Зміст освіти в професійно-технічному навчальному закладі

 

Зміст освіти у навчальних закладах регламентується державними стандартами, які складають основу її формування.

Поняття стандарту (від англ. standart) означає норму, зразок, мірило. Основне призначення стандартів полягає у такій організації регулювання відносин і діяльності людей, яка спрямована на виробництво продукції з певними властивостями і якістю, що задовольняє потреби суспільства.

Державний стандарт професійно-технічної освіти – комплекс норма­тивних, організаційних і методичних документів, що визначають зміст і структуру професійних освітніх програм та створюють основу для забезпечення потрібної якості підготовки спеціалістів середньої ланки.

З урахуванням положень Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1.0-93. Основні положення) в Україні встановлюються такі компоненти державних стандартів професійно-технічної освіти:

1) державна компонента – визначає структуру напрямів та спеціаль­ностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ПТНЗ відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, та перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, а також вимоги до кожного освітньо-кваліфікаційного рівня;

2) галузева компонента – базується на державній компоненті стандартів і є системою нормативних та навчально-методичних документів за певними напрямами підготовки та спеціальностями, що наведені у „Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ПТНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями”. Крім того, галузева ком­понента включає терміни та визначення, які використовуються в галузі освіти;

3) компонента професійно-технічного навчального закладу.

До змісту освіти в ПТНЗ висуваються такі вимоги:

1) об’єднання загальної, політехнічної і професійної освіти як необхідних компонентів всебічної та фахової підготовки особистості;

2) підвищення теоретичного рівня змісту освіти на основі більш повного відображення в навчальних програмах сучасних досягнень науки і техніки, технології і культури;

3) забезпечення оптимального співвідношення загальноосвітньої і професійної підготовки на основі їх єдності й наступності;

4) наявність професійної спрямованості загальноосвітніх предметів і здійснення комплексних міжпредметних зв’язків;

5) здійснення взаємозв’язку і взаємозумовленості навчального, виховного і виробничого процесів;

6) відображення у змісті освіти перспектив наступного зростання виробничої кваліфікації робітника – випускника ПТНЗ;

7) забезпечення трудового, морального, фізичного, естетичного, екологічного та ін. виховання учнів;

8) використання у навчальному процесі ефективних форм і методів навчання, шляхів та засобів розвитку технічного мислення, самостійності і творчої активності учнів.

Принципи формування змісту професійно-технічної освіти:

1) загальні: гуманізації; науковості; систематичності; доступності та ін;

2) специфічні: єдності і взаємозв’язку загального, політехнічного та професійного навчання; професійної мобільності; стабільності і динамічності; комплексних міжпредметних зв’язків; інтеграції і диференціації та ін.

Професійна освіта в профтехучилищах – це процес і результат цілеспрямованої спільної діяльності інженерно-педагогічного колективу й учнів з формування у них системи теоретичних знань, практичних та інтелектуальних умінь, а також професійних навичок, які забезпечують необхідний рівень їхньої кваліфікації з певної професії.

У найбільш загальному вигляді зміст освіти в ПТНЗ визначається кваліфікаційною характеристикою випускника, що містить перелік вимог до робітників певної кваліфікації у межах професії, за якою здійснюється підготовка. Усі вимоги розділені на дві великі групи, одна з яких визначає, що робітник повинен знати, а друга – що він повинен уміти.

Основними джерелами змісту освіти на державному рівні є такі документи: навчальний план спеціальностей ПТНЗ; навчальні програми з предметів; підручники та посібники.

Навчальний план спеціальності затверджується Міністерством освіти і науки України, він містить кількість годин на тиждень, поділену відповідно до навчальних предметів. Навчальним планом керується адміністрація ПТНЗ, складаючи розклад занять, який має тижневу послідовність у розподілі педагогічного навантаження між викладачами.

Програма предмету відповідає кількості годин, передбачених навча­льним планом, і складається з таких розділів: 1) пояснювальна записка, в якій зазначаються обсяг знань і умінь та критерії оцінювання; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи (модулі) і теми із зазначенням кількості годин; 3) перелік засобів унаочнення і літератури.

Підручник, посібник – основні навчальні книги, підготовлені відповідно до програми, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів. Вони укладаються на конкурсній основі авторським колективом науковців, учених і викладачів-практиків. Навчальний матеріал у підручнику та посібнику поділений на розділи й підрозділи, теми і підтеми. Навчальні книги містять додатки (карти, таблиці, схеми, ілюстрації тощо), які допомагають ефективніше засвоїти подану інформацію.

Конкретизовані в навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках теоретичні і практичні дисципліни розділені на два цикли: загальноосвітній і професійно-технічний (рис. 3.6).

З наведеної схеми зрозуміло, що професійна підготовка як процес становить єдність чотирьох складових: спеціальної технологічної підготовки, загальнотехнічної підготовки, виробничого навчання та виробничої практики.

 

Рис. 3.6. Зміст освіти в професійно-технічному навчальному закладі

 

Як правило, основною характеристикою, за якою можна оцінити рівень професійної підготовки учнів в ПТНЗ, є відношення часу, що відводиться на теоретичне навчання, до часу, що припадає на навчання виробниче (практичне):

, де

Т_теор – час, що відводиться на теоретичне навчання (год.);

Т_пр – час, що відводиться на практичне навчання (год.).

Оскільки показник І_ПП не має найменування, то для зручності пропонує­ться назвати його показником інтелектуаломісткості професійної підготовки.

За даними Міжнародної організації праці (МОП), оптимальним є значення І_ПП = 1, хоча, наприклад, у професійно-технічних закладах освіти США він становить лише І_ПП = 0,5.

Існує також показник загальноосвітньої бази професійної підготовки, який враховує співвідношення кількості навчальних годин, що відводяться на вивчення загальноосвітнього і професійно-технічного циклів:

, де

Т _ЗОЦ – час, що відводиться на вивчення загальноосвітнього циклу (год.);

Т _ПТЦ – час, що відводиться на вивчення професійно-технічного циклу (год.).

Завдяки знанням, систематизовані наукові факти свідомо засвоюються й підтверджуються реальною практичною діяльністю учнів. Саме спеціальна технологія розглядає наукові основи сучасної техніки, технології й організації виробництва. Вона передбачає оволодіння учнями системою знань: про певну галузь виробництва та перспективи її розвитку; про будову, принципи дії і найбільш ефективні способи використання сучасної техніки, комплексну механізацію й автоматизацію виробництва; про сучасні технологічні процеси і найбільш доцільні методи та прийоми виконання виробничих операцій з використанням новітньої техніки і досягнень новаторів виробництва; про наукову організацію праці, робочого місця; про норми техніки безпеки, промислової санітарії та гігієни.

Як правило, для більшості професій спеціальна технологічна підготовка забезпечується шляхом викладання власне спецтехнології. Однак є ряд професій, де вона реалізується вивченням декількох дисциплін. Наприклад, для професії закрійник – це „Спеціальна технологія” та „Конструювання і моделювання одягу”; для професій, пов’язаних з ремонтом автомобільної тех­ніки, – це „Спеціальна технологія” і „Будова автомобіля”; для професії кухаря – це „Спеціальна технологія” і „Товарознавство харчових продуктів” тощо.

Загальнотехнічна підготовка складає систему знань і умінь з науково-технічних, найбільш загальних технологічних і соціально-економічних напрямів розвитку продуктивних сил, властивих як усім, так і окремо взятій галузі виробництва. У процесі вивчення загальнотехнічних предметів учні здобувають комплекс науково-технічних, загальновиробничих і галузевих знань. У нинішніх ПТНЗ загальнотехнічними предметами вважаю­ться: „Матеріалознавство”, „Електротехніка”, „Технічне креслення”, „Допуски і технічні вимірювання” та ін.

Як зазначено у попередньому параграфі, вміння дають змогу виконувати фізичну чи розумову працю завдяки набутим знанням. Уміння формуються під час виконання практичних і тренувальних вправ. Вирізняють загальні (стосовно всіх навчальних предметів) і спеціальні (характерні для конкретного предмету) вміння.

Практичні вміння – це готовність людини виконувати трудові дії свідомо, підбираючи і правильно застосовуючи доцільні в конкретних умовах способи їх здійснення, і домагаючись завдяки цьому якісних результатів праці.

Практичні вміння формуються у процесі виробничого навчання, під яким розуміємо планомірно організований процес спільної діяльності майстра виробничого навчання й учнів, спрямований на оволодіння учнями на основі отриманих теоретичних знань, практичними уміннями і професійними навичками, що відповідають сучасному рівню розвитку техніки та технологій виробництва, а також на виховання в учнів професійно важливих і соціально значимих якостей особистості у процесі їхньої навчально-трудової діяльності.

Головною метою виробничого навчання є практичне оволодіння профе­сійною продуктивною працею, тобто доцільною діяльністю зі створення необхідних для життя людей матеріальних цінностей. Воно здійснюється в навчально-виробничих майстернях ПТНЗ і безпосередньо на підприємствах.

Професійна навичка – це утворена на основі практичного уміння у результаті вправ здатність автоматично (неусвідомлено) виконувати трудові дії, завдяки яким працівник досягає значних кількісних результатів праці при незмінно високій якості.

У професійній дидактиці відповідно до видів діяльності та згідно з психологічним змістом виокремлюють розумові, рухові, сенсорні, мовні, перцептивні та інші навички.

Розумовими навичками вважаються елементи мисленєвої діяльності, що стандартизуються і застосовуються без спеціального обмірковування у процесі професійної діяльності робітника.

Рухові навички – це здатність робітника правильно виконувати трудові рухи, забезпечуючи їх точність, швидкість, силу, координацію при мінімальних фізичних витратах.

Сенсорні навички – це здатність робітника з даних, отриманих за допомо­гою органів чуття, аналізувати параметри перебігу технологічних процесів, досліджувати властивості й асортимент матеріалів. У більшості випадків ці навички використовуються при організації та контролі виробничого процесу.