Методичні рекомендації. При розгляді першого питання теми потрібно розглянути теоретичні та практичні аспекти політичної комунікації та політичного паблік рілейшнз в контексті

При розгляді першого питання теми потрібно розглянути теоретичні та практичні аспекти політичної комунікації та політичного паблік рілейшнз в контексті аналізу сучасного стану соціально-економічного та культурного життя України, який позначений якісними змінами. Формується політична система, побудована на балансі влади і виборних механізмів представництва. В умовах становлення і функціонування демократичної політичної системи актуалізуються проблеми політизації масових інформаційних процесів. Адже повноцінне функціонування демократії неможливе без конструктивних відносин між учасниками політичного процесу, обміну інформацією та налагодження постійно діючих комунікацій між ними.

Слід звернути увагу на те, що потреба в політичних комунікаціях випливає з самої суті політики, оскільки колективний характер цілей, що реалізуються у політичному впливі, передбачає їх обов'язкове усвідомлення, сприйняття, а також координацію діяльності різних суб'єктів політичної діяльності. Політична комунікація відіграє найважливішу роль в житті людей, здійснюючи передачу політичної інформації як всередині політичної системи, так і між політичною системою та суспільством.

Феномен посилення впливу громадської думки визначає, що успіх політики залежить від підтримки суспільством. В умовах глобального розвитку мас-медіа політична комунікація набуває значно нової якості взаємодії влади та медіа, оскільки головним проявом глобалізації мас-медіа є розвиток всесвітньої мережі Інтернет, де політична інформація розповсюджується швидко з декількох джерел відразу та має зворотній зв'язок з громадянами. Комунікативні технології стали яскравою прикметою існування інформаційної цивілізації і постійно вдосконалюються за рахунок останніх доробок та нових підходів у галузі мас-медіа.

Аналіз підходів до змісту поняття політичної комунікації дає підстави зробити висновок про те, політична комунікація являє собою сукупність процесів інформаційного обміну, передачі політичної інформації, які структурують політичну діяльність і надають їй нове значення. Вона виступає своєрідним соціально-інформаційним полем політики. Ця взаємодія відбувається в різних формах: від приватних зустрічей керівників держави до випуску спеціальних інформаційних видань і виступів політиків на сесіях і зібраннях.

Слід звернути увагу на те, що сучасне поняття політичної комунікації виникло наприкінці 40-х - початку 50-х років, коли з розвитком технічних засобів масової комунікації стало усе більше відчуватися явище медіатизації політики. У наш час проблеми політизації масових інформаційних процесів і медіатизації політики знайшли своє відбиття в працях, присвяченим як загальним проблемам політики, так і проблемам впливу засобів масової інформації на політичний вибір у період організації і проведення виборів.

Треба зазначити, що одне з більш повних тлумачень сутності політичної комунікації було запропоновано Р. Ж. Шварценбергом. Він визначив це поняття як процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої і між політичною системою й соціальною системою іде безперервний процес обміну інформацією між індивідами й групами на всіх рівнях Засновниками загальної теорії політичної комунікації були представники двох американських шкіл.

Так званого кібернетичного напрямку в аналізі соціальних систем (К. Дойч й ін.). К. Дойч пропонує розглядати політичну систему як мережу комунікацій й інформаційних потоків. Модель політичної системи Дойча складається із чотирьох блоків, кожний з яких пов'язаний з різними фазами проходження інформаційно-комунікативних потоків: 1) одержання й відбір інформації; 2) обробка й оцінка інформації; 3) прийняття рішень; 4) здійснення рішень зі зворотним зв'язком. Структурно-функціонального підходу до вивчення політики (Г. Алмонд й ін.). У моделі Г. Алмонда політична система представляє собою сукупність політичних позицій і способів реагування на певні політичні ситуації з урахуванням багатогранності інтересів. Найважливішою є здатність системи розвивати популярні переконання, погляди й навіть міфи, створюючи символи й гасла, маневрувати ними з метою підтримки й посилення необхідної легітимності в ім'я ефективного здійснення функцій.

При розгляді специфіки політичної комунікації і політичного паблік рілейшнз треба звернути увагу на те, що тільки взаємодія й взаємопроникнення різних типів інформації про політику, їхнє взаємне доповнення дозволяє створити повний і відносно достовірний, стійкий і багатогранний образ політичної комунікації, характер якої багато в чому змінився завдяки стрімкому розвитку нових технологій, що обумовлюють формування інформаційного суспільства. Без належного інформаційного супроводу функціонування сучасних політичних інститутів може бути істотно утруднено.

Слід звернути увагу на те, процес політичної комунікації не є однотипним і варіюється залежно від низки чинників, зокрема інституційних, політичних і медіа.Політичний режим та політична культура країни, рівень розвитку громадянського суспільства значною мірою визначають характер політичної комунікації.

Методологічно важливо також розуміти політичну комунікацію як процес, що означає, що основним у її здійсненні є досягнення інформаційної спільності учасників комунікації, забезпечення їх ідейної єдності. Саме це дає змогу державі розраховувати на підтримку населення, партіям - встановлювати контакти зі своїми прибічниками чи формувати передвиборчі коаліції, а гілкам влади – досягати порозуміння, узгоджувати позиції, визначати шляхи реалізації єдиної державної політики. Тому доцільно розглядати політичні комунікації як спосіб діалогу центрів прийняття державно-управлінських рішень у процесі реалізації ними інтересів не певних впливових груп, а суспільства загалом. Якість політичної комунікації визначається рівнем розвитку громадянського суспільства, в країнах розвиненої демократії вони стали потужнім інструментом масштабних суспільних змін, ефективним механізмом досягнення взаємодії між громадським суспільством і державною владою. Політична комунікація здійснюється в трьох формах: через засоби масової інформації; через громадські організації; через неформальні контакти. Найбільш поширеною формою політичної комунікації є комунікація через мас-медіа. Таким чином, з трьох основних каналів політичної комунікації – через неформальні контакти, через суспільно-політичні інституції та через ЗМІ – більш активно будуть задіяні саме мас-медіа а найбільш ефективними є неформальні і не інституціоналізовані форми спілкування.

Для розгляду другого питання теми доцільно виходити з того, що політична реклама є одним із засобів політичної комунікації. Політична реклама – це сукупність образотворчих засобів (відео- та аудіоматеріали, гасла, плакати тощо) та прийомів спеціалізованих технологій, що надають суб'єктам політики, політичному життю, політичним діям, різноманітним формам матеріалізації політики особливо очевидний підкреслений або, навпаки, прихований характер. В сучасних умовах політична реклама становиться настільки важливим чинником, що з нею обов’язково змушені рахуватися політичні сили і лідери. Політична реклама може досягти своєї мети лише тоді, коли вона максимально відповідає соціально – психологічній атмосфері суспільства, відповідати електоральним очікуванням. У той же час вона зобов'язана відповідати закономірностям загальної психології – особливостям формування цілеспрямованих асоціацій, її ефективність має залежати від таких категорій як грамотне створення семантичних структур;семіотики простору і кольору; основних символів і міфологем.

Найважливішою в політичному рекламуванні є політична символіка. Проблема особистісної символізації – це проблема формування іміджу політичного або громадського діяча. Організаційна символізація – це проблема іміджу політичної партії. Іміджмейкери, що працюють з конкретними політичними лідерами, значну частину своєї діяльності спрямовують на ці іміджеві комунікації.

При розгляді третього питання теми перш за все треба зазначити, що теорія когнітивного дисонансу має велике значення для практичних кампаній з паблік рілейшнз. Вона ставить своєю метою пояснити і дослідити стан когнітивного дисонансу, що виникає у людини як реакція на якусь ситуацію, дії індивідів або цілого колективу, тобто його внутрішній стан і переживання. Леон Фестінгер в 1957 р. формулює основні гіпотези своєї теорії: Когнітивний дисонанс виникає через невідповідність двох «когніцій» (або «знань») індивіда. Індивід, володіючи інформацією по якомусь питанню, буває змушений знехтувати нею при прийнятті деякого рішення. Як наслідок, виникає невідповідність («дисонанс») між установками людини та її реальними вчинками. В разі виникнення дисонансу індивід буде всіма силами прагнути знизити ступінь невідповідності між двома своїми установками, намагаючись досягти консонансу (відповідності).Прагнучи знизити дискомфорт, індивід буде намагатися обходити стороною такі ситуації, в яких дискомфорт може посилитися. В результаті такої поведінки відбувається зміна певних установок людини, а виправдати цю зміну можна виходячи з того, що людині життєво необхідно підтримувати узгодженість своїх знань.

На завершення розгляду теми треба зупинитися на ролі політичного міфу в політичному паблік рілейшнз. На думку видатного російського філософа М. Мамардашвілі, міф – це машина культури, що перекидає місток від природного стану людини до цивілізації, конструює саму людину. Міф управляє людиною, створює для неї особливу міфологічну реальність. Безкінечний потік інформації, навала символів, образів, “картин” сприяє міфологізації свідомості людини, оскільки міф постає стійкою структурою й дозволяє запровадити певну впорядкованість до хаотичної “картини світу”. Міф виявляється тією самою “реальністю”, в яку людина відверто хоче вірити.

При розгляді цього питання теми необхідно з’ясувати причини міфологізації суспільної свідомості. Слід звернути увагу на те, що результатом процесів, пов’язаних із деідеологізацією та деміфологізацією суспільної свідомості в транзитивних політичних системах (до яких певним чином належить й політична система України), стає ідеологічний вакуум, котрий неодмінно заповнюється реміфологізованою суспільною свідомістю.

В умовах жорсткої інформаційної та психологічної боротьби за виборця, переможе той, хто зможе нав’язати свою “картину світу”, свою оригінальну концепцію міфологізованої реальності цільовій аудиторії. Політичний міф у такій спосіб покликаний впорядкувати політичну реальність й постає як засіб інтерпретації дійсності. Він може використовуватися для реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, легітимізації влади, здійснення політичного панування або панування політичної ідеології. На думку українського політолога Г. Почепцова, політичний міф – це універсальна конструкція, яку завжди можна наповнити конкретним політичним змістом.

Російський учений А. Цуладзе виокремив два види політичного міфу, технологічний та вічний. Технологічні міфи створюються для реалізації конкретних політичних завдань. Це “міфи на один день” або псевдоміфи, оскільки не мають укорінення в архетипах. Натомість “вічні” або архетипові міфи глибоко укорінені в ментальності народу – архетипах, які виступають енергетичним зарядом міфу. Архетипи зашифровані також і в політичній мові і можуть активізуватися за допомогою слів, фраз, образів. Звернення до архетипів дозволяє вирішити проблему різного сприйняття слів різними соціальними верствами.

Таким чином, політичний міф – це архетипічна конструкція, яка визначає існування певної політичної системи та претензії на особливу роль у цій системі особистості або групи. Головна роль політичного міфу – це відновлення зруйнованого соціального світу та подолання світоглядної кризи. Отже, якщо при конструюванні політичні міфи не спиратимуться на архетипи й не відображатимуть компонентів міфу традиційного, то міфічні конструкції (міфологеми) що виникатимуть, не будуть сприйнятті масовою свідомістю. Тобто політичний міф містифікує (спотворює) політичну реальність, утворюючи у такий спосіб своєрідний структурний елемент свідомості – міфосвідомість, яка дозволяє спростити сприйняття складного світу політики, завдяки цілісним і гармонійним уявленням заснованим на вірі, а не на логічному знанні, яке просякнуте внутрішніми суперечностями. Активно використовуються міфи і в рекламі. Застосування міфотехнологій в рекламі відповідає процесу міфотворчості, архетипи, за К. Юнгом, трансформуються в образи реклами. Особливе значення для використання в рекламі мають Аніма та Анімус, які втілюють несвідоме начало особистості що виражений в образі протилежної статі.

Завдання для самостійної роботи: Підготувати тему «політична комунікація в Україні». Підготувати тему «сучасна українська політична міфологія»; проаналізувати її найпоширеніші міфологеми. Опрацювати тему «Архетип колективного несвідомого у рекламі та паблік рилейшнз» і самостійно відібрати та проаналізувати приклади з рекламної практики та практики ПР.

Основна література:3;9;10; 11; 18.

Додаткова література: 4;13;16; 17; 18; 38; 45;48;74;78;79.

 

Заняття 7.

Тема: Маніпуляційні впливи в системі політичних технологій

Основні поняття:маніпуляція: модель, технологія, політика, дискурс, сугестія, стереотип, соціально-політична установка.

План

1. Феномен маніпуляції, психологічні механізми та моделі маніпуляції.

2. Маніпуляція в контексті комунікативних процесів

3. Маніпуляційні прийоми та технології.

4. Маніпуляція в мас-медіа. Специфіка маніпуляції на телебаченні.

5. Використання маніпулятивних технологій в політиці.

 

Для теоретичного опрацювання цієї теми рекомендується повторити теми соціально-політичних установок і стереотипів. При підготовці цієї теми важливо усвідомити її актуальність, те, що маніпулювання громадською думкою із застосуванням різноманітних технологій інформаційно-психологічного впливу є достатньо масовим явищем, а поняття «маніпуляції» є досить часто вживаним в українських дискурсивних практиках. Важливо також розуміти, що політичне маніпулювання громадською думкою – серйозна загроза як головним засадам демократичного суспільства, так і особистій інформаційно-психологічній безпеці громадян.

При підготовці першого питання слід звернути увагу на те, що поняття маніпуляції багатоаспектне, складно дати стисле визначення маніпуляції, в якому було б враховано всі критерії та характеристики подібного соціально-психологічного феномена взаємодії та взаємовпливів членів суспільства. Відомий російський дослідник феномену маніпуляція Євген Доценко визначає маніпуляцію як вид психологічного впливу, при якому майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресату цілей, бажань та намірів або установок, які не збігаються з тими, які є у адресата у даний момент. Поняття "маніпуляція" використовується також для означення певних організаційних форм застосування таємного примусу людини і окремих способів чи стійких поєднань прийомів прихованого психологічного впливу на особистість. Фундаментальним механізмом маніпулювання є сугестія, тобто процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний із пониженням усвідомленості і критичності при сприйнятті і реалізації впроваджуваного змісту, з відсутністю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки у співвідношенні з минулим досвідом і даним станом суб'єкта. Моделі маніпуляції можуть бути як раціональні, так і ірраціональні, але в основному являють собою роботу з інформацією.

Розглядаючи феномен маніпуляцій в комунікаційних процесах необхідно, перш за все, вказати на специфіку цього явища. Такого уточнення, зокрема, потребує співвідношення понять маніпуляція та пропаганда, адже ці споріднені терміни, на перший погляд є синонімічними, і, особливо в побутовій мові, розуміються як тотожні. Безумовно, і перше і друге поняття відображує методики та процеси доцільно скерованого впливу на свідомість реципієнта, однак кожне з них має власну специфіку, яка розкриває особливості здійснення впливу. Якщо пропаганда здійснює відкритий вплив на аудиторію, то маніпуляція в найширшому розумінні являє особливий спосіб, стратегію здійснення комунікацій в суспільстві. За цих умов не має істотного значення вид комунікацій-масова, між персональна, чи суспільна взаємодія взагалі; вони лише накладають на здійснення маніпулятивних впливів свою специфіку, не змінюючи їх суті. Маніпулятивний вплив в спілкуванні, в масовій комунікації, або в системах взаємодій через поведінку та діяльність може бути описаний в термінах інформаційного обміну між комунікатором та реципієнтом. Комунікатор, вступаючи в комунікацію з аудиторією в процесі комунікативних дій, за допомогою певних заходів та прийомів має на меті таємно вплинути на вибір або дії аудиторії щоб досягнути власної цілі. Серед найважливіших ознак, притаманних цьому явищу можна виділити прагнення отримати односторонню вигоду, зиск в ситуації, коли до реципієнта ставляться як до засобу досягнення зовнішніх по відношенню до нього цілей. Реципієнтом є аудиторія, яка може бути в залежності від виду комунікаційної взаємодії - масовою, груповою, або персональною.

Суспільна свідомість за останні десятиріччя одночасно з розвитком та трансформаціями самого суспільства, зазнала істотних змін. Нині філософи, соціологи, інші суспільствознавці кажуть про специфічну "ситуацію постмодерну", що визначає перебіг суспільних процесів в тому числі і в комунікаційній сфері. Серед найістотніших її ознак відзначають зокрема крах всеохоплюючих ідеологічних систем, індивідуалізацію життєвих стилів, відсутність чіткої ідеологічної ідентифікації соціальних груп, та зростання ролі культурних відмінностей та вподобань. Надзвичайно гостро постає проблема здійснення впливів на суспільну свідомість, які здійснюються часто неприпустимими методами. Особливо це стосується систем політичної, релігійної, комерційно-рекламної комунікації, де "боротьба" за здійснення впливів в суспільстві набуває найгостріших форм.

Для визначення способів маніпулятивного впливу та їх певних поєднань у відповідній літературі використовуються різні терміни – такі, як "прийом", "метод", "техніка", "технологія". У той же час, чітких критеріїв їх розподілу на сьогодні не вироблено. Тому можна вести мову лише про певний підхід до використання термінології. На думку деяких експертів, вживання того чи іншого терміну залежить від рівня узагальнення і універсальності. Наприклад, стале поєднання кількох прийомів може визначатися як метод або техніка, а в окремих випадках, як технологія. На сьогодні практика маніпулятивних впливів в суспільних комунікаціях складається в систему технологій. Саме поняття «технологія» (від грецької вміння, майстерність) у своїх визначеннях передбачає існування високій рівня організації певної діяльності, накопичення знань, прийомів, навичок, процедур в межах цієї діяльності, а поняття «соціальна технологія» трактується в соціологічній літературі як «сукупність прийомів методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі соціального планування і розвитку, рішення різного роду соціальних проблем.

Особливим об’єктом і стихією маніпулювання в сучасності є дискурс з маніпулятивним використанням мовних стереотипів. Мова йдеться про особливу риторику комунікації, що здатна маніпулятивно впливати на реципієнта. Маніпуляції в рамках знакових систем представляють собою технології, вибудовані по висхідній складності: від оперування знаками та символами соціальної реальності, маніпуляцій соціальними стереотипами, (шаблонами мови, поведінки, етнічними та соціальними тощо) до маніпулятивного використання міфологем (як сакралізованих стереотипів), систем цінностей тих чи інших аудиторій і груп. В сценарних проявах прийомом маніпулятивного впливу може виступати харизма як образ харизматичності, що створюється каналами ЗМІ, через послідовне і масове приписування комунікаторові особливих "надлюдських" якостей, буцімто подібних до, або успадкованих від визначної історичної особи.

Сукупне та взаємоузгоджене застосування прийомів та засобів маніпулятивного впливу забезпечують майстерність маніпуляцій, призводять до розробки специфічних сценаріїв системного впровадження маніпулятивного впливу з врахуванням конкретних соціальних умов, інформаційного поля комунікації, соціально-культурних характеристик цілих аудиторій, на яких скерований вплив, функціонування в мас медіа певних стереотипних ситуацій та моделей, які таким же чином шаблонно можуть сприйматися аудиторією.

В четвертому питанні звертаємо увагу на такий головний інструмент маніпулювання громадською думкою як ЗМІ. А. Моль пише про ЗМІ, що вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюючи іншу, поляризують таким чином все поле культури. В системі сучасних мас-медіа особливе місце займає телебачення. Воно забезпечує певні комунікаційні можливості для політичної маніпуляції, оскільки створює у глядача, що спостерігає пряму трансляцію з місця події, «ефект присутності». Для телебачення характерна здатність «стирати» різницю між правдою і брехнею. При проведенні телетрансляції відбувається вплив на психіку за допомогою задіяння різних форм передачі інформації; одночасна участь органів зору і слуху ще більше задіюють пласти підсвідомості, за рахунок чого досягається максимальний маніпулятивний ефект.

В інформаційному просторі сучасного суспільства значне місце починає займати Інтернет як сучасний засіб політичної маніпуляції. Процес інформатизації, з одного боку, дає імпульс до зростання ступеня зрілості суспільних відносин, відкритості суспільного устрою, дієвості громадської думки, з іншого – надає можливості для маніпуляції громадською свідомістю.

Саме по собі явище маніпуляцій є цілком природною складовою суспільних комунікацій, повністю уникнути якого в комунікації просто неможливо. Породжене об'єктивними потребами суспільства, специфікою перебігу суспільних відносин, воно є невід'ємною частиною таких, наприклад, комунікативних процесів як переконання, здійснення влади, педагогічно-виховній діяльності, тощо. Однак з нарощуванням комунікативних процесів в сучасному суспільстві, бурхливим розвитком комунікаційних технологій, засобів масової комунікації явище маніпулятивних впливів потребує особливої уваги. Масове застосування маніпулятивних впливів, побудованих для цільових аудиторій, що здійснюються всією сукупністю існуючих прийомів і розповсюджуються різними каналами масової комунікації може мати вкрай негативні наслідки для суспільства. Подібний масовий характер маніпуляцій може призвести до переростання маніпуляцій в домінування, спрощення суспільної свідомості через його шаблонізацію та посилення можливості оперування даним суспільством.

Завдання для самостійної роботи: Підготувати тему «технології маніпуляції в мас-медіа» та проаналізувати її використання в українській політичній комунікації.

Основна література:3; 5; 8; 9; 11; 18; 22.

Додаткова література: 24; 33; 36;47; 49;50;74.

 

Заняття 8.

Тема: Креативне мислення в рекламі та паблік рілейшнз.

Основні поняття:стратегія, креатив, творчість, стереотип, методи активізації мислення, мозковий штурм, іміджелогія, несвідоме.

 

План

1. Креативність як технологія творчого процессу.

2. Основні ідеї психоаналізу та його використання в паблік рилейшнз і рекламі.

3. Мозковий штурм і теорія RAM-проводника як технологія креативного мислення.

4. Використання НЛП в політичному паблік рілейшнз, іміджелогії, рекламі.

 

Щоб підготуватись до теми заняття спочатку потрібно визначитись з основними засадами творчого мислення і причинами формування стереотипів в цій сфері, ознайомитись із базовими принципами та засадами «креатива» у загальному розумінні та в сфері реклами та зв’язків з громадськістю. Слід звернути увагу на те, що взагалі ще дуже часто поняття творчість і креативність розглядаються як синоніми. І, дійсно, навіть у визначеннях, що даються у великій радянській енциклопедії креативність (від англ. Creativity) визначається як рівень творчої обдарованості, здатності до творчості, що становить відносно стійку характеристику особистості. Разом з тим це далеко не тотожні поняття. Творчість – "створення нових за задумом культурних або матеріальних цінностей" (словник Ожегова). Творчість – специфічна для людського буття в світі діяльність, що породжує щось якісно нове і відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. У поняття творчість вкладається передусім розуміння роботи продуктивного творчого уяви, творчість можна розглядати як мистецтво, процес непередбачуваний, що вимагає від людини розвитку всіх здібностей і спрямований на вдосконалення. В психології вивчається як психологічний процес творення нового, так і сукупність властивостей особистості, що забезпечують її включеність в цей процес. В цілому, якщо осмислити і узагальнити проблему творчості в наукових дослідженнях, то творчість розуміється як процес, що має певну специфіку і призводить до створення нового, а креативність розглядається як «технологія організації творчого процесу» (В.Ткаченко, О.Н.Ткаченко. Креативная реклама. – М.: Юнити-Дана, 2009, с. 60), підпорядкована прагматичній установці здатність до нешаблонного мислення, сукупність характеристик особистості, здібностей до нестандартного мислення. Креативність як спосіб створення особистістю самої себе, розкриття нею раніше незвіданих ресурсів саморозвитку, пошук шляхів самопрезентації у вчинках та діяльності – це і є концепт, який затверджується в філософії і паблік рілейшнз. Стосовно реклами креативність може сприйматися як універсалія культури постіндустріальної епохи, яка спрямована на використання вже знайдених схем і поєднання їх нестандартним чином. Деякі дослідники взагалі вважають «що на зміну творчості приходить креативність - здатність суб'єкта створювати не стільки нові продукти, скільки нові схеми або алгоритми для створення цих продуктів, а також схеми та алгоритми для створення самих нових схем і алгоритмів» (А.А. Високовский «Отечественные записки», 2005, № 40) Творчість завжди первинна і фундаментальна, креативність вторинна, залежна від творчості, без творчості безплідна. Творчий акт креатора в рекламній комунікації завжди підпорядкований утилітарним завданням. Потенціал креативності може бути спрямований як на вирішення завдань творення, розвитку людського інтелекту і піднесення людського духу, привносячи вимір моральності, так і на підпорядкування людської свідомості логіці товарно-ринкового споживання, накопичення матеріальних цінностей, що ми і бачимо в товарній рекламі, де креативні процеси змушені підкорятися цій логіці. В соціальній рекламі ми знаходимо все характеристики креативності як основи реалізації соціокультурної сутності реклами, що переростає вузькі межі маркетингових завдань і залежності від фінансово-комерційного ефекту, і зсуву кордонів креативності з рівня технології створення рекламного продукту в бік більш широкого розуміння креативу як способу самовдосконалення особистості та способу зміни морального стану суспільства.

Підготовка четвертого питання потребує значних знань і поглиблення в теоретичні аспекти теми. Нейролінгвістичне програмування (НЛП) виникло на початку 1970-х і стало плодом співробітництва Джона Гріндера і Річарда Бендлера. НЛП має справу зі структурою суб'єктивного досвіду людини-нейро "відображає ту фундаментальну ідею, що поведінка бере початок в неврологічних процесах бачення, слухання, сприйняття запаху, смаку, дотику і відчуття. і ми редагуємо і фільтруємо за допомогою органів почуттів те, що отримуємо із зовнішнього світу;лінгвістична" частина назви показує, що ми використовуємо мову для того, щоб упорядкувати наші думки і поведінку і щоб вступати в комунікацію з іншими людьми. Отримавши через вхідні (сенсорні) системи інформацію, людина обробляє її за допомогою референтних систем, які вирішують справжня вона чи хибна. Для того, щоб ефективно вступати в комунікацію, необхідно приєднуватись до тієї інформаційної системи, яка є для співрозмовника ведучою, репрезентативною. Головна ідея НЛП в тому, як організувати наш досвід, щоб розімкнути, розширити рамки нашого розуміння світу та інших людей, як розімкнути замкнутий цикл комуніукації. Треба прийняти до уваги, що НЛП активно використовуються в політичному паблік рілейшнз і в рекламі.

Завдання для самостійної роботи:опрацювати тему «Соціально-психологічні дослідження природи креативності». Підготувати міні-доповідь на тему: «Приклади креативних рішень в історії реклами та PR». Знайти приклади креативного PR у політичних кампаніях у світовій та вітчизняній практиці. За допомогою творчої стратегії конструювання RAM-провідника розробіть рекламну концепцію соціальної реклами, присвяченої підвищенню престижу вищої освіти.

Основна література:7; 8; 15; 19;21.

Додаткова література:29; 32; 37; 72;75.

 

Заняття 9.

Тема: Паблік рилейшнз інструментарій та управління кризами.

Основні поняттяи: Криза, перфоманс, антикризове управління, мас-медіа, комунікація, типологія, репутація, чутки, стратегія.

 

План

1. Засоби інформації і організація зв’ язків з ними.

2. Політичний перфоманс. Організація спеціальних подій.

3. Управління кризовими й проблемними ситуаціями засобами цільової реклами й паблік рілейшнз

4. Комунікація в кризових ситуаціях. Методи, фактори успіху, боротьба з чутками.