Поняття, предмет та сторони договору факторингу

1. Договір, який слід розглядати як фінансування під відступлен-ня права грошової вимоги, належить до цивільно-правових договорів, які є новими у ЦК. Оскільки в цьому договорі фінансуванняздійснюється із залученням механізму передачі права вимоги кредитора, до цих відносин можуть субсидІарно застосовуватися і нормигл.47 ЦК, що містять загальні положення про заміну кредитора.

Поняття договору факторингу закріплено у ст.1077 ЦК. Договір факторингу є одним з цивільно-правових договорів, за яким можуть передаватися права вимоги кредитора (здійснюватися заміна кредитора в зобов'язанні).

Характерною особливістю договору факторингу є насамперед наявність у договорі двох спеціальних суб'єктів — фактора, яким, як правило, виступає банк або інша фінансова установа, та клієнта — суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов'язки. Зокрема, Конвенція УНІДРУА про міжнародні факторні операції до таких додаткових обов'язків фактора відносить фінансування клієнта, ведення його рахунків за зобов'язальними вимогами, пред'явлення до оплати дебіторських заборгованостей, захист від неплатоспроможності дебіторів. Вбачається, що виконання таких функцій може бути покладено на фактора, як це передбачено ч.2 ст.1077 ЦК.

Законодавець закріплює можливість передачі факторові вимог з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому випадку договір факторингу слід розглядати як забезпечувальне зобов'язання, а відтак, до нього мають застосовуватися загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань, передбачені ст.548 ЦК.

2. Предметом договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до третьої особи (боржника) в обмінна надання клієнтові кредиту (грошових коштів), так і відступлен-ня клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу можебути одна або кілька вимог (ст.1078 ЦК).

Договір факторингу може передбачати передачу грошових коштів фактором (реальний договір факторингу) або зобов'язання фактора передати грошові кошти в майбутньому (консенсуальний Договір факторингу).

Майбутня вимога переходить (вважається переданою) до фактора з дня виникнення права вимоги клієнта до боржника. Днем виникнення права вимоги є день виникнення зобов'язальних відносин між клієнтом та боржником (зокрема день укладення договору). Якщо відступлення вимоги зумовлене певної подією, за таким Договором право вимоги переходить з моменту настання цієї події.

Так, зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися як забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому договорі перехід права вимоги до фактора зумовлюється, як правило, невиконанням клієнтом своїх зобов'язань (умовна цесія).

Момент виникнення зобов'язальних відносин слід відрізняти від моменту настання терміну виконання зобов'язання.

3. Стаття 1079 ЦК встановлює особливі вимоги до суб'єктногоскладу договору факторингу. Насамперед вона встановлює, що сторонами договору факторингу є виключно фактор та клієнт. Боржник, тобто особа, право вимоги до якої відступається, неналежить до складу учасників цього договору.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Згідно з п.П ст.4 Закону про фінансові послуги факторинг віднесено до фінансових послуг. Відповідно до ст.5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. Виключне право або ші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг, у т числі факторингу, встановлюються законами про діяльність від повідної фінансової установи та нормативно-правовими актам державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансон вих послуг.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.47 Закону про банки факторинг відне- сено до банківських операцій. Водночас факторинг не належні до банківських операцій, які можуть здійснюватися на підставі ліцензії.

Таким чином, факторингові операції можуть здійснюватись банками та іншими фінансовими установами, а також фізичнимі особами — суб'єктами підприємницької діяльності, при чому ліцензія на здійснення таких операцій не вимагається.

4. Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності до-мовленості між клієнтом та боржником про заборону відступленняправа грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відпові- дальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст.1080 ЦК).

У цій статті встановлюється ше одна особливість відступлення вимог за договором факторингу, яка продиктована інтересами комерційного обороту. Так, клієнт наділяється правом відступити ви-^! могу и у тих випадках, коли відступлення вимоги заборонено чи обмежено умовами договору між клієнтом і третьою особою (боржником). Відступлення такої вимоги за договором факторингу не спричиняє його недійсності.

Водночас з мстою захисту інтересів третьої особи, які порушуються таким відступленням, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодовувати збитки боржника, спричинені відступленням вимоги. Вбачається, що клієнт має право передбачати в договорі факторингу

обов'язок фактора відшкодувати клієнту суму, сплачену останнім на користь боржника.

Право клієнта відступити вимогу всупереч умовам договору не поширюється на випадки, коли заборона відступлення права вимоги встановлена законом, зокрема за договором факторингу, так само як і за договором купівлі-продажу права вимоги неможливо відступити права вимоги, нерозривно пов'язані з особою кредитора (СТ.5І5ЦК).