Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Бєлявцева Ольга




Науковий керівник – Криловець А. О., кандидат філологічних наук, доцент

Рецепція міфу про Орфея у драмі-феєрії Лесі Українки „Лісова пісня”

У статті досліджується драма-феєрія „Лісова пісня” Лесі Українки із позицій міфологічної критики. Здійснюється спроба осмислення інтерпретації письменницею міфу про Орфея.

Ключові слова: рецепція, міфологічна критика, міф.

The article researches the drama-extravaganza „Forest Song” by Lesya Ukrainka in a position of mythological criticism. An attempt to comprehend the interpretation of Orpheus myth is done.

Key words: reception, mythological criticism, myth.

 

Звернення письменників до міфу закономірно простежується упродовж усього літературного процесу як в українській літературі, так і у світовій. Найбільш органічним міф був для романтиків з їхнім зверненням до сил природи, фольклору та давнини. „У понятті романтизму крилося розуміння чогось таємничого, що не дається розумом збагнути й розумом вияснити (сни, ворожби, передчуття, чари). Такого саме поетичного матеріалу було багато в народній творчості, й до неї сягали поети-романтики, коли будували свої прекрасні поетичні твори: Гете – поему „Лісовий цар”, Міцкевич – „Світезянку”, Шевченко – „Тополю” [5]. Дослідники творчості Лесі Українки вказували на те, що вона наслідує романтиків „з їхнім поглядом на природу, як на живу й органічну” [1, c. 150].

Досліджуючи рецепцію міфу, варто розглянути саме поняття „міф”, яке неодмінно призведе нас до протиріччя, оскільки „у міфі все може бути; здається, що послідовність подій у ньому не піддається правилам логіки і порушує правила причинності” [10], але міф і є протиріччям.

О. Білокобильський поділив визначення поняття „міф” на три групи: „філологічні”, „соціологічні”, й „філософські”. Перша група визначає міф як розповідь (М. Стеблін-Каменський, В. Пропп, Г. Меншинг), друга – як соціальний простір (Б. Маліновський, О. Фрейденберг, О. Елькін), у третьої міф виражається як структура мислення чи буття (К. Леві-Строс, М. Еліаде, К. Хюбнер). Ми зупинимося на трактуванні міфу як структури мислення чи буття, оскільки міф як структура не є просто знаком, це метазнак, який абсорбує у собі усі функції та смисли вихідного міфу. Міф є однією із найбільш складних реальностей культури, його можна вивчати та інтерпретувати у найрізноманітніших проявах. „Міф викладає сакральну історію, викладає подію, яка розпочалась у часи „початку всіх начал” [10, c. 15]. Міф може бути створений через переосмислення реальної історії, або через ідеалізацію реальності і надання їй міфічної структури.

Література зазвичай удається до переосмислення уже існуючих міфів, рідше до творення власних міфологічних структур. Античний міф про Орфея та Евридику найпоширеніша тема для рецепції у творчості письменників. Найбільшої мірою вона проявила себе у творчості Р. М. Рільке, В. Брюсова, М. Цвєтаєвої, в українській літературі ця тема розроблялася Лесею Українкою.

Орфічна тема у творчості Лесі Українки, як загалом тема митця і мистецтва, досі заслуговує на окреме дослідження. У цій роботі ми детальніше зупинимося на розгляді інтерпретації міфу про Орфея та Евридику у драмі-феєрії „Лісова пісня”.

Актуальність такого дослідження зумовлена розвитком інтересу у науці до міфологічної критики. „Потужний розвиток міфологічних інтерпретацій у ХХ ст. був спровокований фундаментальними відкриттями в осмисленні феномену людини, оприявленими наприкінці ХІХ та в перші десятиліття ХХ сторіччя у працях Ф. Ніцше, З. Фрейда, К. Юнга, М. Гайдеггера тощо [7]. Дослідження із міфологічної критики зараз лише набирають обертів, але вже стали загальновизнаними праці Ю. Лотмана, Б. Успенського, Г. Грабовича, О. Забужко, В. Нарівської, Я. Поліщука тощо. Розгляд загальних міфологічних концептів у „Лісовій пісні” дасть змогу глибше зрозуміти загальну думку твору, та відкриє нові перспективи для інтерпретації творчості Лесі Українки.

Новизна статті полягає у тому, що вперше здійснюється спроба проаналізувати античний міф про Орфея у контексті зміни гендерних ролей на матеріалі драми-феєрії „Лісова пісня”.

Метою дослідження є виявлення міфологічних структур та загальних схем міфу, інтерпретованого Лесею Українкою.

У численних дослідженнях драми-феєрії значна увага приділяється фольклорним мотивам та образам, джерелам і оминаються глибші структури, які могли б щось пояснити. Оксана Забужко вважає, що написання „Лісової пісні”, „то була закономірна вимога авторського таланту, який рік за роком дедалі глибше поникаючи, „в’орюючись” у свою головну тему, зрештою дозрів до того, аби заговорити прямою мовою міфу” [4, с. 231]. У нашому випадку можемо сказати міфу інтерпретованого та переосмисленого. Як слушно зауважила дослідниця, „Лісова пісня”, як і будь-який міфологічний текст, має багату внутрішню поліваріантність, яка дозволяє інтерпретувати цей текст із різних позицій від фольклористики до екологічної філософії.

Дія драми-феєрії зосереджується на коханні Мавки та Лукаша, на цьому зупиняли свою увагу чимало дослідників, але ця тема не є визначальною. Лукаш-Орфей робить собі сопілку з очерету і пробуджує лісову природу, а разом із нею і Мавку, що спала у вербі. „Мавка: А хто мене збудив? Лісовик: Либонь, весна. Мавка: Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось? Лукаш знов грає. Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає? Лісовик: Та ні, то хлопець на сопілці грає” [9, с. 159]. Музичний супровід для драми Леся Україна добирала сама, та й визначення жанру як драма-феєрія уже таїть у собі щось пісенне, „пісня не тільки є зовнішнім виявом драматичної дії, не тільки акомпанує дії, але є разом з тим суттю драми” [6, с. 153]. У розмові двох закоханих мало слів, Мавка просить коханого заграти, бо його сопілка має кращу мову, у ремарці, яку нам подає авторка читаємо: „На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти” [9, с. 165]. Бачимо відсилання до міфу про Орфея, який зачаровував своїм співом не лише усе живе, але неживе, проте Леся Українка не обмежилась звичайним накладанням античного міфу на український фольклорний ґрунт, але вклала глибший зміст у свій твір.

Мавка постійно наголошує на силі слова і звуку від ствердження того, що у лісі нема нічого німого, до майже хрестоматійного: „Грай же, коханий, благаю!”. Помітно, що наприкінці твору Лукаш уже не хоче грати на сопілці, керуючись тим, що його грання уже минулось. Своєрідна трансформація природних станів відбувається із кожним із героїв: Мавка із красуні-лісовички перетворюється на невільницю власного кохання, Лукаш також змінюється із несміливого парубка він стає нарешті чоловіком, і немов справджується Мавчине бажання, щоб він життям своїм до себе дорівнявся, бо він стає нарешті зрячим і може бачити те, чого не помічає Килина. „З духу музики народилася трагедія Мавки” [6, с. 153], але варто пам’ятати і про те, що Мавка теж є духом, а не просто божеством лісу. Мавка є genius loci лісу і у тому її найбільша трагедія, „містерійний смисл Мавчиної трагедії якраз і становить перетворення духа – в душу” [4, с. 243]. Нагадаємо, що в Овідія Орфей є провідником душ, це в ньому і бачить Мавка. Пройшовши обряд ініціації – заплакавши від співу сопілки – Мавка отримала душу, із цього моменту у ній простежується зміна, їй уже неприємні залицяння Перелесника, світ, який вона знала покращав тощо. В оді коханню Мавка промовляє: „Вийму, вийму! Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую...” [9, с. 182]. У цьому діалозі закохані міняються ролями, тепер уже Лукаш хоче слухати Мавку. „Лукаш: Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати... Що ж ти мовчиш?” [9, с. 181]. Пізніше Лукаш каже Мавці, що пісні, то ще наука невелика, на що Мавка відповідає йому, що саме із цвіту його душі виросло їхнє кохання; поступово тонучи у щоденних справах Лукаш втрачав свою душу.

Зауважений В. Агеєвою мотив перевдягання / перевтілення, а разом із ним і момент набуття нового досвіду можемо потрактувати і як елемент втрачання / набуття смислів. Переодягнена Мавка видається Лукашеві смішною: „Та справді, якось наче смішно стало... Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!” [9, с. 197] Мавка ж, одягши людський одяг, і сама немов стає людиною, бо може і руку собі врізати, і трактується як звичайна дівчина-сирітка. Прихована тілесність духу стає видимою тілесністю душі. Лукаш, перетворений з вовкулаки знову на людину може бачити те, чого інші не бачать, немов відкрились ті потаємні струмені його душі про які говорила Мавка: „Я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розумієш, хоча душа твоя про те співає виразно-щиро голосом сопілки...” [9, с. 185].

У контексті розгляду паралелей між міфом та драмою варто сказати про важливість самого кохання та інверсії загальноприйнятих гендерних ролей. У драмі жінки (Мавка і Килина) виконують здебільшого чоловічі ролі, у той час, як чоловіки (Лукаш, дядько Лев) пасивно виконують ролі другого плану. Першою про свої почуття до Лукаша каже Мавка. „Мавка: (усміхаючись) Чи гарна ж я тобі? Лукаш: (соромлячись) Хіба я знаю? Мавка: (сміючись) А хто ж те знає? Лукаш: (зовсім засоромлений) Ет, таке питаєш!.. Мавка: (щиро дивуючись) Чому ж сього не можна запитати?” [9, с. 162]. Засоромленою, за традиційним каноном мала би бути Мавка, але тут, як бачимо, усе навпаки. Так само і під час першої зустрічі Лукаша з Килиною, ініціативу проявляє саме жінка, а не чоловік. Лише Лукашева мати залишається поборницею традиції, коли вказує Мавці на те, що ходити дівці за парубком не випадає. Зрада про яку говорить Мавці Лісовик насправді не є зрадою для Мавки, яка залишається вірною своєму коханню до останнього. Мавка, яка у всіх своїх вчинках керується коханням уподібнюється до Орфея, який пішов за своїм коханням навіть у підземне царство мертвих, тому, можливо, й оглянувся за Евридикою, бо „помогти, Евридиці, спраглий любові, глянув на неї Орфей” [8, с. 174]. Зраджує Мавку й себе Лукаш, який по-перше одружується з Килиною, а по-друге забуває спів своєї душі. Орфей не нарікає на кохання, як і Мавка, він страждає від туги за коханою, що відбивається на його зовнішньому вигляді „зчорнілий сидів, не торкаючись хліба. Тугою, болем душевним жививсь, упивавсь сльозами” [8, с. 174]. Так і Мавка, втомлена і змарніла, навіть Перелесник зауважує, що вона змінилась, але їй байдуже, бо: муку свою люблю і їй даю життя. Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття” [8, с. 216]. Принагідно згадаємо міркування Тараса Возняка, який досліджував ніцшеанські мотиви у драмі Лесі Українки. „Як і у Ніцше, весь універсум драми, за окремими винятками „колаборуючого” дядька Лева, розколотий на дві окремі сфери – лісової нечисті та людей. Що є світом людей? Це світ культури, умовності, ритуалу, розуму як міри, а отже, і обмеження. Йому притаманна поміркованість, зміримість. Він у всіх своїх параметрах зміренний, охопний, а тому заданий власне цією своєю обмеженістю. Йому протистоїть світ лісовиків. Це рудимент діонісійського світу старої Греції це світ первинний, безпосередній, таємничий (світ таїнства, а не посполитої таємниці), світ спілкування з конституційно непізнаваним, світ принципово нерозумний, бо у рамки розуму не втискуваний” [3]. Отже, можемо стверджувати, що Мавка перебирає а себе орфічні функції Лукаша, бо ж саме вона знайшла в серці чарівне слово і озвірілого Лукаша перетворила знову на людину, хоча й вивів її із світу Марища голос того ж Лукаша. Первинний, діонісійський світ, а отже трагічний і поетичний ближчим є для Мавки, Лукаш представник аполлонівського начала, прозаїчного за своєю суттю, тому він не може повністю нести усіх функцій Орфея. Зрештою, те, що не вмирає знаходить у своєму серці Мавка і саме вона наприкінці твору говорить голосом сопілки, пробуджуючи вкотре Лукаша. Використовуючи міф про Орфея, Леся Українка заплутує за подієвою частиною читача, не даючи до кінця розуміння того, хто ж Орфей, а хто – Евридика. Більшість учених схилялись до думки, що Орфеєм є Лукаш (В. Петров, В. Агеєва, О. Забужко), хоча „орфічність” Мавки теж цілком очевидна. Наклавши два сюжети один на одного, зможемо простежити багато спільного. У міфі про Орфея вимальовується така лінія: заборона оглядатись – порушення заборони і зрештою – покарання, схожа схема і в „Лісовій пісні”: заборона – порушення – покарання. Лісовик ніби-то й не забороняє Мавці, проте радить не задивлятись на людських хлопців, бо це небезпечно, Мавка цю „заборону” порушує, зраджує лісові закони (що можна вважати ще одним порушенням, але уже правил суто лісового світу), за що тяжко карається. Бачимо повторення тих самих ліній, але не співець-Лукаш повторює долю Орфея, а Мавка.

Підсумовуючи, можемо сказати, що драма-феєрія таїть у собі чимало кодів для можливих інтерпретацій, ми зупинилися лише на невеликому матеріалі, який безумовно потребує подальшого осмислення та опрацювання, оскільки орфічний дискурс в українській літературі й досі залишається недослідженою темою. Переосмислений поетесою та відповідно інтерпретований міф про Орфея, а також інші світові сюжети, про які ми тут не згадували, підтверджують думку про те, що не лише фольклорні джерела лягли в основу створення драми-феєрії.

Зміна гендерних ролей призвела до іншого прочитання міфу й окреслення саме Мавки як прототипу Орфея. Із мовчанням Лукаша пов’язується „смерть” душі Мавки, яка вірна своєму коханню, як і Орфей, знаходить у серці слова, які набувають здатності промовляння. Лукаш залишається у буденному світі людських турбот, Мавка ж отримує змогу знайти початок у своїй загибелі і, навіть після смерті коханого промовляти голосом сопілки до людей, продовжуючи справу Орфея.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 430. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.005 сек.) русская версия | украинская версия