ВИДАТНІ ДІЯЧІ ПЕРІОДУ. Антоній Печорський (983-1073)- церковний діяч Київської Русі, один з засновників Києво-Печерського монастиря

Антоній Печорський (983-1073) - церковний діяч Київської Русі, один з
засновників Києво-Печерського монастиря. Брав активну участь у політичному житті.

Аскольд і Дір - київські князі другої половини IX ст. За деякими даними – нащадки Кия. за іншими - дружинники Рюрика. Боролися проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян. У 860 році очолили похід руського флоту проти Візантії, змусивши візантійського імператора Михайла III укласти з русичами вигідну для них угоду. Існують документальні свідчення про хрещення Аскольда і Діра і за часів їхнього правління частини населення Київської держави.

Володимир Мономах (1053-1125) - видатний державний і політичний діяч
Київської Русі, великий князь київський (1113-1125). Зумів тимчасово об'єднати під своєю владою більшу частину території Київської держави, припинити князівські усобиці. Автор "Повчання ", яке князь адресував своїм дітям. Різко засуджував княжі міжусобиці, закликав до єдності руських земель.

 

Володимир Святославич (Володимир Великий) (? - 1015) - великий князь
київський ((980(978)-І0І5), один з найвизначніших державних діячів Київської держави.
Значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. Для захисту від кочівників збудував укріплену лінію з містами-фортецями. Завершив об єднання усіх руських земель у складі Київської держави. У 988-989 роках запровадив християнство як державну релігію Київської Русі. Діяльність Володимира Святославича сприяла розвитку Київської держави та зміцненню її міжнародного авторитету. Після смерті канонізований церквою.

Іларіон (?-?) - київський церковний діяч і письменник, перший митрополит з
руських (з 1051), автор видатного церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать". Відстоював незалежність рідної землі і церкви від Візантії. Був
прихильником політичної і культурної самостійності Київської держави.

Олег (?- 912 (922)) - київський князь. З 879 р. князював у Новгороді. У 882 р.
захопив Київ. Підкорив древлян, сіверян, радимичів та інші слов'янські племена. Успішно воював проти хозар, здійснив (911) вдалий похід у Візантію і добився вигідної для Русі мирної угоди.

Ольга (? - 969) - ветка княгиня київська (945-964), дружина князя Ігоря. Правила Київською державою до повноліття свого сина Святослава. Реформувала систему збирання данини. Прийняла особисто християнство. Підтримувала політичні та торговельні зв'язки з Візантією. Канонізована православною церквою.

Святослав Ігоревич (Хоробрий) /939-972(973)/ - великий князь київський (945
972). видатний полководець. Проводив активну зовнішню політику. Воював з хозарами і
розгромив Хозарський каганат. Закріпив впаду Київської Русі на Таманському
Керченському півостровах. Втрутився у воєнний конфлікт на Балканах. У 968 році
розпочав воєнні дії в Болгарії, підкорив майже всю територію цієї держави. Планував
перенести туди столицю своєї держави. У 972 році загинув, потрапивши в засідку,
організовану печенігами біля Дніпровських порогів.

Ярослав Мудрий (978-1054) видатний державний діяч і полководець Київської
Русі, великий князь київський (1019-1054). Період князювання Я. Мудрого позначився
новим піднесенням Київської держави. Здійснював енергійні заходи щодо зміцнення
південних кордонів своєї держави: була споруджена нова лінія укріплень. У 1036 році
дружина князя вщент розгромиш печенігів біля Києва. Зміцнив і розширив міжнародні
зв'язки Київської держави. Звернув увагу на організацію внутрішнього.життя країни. За
його правління було укладено збірку законів "Руську правду". У Київській державі
остаточно утвердилось християнство: будувались нові храми і засновувались монастирі, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами. Я. Мудрий дбав про розвиток освіти в державі, сприяв створенню шкіл та бібліотек. Помер у Києві і був похований у збудованому ним Софійському соборі.

Андрій Боголюбський (бл. 1111-1174) - князь Володимиро-Суздальський, син Юрія Долгорукого, онук Володимира Мономаха. Деякий час князював у Вишгороді під Києвом. Після смерті Юрія Долгорукого завершився процес об'єднання північно-східних земель Київської держави у Володимиро-Суздальське князівство. У березні 1169 року війська Андрія Боголюбського захопили і нещадно зруйнували Київ. Посадив па київському престолі Гліба Переяславського. Проводив політику, спрямовану на зміцнення князівської влади. Був убитий боярською опозицією в своїй резиденції Боголюбово (Суздальщина).

Батий - монгольський хан, полководець, онук Чингізхана. У 1236-1240 рокахзахопив значну частину руських (українських земель), здобув і зруйнував Чернігів,Переяслав. Київ, Галич, Володимир та інші міста. У 1242 р. на Нижній Волзі заснував
монгольську державу - Золоту Орду зі столицею Сарай-Бату.

Берладник Іван (1-1162) - князь, один з представників галицького княжого роду Ростиславичів. Князь Звенигородський. Після невдалої спроби зайняти галицький престол у 1144 році втратив Звенигородське князівство. У 1159 році в союзі з половцями організував похід проти галицького князя Ярослава Осмомисла, але зазнав поразки. Утік до Києва, а згодом - до Греції, де був отруєний.

Бурундай - монголо-татарський воєвода, темник князя Батия. Брав участь у завойовницьких походах монголо-татар на Київську державу та інші країни. У 1258 році був призначений намісником Правобережної України. У 1259 1260 pp. напав на Волинь і змусив Данилу Галицького зруйнувати міські укріплення і відмовитись від наміру позбавитись влади Золотої Орди.

Володимирко (Володимир Володаревич) (1104-1152) - галицький князь (3 1141 р.) син Володаря Ростиславича. Об'єднав Перемишльську. Звенигородську, Галицьку і Теребовлянську землі в єдине князівство. Столицею обрав Галич. Намагався підкорити своїй владі і Волинські землі, але зазнав невдачі. Вів тривалу боротьбу проти Угорського королівства. За його правління були закладені основи майбутньої могутності Галицько-Волинської держави.

Володимир Ярославич (7-1198) - галицький князь (1/87-1198). Син ЯрославаОсмомисла, останній представник галицької князівської династії Ростиславичів.

Володислав Кормильчич (?-?) - галицький боярин. Наприкінці XII - початку ХІІІ cm. очолював боярську опозицію в галицькій державі. У 1213 р. оголосив себе галицьким князем.

Данило Романович Галицький (1201-1264) - волинський та галицький князь, з 1253 р. - король. Син засновника Галицько-Волинської держави - князя Романа Мстиславича. Об'єднав галицькі та волинські землі, заохочував будівництво нових міст (Холм, Львів та ін.), розбудову старих міст, ремесло і торгівлю. Боровся проти боярської опозиції. Воював з монголо-татарами, але змушений був визнати владу Золотої Орди. Переніс столицю держави зі зруйнованого татарами Галича до Холма, де й був похований.

Детько (Дедько) Дмитро (?-1349) - галицький боярин. У 1340-х роках очолював боярський уряд Галицько-Волинського князівства. За його правління князівство зберігало незалежність, відбиваючи всі спроби Польщі, Угорщини і татар загарбати українські землі.

Роман Мстиславович (1152-1205) - галицько-волинський князь, видатний
український державний діяч і полководець. Син великого київського князя Мстислава Ізяспавича. Об'єднав Волинське і Галицьке князівства (1199). Боровся з боярською опозицією, укріплював князівську владу в Галицько-Волинському князівстві. Проводив
активну зовнішню політику. Загинув під час війни з Польщею.

Юрий ІІ Болеслав (1306-1340) - галицько-волинський князь (1323-1340).
Намагався протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримував добрі стосунки з Тевтонським орденом і Литвою. Був одружений з донькою великого князя литовського Гедиміна. У боротьбі проти боярства опирався на підтримку міщан. Був отруєний боярами-змовниками. Невдовзі після його смерті Галицько-Волинське князівство припинило свое існування як незалежна держава.

Ярослав Осмомисл (1130-1187) - князь галицький (1153-1187), син Володимира Володаровича. Брав участь у численних феодальних війнах XII ст. походах проти половців та угрів. Підтримував тісні стосунки з багатьма державами, завдяки чому посилив могутність Галицького князівства. Боровся проти сепаратизму бояр, які намагались втручатися у внутрішні справи держави і навіть у сімейні стосунки великого князя. У "Слові о полку Ігоревім" згадується про могутність Галицької держави часів Я. Осмомисла.