Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Словесні методи




Словесні методи займають провідне місце в системі методів професійного навчання. Були періоди, коли вони були єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги – Я.Коменский, К.Ушинский та ін. – виступали проти абсолютизації значення цих методів та доводили необхідність їх доповнення наочними і практичними методами. Сьогодні часто словесні методи називають застарілими, „дезактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати значну за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їх подолання. За допомогою слова викладач може викликати у свідомості учнів яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

1. Інформаційне повідомлення – це словесний метод, який передбачає виклад фактів про процеси, явища, предмети без причинно-наслідкових зв’язків чи будь-яких доказів. Цей метод позитивно відрізняється від інших своєю економністю у часі. Найчастіше інформаційне повідомлення використовується викладачами, як переказ змісту навчального посібника (наприклад, з технології обробки матеріалу), тому фактичний матеріал подається в лаконічній формі без доказів. Водночас, суттєвим недоліком цього методу є те, що зміст навчаль­ного матеріалу при інформаційному повідомленні не стимулює навчально-пізнавальної активності учнів. У зв’язку з цим рекомендується застосовувати інформаційне повідомлення комплексно з розповіддю чи поясненням.

2. Розповідь передбачає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Ефективність розповіді залежить насамперед від уміння викладача розповідати, подавати інформацію в популярній, доступній формі, від поєднан­ня цього методу навчання з іншими. Цей метод застосовується на всіх етапах навчального процесу, тому залежно від мети виокремлюються: розповідь-вступ, розповідь-повість, розповідь-висновок. Тут змінюється лише характер розпові­ді, її обсяг та тривалість.

До цього методу викладу нових знань ставляться педагогічні вимоги, а саме: розповідь повинна забезпечувати морально-етичну спрямованість викладання; містити тільки достовірні й науково перевірені факти; включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність висунутих суджень і положень; мати чітку логіку викладу; бути емоційно насиченою; викладатися простою, доступною, і в той же час, літературною мовою; відображати елементи особистої оцінки і ставлення викладача до явищ, фактів і подій.

3. Пояснення – це метод словесного тлумачення закономірностей, істотних ознак і властивостей досліджуваного об’єкта, окремих понять, явищ, подій тощо. Пояснення – це монологічна форма викладання нового навчального матеріалу. Цей метод найчастіше застосовують при вивченні теоретичного матеріалу різних галузей наук, розв’язанні хімічних, фізичних, математичних, технічних задач, доведенні теорем і положень; розкритті сутнісних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя.

Використання методу пояснення вимагає точного й чіткого формулюван­ня задачі, суті проблеми, питання; послідовного розкриття причинно-наслідкових зв’язків, аргументації і доказів висунутих положень; використання порівняння, зіставлення, аналогії, яскравих прикладів; бездоганної логіки викладу навчального матеріалу.

Пояснення як метод навчання широко використовується у роботі з учнями різних вікових груп. Однак саме у старшому підлітковому віці, властивому контингенту ПТНЗ, у зв’язку з ускладненням матеріалу і зростаючими інтелектуальними можливостями учнів, використання цього методу стає превалюючим.

4. Бесіда – діалогічний метод навчання, при якому викладач шляхом пос­тановки ретельно продуманої системи запитань підводить учнів до розуміння нового матеріалу чи перевіряє засвоєння попередньо вивченого. Вона належить до найдавніших і найпоширеніших методів навчання. Її майстерно викорис­товував ще Сократ, донині відомий вислів – „сократична бесіда”.

Провідна функція цього методу – мотиваційно-стимулююча. Бесіда – це діалог між викладачем та учнем, який дає можливість за допомогою вміло сформульованих питань спрямовувати їх на активізацію отриманих знань. Саме за допомогою бесід інженер-педагог активізує діяльність учнів, ставлячи їм запитання для розмірковування, розв’язання проблемної ситуації. Успіх проведення бесід залежить від правильності й логіки запитань, підібраних викладачем: вони повинні бути лаконічними, чіткими, змістовними, сформу­льованими таким чином, щоб стимулювати думки учнів.

Залежно від конкретних задач, змісту навчального матеріалу, рівня твор­чої пізнавальної діяльності учнів, її місця в дидактичному процесі виділяють такі види бесід:

1) катехізична – організовується на основі запитань і відповідей щодо відтворення точних формулювань законів, правил, принципів тощо;

2) пояснювальна – відрізняється від катехізичної тим, що для відповіді необхідно не тільки знати матеріал, а й, аналізуючи його, вибрати необхідні відомості, розмістити їх у певній логічній послідовності; для запитань пояснювальної бесіди характерні такі початкові слова: поясніть, чому, для чого, у чому причина, чим відрізняється, від чого залежить та ін.

3) евристична (від грец. „еврика” – знаходжу, відкриваю), у ході якої викладач, спираючись на знання і практичний досвід учнів, підводить їх до пошуку відповіді на поставлені запитання проблемного характеру, в результаті чого учні оволодівають новими знаннями та способами дій;

4) вступна, мета якої полягає у тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового;

5) заключна – застосовується після вивчення нового матеріалу з метою актуалізації опорних знань;

6) індивідуальна та фронтальна – залежать від кількісного складу учнів;

7) співбесіда – проводиться з групою або з окремими учнями; вона важлива саме у ПТНЗ, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, ставлять проблемні питання виробничого характеру, висловлюють власні думки з тих чи інших професійних тем.

У цілому, метод бесіди має такі переваги: активізує учнів; розвиває їхню пам’ять і мовлення; робить відкритими знання; має значну виховну спрямованість; виступає важливим діагностичним засобом. Недоліки цього методу: вимагає багато часу; містить елемент ризику (учень може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується у їхній пам’яті); потребує необхідного запасу знань учнів.

5. Дискусія (від латин. discussio – розгляд) – це широке публічне обговорення питання, яке викликає спір, суперечки. Стародавній вислів наго­лошує: „У суперечці народжується істина”. Дискусія як метод вводить учня в становище людини, яка відстоює власну точку зору і збагачує її в процесі обміну думками з одногрупниками. Засвоєні знання стають особистою точкою зору учня і в цьому основне значення дискусійного методу.

Викладачами ПТНЗ використовуються різні форми дискусій:

1) „круглий стіл”, коли в дискусіях „на рівних” беруть участь невеликі групи учнів (близько п’яти осіб), відбувається обмін думками як між ними, так і з „аудиторією” (рештою учнями);

2) „панельна” дискусія („засідання експертної групи”), коли спочатку учні обговорюють проблеми в підгрупі, наприклад, з п’яти осіб (практикується при розв’язуванні навчальних завдань творчого характеру), а потім кожен з них висловлює власну позицію цілій групі;

3) „симпозіум”, коли спочатку учні виступають з повідомленнями, а потім відповідають на запитання групи – „аудиторії”;

4) „дебати”, коли створюються дві команди-суперниці, представники яких виступають з власними варіантами розв’язання проблеми або навчального завдання творчого характеру.

На ефективність здійснення методу дискусії впливає: кількість учасників (дискусії проводяться переважно в підгрупах – 12–15 осіб); комунікативні зв’язки (учасникам дискусій не надається комунікативних чи інформаційних переваг); наявність правил-інструкцій для забезпечення конструктивної взаємо­дії між учасниками; оптимальне керування (забезпечуються всі умови для проведення дискусії з мінімальним втручанням у хід обговорення викладачів); тривалість дискусії (від 30 хвилин до 1 години).

Метод дискусії досягає мети лише в тому випадку, коли педагог не пригнічує своїм авторитетом ініціативи учнів, створює атмосферу впевненості у тому, що незгода з позицією підгрупи або викладача не викличе навчальних негараздів чи негативної оцінки. Модель поведінки викладача – навідні питання, окремі зауваження, які спрямовують хід думок учнів, уточнюють окремі положення виступів, підкреслюють суперечності тощо. При цьому викладачі повинні демонструвати довірливий тон спілкування, зацікавленість у думках та ідеях, демократичність, доступність, принциповість у вимогах та об’єктивність в оцінках учнів.

6. Лекція як метод це монологічний спосіб викладу об’ємного матеріа­лу; служить для пояснення складної теми. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття учнями навчального матеріалу. Її типовими ознаками є тривалість запису плану й рекомендованої літератури, введення та характеристика нових понять, розкриття і деталізація матеріалу, завершальні висновки викладача, відповіді на запитання.

7. Робота з підручником та посібником – найважливіший метод профе­сійного навчання. Існує ряд прийомів самостійної роботи учнів з літературними джерелами. Основні з них:

1) конспектування – короткий запис та виклад змісту прочитаного; конспектування ведеться від першої (від себе) чи від третьої особи, однак у першому випадку воно краще розвиває самостійність мислення;

2) складання плану тексту, який може бути простим і поширеним; для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частини й озаглавити кожну з них;

3) тезування – стислий виклад основних думок прочитаного;

4) цитування – дослівна виписка з тексту, коли обов’язково вказуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінки);

5) анотування – короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту;

6) рецензування – написання короткого відгуку з власним ставленням до прочитаного;

7) складання довідки – відомостей про що-небудь, отриманих після пошу­ків; довідки поділяються на статичні, біографічні, термінологічні, географічні, технологічні та ін.;

8) складання формально-логічної моделі – словесно-схематичного зображення прочитаного;

9) складання тематичного тезауруса – впорядкованого комплексу базо­вих понять з розділу (модуля), теми.

10) складання матриці ідей – порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.

8. Інструктування – специфічний для ПТНЗ метод, який застосовується у виробничому навчанні. Інструктуванням в умовах виробничого навчання називають чітко визначену систему вказівок і рекомендацій, що стосуються способів виконання трудових дій, дотримання правил безпечної праці і вимог виробничої гігієни та санітарії. Інструктування може проводиться як в усній, так і в письмовій формах.

Розрізняють наступні види усного інструктування:

1) вступне інструктування – готує учнів до активного й свідомого виконання вправ (трудових дій). Як правило, під час вступного інструктування демонстрація і пояснення поєднуються. При цьому пояснення повинно стосуватися внутрішніх процесів у тих чи інших об’єктах, що не можуть спостерігатися безпосередньо, а саме: хімічних і фізичних процесів, що здійснюються під час роботи обладнання; взаємодії окремих вузлів і деталей, передбачених кінематичною схемою; принципів роботи і взаємодії різних блоків, модулів і окремих електро- і радіоелементів електро-, радіо- і обчислювальної апаратури; опису внутрішніх змін, що відбуваються в пристрої чи обладнанні під час його роботи тощо.

Вступне інструктування, що проводиться на початку практичного заняття, має таку типову структуру:

– повідомлення теми і мети заняття;

– перевірка теоретичної підготовки учнів;

– роз’яснення суті запланованої на дане заняття роботи, а також порядку виконання вправ чи самостійних робіт;

– розгляд креслень, схем і технологічної документації на виготовлення виробів (деталей);

– демонстрування матеріальних об’єктів, які виступають зразками (еталонами) майбутніх навчально-виробничих робіт;

– ознайомлення учнів з матеріалами, інструментами, обладнанням, пристроями і пристосуваннями, які використовуватимуться при виконанні навчально-виробничих робіт;

– пояснення і демонстрування раціональних прийомів виконання робіт, а також способів контролю якості виготовлених виробів (деталей);

– розгляд можливих типових помилок і способів їх запобігання чи усунення;

– пояснення і демонстрування способів раціональної організації робочого місця під час виконання навчально-виробничих робіт;

– розгляд правил безпечної праці для конкретного виду робіт і загалом у навчально-виробничих майстернях;

– закріплення і перевірка засвоєння учнями матеріалу вступного інструктування і, при необхідності, повторне пояснення і демонстрування прийомів і способів роботи;

– видача завдань і розподіл учнів за робочими місцями.

Наведена структура може видозмінюватися залежно від специфіки змісту навчального матеріалу, мети навчання і професійного досвіду викладача чи майстра виробничого навчання.

2) поточне інструктування ‑ спрямоване на усунення найбільш типових помилок, що виникають у процесі виконання трудових вправ після вступного інструктування. Проводиться, як правило, індивідуально з кожним учнем.

Поточне інструктування організовується у формі цільових обходів інженером-педагогом робочих місць учнів, під час яких перевіряється: правиль­ність організації робочого місця, виконання трудових прийомів і операцій, користування контрольно-вимірювальним інструментами і приладами; уміння користуватися технологічною документацією; дотримання правил безпечної праці і норм виробничої гігієни та санітарії.

Для поточного інструктування характерна поетапна організація цільових обходів: 1-й обхід – після вступного інструктажу, коли всі учні приступили до роботи; 2-й обхід – здійснюється перевірка правильності організації робочого місця, рівня засвоєння трудових прийомів і операцій, раціонального викорис­тання матеріалів та інструментів, дотримання правил безпечної праці; 3-й обхід – виявлення помилок при виконанні робіт та їх усунення.

3) заключне інструктування ‑ передбачає узагальнення викладачем або майстром виробничого навчання найбільш характерних (типових) помилок, які виникли при виконанні окремих операцій, і розгляд шляхів їх усунення. Проводиться як наприкінці заняття, так і після завершення вивчення окремих тем навчальної програми. Здійснюється, як правило, у вигляді активної бесіди з учнями.

Письмове інструктування має особливу дидактичну цінність у процесі виробничого навчання. Воно дозволяє поєднати в письмових інструкціях різні види інформації – словесну, графічну, вносити в текст контрольні питання та ін.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-01; просмотров: 871. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.018 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7