Спрямованих на практичну підготовку учнів

 

1. Лабораторне заняття – це форма навчального заняття, коли учень під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень конкретної навчальної дисципліни. Значення слова „лабораторія”, „лабораторний” (від лат. labor – праця, труд; laboro – трудитися, долати труднощі) вказує на дії, пов’язані із застосуванням учнем розумових і фізичних зусиль для пошуку раніше невідомих шляхів і способів розв’язання наукових чи практичних завдань.

Основні дидактичні цілі лабораторних занять – експериментальне підтвердження вивчених теоретичних положень; перевірка формул, розрахун­ків; ознайомлення з методикою проведення досліджень. У ході лабораторних робіт учні виробляють уміння спостерігати, порівнювати, зіставляти, аналізувати, робити висновки й узагальнення, самостійно вести дослідження, користуватися різними прийомами проведення вимірювань, оформляти резуль­тати у вигляді таблиць, схем, графіків. Одночасно в учнів формуються профе­сійні уміння і навички користування різними приладами, апаратурою, установ­ками та ін. технічними засобами для проведення досліджень. Однак провідною дидактичною метою лабораторних робіт є оволодіння технікою експерименту, умінням розв’язувати практичні завдання шляхом проведення дослідів.

Відповідно до дидактичних цілей визначається зміст лабораторних робіт: встановлення і вивчення властивостей матеріалів або речовин, їх якісна характеристика і кількісна залежність; спостереження й вивчення явищ та процесів, пошук закономірностей; вивчення будови пристрою, механізмів, особливостей функціонування приладів, апаратів та ін. устаткування, зняття характеристик і показників; експериментальна перевірка розрахунків, формул; одержання нових речовин, матеріалів, зразків та дослідження їх властивостей.

Лабораторні роботи переважно виконуються після вивчення теоретич­ного матеріалу з матеріалознавства, машинознавства, електротехніки, теплотех­ніки, гідравліки тощо. Найбільш поширеною є фронтальна форма проведення лабораторних занять, коли всі учні групи (підгрупи) одночасно виконують одну лабораторну роботу. Фронтальне виконання лабораторних робіт полегшує організацію і проведення занять, керівництво процесом дослідження з боку викладача, спрощує процедуру захисту, сприяє дотриманню логіки навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Окрім позитивних сторін, фронтальна форма проведення лабораторних робіт має й свої недоліки. Сама методика проведення лабораторних робіт дозволяє деяким учням копіювати звітні матеріали, що, зрозуміло, не сприяє формуванню їхньої пізнавальної активності й самостійності, гальмує розвиток творчих здібностей, умінь і навичок проведення досліджень. Тому при такій організації виконання лабораторних робіт, намагаються забезпечити самостій­ний, індивідуальний пошук учнів, щоб заняття досягали як навчальних, так і виховних цілей.

Лабораторні заняття здебільшого проводяться за такою структурою:

1) організаційна частина: перевірка готовності учнів до лабораторного заняття; інструктування з техніки безпеки;

2) повідомлення теми і мети лабораторної роботи, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів;

3) актуалізація опорних знань і практичного досвіду учнів: прийняття допуску до виконання лабораторної роботи;

4) консультування учнів з питань виконання лабораторної роботи: пояс­нення плану роботи і завдань, які необхідно виконати; надання консультацій з методики проведення дослідження;

5) самостійна робота учнів: виконання теоретичних і практичних дослід­ницьких завдань; оформлення результатів досліджень у вигляді таблиць, графі­ків, рисунків тощо; оформлення загальних висновків лабораторної роботи;

6) оформлення звіту про виконання роботи та його захист учнем;

7) заключна частина: прибирання робочих місць; аналіз викладачем ефективності виконання учнями лабораторних робіт; подання завдань для самостійної роботи.

Для проведення лабораторних робіт викладачі розробляють інструкції, які включають опис послідовності виконання робіт, теоретичні відомості, протоколи (звітні форми) та список рекомендованої літератури. Існують полярні думки педагогів-практиків стосовно необхідності подання готових звітних форм (протоколів). Одні стверджують, що заздалегідь розроблені протоколи не дають можливості учням творчо підходити до інтерпретації результатів досліджень, спонукають їх механічно заповнювати таблиці. Інші викладачі переконані, що без чіткого протоколу часто не дотримується логіка виконання роботи, багато часу учні витрачають на виготовлення у робочих зошитах таблиць, схем, рисунків тощо. Практичний досвід засвідчує, що заздалегідь розроблений протокол лабораторної роботи сприяє ефективному виконанню досліджень, економить навчальний час учня, полегшує перевірку отриманих результатів.

2. Практичне заняття. Під практичним заняттям розуміють форму навчального заняття, при якому викладач організовує детальний розгляд учня­ми окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнем відповідно сформульованих завдань практичного характеру. Практичні заняття проводяться в аудиторіях, навчальних кабінетах і виробничих майстер­нях ПТНЗ, оснащених необхідними технічними засобами навчання та техноло­гічним обладнанням, устаткуванням, інструментами тощо. Для ефективнішого оволодіння учнями практичними уміннями і навичками групи діляться на підгрупи з кількістю – 12–15 осіб (при середньому наповненні групи в ПТНЗ – 25–30 осіб).

Дидактична мета практичних занять – формування в учнів практичних умінь, необхідних для оволодіння майбутньою професією.

Так, на практичних заняттях з математики, фізики, хімії, технічної механіки та ін. в учнів формується уміння розв’язувати задачі, що надалі сприятиме виконанню професійних завдань зі спецдисциплін; на практичних заняттях з інженерної графіки учні оволодівають навичками виконання креслень та ін.

Особливо важливі практичні заняття при вивченні спеціальних дисцип­лін, зміст яких спрямований на професійну підготовку. У ході практичних робіт учні оволодівають уміннями користування вимірювальними приладами, апара­турою, інструментами, обладнанням, працювати з нормативними документами й інструктивними матеріалами, довідниками, складати технічну документацію, виконувати креслення, схеми, таблиці, розв’язувати різні технологічні завдання, проводити обчислення, визначати характеристики різних матеріалів, об’єктів та явищ.

Для підготовки учнів до майбутнього професійної діяльності важливо розвивати в них інтелектуальні уміння – аналітичні, проектувальні, конструк­тивні, тому характер завдань на заняттях повинен бути таким, щоб учні були поставлені перед необхідністю аналізувати процеси, стани, явища, проектувати на основі аналізу свою діяльність, намічати конкретні шляхи рішення того чи іншого практичного завдання.

При відборі змісту практичних робіт керуються переліком професійних умінь, які необхідно сформувати у процесі вивчення конкретної дисципліни. Основою для визначення повного переліку робіт є кваліфікаційні вимоги до фахівця. Аналіз вимог і змісту навчальної дисципліни дозволяє виявити уміння, оволодіння якими можливе при вивченні певного навчального матеріалу.

Таким чином, зміст практичних робіт складають:

– вивчення нормативних документів і довідкових матеріалів, аналіз виробничої документації, виконання завдань з їх використанням;

– аналіз виробничих ситуацій, розв’язання конкретних техніко-економіч­них та ін. завдань, прийняття управлінських рішень;

– розв’язання завдань різного рівня складності, розрахунок та аналіз показників, складання й аналіз формул, рівнянь, обробка результатів багато­разових вимірювань;

– вивчення будови машин та механізмів, параметрів інструментів, апаратів, вимірюва­льних приладів, функціональних схем;

– ознайомлення з технологічним процесом, розробка інструкційно-технологічної документації;

– експлуатація та обслуговування технологічного обладнання, машин, механізмів, апаратів, пристроїв;

– конструювання за заданою схемою; збирання й демонтування механізмів, виготовлення моделей, заготовок, деталей, виробів;

– діагностика якості виготовленої продукції.

Перелік тем практичних занять визначається навчальними програмами дисциплін спеціальності. Найбільш поширена структура практичних занять має такий вигляд:

1. Організаційна частина – перевірка готовності групи (підгрупи) до заняття; попередній контроль знань, умінь та навичок учнів; повідомлення мети і завдань заняття; постановка загальної проблеми та її обговорення учасниками заняття; вступне інструктування з техніки безпеки.

2. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів – обговорення ролі і місця теми в оволодінні навчальним предметом; інформування учнів про систему практичних умінь та навичок, якими вони повинні оволодіти у процесі заняття; стимулювання активності учасників заняття перспективами професій­ної діяльності.

3. Підготовчий етап виконання практичних завдань – розподіл між учнями індивідуальних практичних завдань; інструктування з техніки безпеки на робочих місцях; роз’яснення вимог щодо оформлення звіту та порядку його захисту.

4. Самостійна робота учнів з виконання практичних завдань під керівництвом викладача – розробка теоретичної частини роботи та перевірка теоретичних положень експериментуванням, спостереженням (якщо стоять такі завдання); виконання вправ з вивчення окремих дій, розрахунків; побудови графіків, заповнення таблиць тощо; демонстрування викладачем чи майстром виробничого навчання найраціональніших прийомів виконання технологічних операцій; виконання трудових дій з обробки конструкційних матеріалів; інст­руктування з техніки безпеки під час виконання учнями практичних робіт тощо.

5. Заключна частина – роз’яснення викладачем дій при завершенні прак­тичних робіт, заключне інструктування з техніки безпеки, приймання звітів чи виконаних робіт (деталей, півфабрикатів, готових виробів та ін.), аналіз прак­тичного заняття, оцінювання виконаних учнями практичних робіт, оголошення домашнього завдання.

Ефективність проведення практичних занять значним чином залежить від методичного забезпечення. Заздалегідь підготовлені й апробовані в навчаль­ному процесі навчально-методичні матеріали для практичних занять сприяють не тільки дотриманню логіки його проведення, а й якості формування в учнів професійних знань, умінь та навичок.

3. Курсове проектування – організаційна форма навчання, яка викорис­товується на завершальному етапі вивчення профілюючого предмету. Воно доз­воляє застосовувати отримані знання при розв’язанні комплексних виробничо-технічних та інших завдань, пов’язаних зі сферою професійної діяльності майбутніх фахівців.

Дидактичними цілями курсового проектування є формування в учнів професійних умінь; поглиблення, узагальнення, систематизація і закріплення знань з профілюючих дисциплін; розвиток умінь та навичок самостійної розу­мової праці; комплексна перевірка рівня засвоєння програмового матеріалу.

Курсові проекти виконуються з дисциплін загальнотехнічного і спеціаль­ного циклів. У процесі їх підготовки учні розв’язують такі технічні завдання: конструювання і моделювання об’єкта, розробка технологічного процесу, проектування будівельних робіт та ін.

Зрідка в ПТНЗ виконуються курсові роботи з гуманітарних дисциплін, наприклад, з економіки, в окремих випадках – дослідницькі роботи зі спеціаль­них дисциплін.

Курсові проекти і роботи учні виконують згідно з індивідуальними завданнями, що носять характер навчальної задачі. Навчальна задача формулюється так, щоб у ній був відображений конкретний виробничий зміст, часто зв’язаний з процесом виробництва на підприємстві, де учні проходять практику, тобто вона виступає конкретним навчально-виробничим завданням. У ході виконання навчального проекту (роботи) учень проектує об’єкт (процес), користується різними методиками розрахунків, нормативною і довідковою літературою, технологічною і конструкторською документацією, зображає схеми, креслить та складає технологічну документацію на виготовлення виробів тощо.

Виконання учнями проектів для потреб виробництва (так званих реальних проектів) має велике виховне значення для їхнього професійного становлення. Термін „реальний проект”, який широко використовується в практиці ПТНЗ, на наш погляд, не відображає сутності явища: усі проекти, підготовлені учнями, повинні бути реальними, заснованими на реальних розрахунках і т.ін. Тому правильним буде говорити не про реальний курсовий проект (роботу), а лише про такий, що має конкретне практичне значення. Отже, при виборі та розробці подібних проектів, насамперед, головним є виконання навчально-виробничого завдання в повному об’ємі й відповідно до вимог навчальної дисципліни.

При правильній організації та чіткому виконанні всіх етапів курсового проекту (роботи) в учнів формуються й вдосконалюються такі професійні уміння: розробляти й обґрунтовувати технологічні процеси виготовлення конкретних деталей; підбирати матеріали, заготовки, обладнання, інструменти, пристосування та вимірювальні прилади; вибирати режими роботи на основі аналізу технологічності конструкцій; конструювати пристосування, частини приладів, деталі машин і механізмів; виконувати складальні креслення агрегатів, приладів, основних складальних одиниць машин; користуватися різними методиками розрахунків (фізичних, економічних, електрофізичних величин, режимів різання, припусків на обробку та ін.), встановлювати їхній взаємозв’язок; складати технічну документацію (технологічні та інструкційні карти, сіткові графіки робіт, маршрутні карти та ін.); користуватися різними методиками досліджень (за необхідності) тощо. Учні повинні самостійно аналізувати, порівнювати, оцінювати розрахункові дані, підбирати варіанти розв’язків поставлених завдань, систематизувати отриманий інформативний матеріал, робити узагальнення та висновки.

У процесі курсового проектування учні повинні користуватися спеціаль­ною і довідковою літературою, періодичними виданнями, в окремих випадках – патентними матеріалами.

Навчально-виробниче завдання курсового проектування повинно бути сформульоване так, щоб учень мав змогу оперувати здебільшого знаннями, отриманими з профілюючого предмету чи розділу, а також використовувати знання зі суміжних дисциплін. Зміст і рівень складності завдання повинні відповідати кваліфікаційним вимогам. Завищення вимог, постановка перед учнями складних завдань, розрахованих на інженерів, як правило, приводять до формального їх розв’язання, недостатньо глибокого пророблення, зниження рівня самостійності.

Завдання з курсового проектування передбачають такі види діяльності учня: робота за зразком або пошук оптимального варіанту із запропонованих. У першому випадку учень за зразком розробляє конструкцію (технологічний процес), в іншому – аналізує декілька запропонованих варіантів і вибирає оптимальний. Вибір виду діяльності залежить від специфіки навчальної дисципліни, складності навчально-виробничого завдання, від часу, який відводиться на курсове проектування та рівня підготовленості учня.

Курсове проектування виконується учнем самостійно, протягом тривало­го часу поряд зі звичайною щоденною навчальною роботою, отже, вимагає особливо ретельної організації праці, планування особистого часу.

У зв’язку з трудомісткістю та своєрідністю кожного курсового проекту досвідчені викладачі організовують поетапну роботу над ним, розробляючи для учнів чіткі завдання на кожен етап.

На організаційному етапі видаються теми курсових проектів (робіт), ставляться вимоги щодо його виконання; повідомляються вихідні дані для проекту; рекомендується навчальна, наукова, довідкова та ін. література; встановлюються обсяги проекту.

Для правильного розподілу часу на виконання курсового проекту скла­дається графік, який регламентує етапи роботи над проектом та дні проведення консультацій. Курсове проектування завершується захистом при фаховій комісії.

4. Виробнича (професійна) практика є складовою частиною і своєрід­ною формою організації навчального процесу в ПТНЗ. Відповідно до Поло­ження про виробничу (професійну) практику вона проводиться поетапно і складається з трьох видів: 1) навчальної – практики для одержання первинних професійних умінь і навичок; 2) технологічної – практики за профілем спеціальності; 3) переддипломної (кваліфікаційної) або стажування.

Навчальна практика проводиться зазвичай у навчально-виробничих майстернях ПТНЗ, технологічна і переддипломна – безпосередньо на підприєм­стві, в організації чи установі.

Призначення виробничої практики – підготовка учнів до майбутньої самостійної професійної діяльності. Практика пов’язує теоретичне навчання у ПТНЗ із самостійною роботою на виробництві. На практиці учні здобувають початковий досвід професійної діяльності за обраною спеціальністю.

Дидактичні цілі виробничої практики – формування професійних умінь і навичок; закріплення, узагальнення і систематизація знань шляхом їх застосування в умовах виробництва; розширення й поглиблення знань про види і типи виробництв на конкретних підприємствах; практичне оволодіння сучас­ним обладнанням, новітніми технологіями та інноваційними методами управління.

Виробнича практика найскладніша форма навчального процесу в органі­заційному і методичному сенсі, тому що для її здійснення необхідно поєднати інтереси виробництва і навчального закладу, пристосувати процес навчання до виробничих завдань конкретного підприємства, установи чи організації.

Найбільш керованою формою практичного навчання є навчальна практи­ка, яка дозволяє послідовно підтримувати визначений режим виробничої діяль­ності учнів, а оволодіння трудовими операціями здійснювати в результаті дидактично виваженої системи вправ під контролем майстрів виробничого навчання.

Структура виробничої практики залежить від змісту практичного навчан­ня та в кінцевому результаті повинна забезпечувати цілісну підготовку фахівця до професійної діяльності, тобто до виконання ним функціональних обов’язків на відповідних посадах. Усередині кожної виробничої практики (навчальної, технологічної, переддипломної) можуть бути виділені окремі складові, які забезпечують підготовку учнів до різних сторін майбутньої професійної діяль­ності (наприклад, слюсарно-механічна, токарно-фрезерна, кравецька, електро­монтажна тощо).

Виробнича практика тісно зв’язана з навчальними дисциплінами. Цей зв’язок здійснюється через взаємодію системи знань та відповідних умінь. У процесі теоретичного навчання складається система теоретичних і практичних знань з обраної спеціальності, яка дозволяє сформувати професійні вміння у період виробничої практики. Свідоме застосування учнями теоретичних знань у виробничій діяльності є основою формування професійних умінь і навичок.

Звідси випливає, що головною умовою успішного проведення виробничої практики є засвоєння учнями необхідного обсягу знань, визначених програма­ми навчальних предметів. Саме це положення допомагає правильно визначити місце практики в графіку навчального процесу. Другою умовою успішного про­ведення виробничої практики є наявність в учнів до моменту їхнього виходу на практику початкових умінь за фахом. Отримані практикантами вміння на лабораторних і практичних заняттях допоможуть їм легко включитися у трудову діяльність на виробництві.

Кожен вид виробничої практики має своє цільове призначення, конкретні дидактичні цілі і відповідно до цього – визначений зміст. Зміст кожного виду практики невід’ємний від вивчення теоретичного навчального матеріалу: теорія або допомагає практиці, знаходячи в ній підтвердження, або в процесі прак­тичної професійної діяльності легше осягається вивчення теоретичних основ.

Взаємозв’язок окремих видів виробничої практики забезпечується їх наступністю і розвитком. Якщо призначення навчальної практики полягає у підготовці учнів до поглибленого вивчення теоретичних дисциплін, то завдання технологічної практики – ознайомлення учнів з технологією вироб­ництва і на цій основі формування умінь роботи за обраним фахом. І нарешті, призначення переддипломної практики як завершального етапу виробничого навчання полягає в узагальненні й удосконаленні знань і вмінь учнів, в оволодінні ними способами і методами організації праці, а також у збиранні матеріалу для дипломного проекту.

Важливою є наступність і розвиток дидактичних цілей усіх видів прак­тик. Так, головна дидактична мета навчальної практики – формування почат­кових професійних умінь. У період технологічної практики учні оволодівають комплексом професійних умінь, пов’язаних насамперед з обслуговуванням техніки і дотриманням заданого технологічного процесу. На заключному етапі виробничої практики (переддипломної) передбачається формування управлін­ських умінь, а також узагальнення й удосконалювання раніше отриманих професійних умінь. З іншого боку, якщо на етапі навчальної практики передбачається закріплення і поглиблення знань, отриманих у процесі теоретичного навчання, то на наступних етапах виробничої практики – закріплення, розширення і систематизація знань на основі вивчення роботи конкретних підприємств. Якщо в період навчальної практики відбувається нагромадження нових фактів і понять про майбутню професію, то в наступні періоди – накопичується досвід практичної виробничої діяльності за фахом.

Відповідно до призначення кожного виду виробничої практики та їх дидактичних цілей формується зміст практики. Для цього необхідно чітко визначити вихідний і кінцевий рівні професійних умінь. Якщо навчальна практика є першим етапом виробничого навчання, зміст якого визначається вихідним рівнем професійних умінь з урахуванням допрофесійної підготовки (початкові уміння за фахом), то переддипломна практика – це завершальний етап, тому відбір її змісту повинен передбачати формування професійних умінь вищого порядку, і насамперед – організаційних. Особливість технологічної практики – її проміжне становище серед інших видів виробничої практики, що впливає на підбір її змісту. З одного боку, необхідно використовувати уміння, сформовані в період навчальної практики, а з іншого – підготувати учнів до оволодіння професійними уміннями на її завершальному етапі. Це проміжне становище технологічної практики недостатньо враховується, тому виникає невідповідність змісту технологічної практики її цільовому призначенню.

Практичний досвід свідчить, що тісний взаємозв’язок технологічної практики зі змістом навчальних дисциплін та її послідовна наступність з іншими видами практик є одним з важливих шляхів удосконалення виробничої практики в цілому. Саме за такої умови здійснюється розробка наскрізної програми виробничої практики.

Навчальна практика залежно від спеціальності проводиться у навчально-виробничих майстернях, господарствах, лабораторіях ПТНЗ, рідше – на підприємствах, в організаціях та установах. Цей вид практики проводиться після вивчення всього необхідного теоретичного матеріалу, а також чергується з теоретичним навчанням, при цьому групи учнів поділяють на підгрупи.

У тих випадках, коли навчальна практика проводиться з окремої навчальної дисципліни, нею керує викладач цього предмету. В інших випадках її очолює майстер виробничого навчання. Навчальна практика проводиться зазвичай як шестигодинне заняття.

Навчальну практику планують майстрам виробничого навчання на під­ставі графіка навчального процесу, який складається в ПТНЗ. Робочу програму навчальної практики майстри розробляють з урахуванням переліку навчально-виробничих робіт, які необхідно виконати практикантам у навчально-вироб­ничих майстернях.

На підставі робочої програми практики складаються плани виробничого навчання. Специфіка змісту виробничого навчання диктує й особливості його структури. У найбільш загальному вигляді вона складається з таких етапів: організаційна частина, вступний інструктаж, самостійна робота учнів, поточні та заключний інструктажі.

На організаційному етапі майстер виробничого навчання перевіряє присутність практикантів на занятті, їхній зовнішній вигляд і готовність до виконання роботи, підготовленість обладнання.

На етапі вступного інструктажу повідомляються тема і мета заняття, при необхідності проводиться опитування матеріалу, засвоєного на попередніх уроках.

При поясненні нового матеріалу акцентується увага на його значенні для майбутньої професії; демонструються деталі і зразки готових виробів, на яких будуть відпрацьовуватися і закріплюватися прийоми роботи; розглядаються креслення; обговорюється послідовність виконання робіт згідно з інструкційно-технологічними картами. Майстер характеризує обладнання, інструмент, при­стосування, демонструє прийоми роботи у звичайному й уповільненому темпі, розповідає про самоконтроль і прийоми проведення, про раціональну організацію робочого місця, інструктує щодо дотримання безпечних умов і прийомів праці. Особлива увага приділяється попередженню браку, з цією метою демонструються типові помилки. Далі за допомогою питань перевіряє­ться рівень засвоєння нового матеріалу та відтворюються нові прийоми роботи.

На наступному етапі – виконання учнями практичних робіт (трудових дій) – майстер виробничого навчання проводить цільові обходи робочих місць та поточні інструктажі.

На етапі заключного інструктажу підбиваються підсумки навчального заняття, оцінюється якість виконаних робіт, аналізуються найбільш характерні помилки та демонструються способи їх усунення.

Технологічна і переддипломна практики проводяться на виробництві згідно з укладеними угодами між навчальним закладом і підприємством. Робочі програми практик розробляються з урахуванням специфічних особливостей базових підприємств. Поряд з різними видами практичних робіт у робочій програмі плануються екскурсії, лекції, бесіди, семінари, практичні заняття на виробництві.

Керують технологічною і переддипломною практиками викладачі (майстри виробничого навчання) та представники підприємства. Викладачі здійснюють навчально-методичне керівництво. Один викладач керує групою, що складається з 20–30 осіб. Він консультує практикантів, розробляє графіки переміщення учнів на робочих місцях, допомагає у підготовці звіту з практики.

Керівник практики від базового підприємства організовує роботу прак­тикантів відповідно до робочої програми і графіка її проходження, проводить інструктажі з техніки безпеки й охорони праці, здійснює облік роботи практи­кантів, організовує проведення лекцій і семінарів, практичних занять на підприємстві, здійснює поточний контроль, робить висновок про роботу учнів.

Усі учні, які скеровуються на технологічну практику, одержують різні за темою індивідуальні завдання. Зазвичай вони містять питання, пов’язані з конкретною виробничою діяльністю підприємства, наприклад: „Несправності в роботі основного обладнання, причини їх виникнення та методи усунення” чи „Контроль якості готової продукції”. У ПТНЗ індивідуальні завдання відбираю­ть з урахуванням тематики курсових проектів, перспективних і річних планів експериментально-конструкторської і науково-технічної роботи базових підприємств.

У період переддипломної практики зміст індивідуальних завдань перед­бачає збір необхідних матеріалів для дипломного проектування. Керівники переддипломної практики рекомендують учням звернутися у підрозділи підприємства, де вони одержать матеріали, необхідні для дипломного проектування.

Під час виробничої практики кожен учень веде щоденник, за допомогою якого здійснюються контроль й облік його трудової діяльності. У період прак­тики учні щоденно вносять у щоденник короткі відомості про самостійно виконані виробничі завдання, використані при цьому обладнання, інструменти, засоби автоматизації і механізації; про організацію роботи в цеху (на дільниці), де проходить практика. У щоденниках учні також фіксують особисті спостере­ження про характер виконуваних робіт, вказують про консультації та допомогу, яку отримали від виробничників. Завершується практика складанням звітів та їх публічним захистом на підсумковій конференції.