Виховання у первісному суспільстві.

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 1058

З історії відомо декілька етапів становлення первісної люди­ни. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'являється людина неандертальського типу, котра, приблизно у 40 тис. році до н.е., трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородо­вим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.

Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. У ці часи люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належа­ли всьому роду, хлопчики супроводжували чоловіків на риболов­лю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, ви­готовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашні­ми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з виконанням побутових обов'язків і ще не виділялось в особливу соціальну діяльність.

У період раннього матріархату, що особливо важливо, вини­кає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Очевидно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні поряд з дорослими.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісна родова община у своєму розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей пері­од відоме виготовлення значних знарядь праці та зачатки земле­робства.

У зв'язку з розвитком знарядь праці старші (немічні) почина­ють виконувати спеціальну соціальну роль - готувати дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського спів­життя: табу і толіону. Табу, з гавайської, означає не робити чо­гось недозволеного, щоб не нашкодити самому собі. Толіон розу­міється як закон кривавої помсти.

Першоосновам матріархату починають вчити хлопчиків й ді­вчаток у цей період у перших навчальних закладах - "будинках молодУ, які функціонували окремо для дітей різної статі.

Доцільність вищеназваних закладів простежується й у період патріархату. Однак, у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї, на­вчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихо­ванням.

На етапі патріархальної родової общини з'являються такі ви­ди діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремес­ло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.

Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У розумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не ли­ше про земне життя, а й про душу. Проте процес такого форму­вання був досить довготривалим: спочатку "'країна мертвих" знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її "пе­реносять" у небо. Очевидно, заслуговує на увагу те, що підрос­таюче покоління через примітивні культи привчали жити у зла­годі з природою.

Вже в умовах первісного суспільства на етапі пізнього патрі­архату виховання виділяється як спеціальна соціальна діяльність, котра зумовлювалася конкретними вимогами тодішнього "виро­бництва" - здобуванням засобів для виживання. Виховання ди­ференціювалося й відповідно до статі дитини (щодо хлопчиків і дівчаток).

Процес виховання у первісному суспільстві завершувався іні­ціацією (іпіііаііо - посвячення), посвяченням у дорослість, точ­ніше, згідно зі статтю окремо існували практичні випробування для юнаків і дівчат, котрі засвідчували про їхню готовність до праці, до життя в общині.