Закономірності й принципи професійного навчання

У педагогіці, зокрема в дидактиці, як і в кожній іншій науці, діють певні закони, яким підпорядковується процес навчання й освіти.

Закон – це головний компонент наукової теорії, незаперечне правило навчального процесу, що відображає об’єктивні, істотні, загальноприйняті закономірності. У дидактиці діє незаперечний закон, який встановлює зв’язок між рівнем розвитку навчання й освіти і рівнем науково-технічного прогресу та виробничих відносин. Для нього характерні дві суттєві риси, які засвідчують широкий діапазон його дії:

– випереджувальний характер освіти порівняно з розвитком суспільства;

– зворотний зв’язок між станом освіти й розвитком суспільного прогресу.

Із закону випливають закономірності, тобто конкретні прояви закону в певних умовах. Поняття закономірності в дидактиці має характер застосування закону в конкретних обставинах. Закономірностями процесу навчання, як встановлено дидактикою, є такі прояви закону, що постають невіддільними, істотними зв’язками, але меншого, локальнішого масштабу, ніж загальний об’єктивний закон [3, 32].

Закономірності навчання (дидактичні закономірності) – об’єктивні, стійкі й суттєві зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність: спрямованість навчання на розв’язання взаємопов’язаних завдань всебічного і гармонійного розвитку особистості учня [17, 131].

Учені-дидакти, аналізуючи закономірності навчання, поділяють їх за змістом і значенням на відповідні групи. Так, І.Підласий серед закономірностей навчання виокремлює дві групи: загальні та конкретні [38, 44].

Загальні закономірності навчання:

– закономірності мети навчання, які залежать від рівня й темпу розвитку суспільства, його можливостей і потреб, від того, наскільки розвинута педагогічна теорія та практика;

– закономірності змісту навчання, що випливають із загальної мети й цілей навчання, темпів соціального та науково-технічного прогресу, вікових можливостей учнів, матеріально-технічної бази навчальних закладів;

– закономірності якості навчання, пов’язані з попередньо досягнутими результатами, характером і обсягом навчального матеріалу, організацій­но-педагогічною взаємодією між викладачем та учнем;

– закономірності управління навчанням визначаються інтенсивністю й зв’язками у системі навчання, обґрунтованістю корекційних впливів;

– закономірності методів навчання залежать від знань і навичок педагогів у визначенні мети і змісту застосовуваних методів навчання, віку й можливостей учнів, організації навчального процесу;

– закономірності стимулювання навчання залежать від внутрішніх і зовніш­ніх стимулів (мотивів) навчання.

Конкретні закономірності навчання:

– дидактичні (змістовно-процесуальні) закономірності охоплюють резуль­тати навчання, продуктивність засвоєння обсягу знань, умінь і навичок, складність навчального матеріалу тощо;

– гносеологічні закономірності визначають вплив розумового розвитку на отримання навчальної інформації, продуктивність творчого мислення, проблемність та інтенсивність навчання;

– психологічні закономірності характеризують індивідуальні психічні властивості, процеси, які впливають на продуктивність навчання;

– кібернетичні закономірності дають змогу з’ясувати ефективність контро­лю навчання, якість знань, умінь і навичок залежно від терміну навчання;

– соціологічні закономірності визначають вплив розвитку учасників навчального процесу на продуктивність і результативність навчання, а також рейтинг, престиж кожного учня, його взаємодію з педагогом;

– організаційні закономірності встановлюють оптимальні активні форми і методи організації навчання, за допомогою яких формується мотивація, інтерес до навчання тощо.

У дидактичній теорії існує також поділ закономірностей навчання на зовнішні та внутрішні (Н.Бордовська, А.Реан) [12, 198].

Для зовнішніх закономірностей процесу навчання характерні:

– соціальна зумовленість мети, змісту і методів навчання;

– виховний і розвивальний характер навчального процесу;

– вербально-діяльнісний характер навчання;

– залежність результатів навчання від особливостей взаємодії учня з навколишнім середовищем.

Внутрішні закономірності процесу навчання передбачають:

– залежність розвитку навчання від пізнавальних і практичних завдань, рівня сформованості знань, умінь і навичок;

– взаємодію педагога й учня;

– активність учня та її вплив на результативність навчання;

– структуру й послідовність навчальних завдань тощо.

Охарактеризовані закономірності залежать від завдань навчання, які відображають потреби суспільства, рівень і логіку розвитку науки, реальні навчальні можливості й зовнішні умови навчання.

Тісно пов’язані із закономірностями принципи і правила навчання [3, 34]. Принцип (з лат. рrincipium – основа, першооснова) – це основні ідеї, правила чи вимоги діяльності.

Принципом навчання називають вихідні положення теорії навчання, які випливають із законів і закономірностей його організації.

У професійній освіті діють дві групи принципів навчання: загально­дидактичні і специфічні, характерні тільки для професійного навчання.

Сучасні вітчизняні педагоги В.Галузинський та М.Євтух виокремлюють три групи принципів навчання [16, 145]: принципи навчання, що обслуговують компоненти його змісту; принципи, пов’язані з діяльністю педагога та його методикою викладання; принципи, що стосуються контрольно-оцінювальних функцій процесу навчання.

Вітчизняна педагогіка розкриває систему загальнодидактичних прин­ципів, виходячи з наукового розуміння сутності навчання та виховання [17, 270]. Ця система ґрунтується на таких принципах:

1. Зв’язку змісту й методів навчання з національною культурою й традиціями – передбачає зв’язок із життям, завданнями, що розв’язуються українською державою, колективом, особистістю в їх єдності.

2. Гуманістичної спрямованості – націлює на навчання й виховання творчої, всебічно розвиненої, конкурентоспроможної особистості з почуттям власної гідності.

3. Співпраці (співробітництва) педагога й учня – спрямовує учасників педагогічного процесу на досягнен­ня поставленої мети й завдань навчання та виховання.

4. Наочності – передбачає єдність абстрактного й конкретного, матеріа­льно-предметного, наочно-образного, словесного в отриманні навчальної чи іншої інформації.

5. Науковості в організації навчально-пізнавальної діяльності – вимагає відповідного вибору мети, змісту, методів і форм організації навчання, розроб­ки та впровадження перспективних освітніх технологій.

6. Доступності – передбачає врахування індивідуальних рівнів розвитку здібностей учнів, вимагає, щоб навчання було зрозумілим і будувалося на реальних можливостях особистості.

7. Свідомості й активності навчання при керівній ролі педагога – визначає умови для формування особистості, що активно мислить, здатної до самовдосконалення та самореалі­зації.

8. Поєднання різноманітних форм, методів і засобів навчання – враховує завдання і зміст навчально-пізнавального процесу.

9. Індивідуалізації навчання – визначає таку організацію навчального процесу, за якої вибір способів, прийомів, темпів навчання враховує індиві­дуальні психологічні особливості учнів, рівень розвитку їхніх здібностей і нахилів.

10. Диференціації навчання – передбачає умовний поділ учасників навчального процесу на певні групи за рівнем сформованості знань, умінь і навичок, активністю й мірою усвідомлення необхідності навчання.

Усі перелічені загальнодидактичні принципи взаємопов’язані між собою, доповнюють один одного. Їх інтегроване використання забезпечує ефек­тивність навчального процесу, створює умови для формування особистості.

Загальнодидактичні принципи використовуються в усіх типах освітніх закладів, хоча їх реалізація в умовах ПТНЗ має певні особливості, пов’язані з характером професійної підготовки. Тому загальнодидактичні принципи стосовно професійного навчання є наступними:

1. Принцип науковості і доступності професійного навчання. Цей принцип передбачає введення у зміст навчання науково достовірних знань, що відповідають сучасному станові науки, техніки і технології, а також рівневі розвитку і можливостям учнів. Відбір змісту навчання має ґрунтуватися на всіх вищезазначених закономірностях і принципах дидактики, бо логіка науки та логіка навчального предмету, що вивчається і відображає її, не тотожні – в них не збігаються ні цілі, ні засоби, ні шляхи реалізації.

Доступність навчання передбачає поступове зростання складності змісту освіти відповідно до пізнавальних можливостей учнів. Діалектична супереч­ність між принципами науковості і доступності розв’язується так: навчальний матеріал будується з урахуванням сучасного рівня науки і техніки, однак при цьому він не може бути ні надто легким, ні надто складним (навіть у вищих професійних училищах і модельних центрах, де навчання здійснюється на вищому рівні складності). Зміст навчання треба формувати таким чином, щоб створити умови для постійного успішного подолання учнями труднощів.

2. Принцип наочності навчання і розвитку науково-технічного мислення. Наочність навчання останнім часом розглядається ширше, ніж безпосередньо зорове сприймання, вона включає ще й тактильні (або моторні) елементи. У ПТНЗ застосовують різні види наочності: натуральний (природ­ний), об’ємний, символічний, графічний, звуковий тощо.

До засобів наочності належать практично всі об’єкти та знаряддя праці: машини, верстати, апарати, вимірювальні прилади, інструменти, матеріали. Широко застосовують площинні та об’ємні зображення предметів і явищ, спеціально створені з метою навчання, а також виробничі і природні об’єкти у натуральному або штучному вигляді. Специфічний для професійного навчання вид наочності – реальна або навчальна техніко-технологічна документація (креслення, інструкційні карти, таблиці, графіки, схеми тощо). Схематичне, умовне зображення передає у явищі лише найголовніше, у певній логічній обробці з використанням умовної символіки.

Окрему групу засобів наочності становлять численні інформаційні технічні засоби навчання: навчальний і науково-популярний кінематограф, навчальне телебачення, навчальні комп’ютерні програми тощо.

Проте не слід вважати, що дотримання принципу наочності спирається на судження: „чим більше наочності, тим навчання ефективніше”. Надмірне використання демонстрацій заважає формуванню логічного мислення учнів.

3. Принцип свідомості і творчої активності учнів при керівній ролі інженера-педагога потребує створення умов для виявлення вихованцями пізнавальної самостійності і творчої активності в процесі засвоєння знань та застосування їх на практиці.

Самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути репродуктивною (виконавчою) або пошуковою (творчою). При цьому самостійна діяльність здійснюється під керівництвом педагога (викладача або майстра виробничого навчання), що певною мірою впливає на неї. Активність учнів у навчанні тісно пов’язана з їх самостійністю. Обидві ці якості властиві навчальній діяльності, проте вони виявляються різною мірою. Так, при усному викладі навчальної інформації педагогом (бесіда, пояснення, інструктування та ін.) учні виявляють лише мнемонічну активність, тобто намагаються тільки запам’ятати, щоб потім відтворити почуте. Для підвищення активності, треба навчати їх не тільки слухати, а й усвідомлювати навчальний матеріал, фіксуючи його у вигляді плану, тез чи конспекту, виділяти головне у змісті, відображаючи його в схемах, алгоритмах дій, опорних конспектах тощо.

Найвищу пізнавальну самостійність й активність учні проявляють у процесі проблемного навчання, коли вони самостійно формулюють проблеми, визначають гіпотези, планують і відшукують способи їх розв’язання, а знайшовши, – аналізують отримані результати. Вершина творчості – новий продукт діяльності – раціоналізаторська пропозиція, винахід та ін.

Формуванню вмінь і навичок самостійної активної діяльності учнів сприяє використання дидактичних ігор, у ході яких відбувається передача учням функцій педагога (організація і проведення гри, облік та контроль її результатів тощо).

4. Принцип систематичності і послідовності в навчанні відбиває логіку змісту навчального предмету. Систематичність означає, що засвоєння учнями певних фактів, понять, суджень проводиться відповідно до логічного зв’язку і раціональної наступності. Принцип систематичності спирається на важливу характеристику розуму – системність мислення. Систематичність і послідовність проявляються у встановленні доцільних міжпредметних зв’язків, взаємозв’язків між теоретичним і виробничим навчанням, а також між окреми­ми темами і розділами кожного навчального предмету.

Одним із підходів до реалізації принципу систематичності є виконання, відомого протягом багатьох століть, правила навчання: „від легкого до важкого, від близького до далекого, від простого до складного, від невідомого до відомого”. Однак спроба повністю спертися на ці методологічні настанови не приводить до успіху через те, зокрема, що немає чітких критеріїв простого, складного, близького, далекого тощо. Принцип систематичності і послідовності активно втілюється при різноманітних формах планування навчального процесу (модульного, тематичного, поурочного).

5. Принцип урахування індивідуальних особливостей учнів передба­чає необхідність індивідуального підходу до кожного учня, врахування його здібностей, рівня попередньої підготовки, індивідуального темпу навчання тощо.

Відомо, що важливим завданням ПТНЗ є виховання в учнів звички працювати в колективі, підпорядковуючи свої дії його інтересам. Однак, при цьому не можна ігнорувати індивідуальних особливостей учнів, їхніх рис характеру тощо. Ідеї демократизації сучасної освіти, її численних форм і напрямів означають, зокрема, необхідність приділяти більше уваги розвиткові особистості, індивідуальних особливостей. Одна зі значних проблем, що постають перед педагогами в ПТНЗ, полягає саме у здійсненні індивідуального підходу до учнів. Йдеться про те, щоб подолати суперечності між колективною навчальною роботою на заняттях (у тому числі й під час виробничого навчання) та індивідуальним характером формування нових знань і умінь, творчого мислення залежно від розумового і фізичного розвитку учня, його попередньої підготовки, інтересу до навчання та багатьох інших факторів. Завдання полягає у такій організації навчальної діяльності учнів у процесі професійного навчання, при якій значною мірою враховуються індивідуальні особливості учня. На першому етапі навчання в ПТУ інженер-педагог повинен отримати належну інформацію про індивідуальні риси учнів не тільки шляхом вивчення документації, педагогічних спостережень, зустрічей з батьками, а й цілеспря­мованим вивченням кожного зі своїх вихованців. Відомий вчений-педагог Ю.Бабанський рекомендував з цією метою періодично проводити педагогічні консиліуми, під час яких педагоги за певною програмою обмінюються думками про рівень здібностей учнів, їхню попередню підготовку, риси характеру, які впливають на результативність навчання [34]. Таким чином створюється своєрідний банк даних, на основі якого формується певний набір прийомів індивідуалізації професійного навчання. Ряд таких прийомів, наприклад, вико­ристовується під час вступного інструктажу до теми або конкретної роботи. Серед них – виклад навчального матеріалу частинами, повторне демонстру­вання складних трудових прийомів з орієнтацією на слабких учнів та ін.

Кілька поширених у практиці професійного навчання прийомів ґрунтує­ться на розробці і впровадженні для самостійного вивчення навчального матеріалу завдань, диференційованих за ступенем складності. Це, наприклад, самостійний аналіз учнями різних видів техніко-технологічної документації (креслень, схем, інструкцій, технологічних карт тощо). Інженер-педагог вдається до варіювання контрольних запитань за їх змістом і кількістю, орієнтованих на слабких, середніх і сильних учнів. Звісно, зміст і методика, організаційні форми професійного навчання повинні бути такими, щоб задовольнити вимоги програми навчання (програми-мінімум).

Поточний інструктаж за самою природою більше, ніж інші види інструк­тажу, призначений для реалізації індивідуального підходу до учнів. Переходячи від одного учнівського робочого місця до іншого, інженер-педагог кожного разу опиняється фактично наодинці з учнем, інакше кажучи, складається кла­сична модель індивідуалізації навчання – ситуація своєрідного репетиторства. Нескладні розрахунки свідчать, що тривалість ситуації індивідуального підходу у групі з 25 осіб не перевищує 10 хвилин за заняття. Ефективнішим засобом індивідуалізації вважаються різні варіанти письмового інструктування, зокрема: інструкційні карти, тексти яких розкривають правила використання виробничих операцій і прийомів; технологічні карти, які містять вказівки щодо порядку і способів виконання завдань комплексного характеру. Замість звер­нення до інженера-педагога учні самостійно знаходять відповіді на запитання, які виникають при вивченні певних пунктів письмової інструкції. Нажаль, рівень підготовки деяких учнів ПТНЗ такий, що навіть складених з урахуван­ням усіх педагогічних вимог виробничих інструкцій, технологічних карт вони не розуміють. Таким учням педагоги повинні приділити більше уваги.

6. Принцип зв’язку теорії з практикою та науки з виробництвом. Суть цього принципу досить повно розкрито у підручниках і посібниках з педагогіки та окремих методиках для загальноосвітньої школи (переважно на прикладах з математики, фізики, трудового навчання, біології, хімії, географії). Щодо ПТНЗ, то використання цього дидактичного принципу теж не викликає сумнівів. Широким можливостям його реалізації у ПТНЗ порівняно із загальноосвітньою школою можна навіть віддати перевагу.

Принцип зв’язку теорії з практикою позначається фактично на всіх компонентах навчально-виховної системи ПТНЗ. Відповідно до професійного навчання цей принцип слід уточнити як принцип взаємозв’язку теоретичного і виробничого навчання.

Одним з важливих напрямів реалізації цього принципу є складання завдань виробничого характеру для підручників із загальноосвітніх та спеціальних дисциплін. Змістові і методиці проведення лабораторно-практич­них робіт надають такого характеру, щоб вони надійно поєднували теоретичні відомості з практикою. Під час інструктування (передусім вступного) інженер-педагог повинен наголосити: робота технічних пристроїв, вузлів машин і апаратів, технологічні процеси ґрунтуються на теоретичних положеннях, і це означає, по суті, застосування цих положень на практиці.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок визначає умови для глибокого усвідомлення фактів, узагальнень, способів дій, для якісного засвоєння основних понять, законів, теорій, формування умінь і навичок на практиці.

На І курсі в багатьох учнів ПТНЗ слабка чи й зовсім відсутня мотивація учіння і позитивного ставлення до процесу засвоєння знань та набуття вмінь унаслідок втрати віри в свої навчально-пізнавальні можливості ще в школі. Для стимулювання інтересу учнів до навчання доцільно проводити пізнавальні і дидактичні ігри, диспути, дискусії, створювати ситуації емоційно-моральних переживань, спиратися на життєвий та навчальний досвід учнів, вводити елементи пізнавальної новизни тощо. З перших днів навчання слід створити атмосферу психологічного комфорту в оцінюванні знань учнів.

Важливими способами досягнення міцності знань є виділення головного в навчальному матеріалі, концентрація на ньому уваги учнів, його осмислення, розкриття змісту явищ, запам’ятовування головного як у вигляді схем, формул, так і в розгорнутому вигляді і, врешті-решт, повторення, узагальнення та систематизація знань.

У забезпеченні свідомості та міцності знань й умінь учнів винятково важливе значення має індивідуальне навчання, яке посідає провідне місце в організації роботи під час поточного інструктування і в підготовці учнів з аварійно небезпечних професій (водіння автомобілів та іншої рухомої техніки, праця на високошвидкісних верстатах, автоматичних лініях тощо). Проте не слід абсолютизувати індивідуалізацію професійного навчання, адже навіть в ідеальних умовах поточного інструктажу викладач може протягом 45 хвилин приділити одному учневі не більше ніж півхвилини. Високий навчальний ефект дає лише поєднання індивідуального підходу з активною участю учня в груповій, зокрема бригадній формі навчально-виробничої діяльності.

Крім загальнодидактичних принципів, ефективність й успішність освітнього процесу в ПТНЗ пов’язана з дотриманням інженерно-педагогічними працівниками специфічних принципів, характерних для професійного навчання, а саме:

1. Принцип професійної спрямованості загальноосвітніх, загально­технічних і спеціальних дисциплін. Реалізація цього принципу пов’язана з узгодженням цілей навчання, змістом загальноосвітніх, загальнотехнічних і спеціальних дисциплін, а також їх навчальних програм усіма викладачами, що навчають учнів одній професії. Об’єднання інженерно-педагогічних працівни­ків за професійною, а не за предметною ознакою дозволяє під час вивчення усіх дисциплін показати значимість її для учня в майбутній професійній діяльності.

2. Технологічної послідовності у вивченні навчального матеріалу. Цей принцип навчання поширюється тільки на такі дисципліни, як „Виробниче навчання” та „Спецтехнологія” і допускає послідовність вивчення учнями виробничих операцій, властиву типовим технологічним процесам на виробництві.

3. Моделювання професійної діяльності в навчальному процесі. Під моделюванням професійної діяльності в навчальному процесі розуміють виявлення і відпрацьовування типових професійних задач, підбираючи відповідні форми і методи навчання. Завдання моделювання полягає у встановленні відповідності між вимогами до підготовки та фактичним обсягом професійних знань і умінь. Моделювання професійної діяльності ґрунтується на описі еталонних вимог, а саме: функцій, виконуваних на робочих місцях; завдань, які повинен уміти розв’язувати робітник; загальнопрофесійних, загаль­нотехнологічних і спеціальних знань, умінь і навичок, які необхідні для розв’язання поставлених завдань.

4. Принцип професійної мобільності передбачає такий добір змісту освіти і організацію навчального процесу, які були б спрямовані на розвиток в учня здатності швидко освоювати технічні засоби, технологічні процеси і нові спеціальності, формування потреби до підвищення рівня своєї освіти і кваліфікації. Мобільність, творчий характер праці залежать від світогляду, усвідомлення і розв’язання практичних проблем, бачення і розуміння перспек­тив розвитку виробництва. Мета навчання полягає в тому, щоб учень не тільки опанував професійними уміннями, але й розвинув свій інтелект. Зміст професійного навчання повинен швидко вдосконалюватися й адаптуватися при виникненні інновацій в техніці, технології, організації праці.

5. Принцип модульності професійного навчання. Сутність модульного навчання полягає в тому, що учень самостійно працює за запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка включає інформаційну частину і методичний посібник з досягнення поставле­них дидактичних цілей. Програми навчальних дисциплін мають варіативний характер, зміст модулів постійно оновлюється з урахуванням соціального замовлення.

Реалізація принципу модульності забезпечує інтеграцію усіх видів діяльності, пошук шляхів досягнення цілей, орієнтацію учня на перспективу підвищення рівня професійної підготовки за навчальними модулями.

Дотримання системи перерахованих вище принципів професійного навчання дозволить інженерам-педагогам досягти поставлених дидактичних, виховних і розвивальних цілей професійної освіти.