ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2Основні етапи розвитку української культури ТЕМА 5. Українська культура другої половини ХУІІ-ХУІІІ. Козацька доба. (2 год.) ТЕМА 6. Українська культура ХІХ ст.Становлення української національної ідеї. (2 год.) ТЕМА 7. Українська культура у ХХ ст. Радянський період. ТЕМА 7.1. Українська культура в першій половині ХХ ст (2 год) ТЕМА 7.2. Українська культура в другій половині ХХ ст (2 год) ТЕМА 8. Культура України в умовах державної незалежності. Проблеми та перспективи розвитку. (2 год.) ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ 2. ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ Тема 5. Українська культура другої половини ХУІІ-ХУІІІ ст. Козацька доба. Мета заняття: Навчальна: з’ясувати культурне значення національно-визвольного руху під керівництвом Б.Хмельницького, ознайомитися з різноманітними проявами українського духу, його відображенням у пам’ятках культури. Показати роль козацтва в пробудженні національної самосвідомості; визначити специфіку українського барокко як провідного художнього стилю доби, як світовідчуття часу. Розвиваюча: розвиток пізнавальних інтересів, умінь аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, користуватися науковою термінологією, аналізувати, оцінювати, пояснювати. Виховна: виховання наполегливості в здобутті знань із дисципліни, потреби у постійному культурному розвитку й моральному вдосконаленні, національної самосвідомості та гордості за своїх героїчних предків, які своєю звитягою надавали поштовх українському народові та його найкращим представникам до створення зразків світової культури.
Опорні поняття: "Перше Відродження", братський рух, Берестейська унія, уніатська церква, козацтво, Києво-Могилянський колегіум (академія), панегірік, «шкільна драма», вертеп, парсуна, українське барокко, гротеск, бурлеск, просвітництво, національна самосвідомість. П Л А Н 1. Козацтво як феномен культури. 2. Києво-Могилянська академія. Видатні викладачі й студенти, їх роль в національній культурі. 3. Барокко як нове світовідчуття. Специфіка українського барокко в архітектурі, живопису, літературі, театрі і музиці. 4. Політико-правові ідеї українців Нового часу. Ф.Прокопович, П.Козельський, С.Десницький. Визвольна война під проводом Б.Хмельницького як передумова формування нового типу української культури. Доба Руїни в української історії та культурі. На початку XVII ст. заворушення серед селян та козаків охопило всю територію України від Закарпаття до Слобожанщини. Вони підготували ґрунт для подальшої боротьби проти національно-релігійного гніту, яка була своєрідною формою руху за збереження української народності, її мови та культурних надбань.Тривале протистояння двох сил — польського уряду та українського козацтва — не могло не вилитися в гострий військовий конфлікт, який вибухнув у 1648 р. і став початком української національної революції. Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя, проблема його походження. Первісна (легендарна) історія козацтва. Протистояння католицькій реакції та відхід від православ’я українських магнатів. Православна віра стає народною, захист її стає справою козацтва. Козацько-польська боротьба та її культурно-релігійні гасла. Підтримка козаками православної церкви. Герої козацтва: Самійло Кішка, Петро Сагайдачний. Прихильність Сагайдачного до справ української (православної) церкви та життя національного. Допомога війська Запорізького у відродженні Києва як центра культурного українського життя. Гетманщина як прообраз української держави: теріторіальний устрій, розподіл влади. Елементи демократизму в українській козацькій державі. Козацька старшина та рядове козацтво (чернь). Відображення демократичного устрію Січі Запорізької в пам’ятках культури, малюнках більш пізнішого часу, але насамперед у думах та історичних піснях: про походи бойові, про які "стали ради радувати", про вибори на раді козацькій в Січі, про дружні відносини (й одночас добру дисципліну) зі старшиною, про визволення полонених та ін. Дума як пам’ятка козацької культури. Літописи як історико-літературний жанр. Козацький літопис. Виникнення ліричного жанру (Маруся Чурай). Початок ХУ111 ст. - це епоха поступової сінхронізації розвитку вітчизнячної культури із західноєвропейськими культурами. Формування моделі української культури Нового часу. Ідея «Великої, Малої та Білої Русі як неподільної дінастичної спадщини московського скіпетра». Формування концепції нової тотожності слов’янського населення російської держави як «трьох братніх народів». Світоглядно-естетичні засади українського барокко: антіномічность, динамізм, нагромадження прикрас, алегорій та емблем, парадокс та надмірна театральність. Головні напрями европейського барокко. Інтерпретація барокко як національно-органічного стилю в українській культурі. Піднесення суспільного престижу освіти. Київо-Могилянська академія: історія виникнення та розвитку. Ректори академії. І.Мазепа та його роль в історії української культури. Перетворення «культури України» на «українську культуру». Барокко в українській архитектурі: декоративізм, орнаментальність та колористика як характерні риси. Рококо в українських архитектурних пам’ятках: Б.Ростреллі. Головні напрямки розвитку живопису: батальний та портретний жанри. Барокко в іконопису. Нові здобутки українського бароккового музичного мистецтва: Д. Бортнянський, М.Березовський, А.Ведель. Барокко як стильова домінанта епохи. Друга половина ХУІІ-ХУІІІ століття- зміна світоглядних парадігм. У др. пол ХУІІІ ст. разом зі зміною культурної ситуації завершуеться період розвитку давньої української культури, ідеологичною основою якої були релігія і богослов’я. Перехід до нового етапу розвитку української культури з виразною світською та демократичною домінантою. Церква тепер виступала не консолідуючим, а нівелюючим чинником. Денаціоналізація переважної більшості української еліти як на Заході, так і на Сході. Роль українців у розвитку світської російської культури у др. пол. ХУІІ–ХУІІІ ст. Внесок у становлення правової культури Російської імперії. Розвиток теорії природного права Ф. Прокоповичем, П.Я.Козельським. Правові ідеі С.Десницького, його концепція природно-історичного походження права та держави.
Тема 6. Українська культура XIX століття. Становлення української національної ідеї. (2 год.) Мета заняття: Навчальна: ознайомлення зі специфікою історико-культурного розвитку західного та східного регіонів України, розкриття причин радикалізації українського руху та закономірності поєднання у національно-визвольному русі ідей українофільства та федералізму з ідеєю незалежності, ідей соціального та національного визволення; показати значення цих процесів для піднесення української науки та художньої культури в ХІХ ст. Розвиваюча: розвиток пізнавальних інтересів курсантів, умінь аргументовано обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, толерантно ставитися до протилежних думок, користуватися науковою термінологією, аналізувати,оцінювати, пояснювати, давати різнобічну характеристику особистостям української культури, розкривати внутрішні мотиви їхніх дій. Виховна: виховання наполегливості в здобутті знань із дисципліни, потреби у постійному культурному розвитку й моральному вдосконаленні, на прикладі яскравих особистостей української культури ХІХ ст. Т.Шевченка, І.Франка, М.Драгоманова та багатьох інших виховувати почуття патріотизму, відданості українському народові.
Опорні поняття: українофільство, ліберальний націоналізм, неославістський рух, циркуляр, романтизм, критичний реалізм, дворянський, народницький та революційно-демократичний періоди національно–культурного відродження, культурно-просвітницька діяльність, "Українське відродження", «Кирило-Мефодіївське братство», «Руська Трійця», громада, імпресіонізм, українська національна ідея, нація. П Л А Н 1. Ідеї романтизму й слов'янського відродження. Початок національного культурного відродження українців. 2. Кирило-Мефодіївське братство, «Руська трійця», громади. 3. Освіта, література, музика, театр, архитектура, живопис. 4. Видатні діячі українського національно-культурного та політичного руху: М.Драгоманов (1841-1895), І.Франко (1856-1916), М.Грушевський (1866-1932), Б. Грінченко (1863-1910)
Суспільно-політичні обставини формування модерної української культури. Дворянський період національно-культурного відродження та його культурні здобутки. Формування української національної ідеї в середовищі українського дворянства. Поява перших загальних праць з історії України. «Історія Русів» як визначний твір української національно-політичної думки, проблема його авторства. В.Каразін та заснування Харківського університету. Формування нової української літератури. «Енеїда» І.Котляревського та народна мова в українській літературі. Витоки українського романтизму. Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, Л.Боровиковський, М. Костомаров, А. Метлинський. Організаційне оформлення світського театру. Поява професійного театру. Класіцизм в українській культурі. І.Мартос, В.Демут-Малиновський, К.Тон. Специфіка історико-культурного розвитку західного та східного регіонів України. Романтизм в української культурі, его характерні риси та значення. Українська культура другої половини Х1Х століття. Народницький період національно-культурного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство та формування української національної ідеї. Творчість Т.Г. Шевченко, яка відкрила новий, вищій етап у розвитку української літературі і культури в цілому. В його творах органічно поєднано нещадне викриття самодержавно-кріпосницького ладу, тиранії, паразитизму поміщиків з оспівуванням визвольних прагнень народу, героїв-борців за його інтереси. Шевченко отстоював ідею єднання всіх слов’янських народів. Традиція Шевченко, що її наслідували українські митці, це боротьба за інтереси народу. З появою "Кобзаря" з перекладами творів генія українського народу на основні європейські мови вітчизняна культура, література придбала всесвітнього значення. Багатогранність творчості великого Кобзаря: романтичні, реалістичні, інші характеристики його спадщини. Історичне значення творчої діяльності Т.Шевченко. Українська культурно-історична й філософсько-етична думка створила оригінальні концепції культурно-історичного процесу, які багато в чому були пов’язані з раннім слов’янофільством, і особливо з культурологічними поглядами Й.Г. Гердера та німецьких романтиків. Велику роль у цьому процесі відіграли праці М.Костомарова, П.Куліша, твори Т.Шевченка, діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Основні ідеї братства були викладені в "Книзі буття українського народу", історичних творах Костомарова "Две русские народности", "Мысли об истории Малороссии", П. Куліша "Повесть об украинском народе" та ін. Важливіша думка: про особливі риси українського народу та його культури - волелюбність та природний демократизм, поетичність і віротерпимість. Інші думки - соціально політичні: про право кожного народу на державну самостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Журнал "Основа". Ці ідеї, та інші, наприклад, "українську ідею", що активно розробляв М. Грушевський, усе піднесення української мови, літератури, мистецтва, культурного життя було в умовах досить жорстокого наступу реакційних, шовіністичних сил (указ П.Валуєва 1863 р., Ємський указ 1876 р.), коли заборонялось усе українське, стверджувалось, що його (українського) - мови, літератури, народу - не існує і т.п. навіть українські пісні дозволялось виконувати в концертах російською або французькою мовами. Існували цензура з цього приводу. Були й полегшення після звернення громад, але принципіальні ж заборони і обмеження зосталися в усій силі. Тому велика культурна робота була перенесена до Галичини: народовці зросли в числі і силі, працювали на ниві просвіти та літератури (приїжджали туди й мешкали там Куліш, Кониський, Нечуй -Левицький та ін.) Важливішим фактором зрілості будь-якої нації є ступінь досягнень у мистецький сфері: формування національних шкіл у різних видах мистецтва, насамперед літературі, бо вона тісно пов’язана (через вербальну форму втілення образів) з іншими сферами духу (наукою, філософією тощо). Цей фактор як здійсненний та існуючий ми констатуємо саме в період, що ближче до кінця XIX ст. В літературі вже став Шевченко, а потім Куліш, Марко Вовчок, Федькович, Нечуй-Левицький та ін. А потім Франко, Леся Українка - і можна вже казати, що література має неперевершені, класичні зразки: школа національна в літературі є. В театрі це Старицький, Кропивницький, Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський, Заньковецька - це вже школа театральна. У музиці започаткував її М.Лисенко. Найбільша постать після Шевченко - І.Франко. Політика і поезія, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, повість і історія, література перекладів і редагування часопису - все це на найвищому якісному рівні. Його літературні та наукові писання придбали йому славу європейського письменника. Доля українського народу, його мови й культури, стремління простих селян і робітників до волі - постійні теми творів Франка. Шанування він мав за велику громадську роботу, публіцистично-журналістську діяльність. У Франка, а також П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки відбились і нові для того часу для Західної України настрої до демократичних змін у суспільстві, про революційні настрої, що від європейських столиць до столиць російських простягали промені свого впливу. Це Франкові "Бориславські оповідання" та ін., Нечуя-Левицького "Микола-Джеря" та ін.; твори П. Мирного, драми Карпенка-Карого та ін. Суспільно політична думка відома писаннями М. Драгоманова (що став духовним вождем цілого покоління), Д.Антоновича, М.Грушевського, В.Винниченка та ін. Еволюція українського музичного мистецтва. Виникнення української опери. М.Гулак-Артемовський («Запорожець за Дунаєм»), М.Аркас, П.Сокальський. Пісенний репертуар в музичному мистецтві. М.Леонтович, М. Лисенко. Внесок М.Лисенка в українську музичну культуру. Проблеми радикалізації українського руху в ХІХ ст.; загальна характеристика процесу становлення і діяльності культурно-просвітницьких організацій в Західній Україні та їх значення у соціально-політичному житті регіону. Закономірність поєднання у національно-визвольному русі в Україні ідей українофільства та федералізму з ідеєю незалежності, ідей соціального та національного визволення. Значення національних і соціальних змагань в українському русі для піднесення української науки та художньої культури; на прикладі яскравих особистостей української культури - І.Франка, Б.Грінченка, М.Драгоманова. Наприкінці XIX ст. виступає на громадську арену нове покоління українців, вихованих у поняттях і поглядах безкомпромісного українського націоналізму на широкій європейський основі, що розуміли значення культурної діяльності, займалися нею, але хотіли добути для українського народу всю повноту національних і політичних прав, йдучи поруч із всеросійським визвольним рухом, але своїм окремим шляхом. Тому й прізвища тут знайомі, бо демократично-революційний рух, як і національний потребував самих активних й талановитих людей. Харківський гурток українських студентів під проводом Д. Антоновича - потім Революційна Українська партія. Після жовтня 1905 р. - українські партії, клуби, товариства "Просвіта", українські видання. Участь у виборах в Думу. "Товариство Українських Поступовців". Столипінська реакція. Політична боротьба за автономію України. Тема 7. Українська культура у ХХ столітті. радянський період (4 год.)
|
