорій.

Час. Індоєвропейські видові основи переосмислилися як часові. В германських мовах зафіксовано дві часові форми: теперішній (презенс) та минулий (претерит) час. Форма претериту сильних дієслів ґрунтується на індоєвропейських формах перфекта (однина) та аориста (множина) і відносить дію до минулого. Напр.: двн.-ісл. Er hann kom skipum sínum í ána Fýri, þá reið hann til Uppsala – “Коли він прибув зі своїми кораблями до річки Фюри, він поїхав в Упсалу”.

Презенс виконував декілька функцій:

1) позначав дію, яка збігалася з моментом мовлення. Напр.: двн.-англ. ic cweþe on wordum. – “І я наказую словами”.

2) означав постійну дію. Напр.: двн.-англ. Sume gað on twam fotum sume on feower fotum. Sume fleoð mid fyðerum sume on flodum. – “Дехто ходить на двох ногах, дехто на чотирьох, хтось літає за допомогою крил, а деякі плавають водою”.

3) виражав майбутню дію. Напр.: двн.-в. -нім. Tho antuurtanti der heilant in quad iru giuuelih de dar trinkit fon uuazzare thesemo thurstit inan abur de dar trinki t fon thesemo uuazzare thaz ih gibu ni thurstit zi euuidu... – “Тоді відповів Геліанд і промовив до неї: “Хто постійно питиме з цієї води, той відчує знову спрагу. Але хто цієї води нап’ється, що я дам, ніколи не відчуватиме спраги навіки”.

Як зазначав В.М.Жирмунський, у давньогерманській прозі, зокрема в ісландських сагах, теперішні і минулі часові форми чергуються хаотично, що вказує на нечіткість часових відносин у мові. Напр.:

двн.-ісл. En er hann kom norðr til fjalls, þá byrjar hann ferð sína, kemr norðr um fjallit ok fór til þess er hann kom norðr af fjallinu. ‘І коли він добрався на північ від хребта, вирушає він у дорогу, іде на північ по хребту і їхав, поки не опинився на північ від хребта’.

У деяких давньоісландських родових сагах форми презенсу переважають у розповіді про минуле.

Спосіб. У германському дієслові існувало три способи: індикатив, оптатив та імператив. Індоєвропейський кон’юнктив був відсутній.

Індикатив передавав реальну дію і мав багату систему особових закінчень. Розрізнення індикативу й оптативу було можливим через основу дієслова, оскільки при творенні оптативу до основи додавався суфікс -і-. Пор.: гот. hait-am ‘називаємо’, hait-a-i-ma ‘що ми називали’. Оптатив виражав побажання, що дозволяло використовувати його для позначення майбутнього часу або у функції імператива. Імперативу загалом не притаманні були часові форми, а отже він не розрізнявся за часом. Деякі його особові закінчення збігалися з індикативом, зокрема форми І і ІІ особи множини. Форма однини утворювалася від чистої основи без закінчення.

Стан. Категорія стану передає відношення дії, вираженої дієсловом, до суб’єкта дії. В германських мовах зафіксовано два стани активний і медіопасивний. Зазначимо, що форми медіопасиву в повному обсязі збереглися в готській мові (лише теперішній час індикативу та оптативу). Напр.: