Методи професійного навчання

 

Навчання як діяльність інженерів-педагогів та учнів має свої методи. Поняття „метод” (від грецьк. meta – шлях до мети і odos – слідувати) – упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності педагога й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань [17, 206].

Методи з боку викладача – це різноманітні способи, які допомагають учням засвоїти програмовий матеріал, сприяють активізації навчально-пізнавального процесу; з боку учнів – засвоєння знань, формування умінь і навичок.

У дидактиці метод навчання – це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. Правильний добір методів відповідно до мети й змісту навчання, вікових особливостей учнів сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей, озброює їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд [17, 206].

До ХХ ст. в дидактичних рекомендаціях визначення методу було таке: метод – мистецтво педагога спрямувати думки підопічних у потрібне русло й організувати роботу за планом. У структуру методу входили зміст навчання, шляхи досягнення мети, активність учнів, методичні прийоми, мета, способи, завдання, інструменти, засоби, правила, педагогічна майстерність учителя.

Метод – це головний інструмент педагогічної діяльності, за допомогою якого виробляється продукт навчання, здійснюється взаємодія педагога й учнів.

Методи навчання поділяються на загальні та спеціальні. Загальні застосовують у закладах освіти при вивченні різних навчальних предметів; спеціальні – характерні для окремих дисциплін.

Сукупність методів викладання того чи іншого предмету називається методикою викладання. Методика навчального предмету – це галузь педа­гогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмету.

До змісту методики як складової дидактики входить:

– встановлення пізнавального й виховного значення навчального предмету і його місця в системі освіти;

– визначення завдань вивчення предмету та його змісту;

– вироблення відповідно до завдань і змісту навчання методів, методичних засобів та організаційних форм навчання [17, 206].

У ХІХ–ХХ ст. кожен викладач гімназії чи реального училища, користую­чись власним та досвідом колег, статтями газет і журналів, створював свою авторську методику викладання, яка базувалася на загальних і спеціальних методах.

Методологія (від грецьк., лат. – metod – спосіб, шлях і logos – наука, вчення) – це сукупність прийомів дослідження, що застосовуються у тій чи іншій науці; вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; найзага­льніші діалектичні методи, які діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизують і через загальнонаукову, і через часткову методику [17, 207]. Взаємозв’язок методів навчання та методів пізнання об’єктивної реальності показано на рисунку 3.7.

 

Рис. 3.7. Місце методів навчання серед методів пізнання об’єктивної реальності

 

Для цілеспрямованого формування навчально-пізнавальної активності учнів дуже важливою є систематизація навчальних методів. Питання класи­фікації методів навчання на всіх етапах розвитку педагогічної науки було складним і дискусійним. Дидактами описані десятки різних методів навчання і не менше десяти можливих їх класифікацій. Природно, що класифікацій, як і самих методів, може бути безліч. Однак жодна з них, узята ізольовано, не може дати вичерпної характеристики методу навчання як педагогічного цілого. Систематизація методів за однією окремою характеристикою не може розв’язу­вати проблему їх оптимального відбору і, як наслідок, розв’язати складні завдання активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Загальновідомо, що методи навчання – дуже складний об’єкт пізнання, що перебуває у постійному розвитку. Щоб правильно орієнтуватися у їх класифікації, викладачу необхідно знати суттєві ознаки методів навчання, а саме: а) джерела, з яких учні набувають знань; б) характер навчально-пізнава­льної діяльності учнів; в) дидактичні цілі і завдання; г) бінарність методу: характер діяльності викладача та учнів; д) логічні операції засвоєння знань; є) рівень активності учнів у навчанні та ін.

Розглянемо сутність та особливості найбільш обґрунтованих у дидактиці класифікацій методів навчання.

Класифікація методів навчання – це упорядкована за певними озна­ками система методів; групування методів навчання за певними ознаками і встановлення між ними зв’язків [17, 164].

До середини ХХ ст. існувала спрощена класифікація, яка складалася з таких методів: словесних, наочних, практичних. У сучасній дидактиці відомі десятки класифікацій методів навчання, розроблені відомими дидактами І.Лернером, М.Скаткіним, М.Даниловим, Б.Єсиповим, С.Петровським, М.Мах­мутовим, А.Алексюком, Г.Ващенком, Ю.Бабанським, І.Харламовим та ін.

Найпоширеніші класифікації методів навчання:

1) за джерелом передачі й сприймання навчальної інформації: словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є.Голант);

2) за характером пізнавальної діяльності учнів: інформаційно-рецеп­тивні, репродуктивні, проблемні, частково-пошукові, дослідни­цькі (І.Лернер, М.Скаткін) [21, 38];

3) залежно від основної дидактичної мети і завдань: методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок (М.Данилов, Б.Єсипов); методи усного викладу знань, закріп­лення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів, спрямованих на осмис­лення й засвоєння нового матеріалу, на застосування знань на практиці й вироб­лення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань й умінь (І.Харламов);

4) з точки зору цілісного підходу до діяльності в процесі навчання: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулю­вання й мотивації навчання; контролю і самоконтролю в навчанні (Ю.Бабансь­кий) [34, 143].

Слід зазначити, що жодна з вищезазначених класифікацій не позбавлена недоліків. На практиці педагоги інтегрують методи різних груп, утворюючи неординарні (універсальні) методи навчання, які забезпечують оптимальні шляхи досягнення навчальної мети.