Чупринська Тетяна

Науковий керівник – Петрушкевич М. С. – кандидат філософських наук, старший викладач

Проблема відображення реальності в сучасному мультфільмі (на прикладі мультиплікаційної продукції, яка доступна в межах України)

Глобалізаційні процеси сприяють поширенню в Україні мультфільмів, вироблених за кордоном. Зміст цієї анімації не завжди відповідає традиційним поглядам українців на життя. У статті проводиться аналіз деяких поширених мультфільмів і робиться спроба знайти оптимальний вихід із ситуації формування викривленої картини світу, яка складається в дитини під впливом перегляду продукції, запропонованої сучасними виробниками.

Ключові слова: глобалізація, анімація, мультфільм, дитячий світогляд.

Foreign cartoons spread in Ukraine by processes of globalization. But the contents of this animation aren’t appropriate to Ukrainian traditional thoughts of life. In this article we are trying to analyze some well-known cartoons and to solve а problem connected with formation of misrepresented child’s world outlook, which is the result of influence of modern animated production.

Key words: globalization, animation, multiplication film, children’s worldview.

 

Кожна людина упродовж певного вікового періоду формує свою „картину світу”, власний світогляд, який буде впливати на все її подальше життя. Одним із таких періодів є дитинство. Саме протягом дитячих років ми складаємо свій погляд на світ і на суспільство, у якому живемо. Але це відбувається під впливом низки факторів навколишнього оточення. Процес соціалізації людини значною мірою залежить від виховання, кола рідних і друзів, подій, що відбуваються, а також засобів масової інформації, які в наш час доступні кожній людині ще з дитинства. І якщо ми говоримо про „дитячі” ЗМІ, то відразу маємо звернутися до мультиплікаційної продукції, як основного вияву відеокультури, спрямованого на малого глядача.

Лікарі ХХІ ст. задаються питанням: як пояснити дитячу гіперактивність, дитину-індиго або розумову відсталість деяких дітей? Психологи і соціологи досліджують проблему „соціального виродження” особистості: суспільство постає перед підлітками-ґвалтівниками, убивцями, садистами, самовбивцями. Але ми маємо на меті довести, що такі явища має розглядати і культурологія, адже кожен із нас є вихованцем культури, яка соціалізує нас і вводить в суспільне життя. Нас цікавить мультиплікація як продукт певного культурного середовища; яким би не був задум автора, але мультфільм буде завжди насичений його суб’єктивізмом, сформованим під впливом існуючих соціальних умов. Тому і дитина, яка подивиться запропонований мультик, автоматично стає учасником суспільного і культурного процесу, який там відображається. Але знову виникає питання: із якою культурою ідентифікує себе маленький українець, якого ще з дитячого віку втягують у процес глобалізації, де йому стають доступними мультики різного виробництва, але жоден із них не рецензується з погляду української культури і не пояснюються основні аспекти, на які слід звернути увагу? Дитина самостійно не знаходить моралі у такій різноманітності мультфільмів, а її психіка робить глядача учасником презентованих у них подій. Крім того, учені Оксфордського університету стверджують, що діти в ранньому віці вже готові вивчати основи взаємодії людей у суспільстві [3]. Але, як виявляється, низькопробною може бути і мультиплікаційна продукція. Те, що пропонується західними виробниками для дітей (зокрема, в Україні), призводить до аномії наступного покоління – формування розмитих цінностей, де добро начебто і перемагає зло, але з посередництвом жорстокості і насильства [4].

У цьому випадку ми повинні відзначити, що мультфільм справді є важливим соціалізуючим „агентом” у ставленні до дитини. До того ж у сучасних умовах в Україні доступні не лише вітчизняні мультики, а й ті, що вироблені за кордоном. Тому діти мають змогу переглядати різноманітні мультфільми, вироблені в різних культурних межах. Ми спробуємо визначити, як таке розмаїття анімованих фільмів для дітей (і чи справді вони призначені для дітей) впливає на формування світогляду, на бачення людиною реальності в подальшому житті. Дитяча психіка надзвичайно вразлива і сприйнятлива. Вона легко засвоює те, що надходить із навколишнього середовища і часто зберігає його на підсвідомому рівні упродовж усього життя. Так формується людина, її духовний і душевний світ.

Як же мультфільм впливає на дитяче розуміння реальності, яка репрезентується в ньому? Психологи відзначають, що сучасна мультиплікація – це кіно не для дітей. М. П. Гусакова, керівник психологічного центру „Образ”, зауважує, що дітям до трьох років узагалі не можна показувати мультфільми, а в деяких випадках і набагато довше [1]. Навіть відомі диснеївські мультики презентують силу, агресію, цинізм.

Така реакція дослідників на мультфільми, які доступні для маленького глядача в Україні, викликана змістом цієї телепродукції та способом відтворення у ній реального життя. Річ у тім, що сучасні батьки, завжди, як правило, зайняті люди, часто перетворюють мультфільм на своєрідну няню для своєї дитини. Діти, своєю чергою, постійно цікавляться якимись захопливими неординарними сюжетами, тому їм цікаво дивитися „мульти-бойовики”, „мульти-трилери” та інші „види” сучасних мультфільмів. Якщо розглянути теми та сюжетні лінії такої мультиплікаційної продукції, то можна зробити висновок, що майже у кожному мультфільмі простежуються мотиви насильства, поділу героїв не просто на добрих і злих, а на „законних” і „незаконних”, „правильних” і „злочинців”. У такому контексті постає питання: чи доцільно показувати маленьким глядачам таку реальність, яка, по-перше, подає приклад жорстокості і насилля, а по-друге, зображує суспільство у мультиплікаційному вигляді. Діти обирають собі улюблених героїв і намагаються наслідувати їхні дії. Цікаво, а який приклад візьме дитина з головного героя мультика „Що з Енді?” (телеканал Jetix-max), суть якого в тому, щоб показати якнайбільше поганих витівок одного хлопчика, який начебто має все для того, щоб зростати, як і всі інші діти. У глядача може скластися враження, що він із якихось причин зненавидів суспільство і робить усе наперекір оточуючим. Мультфільм як засіб соціалізації дитини передбачає презентацію певних норм, правил, моральних якостей, які повинна знати особа для того, щоб повноцінно входити в суспільне середовище. У випадку „Що з Енді” автори створюють такий спосіб відображення реальності, у якому мораль подається рівно навпаки до того, як це мало би бути насправді. Звичайно, задум автора може передбачати різне розуміння реальності, але чи зможе дитина молодшого шкільного віку проаналізувати це і взяти для себе з мультфільму позитивні приклади? Головний мультиплікаційний герой, який намагається рівнятися на того, хто видається „найкращим” із-поміж інших, володіє певними харизматичними рисами. Тому немає ніякої гарантії, що після перегляду наступної серії „Що з Енді?” дитина не спробує вибити вікно, підставити сестру, спалити школу та ін. Якщо у вітчизняному мультфільмі (наприклад, „Ну, постривай!”) головний персонаж також поводить себе погано, через що сам завжди страждає, то тут є прямий зв’язок із мораллю – не чини так само, бо твоє зло обернеться проти тебе ж самого. Але закордонна мультиплікація не завжди притримується такого принципу. Енді Ларкін завжди щось коїть, але він у кожній серії виходить героєм і планує наступну шкоду. Не можна сказати, що цей мультфільм абсолютно позбавлений моралі, адже шкідник постійно стикається із невдачами, і лише тоді йому стає соромно, його карають батьки або директор школи. Отже, „модернізований” вигляд моралі не зовсім відповідає тому, що ми звикли бачити.

Якщо ми розглянемо приклад мультфільму від вітчизняного виробника, то побачимо, що подібні мотиви є і тут. Мається на увазі Петрик П’яточкін – малий шибеник, який бешкетує в дитсадку. Спільні риси вітчизняного Петрика і зарубіжного Енді простежуються у їхніх вчинках та способі життя, але, якщо перший укінці мультфільму виправляється в плані своєї поведінки, то Ларкін залишається таким же бешкетником і знову щось коїть. Але популяризована в Україні закордонна мультиплікаційна продукція є більш атракційною в очах маленького глядача, а мультики вітчизняного зразка, у яких мораль є легкодоступною (адже тема мультфільму не повинна передбачати глибоких роздумів, оскільки розрахована на дитяче сприйняття), то переглянувши деякі мультики на Jetix-max, не кожен дорослий зможе роздивитися там якісь позитивні моралізовані моменти.

Більшість дорослих дивляться на мультфільм як на просту казку. Для дітей же вони – реальність, нехай навіть і не справжнього, а дитячого світу, де є сусідами гноми і люди, добрі тварини і запеклі лиходії – лісові чудиська. Прочитати – означає зрозуміти, побачити ж – означає повірити в реальність, що відбувається по той бік екрану [2].

Але зараз тематика мультфільмів занадто прив’язана до злободенності сучасного життя дорослих: якщо в реальному світі панує злочинність, корумпованість, брехня і нещирість, то вже з дитячого віку людина має входити в цю реальність. Зараз основною метою західних аніматорів стало прагнення якнайвигідніше розповсюдити свою продукцію. Саме тому їх не дуже цікавить мораль, яка має виховувати молоде покоління. Тому поширеним явищем сучасної мультиплікації стають мультфільми для дорослих та такі, що розраховані і на дорослих, і на дітей, причому акцент робиться на тому, щоб зацікавити дорослого.

Найчастіше героями мультиків стають нереальні істоти: роботи „Воллі”, „Трансформери”, „Покемони”, монстри („Корпорація монстрів”), мутанти („Черепашки Ніндзя”), поширеними стали мультиплікаційні супергерої – своєрідні надлюди, часто подані в образах тварин та ін. Вони втілюють агресію, несуть насильство, їх цікавить жадоба до наживи і гроші.

Мультиплікаційний герой ще недавнього минулого був втіленням доброти і дружби („Троє із Простоквашино”, „Сірко”), краси і зачарованості („Їжачок у тумані”), він був наївним і добрим, обходився без комічності і фантастики. Але зараз він став „немодним” і нецікавим, бо він не забарвлений суперефектами; у таких мультиках мало маркованих елементів порівняно із сучасними зарубіжними, які легко знайти в Інтернеті або придбати в магазині відеопродукції.

Відомо, що буль-який мультиплікаційний сюжет містить елементи казковості, загадковості й чарівності. Але не можна плутати чарівних героїв із казок, чия зовнішність передбачена сюжетом, і персонажів деяких сучасних мультфільмів, зовнішній вигляд яких не виправданий тематикою самого мультфільму. Існує думка про те, що казка, яка не лякає, – це не казка [5]. А ми знаємо, що мультфільми часто створюються за мотивами відомих казок або, принаймні, містять елементи казковості. Але зараз уся казковість мультиків полягає в зображенні насильства та агресії, які викликають страх і, водночас, захоплюють дитячу увагу. Тому можна зробити припущення, що сучасний виробник анімованих фільмів для дітей постає не лише глобалізатором. Він прагне залякати дитину, показуючи їй якнайбільше негативізму та агресії. Можливо, наступним поколінням буде легше управляти, якщо воно буде з дитинства заляканим, адже страх – це, насамперед, безпорадність? Тільки тут ми вже не зможемо розглядати девіантну поведінку дорослого як механізм захисту психіки, бо вона буде штучно створеною і передбаченою, а мультфільм стане одним із основних засобів творення сучасної людини.

Отож, „нове” бачення світу формується певними „агентами”, що несуть нам таку реальність, яку неможливо визначити як самодостатню. Її творить людина, але якщо ще недавно люди створювали своє навколишнє середовище, культуру, то тепер ця ж культура творить людей. Користуючись словосполученням „глобальна культура”, не кожен замислюється над тим, яку роль вона відіграє у його дійсності. Мультиплікаційна продукція є важливою ланкою творення людини наступного покоління. Мультфільм соціалізує дитину, показує їй умови і принципи функціонування суспільства, але його казковість останнім часом зводиться до нелюдськості, насильства та злочинності. Після всього слід задуматись, хто кого творить: людина мультфільм, чи мультфільм людину?

Який же вихід можна знайти з цієї ситуації? Невже дорослі навіть у мультфільмі не можуть показати дітям приклад кращого майбутнього, адже сучасна анімація в переважній більшості випадків будується за мотивами злочинності й законності, перемоги добра над злом шляхом здійснення жорстокого насильства. Щоб відповісти на поставлене запитання, можна звернутися до нового підходу щодо виготовлення мультиплікаційної продукції в Україні. Нещодавно в Одесі постала Мультляндія – студія анімації, у якій мультики створюють самі діти. Звичайно, це не настільки досконала продукція, але в ній наявна суто дитяча тематика. Діти самі малюють персонажів і творять сюжети. Але, знову ж таки, це виробництво стикається із проблемою недостатнього фінансування, а в умовах економічної кризи мультфільми з Мультляндії не можуть поширюватися. Питання фінансування „дитячої” анімації в Україні частково розглянули зірки шоу-бізнесу. Мається на увазі проект „Танцюю для тебе”, у якому кожна пара учасників боролася за здійснення мрії талановитої дитини з певного регіону України. Аліна Гросу і Арно танцювали за маленького художника-аніматора, який мріє створити власну студію анімаційного виробництва. На жаль, мрію цієї дитини буде втілювати хтось інший, адже ця пара учасників не здобула перемоги.

Тому, розглядаючи проблему репрезентації реальності через мультфільм в Україні, ми маємо зрозуміти, що модна „мультифантастика”, яка так захоплює сучасних дітей, не завжди приносить користь для їхнього психічного розвитку. Для того, щоб показати дитині світ в анімованому вигляді, дорослий сам має ввійти в роль дитини і подивитись на все, що його оточує, дитячими очима. Але, на жаль, глобалізаційні процеси приносять в Україну таку мультиплікаційну продукцію, яка створена з метою економічної вигоди, а моральні норми в ній часто нівелюються. Звертаючись до теми творення картини світу в дитячій свідомості через мультфільми, ми не розглядаємо вітчизняного виробника, чия продукція є дуже незначною і непоширеною у зв’язку з відсутністю належного фінансування (нещодавно у телевізійній службі новин (канал 1+1) прозвучали дані щодо фінансування відеокультури (кіновиробництва) в Україні: на 2010 рік для цієї галузі виділено 2 млн. гривень; можемо собі уявити, яку частку від цієї суми отримає мультиплікаційне виробництво. У Росії ж бюджет цієї галузі становить 6 млрд. доларів). Ініціатива дітей самостійно створювати мультфільми є надзвичайно цінною з погляду психології і культурології, але втілити її в сучасних умовах важко. Тому не відомо, яке майбутнє буде в покоління, вихованого поряд зі зразками жорстокості, нещирості й жадібності.