ОСВІТА В УКРАЇНІ УПЕРШІЙПОЛОВИНІXIXСТ.

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 781

(За "Статутом університетів" та "Статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам" 1804р.)

2. КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ДІЯЧІВ (М.ШАШКЕВИЧ, І. ВАГІЛЕВИЧ, Я. ГЛОВАЦЬКИЙ, Й. ЛЕВИЦЬКИЙ)

Нове сторіччя розпочалося для Західної України добрими озна­ками. Важливою подією, яка ознаменувала з одного боку початок нового віку, а з другого - зародження сталої національної системи освіти, виявилося прийняття в 1805 році шкільного закону, який визначив мету та зміст навчання, типи навчальних закладів, поря­док їх створення та функціонування, їх взаємозв'язок та взаємоза­лежність.

У цей час поміж інтелігенції, що й далі продовжувала з пого­рдою відноситися до народної мови, та духовенства, страшенно заполонізованого як у щоденному житті, так і в проповідях, почи­нають вирізнятися окремі особистості, які пробують засвітити ка­ганчик у темряві національного життя. Такими світлими проблис­ками можна вважати заходи І.Могильницького, М.Левицького, І.Снігурського, І.Лаврійського у справі піднесення народного шкі­льництва й національної освіти. Вони вимагали навчання в школах рідною мовою, відкривали навчальні заклади, видавали навчальну й художню літературу народною мовою, розвивали національну педагогічну думку.

У відповідь на численні меморіали, що їх слав Іван Могильни-цький разом з митрополитом Михайлом Левицьким, цісарським наказом від 1818 р. в українських школах дозволено було вчити всіх предметів українською мовою, а в мішаних школах було вве­дено українську мову як обов'язковий предмет для української мо­лоді. Канонік і інспектор народних шкіл І.Могильницький зробив перші кроки у праці на терені широкої народної освіти. У 1816 р. він заложив у Перемишлі вперше на Західній Україні культурно-освітнє ^Товариство галицьких уніатських священиків для поши­рення освіти й культури серед вірних на підставі християнської релігії", що поклало собі завданням видавати для народу книжки релігійного змісту. Зусиллями товариства було створено вчитель­ський інститут. Світська влада затвердила це товариство, але Рим побачив у ньому реальну загрозу католицизму й заборонив його діяль­ність.

Намагаючись прислугуватися на полі мовознавства, галичани робили перші спроби видати твори з граматики "руської" мови. Немалий вплив на свій час мала праця І.Могильницького "Ведо-мость оруском язьіце", яка вийшла друком, щоправда, польською мовою, та його перша науково обгрунтована "Граматика язьїка славено-руського". В Перемишлі в 1834 р. була випущена німець­кою мовою граматика Йосипа Левицького, а в 1846 р. галицький священик Йосип Лозинський видав там же ще одну граматику на­родної мови, але й цього разу вона була написана іншою мовою -польською.

Боротьбу за українську мову, літературу й школу, видання книг рідною мовою продовжили в 30-х роках Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. ЦІ високоосвічені, активні пред­ставники української інтелігенції, що тоді народжувалася, створи­ли в 1832 р". гурток, відомий в історії під назвою "руська трійця", який став провісником національно-культурного відродження на західноукраїнських землях.

Захоплені красою рідної мови й рідної пісні, ознайомлені з джерелами та найвідомішими творами слов'янських літератур, за­охочені першими літературними й етнографічними працями, що вийшли за Збручем, молоді патріоти взялися поширити ідею роз-вою українського письменства серед широких кругів українського громадянства.

Вони склали літературно-етнографічний альманах "Русалка Дністрова", вперше написаний живою народною мовою і фонети­чним правописом. Зміст альманаху, до якого ввійшла збірка украї­нських народних пісень, оригінальні пісні "трійцГ\ переклади, історичні пісні та відомості про слов'янські й українські рукописи, став переломним у духовному житті галицьких українців, указую­чи новий шлях розвитку для українських літераторів.

Окрім трьох названих засновників гуртка, до нього ввійшли та­кож М.Ількович та М.Кульчицький. Позиції гуртка розділяли М.Устиянович та А.Могильницький. Гуртківці багато зробили в боротьбі за школу з українською мовою навчання, у відстоюванні права на існування української літературної мови, народженої з живої мови народних мас, збиранні та вивченні народної творчості, поширенні освіти серед народу.

Так, М. Шашкевич склав свого часу гарну читанку для шкільної дітвори. А поетичною казкою "Олена" він започаткував розвиток української повісті на галицькому грунті. Я.Головацький у резуль­таті своїх етнографічних досліджень підготував 4-томний збірник пісень галицької й угорської України, що вийшов друком у Москві завдяки заходам славіста Йосипа Бодянського в 1878 році. М.Устіянович продовжив літературні традиції гуртка, редагуючи потім "Галичо-руський Вісник" та змальовуючи у своїх повістях зразки бойківського життя й буйну вдачу верховинців.

Ці заслуги гуртківців тим більші, що вони звернулися до мови простолюддя в той час, коли вищі верстви галичан із погордою та зневагою дивилися на селянина. Діячі гуртка підготували той грунт, на якому розгорнулася боротьба за розвиток української школи й освіти під час буржуазної революції 1848 року.