Невідоме життя Ісуса Христа в Індії

У статті розглянуто та проаналізовано полеміку XX ст. про правдивість життя Ісуса Христа в Індії упродовж сімнадцяти років. Здійснено спробу дати критичний та філософській аналіз можливості цих історичних подій.

Ключові слова: Ісса, лама, сутри, апокрифи.

Analysis of XX century’s polemics about Jesus Christ’s life in India during 17 years is represented in the article. Critical and philosophical analysis of possibility of such historical event is given by the author.

Key words: Issa, lama, sutras, apocryphal writing.

 

2010 р. виповнюється сто років із часу перекладу російською мовою книги Миколи Нотовича під назвою „Невідоме життя Ісуса Христа (тибетське сказання). Життя святого Ісси, найкращого з синів людських”, яка вперше побачила світ у Франції. Це відкриття можна було б назвати найреволюційнішою знахідкою за всю історію християнства, якби хтось спромігся довести її достовірність. Але не потрібно дивитися на проблему однозначно, адже заперечити її теж досі ніхто не зміг.

Історія відкриття пов’язана з подорожжю самого Нотовича до Ладаку (Північна Індія), де він познайомився з монахами монастиря Хімісу і дізнався про наявність там рукописів про Іссу (Ісуса Христа).

Із цього приводу низка вчених висловлює сумніви щодо достовірності цього матеріалу. З огляду на дискусійність проблеми тема дослідження є актуальна і має науковий інтерес.

За відсутності єдиного тексту, а лише з розкиданих по рукописах фрагментів, російський дослідник за допомогою лами впорядкував та систематизував їх. Монастирські дані свідчать, що манускрипти були написані в Індії мовою палі в I ст. н. е. зі слів людей, котрі бачили Іссу під час його проживання в Індії та Непалі, а також зі слів купців, які підтримували торгівлю з Іудеєю. Близько 200 р. палійські згортки були привезені з Непалу в Тибет, де і були перекладені на тибетську мову в монастирі на горі Марбур, недалеко від Лхаси. У Хемісі зберігалися копії цих перекладів [3, c. 36]. Але як М. Нотович міг навіть за допомогою лами-перекладача знайти потрібні фрагменти невідомо. Залишається сподіватися на чесність лами та самого М. Нотовича.

У рукописах Христос подається як один із багатьох Буд, а маловідомість святого Ісси пояснюється 84 тисячами до сьогодні існуючих манускриптів, у яких описуються подробиці життя кожного Будди. Звичайно, що небагато лам прочитали соту долю з них [3, c. 36]. У тибетському варіанті описуються роки життя святого Ісси, які не відображені в жодному з канонічних Євангелій, у яких ми не знайдемо відповіді на питання про 17 випущених років життя Христа. Це можна пояснити за допомогою апокрифічної літератури, якої в ранні часи християнства існувало дуже багато. Відомі заголовки ста дев’яти таких текстів і фрагментів [1, c. 5]. Відкриття гностичної бібліотеки в Наг-Хаміді в Єгипті, знайденої арабським селянином Мухамедом Али-аль Самманом 1945 р., фрагмент „Тайного Євангелія” від Марка, знайденого 1958 р. в іудейській пустелі поблизу Мар Сабі Мортоном Смітом, – підтверджує, що перші християни мали значно ширше зібрання рукописів і переказів про життя та вчення Ісуса Христа, ніж тепер представлено у корпусі канонічних книг [8, c. 172]. Але через їхню сумнівну славу, після фільтрації текстів церквою, велику кількість підробок та неточностей в самих текстах важко сказати, де істина, а де хибність.

Тим не менш, з апокрифів можна дізнатися про молоді роки Ісуса, під час проживання якого в Єгипті і Палестині було створено багато чудес. Наприклад, наказав гадюці, яка вкусила юнака Симона Ханааніта, висмоктати всю отруту назад, після чого він повернув хлопцю здоров’я, а гадюку прокляв, яка, розірвавшись на шматки, загинула [4, c. 17]. Відразу помітно, що такий, з одного боку жорстокий, образ Христа суперечить не тільки християнському уявленню, а й буддійському, де володарює принцип про не завдавання шкоди нічому живому. Це дає нам уявлення про дитячі роки Христа, адже лише чотири з вісімдесяти дев’яти глав офіційних Євангелій, по дві від Матвія та Луки, говорить про дитячі роки Ісуса.

Євангеліє детально описує генеалогію Ісуса Христа, значення його народження, Благовіщеня, обряд обрізання і представлення його в єрусалимському храмі, утечу в Єгипет і повернення до Назарета в 4 р. до н. е. і, нарешті, останньою історією стає візит юного Христа до храму в дванадцятирічному віці (Лук2:46–49). Після цих надзвичайних подій життя Ісуса вкрито тайною до його хрещення Іоанном в річці Йордан приблизно в тридцятирічному віці. М. Нотович наводить лише невеличке місце в Євангелії від Луки, яке неоднозначно говорить нам, що „немовля досягало успіхів в премудрості і віці та в любові у Бога та в людей” (Лук1:80). Хоча навіть ці слова стосуються не Христа, як він помилково вважає, а Іоанна Хрестителя [5, c. 273].

Текст про святого Іссу фактично не суперечить хронологічно та ідейно канонічним Євангеліям, окрім моменту про визнання Христа Богом: „На наступний день натовп знайшов гробницю відкритою і порожньою. Відразу рознеслась мова, що Вищий Суддя послав своїх ангелів унести смертні залишки святого…” [3, c. 51]. Цей момент, на перший погляд, малопомітний, але складає основу християнства. Апостол Павло казав: „Якщо Христос не воскрес, то і віра наша марна” (1 Кор.15:14).

Ісса протиставляв своє вчення політеїстичній та кастовій системі індуїзму, буддизму та зороастризму. Наприклад, це стосується Тримурті, втілення Парабрахмана в Вішну, Шиву та інших богів, говорячи: „Вічний Суддя, Вічний Дух створив єдину і неділиму душу всесвіту, яка одна створює, включає в себе та надає життя всьому” [3, c. 41]. Ісса заперечує перевтілення душ, стверджуючи, що Бог „ніколи не принизить своє чадо, заставляючи його душу переселятися, як в чистилище, у тіло тварин” [3, c. 43].

Таким чином, може бути зроблено деякі припущення: Христос справді був в Індії чи всі ці рукописи були скомпільовані освіченою людиною, яка розбиралася в іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі та зороастризмі.

Результати публікації відкриттів М. Нотовича пробудили великий інтерес. Багато дослідників та просто колекціонерів їздило до Тибету та Індії, щоб знайти документальні докази теорії М. Нотовича. Водночас він зустрів дуже серйозну та аргументовану наукову критику та опір церкви. За словами самого автора, перед публікацією книги він демонстрував її преподобному Платону Київському, кардиналу Ротеллі, які намагалися переконати його не публікувати рукопису. Ще один кардинал, ім’я якого М. Нотович не називає, навіть пропонував йому гроші на відшкодування витрат та втраченого часу [4, c. 31].

Основним опонентом М. Нотовича був визначний сходознавець, професор Оксфордсько університету М. Мюллер, який опублікував статтю під назвою „Уявне перебування Христа в Індії” в періодичному виданні „Дев’ятнадцяте століття” і був упевнений, що „Життя святого Ісси” є підробкою, зробленою ламами Хімісу чи російським журналістом. Після наведення довідок він заявив, що ніякий російський мандрівник не проїжджав через Лех і ніхто зі зламаною ногою не був госпіталізований в Хімісі.

У самому тексті він відзначив декілька парадоксів. Наприклад, оксфордський науковець уважав за малоймовірне, що іудейські купці, які прийшли до Індії в 35 р. н. е. могли зустріти тих самих людей, які знали Іссу під час його учнівства в Бенарессі. Іншою обставиною він бачив те, що „Життя святого Ісси” не було занесене в реєстр буддійських перекладів та коментарів „Танджур” і „Канджур”.

М. Нотович, звичайно, відповів на більшість полемічних закидів М. Мюллера та його прибічників, назвавши себе жертвою наклепу. Його заперечення ґрунтувалися на тому, що лами нікому не показують рукописи тому, що більшість європейців можуть їх просто вкрасти. Також він навів список тих людей, які можуть підтвердити його перебування в Хімісі, включаючи доктора Карла Маркса, у якого він лікувався [4, c. 33]. Із приводу того, що рукописи не значилися в тибетських списках, М. Нотович зауважив, що вони охоплюють лише малу частину рукописів. За версією М. Мюллера, дві тисячі згортків. Насправді, у монастирі близько ста тисяч згортків, крім того, за словами російського журналіста, дані було необхідно зібрати та систематизувати [4, c. 34]. У захист справжності своєї знахідки М. Нотович зазначив, що витоком притч міг стати апостол Фома, який 52 р. н. е. проповідував в Індії [7, c. 47].

Однак стаття Нью-Йоркської газети „Тайм” від 19 квітня 1896 р. ґрунтовно підірвала довіру до історичних відкриттів зі Сходу. У ній були вміщені результати подорожі вченого-ентузіаста Дж. Арчабальда Дугласа, який пройшов той самий шлях, що і М. Нотович, розмовляв із ламою і не знайшов жодних доказів, які підтверджують правдивість слів журналіста-дослідника, окрім подорожі М. Нотовича по Малому Тибету.

Пізніше перевірити достовірність тибетських сказань вирішив Абхедананда, людина, яка виросла в Індії, а потім провела тривалий час в Англії та США, проповідуючи Веди. Він опублікував у книзі „У Кашмірі і Тибеті” результати своєї експедиції здійсненої 1922 р. Автор писав, що після екскурсії по монастирю Хіміса він розпитав лам про те, наскільки достовірна булі історія М. Нотовича. Вони підтвердили йому, що свідчення є правдивими. Абхеданада знайшов ще декілька деталей, як Христос, зупинившись біля Кабулу, обмивав ноги та руки в озері, яке до сьогодні носить назву „Озеро Ісси” [4, c. 49]. Однак він не привіз ні фотографії, ні копії рукопису, що дало б змогу знову критикувати достовірність цієї історії опонентами.

Наступними дослідниками, які здійснили подорож до Тибету в складі експедиції, були Микола та Юрій Реріхи. Завдяки здібності Юрія Миколайовича розмовляти різними тибетськими діалектами Реріхи з успіхом контактували з людьми в Ладакі. Микола Реріх стверджував, що бачив ці документи. На жаль, ми не знаємо, чи були то ті самі документи, які знайшов колись М. Нотович, чи інші рукописи. Але фотографій і копій цих рукописів вони не зробили.

Не потрібно висловлюватися категорично з приводу існування рукописів і ховати „Життя святого Ісси”. Якщо припустити, що рукописи справді існують, могли бути записані пізніше, адже ніхто не займався дослідженням часу їхнього написання. Вони могли бути написані як синтез християнства і традиційних вірувань Сходу. Оскільки християнство прийшло до Індії з апостолом Фомою, який 52 р. н. е. проповідував тут [7, c. 47]. У таких літописах є один плюс: існування особистості Ісуса Христа вже ніхто не буде усерйоз заперечувати, адже тоді буде відомо про Христа з, фактично незалежних один від одного, римських (Йосип Флавій), іудейських (Євангелій, апокрифів) текстів та джерел, які мають індо-тибетське походження („Життя святого Ісси”, „Сутри Ісуса”).

Також на написання історії про Іссу могло вплинути несторіанське християнство, яке прийшло з Персії на чолі з єпископом Алебеном 635 р., який привіз зі собою рукописи про Христа. За наказом китайського імператора Тай-тзуна, який відрізнявся своєю віротерпимістю, монахи-несторіани самі перекладали ці рукописи, які сьогодні ми називаємо „Сутри Христа” [6, c. 15]. Прочитавши їх, не можна не помітити синтезу вчень Ісуса, Будди та Лао-Дзи. Можна припустити, що проживання монахів у Китаї, вплинуло на їхній світогляд і вони завідома зробили свою інтерпретацію перекладу, а можливо, вони просто хотіли догодити імператору. Так чи інакше, оригінали цих перекладів були втрачені і знайдені лише їхні копії в 90-х роках ХІХ ст. у Дуньхуані, а перекладені англійською мовою лише в 30-х роках ХХ ст.

Сенсації про тибетські рукописи неодноразово з’являлися і будуть з’являтися. Але доти, доки ніхто не продемонстрував оригіналів рукописів, у кожного скептика буде існувати цілий багаж сумнівів про достовірність матеріалу. І навіть, якщо рукописи будуть знайдені, потрібно буде визначити: підробка це чи ні. Не потрібно цілковито заперечувати перебування Христа в Індії, адже, якщо це справді так, це може пояснити, підтвердити чи спростувати цілу низку історичних та філософських проблем. У науковій думці потрібно уникати всіляких спекуляцій та необґрунтованих висновків.