Засади християнського віровчення

Догмати як ядро християнської доктрини. За християнським вченням, догмати (від грецьк. dogma) є істинами, що мають Божественне походження та виражають внутрішню сутність християнської релігії. Догмати відрізняються від інших нормативних висловлювань чи формул (наприклад, моральних настанов чи правил поведінки) саме тим, що через них формуються засади віровчення. Християнське богослов'я вважає догмати "не новим одкровенням, але обов'язковим для всієї Церкви тлумаченням єдиного на всі часи одкровення в Ісусі Христі."

Отже, християнський догмат як "істина віри", як елемент віровчення має дві основні властивості. По-перше, він має відношення до витокової та всезагальної істини, яка дається віруючим в Одкровенні. По-друге, він формується та пропонується в лоні Церкви офіційно, обов'язково для всіх її членів. Беззастережне визнання істинності догматів є необхідним для кожного християнина. Вважається, що Церква, виголошуючи своє віровчення у формі догматів, надихається силою Святого Духа і утверджується авторитетом свого глави - Ісуса Христа. Саме це, за біблійним вченням, є "провадженням до цілої правди" (їв 16:13). Основною причиною початку процесу формування та виголошення християнських догматів свого часу була потреба у визначенні засад церковної доктрини, віровчительних меж ("ортодоксія"); полеміка з різного роду вченнями ("єресями"); вилучення єретиків з лона Церкви.

Вселенські Собори: історія формування основних догматів християнської релігії. Основні догмати християнства формувалися та проголошувалися на перших семи загальноцерковних соборах, так званих Вселенських (IV-VIII століття).¹ Перший Вселенський Собор був скликаний 325 р. у місті Нікеї за імператора Костянтина Великого. Його скликання спонукала необхідність

¹ Див.: Поснов М.Э. История Христианской Церкви. - Брюссель, 1994. - Гл. IV.

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

полеміки із вченням олександрійського пресвітера Арія, який відкидав Божественну сутність та предвічне народження Ісуса Христа від Бога Отця і вчив, що Син Божий є творінням Божим, хоча і найвищим з усіх. Нікейський собор засудив і відкинув вчення Арія як єресь і утвердив догмат про істинну Божественність, предвічне народження та єдиносутність Сина Божого з Богом Отцем: "Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем". На цьому ж соборі було прийнято перші сім постулатів загальноцерковного Символу віри.

Другий вселенський собор був скликаний 381 року в м. Константинополі за імператора Феодосія Великого. Собор покликаний був засудити вчення колишнього єпископа Константинопольського Македонія - послідовника аріанства. Македоній відкидав Божественну сутність Святого Духу. Він вчив, що Дух Святий не є Бог, і називав Його Сотворенною силою, яка є службовою щодо Бога Отця і Бога Сина. Засудивши і відкинувши македоніанство як єресь, Другий Собор утвердив догмат про рівність та єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.

Він також доповнив Нікейський Символ віри п'ятьма новими постулатами - "членами", в яких викладалася наука про Святого Духа, Церкву, про Таїнства, Воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Таким чином, саме на перших двох Вселенських Соборах було затверджено догматичне вчення християнської Церкви про Святу Трійцю, а також Нікео-Константинопольський Символ Віри, який слугує керівництвом для християн багатьох конфесій та деномінацій і в наші дні.

Третій Вселенський Собор було скликано 431 р. у м. Ефесі за імператора Феодосія II молодшого. Якщо на перших двох Вселенських Соборах церковними богословами розв'язувалася тринітарна проблема (проблема розуміння сутності Трійці), то Ефеський собор відкрив епоху так званих христологічних дискусій, присвячених формуванню засад христології, тобто вчення про сутність і природу Ісуса Христа.

На цьому Соборі було засуджено вчення константинопольського архієпископа Несторія, який вчив, що Діва Марія не була Богородицею і народила звичайну людину. Бог же з'єднався з Христом і перебуває в ньому, мов у храмі, подібно тому, як у старозавітну епоху перебував в Мойсеї та інших пророках. Виходячи з цього, Несторій заперечував досконалу божественну природу Ісуса Христа, визнаючи його просто як Богоносця.

Ефеський собор відкинув несторіанство як єресь і прийняв ухвалу, згідно якої слід визнавати з'єднання в Ісусі Христі, з часу втілення (очоловічення), двох сутностей - Божественної і людської. Собор також проголосив визнання Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою людиною, а Пресвяту Діву Марію -Богородицею. Таким чином, на Третьому Вселенському Соборі було покладено

Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу __________ 397

початок формуванню догмату Боговтілення - вчення про Боголюдську природу Ісуса Христа. Собор також остаточно затвердив Нікео-Константинопольський Символ віри.

Четвертий Вселенський Собор відбувся в 451 р. в м. Халкідоні при імпе­раторі Маркіані. Собор засудив єресь монофізитів, які заперечували несто-ріанство, але вчили, що людське єство в Ісусі Христі було підпорядковане, погли­нуте Божеством. Тому в ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство (звідси й назва - від грецьк. mono Ovsis - 'Ідина природа). Халкідонський собор ще раз підтвердив досконалість обох природ (єств) Христа - Божественної і людської. Було виголошено, що за божественною природою він вічно народ­жується від Отця, а за мирським єством він народився від Пресвятої Діви і у всьому подібний людям, крім гріха. Під час втілення (народження від Діви Марії) Божественна й людська природа з'єдналися в Христі як в єдиній особі. До того ж, була зафіксована відмінність ортодоксального вчення від засуджених єресей. Дві природи з'єдналися у Христі незлитно і незмінно (всупереч монофізитам) а водночас нероздільно й нерозлучно (всупереч несторіанам). Таким чином, на Халкідонському Соборі 451 р. було остаточно визначено та утверджено догмат Боговтілення - вчення про Боголюдську природу Ісуса Христа.

Христологічні дискусії, продовжувалися і після Халкідонського собору. Монофізитство і несторіанство були ще раз засуджені на п'ятому Вселенському Соборі у м. Константинополі (553 p.). Шостий Вселенський Собор, що відбувся 680 р. знову у Константинополі за імператора Костянтина Погоната, засудив єресь монофелітства. Монофеліти, визнаючи дві сутності в Ісусі Христі, визнавали лише одну, Божественну волю. Собор же визначив визнавати дві сутності у Христі, а також наявність двох воль - Божественної і Людської. Також було визнано, що людська воля не супротивна, а покірна волі Божественній.

Сьомий Вселенський Собор було скликано у 787 р. в м. Нікеї. Собор засудив і відкинув єресь іконоборства та визначив принципи вшанування іконописних зображень Ісуса Христа, Богородиці та святих. Правда, гоніння на іконовшанувальників згодом було відновлено, а остаточно вшанування ікон було затверджено вже на помісному Константинопольському Соборі 842 року.

Вчення про Святу Трійцю - центральне у християнській догматиці. Воно (або Тринітарний догмат), як вже говорилося було сформульоване та затверджене на двох перших Вселенських Соборах. Згідно з цим вченням, християни поклоняються єдиному Богу, який є єдиним у Трьох Особах (або іпостасях) - Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий.

Постулюється, що безначальний Отець предвічно народжує Сина, який є досконалим Одкровенням Отця, тому й іменується ще Словом-Логосом. Від Отця також сходить Дух Святий. Джерелом цих постулатів є Новий Завіт:

"Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, І Бог було Слово" (їв. 1:1);

"А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, - той Дух

398 __________________ Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене" (їв 15:26).

Всі три іпостасі рівні ("рівночесні") у своїй Божественності; їм належить рівне і однакове поклоніння:

"Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці Троє - Одно" (1 їв. 5:7).

Разом з тим троїчність Бога є незбагненною для людського розсудку. Богословська формула, якою виявляється єдність трьох Осіб у божестві є: "нероздільно" й "не злитно". Григорій Богослов писав про це: "Вчись лише одному: відати Одиницю в Трійці і Трійцю в Одиниці поклоняєму, єдність і роздільність якої є незбагненними".

Християнський Символ віри. Перші чітко визначені віросповідні
формули християнської релігії зустрічаються вже в Новому Завіті, їх
формулював апостол Павло у своїх Посланнях (Рим. 10:9; ІКор. 12:3; 15:3-5).
Змістом цих формул було передовсім сповідання віри в Ісуса Христа, його
викупну жертву та чудесне воскресіння. Саме Павло визначив своєрідний
віросповідний, догматичний "мінімум" християнської релігії,

загальнообов'язковий для усіх християн, який відрізняв їх від представників інших релігій. Точніше кажучи, це вже були початки християнської догматики.

На засадах новозавітних догматичних формул будувалися численні "символи віри", "правила віри", якими користувалися християнські громади протягом перших століть н.е. Найвідомішими з цих "символів" були Апостольський символ віри, символ сформульований відомим християнським апологетом Тертуліаном, а також "regula fidei" (правила віри) Римської церкви, близькі до тертуліанівського. Проте найважливішим для християн став саме Нікео-Константинопольський символ віри, сформульований на перших двох Вселенських Соборах.

Символ віри складається з дванадцяти віросповідних формул (т.зв. "членів"), кожна з яких являє собою догмат віри:

1. Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

2.1 в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків. Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, не сотворенного, Єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3. Він для нас людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

4.1 розп'ятий був за нас при Понтії Пілаті, і страждав, і був похований.

5.1 воскрес на третій день, за Писанням.

6.1 вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.

7.1 знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу __________ 399

8.1 в Духа Святого, Господа Животворящого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.¹

9. В єдину, Святу Соборну і Апостольську Церкву.

10. Визнаю одно хрещення на відпущення гріхів.

11. Чекаю Воскресіння мертвих. 12.1 життя будучого віку. Амінь.

Символ віри є однією з найважливіших формул, які виголошуються під час християнських богослужінь. Визнання його є обов'язковим для християн.² Тлумачення окремих "членів" Символу віри, а також правил богослужіння та положень "моральної доктрини" складають так звані "символічні" книги християнської релігії - Катехизиси. Ці книги слугують для релігійного навчання. Вони, як правило, в настановній або ж у діалогічній формі роз'яснюють віруючим чи неофітам (новонаверненим) правила віри, що стосуються розуміння троїчності Божества, Боголюдської природи Христа (христологія), вчення про спасіння (сотеріологія), про викупну жертву та воскресіння Христове, про останні часи та долю світу (есхатологія), про сутність християнської Церкви (еклезіологія). Символ віри у тому вигляді, який був сформульований на Нікейському та Константинопольському Вселенських Соборах, визнається насамперед православною Церквою. Католицька ж Церква сповідує восьмий член символу віри (про Святого Духа) з додатком filio que ("1 від Сина"). Протестанти, хоча і відкидають церковний Переказ, спираючись лише на Святе Письмо, однак Нікео-Константинопольський Символ віри визнають. На Заході -в католицькій редакції (з filio que), у країнах, де поширене православ'я (як в Україні) - у давній формі, без цього додатку.