Студопедия — Літосферне зміщення
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Літосферне зміщення






Пригляньмося до конфігурації льодовика під час останнього, т. зв. “валдайського” або “вюрмського” зледеніння (80—10 тис. років тому). З карти добре видно, що льодовик не зачепив Азії — він не дійшов навіть до Уралу. Водночас відомо, що напередодні потепління в Пів­нічній Африці було значно холод­ніше, ніж тепер, а в горах Лівану був льодовик.

Межі Валдайського льодовика

Валдайський льодовик ду­же нага­дує полярну льодо-снігову шап­ку. Якщо це так, то полюс мав би знаходитись приблизно в центрі цієї шапки (приблизно, тому що розвиток льодовика пов’язаний не лише з низькою температурою, а й з рельєфом місцевості, вологістю повітря та іншими чинниками).

На основі карти поширення валдайського льодовика можна у першому наближенні зробити припущення, що попе­редній північний полюсзнаходився в районі Скандинавії.

— А може, скандинавський льодовик — це ніяка не полярна шапка?

А де ви ще знайдете льодовик завтовшки кілька кілометрів, як не біля полюсу? Нагадаємо, що в нинішній Антарктиді середня товщина льода становить 1880 метрів[119]. Пізніше ми розглянемо додаткові свідчення на користь того, що в пізньому палеоліті Північний полюс останній раз знаходився в районі між Скандинавією та Ісландією, а приблизно в 7562 році до н. е. він стрімко змістився градусів на 25-30 і зайняв нинішнє становище. Зрозуміло, що зміщення полюсів викликало серію катаклізмів. Момент зміщення полю­сів розділяє період палеоліту і мезоліту (перехід до неоліту), а також допотопний клімат (плейстоцен) і післяпотопний (голоцен).

Зміщення літосферилише на перший погляд видається фантастичним. Геофізики і географи знають, що протягом багато­мільйонної історії Землі такі зміщення, а також інверсії геомаг­нітного поля (зміна полярності) відбувалися багато разів. Серед іншого, про це свідчать поклади кам’яного вугілля в Антарктиді і за Північним полярним колом, сліди древніх екваторів і пов’язані з ними пасма гірських хребтів та розломів земної кори[120].

— Якщо справді Європа знаходилась раніше на 25—30 гра­дусів північніше, то ближча до Європи частина Антарктиди (Земля Королеви Мод) також мала би знаходитись на 25-30 градусів північніше, тобто ближче до екватора.

Так воно і було. На основі геологічних досліджень, зокрема аналізу залишків рослинності, вче­ні дійшли висновку, що “ три­ва­лий період, протягом якого Земля Королеви Мод і прилеглі до неї райони були вільними від льоду, завершився не більш, ніж 6 ти­сячоліть тому” [121].

Феномен стрімкого танення льо­довика у північній півкулі (який формувався протягом при­най­мні 40 тисячоліть) і так само стрімкого обледеніння частини Антарктиди можна розумно пояс­нити лише тим, що приблизно 10 тисячоліть тому відбулось зміщення літосфери приблизно по нульовому меридіану в напрямку з півночі на південь.

— Які ж потрібні титанічні сили для такого зміщення!

Планета Земля до останнього літосферного зміщення.

Насправді вони на кілька порядків менші, ніж здається на перший погляд. Розгляньмо меха­нізм цього при­род­ного явища.

Ми знаємо, що Земля складається з тонкої твердої кам’я­ної плівки — літосфери (земної кори)[122], яка пла­ває на роз­плав­леній магмі, точніше — на “змащу­валь­ному про­шар­ку”, який називають астеносферою. Вся ця система — і земна кора, і внутрі­шньопланетна рідина — оберта­ються навколо своєї осі зі швид­кістю 1 оберт на добу. Розташуван­ня цієї осі стосовно площини обертання планети Земля навколо Сонця є досить стабільним, хоча також може ко­ли­ватись під впливом специ­фіч­них ситуацій у Сонячній системі.

— Тоді про яке зміщення ми говоримо?

Ідеться не про зміну осі обертання планети, а про зміщення літосфери щодо планетарної осі. Давайте про­ведемо уявний експеримент і побудуємо найпростішу модель[123]. Візьміть кульку для настільного тенісу і заповніть її ртуттю. На поверхні кульки намалюйте моря і континенти. Тепер розкрутіть цю кульку навколо своєї осі в умовах невагомості, скажімо, в кабіні космічного корабля. Кулька буде добре і стабільно обертатися доти, доки на її поверхню не налипне яка-небудь порошинка. Ця порошинка породить нескомпен­совану відцентрову силу, яка розвертатиме поверхню кульки так, що порошинка врешті-решт опиниться на екваторі. Зверніть увагу, що зі ртуттю, яка обертається всередині кульки, нічого не станеться — вона як крутилась, так і крутиться — вісь її обертання залишається незмінною. Розвернеться лише оболонка з намальованими на ній морями і континентами. Якби ми там жили, то все, що помітили б — це незвичну поведінку Сонця.

Це була дуже спрощена модель, на реальній Землі відбу­ваються складніші процеси. Річ у тім, що внаслідок обер­тання і відцентрової сили екваторіальний радіус нашої планети на 21 км більший за полярний радіус. Тому при переміщенні полярних територій до екватора їхня висота щодо рівня Світового океану буде зменшуватись. Про­довжимо наш експеримент і уявимо собі, що полярна територія миттєво перемістилась на екватор (тобто зміщення становить 90 градусів — екстремальний варіант). У такому разі ця територія опи­нить­ся під шаром води завтовшки 2 десятки кілометрів. Щоправда, через якийсь час відбудеться “релак­сація” земної кори: приполярні території опустяться на два десятки кілометрів, а екваторіальні на таку ж висоту піднімуться. Все врешті-решт повернеться “на круги своя”, проте нові екваторіальні землі вже будуть омиті водами Великого потопу.

Десять тисячоліть тому відбулося зміщення земної кори приблизно на 25—30 градусів, що призвело до затоп­лення значних територій. Якщо розділити 21 км на 90 гра­дусів, то отримаємо 0,23 км/град. Це значить, що при переміщенні території в меридіональному напрямку до екватора на 1 градус вона занурюватиметься в воду на 230 метрів. Це дуже грубі розрахунки, проте з них випливає, що при зміщенні на 25 градусів шар води міг становити кілька кілометрів.

Ось вам і Всесвітній потоп! Навіть якщо врахувати, що релаксація літосфери почалась відразу після початку зміщення, то максимальний шар води все ж таки міг досягати сотень метрів. Італійський дослідник Флавіо Барбієро, який спеціально займався цим питанням, вважає, що вертикальний рух земної кори не може перевищувати 3 або 4 кілометри[124].

Додамо, що внаслідок релаксації літосфери затоплені території неза­баром піднялися до свого природного рівня (т. зв. “рівня ізоста­тичної рівноваги”). Очевидно, що така швидка пере­будова земної кори супроводжувалась сильними земле­трусами і різким посиленням вулканічної діяльності.

— Невже раніше науковці не бачили можливості зміщення літосфери як причини катастрофічних кліма­тичних змін і потопів?

Чому ж, добре бачили. Про­сто вони, як жартують вчені, “нале­жали не до тієї профспілки”. Тобто в процесі конкуренції “перемогли” інші наукові школи, а праці “перемо­жених”, як це прий­нято, всіляко замовчувалися (і далі замов­чуються)[125].

Північний полюс до і після літосферного зміщення

Гіпотезу про літосферні змі­щення запропонував ще в 50-х роках XX століття американ­сь­кий вчений, профе­сор Кин­ського коледжу Чарльз Хепгуд [126]. Він обґрунтовував думку про те, що за певних умов літосфераможе “ков­знути” по астеносфері (яка вико­нує роль змащувального прошарку) і зміститися стосовно центрального ядра планети. В результаті саме такого зміщення 10 тисячоліть тому, стверджував Хепгуд, Південний полюс пересунувся за межі Південного полярного кола, а північно-західний сектор — Аляска і Сибір — змістилися на Північ. Додамо, що Альберт Ейнштейн не лише схвально від­гук­нувся про ідею Хепгуда, а й виступив автором передмови до його книги “Дрейфуюча земна кора”, написаної в 1953 році.

Інший американський вчений — геофізик А. О’Келлі в результаті проведених досліджень дійшов вис­но­вку, що в період останнього зледеніння Північний полюс знахо­дився на 30 гра­дусів південніше, ніж сьогодні[127]. А за даними фран­цузь­кого традиціона­ліста Поля Ле Кура, опублікованими в 1929 році у статті про Гіперборійську традицію, у почат­кову епоху Північний полюс “ був не там, де він знаходиться сьогодні, а, судячи з усього, в регіонах, близьких до Ісландії і Гренландії ”[128].

Вчені вважають, що зміщення лі­тосфери відбувались і на інших пла­­нетах Сонячної системи, зокрема, на Венері та Марсі (стаття американського дослідника Пітера Шульца “Міграція полю­сів Марса”, опублікована в журналі “У світі науки” за лютий 1986 р.).

Згідно з емпіричними даними, проаналізованими Хеп­гу­дом, під час минулих “мандрівок” літосфери кут зміщення ніколи не перевищував 40 градусів[129]. Можливо, що потуж­ності поштовху, отриманого внаслідок зовнішнього збурення, виста­чає лише на проковзування до 40 градусів — внаслідок в’язкості астеносфери отриманий літосферою імпульс поступово згасає.

Сьогодні ми ще точно не знаємо, які фактори спричи­нили останнє літосферне зміщення. Найімовірніше, що воно було викликане збуренням у Сонячній системі. Це збурення могло призвести до надмірно різкого, хоча й невеликого коливного руху земної осі, проте достатнього для зрушення літосфери. І в цьому немає нічого неймовірного, оскільки Сонячна система розвивається в пульсуючому режимі, а всі її планети і Сонце перебувають у постійній взаємодії — нині це навряд чи хтось стане заперечувати.

Можливість невеликого, але різкого коливання земної осі та спричинюваного ним “проковзування” літосфери по астено­сфері виглядає ще реальнішою з позицій фізики ефіру[130]. Згідно з сучасними підходами, Сонячна система (як і вся галактика) знаходиться в єдиному ефірному потоці, який підпо­ряд­ковується законам, подібним до законів гідродинаміки. Тому раптове збурення в одному місці поширюється в просторі приблизно так, як у рідкому середовищі, і може викликати різкі (катастрофічні) зміни орбітальних параметрів планет[131].







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 547. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Лечебно-охранительный режим, его элементы и значение.   Терапевтическое воздействие на пациента подразумевает не только использование всех видов лечения, но и применение лечебно-охранительного режима – соблюдение условий поведения, способствующих выздоровлению...

Тема: Кинематика поступательного и вращательного движения. 1. Твердое тело начинает вращаться вокруг оси Z с угловой скоростью, проекция которой изменяется со временем 1. Твердое тело начинает вращаться вокруг оси Z с угловой скоростью...

Условия приобретения статуса индивидуального предпринимателя. В соответствии с п. 1 ст. 23 ГК РФ гражданин вправе заниматься предпринимательской деятельностью без образования юридического лица с момента государственной регистрации в качестве индивидуального предпринимателя. Каковы же условия такой регистрации и...

Типовые ситуационные задачи. Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт. ст. Влияние психоэмоциональных факторов отсутствует. Колебаний АД практически нет. Головной боли нет. Нормализовать...

Эндоскопическая диагностика язвенной болезни желудка, гастрита, опухоли Хронический гастрит - понятие клинико-анатомическое, характеризующееся определенными патоморфологическими изменениями слизистой оболочки желудка - неспецифическим воспалительным процессом...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия