ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК. Ситуація 1. Група школярів стоїть на зупинці і чекає тролейбусОсновні положення Ситуація 1. Група школярів стоїть на зупинці і чекає тролейбус. Ситуація 2. Група підлітків пограбувала кіоск. Чи можна назвати ці дві групи колективами? Щоб відповісти на це питання необхідно виділити основні ознаки колективу. Поняття “колектив” походить від латинського “збірний”. Отже, колектив – це добровільне об’єднання людей із спільними цілями, інтересами і діяльністю. Але це визначення неповне. У першій ситуації чітко не виражено зміст діяльності, а у другій є діяльність і мета, але вони мають кримінальний, аморальний характер. Тому колективом може називатися така група людей (дітей), об’єднаних добровільно, яка ставить перед собою суспільно значущі цілі, організовує і здійснює спільну діяльність, спрямовану на досягнення поставлених цілей, характеризується стосунками взаємної підтримки і відповідальності. Ознаки колективу: 1. Спільна спрямованість на соціально значущі цілі. У розвиненому колективі гармонійно поєднуються особисті та суспільно значущі цілі. 2. Єдина діяльність. У колективі здійснюється навчальна, трудова та суспільна діяльність для досягнення загальних цілей і виховання громадської активності кожного члена. 3. Відносини відповідальної взаємодопомоги, загальної турботи. Між членами колективу встановлюються відносини взаємодопомоги, відповідальності за свої вчинки і справи колективу. 4. Психологічний клімат у колективі. Він повинен бути комфортним для кожного члена. Тут дитина повинна мати можливість самореалізуватися, отримати захист і підтримку від агресивних проявів соціуму. 5. Дисципліна та самодисципліна – це елемент, який об’єднує всі ознаки в одне ціле, передумова їх створення і прояву. Основою дисципліни в колективі є норми поведінки, визнані або встановлені самими членами колективу, а не нав’язані ззовні. Деякі вчені виділяють ще таку ознаку - як відкритість колективу шкільній спільності і далі, готовність до співпраці з усіма іншими спільнотами для громадського блага. Яке значення має колектив у житті кожної дитини? Колектив є мікросередовище, в якому відбувається перетворення норм і ціннісних орієнтацій суспільства у норми, цінності кожної дитини. Тут у дитини формуються навички соціальної взаємодії, вона вчиться співвідносити свої інтереси з інтересами інших, виконувати роль ведучого і роль виконавця, у неї формуються навички спілкування. Колектив сприяє реалізації мети виховання – всебічному і гармонійному розвитку особистості. Дитина разом з іншими розвивається, вдосконалюється. У колективі дитина самовиражається і самостверджується. У сучасній педагогічній науці існує два протилежних підходи до визначення сутності впливу колективу на особистість: гуманістичний та авторитарний. Глибокий і ґрунтовний аналіз цих підходів зроблено у посібнику Красовицького М.Ю “Практична педагогіка виховання”. Гуманістичний напрямок спирається на фундаментальне положення про те, що особистість дитини є центром педагогічного процесу, а також на позитивні сторони концепції А. С. Макаренка. Адже, створюючи колектив як організоване гуманне середовище для дитини, піклуючись про її безпеку, про певний порядок і традиції, які захищають її від свавілля, насильства з боку окремих індивідів, школа створює сприятливі умови для нормального розвитку і самовиявлення кожного вихованця. А.С.Макаренко гостро виступав проти ігнорування індивідуальних особливостей дитини в школі, усереднення індивідуальності у колективі. Він вважав, що виховний вплив стимулювання позитивної поведінки повинен мати переважно індивідуальний характер. У своєму посібнику М.Ю.Красовицький наводить такий приклад із досвіду роботи А.С.Макаренка: “За спогадами однієї з вихованок, три дівчини крадькома зірвали у комунарському садку кілька зелених яблук. За цими діями їх застав Макаренко, але нічого не сказав і запропонував дівчаткам залишити яблука та йти спати. Винуватці чекали покарання, але ніхто ні про що не згадував. Лише восени, коли до обіду в їдальні всім вихованцям подали смачні яблука, дівчата побачили на своїх тарілках ті, вже зморщені, висохлі, зеленці”. Яскравим виразником гуманістичної лінії виступив у 60-70-х роках В.О.Сухомлинський. Він розглядав виховання як процес, наслідки якого залежать від ствердження в школі гуманістичних взаємин, культури як основи навчання і виховання, визнання прав особистості дитини. На думку В.О.Сухомлинського, організаційна спільність — вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей — не головне для створення колективу. Суттєве — це гуманні людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі формуються єдині поняття про добро і зло (“Сто порад вчителю”). В.О.Сухомлинський виступав проти спрощеного розуміння механізму впливу колективу на особистість у вигляді обговорення її вчинків на зборах, лінійках і т.п. Механізми виховного впливу мають бути тоншими, складнішими, гармонійними. Неприпустимо перетворювати дитячий колектив на педагогічну палицю, використовувати його як засіб розправи над особистістю. Колектив — це могутній інструмент, і користуватись ним необхідно з великою обережністю: він може стати небезпечним навіть у руках майстра. Авторитарний напрямок у колективістській педагогіці відповідав вимогам тоталітарного режиму, відбивав ідеологічні штампи в педагогічній науці та помилки самого Макаренка. Відомо, що він іноді демонстрував негативне ставлення до так званої "парної педагогіки", проте сам був її неперевершеним майстром. Час від часу у працях видатного педагога простежуються думки про те, що йому "немає діла до особистості", що конфлікт між особистістю і колективом необхідно доводити навіть до нещадного кінця, про законність підкорення інтересів особистості інтересам колективу. Саме ці сторони деякі педагоги всіляко відстоювали і намагалися впроваджувати у шкільну практику. Серед методів виховання найважливішими проголошувалися вимоги педагогів і колективу до особистості, а спілкування вчителя з учнями фактично зводилося до системи вимог. Організаційні засади життя дитячого колективу, система відповідальності, взаємозалежності, вимог розглядалися як головний виховний потенціал школи. Спотворене "колективістське виховання" мало своїм наслідком утиск індивідуального в особистості, підміну особистого в дитині нав'язаними почуттями, думками, бажаннями. Рішучим прихильником авторитарного напрямку був В.В.Кумарін. Будучипослідовним прихильником А.С.Макаренка,він відстоював його помилкові категоричні положення. Всім відомий приклад, коли колоністи обурилися поведінкою вихованця, який був нагороджений Палацом піонерів поїздкою в Мурманськ і не запитав згоди колективу. Згадуючи цю ситуацію, Кумарін захищає тезу про перевагу інтересів колективу: “Колектив, якщо в ньому не беруть до уваги в першу чергу спільні інтереси, нічого не вимагає від особистостей, які в нього входять, і тільки роздає блага, перестає бути колективом.” (Кумарин В.В. Теория коллектива в трудах Макаренко. – К., 1979.) У практиці авторитарна, антигуманна лінія у процесі реалізації ідеї колективістського виховання здійснювалася досить часто у потворних безглуздих формах. Від імені суспільства, колективу дитині нав'язувався світогляд, політичні погляди, образи "своїх і чужих", сфери діяльності, нехтувалося право вибору. Виховання колективізму фактично реалізувалося як вироблення найбільш потворних форм конформізму, пристосування до думок лідерів або "переважної" більшості. Найменші спроби учня висловити незгоду з традиційними судженнями, законами, вимогами або особисту думку, виявити прагнення до самостійності розцінювалися як індивідуалізм. Життя свідчить про те, що ідею виховання дитини в умовах згуртованої, гуманної, педагогічно керованої учнівської спільності не можна вважати хибною, її актуальність підтверджується практикою. Але разом з цим виникає необхідність об'єктивно розібратися, що потрібно відкинути, а що зберегти з великої теоретичної спадщини і практичного досвіду виховання у колективі і через колектив. Колектив виконує важливі соціальні функції. А саме: ü організаторську – колектив стає суб’єктом управління своєю суспільно-корисною діяльністю; ü морально-виховну – дитячий колектив формує морально-ціннісні орієнтації, ідеали своїх членів; ü стимулювання - колектив сприяє активізації позитивних стимулів у дитини до виконання суспільно-корисних справ. Учнівському колективу притаманна відповідна структура. Вона може бути формальною і неформальною. Формальний поділ створюється на основі будь-яких офіційних документів, неформальні – виникають на основі симпатій, близькості поглядів, переконань, дружби. А. С. Макаренко вважав, що оптимальна кількість членів колективу має бути не менше 7 і не більше 15 чоловік. Якщо менше 7 – колектив перетворюється на замкнену групу друзів і приятелів. Якщо більше 15 чоловік - з’являється прагнення до поділу на два колективи. Оптимальна кількість членів колективу дозволяє відчувати їм свою згуртованість, єдність, міцність.
На базі загальношкільного колективу функціонують різні типи учнівських колективів: навчальні класи, колективи за інтересами, клуби, виробничі бригади. Таким чином, до загальної структури шкільного колективу входить кілька підструктур: навчальна (класи), клубна (гуртки, секції), трудова (бригади, ланки), громадська (громадські дитячі об’єднання). Це первинні колективи, в яких окремі члени знаходяться у постійному діловому, дружньому та побутовому об’єднанні. Вони можуть бути тимчасові або постійно діючі. Основним, найбільш значущим за характером у сучасній школі є колектив класу, однак кількість членів значно перевищує оптимальну кількість, що і вимагає від педагога особливої уваги. У класі функціонують найбільш тривалі і стійкі відносини між дітьми та вчителями, з іншими класами. Класні колективи входять до складної структури дитячого колективу школи, мають свої органи самоврядування, які, будучи взаємопов’язаними, створюють систему органів самоуправління шкільного колективу (див. Рис.3.3).
Рис 3.3. Схема структури загальношкільного колективу
Первинні колективи складаються із активу і членів колективу. Крім того, у такому первинному колективі можуть бути мікрогрупи емоційно-психологічного характеру, які в себе включають 5-7 членів, об’єднаних спільними інтересами, почуттями взаємної симпатії, дружби, особистими та діловими взаємовідносинами. Становище дитини визначається ставленням до неї членів колективу. Воно може бути позитивним, індиферентним (нейтральним), і негативним. На це впливають різні фактори: моральні, вольові, інтелектуальні якості, фізична сила, зовнішній вигляд, стан у сім’ї, товариськість, уміння встановлювати контакти. Тому так важливо для педагога вивчати становище дитини в системі колективних відносин, щоб забезпечити сприятливе положення її в колективі. Колектив стає суб’єктом виховання в результаті свого розвитку. Розвиток колективу – це процес становлення суспільних і особистих відносин між учнями, між шкільним і класним колективом, між колективом учнів і педагогами. Колектив формується у ході його життя і спільної діяльності, проходить відповідні стадії розвитку. Спираючись на теорію і досвід А.С.Макаренка, можна виділити такі три стадії розвитку колективу. Перша – початкова, коли колектив тільки створюється, формується, діти придивляються один до одного, до педагога. Класний керівник знайомить вихованців з метою, завданнями, перспективами колективу. Вимоги йдуть від нього. Школярів поступово знайомляться один з одним, з’являють мікрогрупи. Друга стадія характеризується тим, що завершується взаємне вивчення, утворюються малі групи, формується актив, виникають традиції, розвивається співробітництво, взаємодопомога. Вимоги йдуть не лише від вихователя, а й від активу, лідерів. Колектив стає фактором розширення соціального досвіду дітей, залучення його до взаємодії з іншими колективами. На третій стадії розвитку колективу утверджуються відносини співробітництва, взаємодопомоги, створюються умови для всебічного розвитку кожної особистості. Колектив ставить вимоги до себе та до членів колективу. На фоні вимог колективу кожний ставить вимоги до самого себе, і відповідно до цих вимог обирає способи поведінки. Колектив активно взаємодіє з іншими колективами. На всіх етапах розвитку колективу головна мета – повага до кожної особистості, створення умов для її самореалізації. А.С.Макаренко дав обґрунтування закону життя колективу: рух вперед – життя колективу, зупинка – форма його смерті. Цей закон знайшов своє вираження у системі перспективних ліній – постановці постійно ускладнюваних цілей, особистих і колективних; перспектив, прагнень. А.С.Макаренко розподіляв цілі діяльності колективу на ближні, середні та дальні. Головне завдання згуртування колективу – у гармонізації колективних й особистих перспективних ліній, у реалізації переходу від зовнішніх стимулів до внутрішньої активності при досягненні певних цілей. Перспектива – це бажана для дитини мета, подія; це, за словами А.С.Макаренка, “завтрашня радість”: Це можна зілюструвати цитатою з “ Педагогічноїпоеми”: “Людина не може жити на світі, якщо в неї нема попереду нічого радісного. Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість... Спочатку треба організувати саму радість, покликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати елементарні види радості у складні і значущі для людини. Тут проходить цікава лінія: від примітивного задоволення яким-небудь пряником до найглибшого почутя обов'язку... Виховати людину – означає виробити у неї перспективні шляхи, якими йтиме її завтрашня радість” Сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спілкування дітей для реалізації поставленої мети. А.С.Макаренко говорив, що розпочинати організацію перспектив можна і з доброго обіду, і з походу в цирк. Але саме головне, виходити при цьому з потреби дитини, хоча б не стільки цінної для нас, дорослих. Спостереження показують, що великі загальнозначущі, цілі поставлені вихователем перед школярами без відповідної організації виконання і знання дітей не відчуваються ними як особисті і діяльність для їх досягнення часто особисто не мотивована. Таблиця 3.6 Перспективні лінії (колективні і особисті)
Нормальне функціонування дитячого колективу можливе при правильному тоні та стилі, які проявляються у такому: 1. Мажор – постійна бадьорість, готовність до корисних творчих справ. 2. Дружнє єднання його членів. 3. Відчуття захищеності особистості у колективі. 4. Активність, що проявляється в постійній готовності до діяльності. 5. Звикання до стриманості у діях, словах, емоціях. 6. Відчуття власної гідності на основі гордості за колектив. Тон і стиль колективних відносин встановлюються і підтримаються відповідними правилами, традиціями, звичаями. Від того, які стосунки складаються в колективі, залежить розкриття задатків, нахилів, творчих здібності кожної особистості. Спільна діяльність є відправним пунктом розвитку, становлення, самовизначення особистості. Також значну роль відіграє у цьому високорозвинений колектив, особливо для тих дітей, які за особистісним розвитком значно відстають від колективу. У цьому випадку колектив піднімає особистість до свого рівня. Розвинутий первинний колектив є важливим інструментом педагогічного впливу на індивідуальність. Такий вплив А. С. Макаренко називав “педагогікою паралельної дії”. Сутність цієї методики полягає в тому, що результат виховного впливу ефективніший не при простій взаємодії “педагог – особистість”, а при одночасній взаємодії педагога, колективу й особистості (див. Рис.3.4).
Рис. 3.4. Схематичне зображення закону паралельної дії Формування колективу вимагає організації, значущої для членів колективу діяльності. Виховний вплив учнівських колективів зростає, якщо в них функціонує учнівське самоврядування, коли діти виступають не тільки як виконавці, але як і організатори конкретних справ, відповідальні за неї, що вимагає прояву ініціативи, творчого підходу. При визначенні позиції педагога в дитячому колективі слід завжди виходити з поваги до особистості, цінності, неповторності кожної індивідуальності, будувати відносини на основі співробітництва, взаємодії, визнання свободи кожної людини.
3.13.2. ПРАКТИЧНИЙ БЛОК Проблемні запитання з теми заняття
На рівні пізнання 1. Дайте визначення ключових понять: колектив, первинний колектив, структура колективу, система перспективних ліній, педагогіка паралельної дії. 2. Визначте етапи розвитку колективу. 3. Назвіть ознаки розвинутого дитячого колективу. На рівні розуміння 1. Покажіть взаємозумовленість розвитку особистості та колективу. 2. Поясніть закони та правила життя дитячого колективу. 3. Поясніть, як особистісні перспективи взаємопов'язані з колективними. Як необхідно здійснювати перехід від простих перспектив до складніших. На рівні застосування 1. Визначте, на якому етапі розвитку знаходиться колектив. А. Клас нічим не виявляє себе у шкільному колективі. Товаришують між собою 2-3 учні, решта не знаходять друзів не тільки у своєму класі, але й у школі. Деякі навіть ворогують. У класі є 2-3 яскраво виражених дезорганізатори. У дітей проявляється пасивне ставлення до колективної діяльності, вони не реалізують поставлених перед ними завдань. Не спроможні самостійно вибрати та провести для себе якусь справу. Можливості для прояву та реалізації особистісних інтересів у класі дуже малі. У особливо несприятливе становище потрапляють у такому класі обдаровані, талановиті діти. Б. Робота у класі ведеться цікава й велика. Дуже вдало проходять походи, екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, різні конкурси, зворушливі класні "вогники". Клас успішно бере участь у загально-шкільних справах, часто сам виступає ініціатором та організатором їх проведення. У спілкуванні з дітьми спостерігається повага один до одного; разом з тим проявляється непримиримість більшості до тих, хто порушує загальноприйняті норми життя і діяльності. Класний керівник для дітей - старший товариш, порадник в особистих і колективних справах. В. Зовні клас дружний, сильний. Бере участь у загальношкільних справах. Але у класі всі справи організовують кілька активістів, решта залишаються осторонь. Наявний актив в основному і підтримує пропозиції класного керівника відносно проведення цікавих і корисних справ. Актив інколи й сам виступає ініціатором проведення справ у класі. Вони зацікавлюють інших, діти тягнуться за ними, хочуть з ними товаришувати, але не всіх вони охоче приймають до своєї групи. Тому у класі є діти, які не можуть себе проявити в колективі, не відчувають у ньому підтримки. 1. Спроектуйте основні напрямки роботи з такими класними колективами. 2. Продемонструйте на прикладах правильне використання методу паралельної дії. 3. Наведіть приклади виховних задач близької, середньої та далекої перспектив. На рівні аналізу 1. Проаналізуйте структуру загально шкільного колективу. Які умови й шляхи його формування? 2. Проаналізуйте специфіку процесу виховання "у колективі і через колектив". 3. Поясніть причини відсутності розвинутих колективів у багатьох сучасних школах. На рівні синтезу 1. Зробіть порівняльний аналіз гуманістичного та авторитарного підходів щодо сутності впливу колективу на особистість. 2. Висловіть свої думки відносно проблеми свободи й відповідальності особистості в колективі. “Ховаючись і зникаючи у натовпі, людина втрачає найважливішу з притаманних їй рис – відповідальність. З іншого боку, коли вона бере на себе завдання, поставлене суспільством, вона домагається зовсім іншого – збільшення власної відповідальності”. І. Франкл 3. Визначте правила застосування принципу колективізму у навчально-виховному процесі. (Фридман Л.М. Педагогический опыт глазами психолога. - М., 1987. - С. 34-45.) На рівні оцінки 1. Зробіть висновки щодо важливості колективу для формування особистості. 2. Оцініть судження "У групах, де навчальні заняття організовані як колективні, ефективність навчання зростає за рахунок ефекту впливу групи на своїх членів" (Н.Ф.Тализіна). 3. Оцініть організаційні та виховні переваги різновікових колективів. Педагогічні задачі Розв'язання педагогічних задач спрямовані на формування педагогічних умінь організації колективного виховання. Кожна задача має три рівні розв'язку: інваріантний, репродуктивний, творчий. Інваріантний рівень передбачає вибір правильного розв'язку із запропонованих і обґрунтування свого вибору. Репродуктивний рівень передбачає психолого-педагогічний аналіз ситуації, висунення стандартних розв'язків і вибір найоптимальніших з них. Творчий рівень передбачає проектування власної гіпотези розв'язування задачі, її наукове обґрунтування, бачення місця ситуації у цілісному виховному процесі.
|
