СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ЛИЦАРЯ-КОЗАКА

Дата добавления: 2014-10-22; просмотров: 2156

Наприкінці ХУст. - початку XVI ст. в *У країні виникло і сфо­рмувалося козацтво як форма протесту українського народу про­ти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблен­ня, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права.

Багатовіковий визвольний козацький рух зумовив унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культури - коза­цьку педагогіку.

Козацька педагогіка - частина народної педагогіки у вершин­ному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях україн­ців синівську вірність рідній землі. Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною ме­тою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті об­раз козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка, ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні іс­нували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, брат­ськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорізького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, слугувала зраз­ком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебування жінок. Навіть отама­ни залишали свої сім'¹!' десь за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Трапляло­ся, що шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташо­ваної на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відді­лів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів і ди­яконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім цього, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької стар­шини та інші діти (їх було біля 50), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У січовій школі було реалізовано принцип гармонійного ви­ховання людини, оскільки одночасно з загальноосвітніми пред­метами багато уваги приділялося психофізичному вдосконален­ню майбутніх козаків.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підрос­таючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовую­чи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, мріяли про невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здо­ров'я, повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: "маючи міцне здо­ров'я, козаки майже не знають хвороб".

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д., який супроводжувався народними дитячими забавами, ігра­ми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили "Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти й списом добре колоти". Важливе місце від­водилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допо­могою очеретини) та ін. Усе це підносило дух учнів, давало на­снагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята (за народним календа­рем) у процесі ігор змагалася на силу, спритність і прудкість, ви­нахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними бу­ли змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, про що свідчать теплі зве­ртання до своїх чотириногих друзів ("брате мій", "товаришу мій" та ін.), у прислів'ях ("козак без коня - не козак" тощо).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні зада­тки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різ­них видах змагань і боротьбі. Підлітки і юнаки охоче брали при­клад з дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій інтелектуаль­ний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Усе це створюва­ло в них настрій внутрішнього задоволення, хорошого самопо­чуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодих людей^ так званих молодиків. "Хто хотів стати козаком - мусив наперед служити три роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу. Носив за козаком дру­гу рушницю й потрібні клунки. Одразу, коли навчався від того козака володіти зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли".

Цілком ймовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, в першу чергу, відїхздібностей до військової та духовної науки.

До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування.

Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, які в до­статній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна "Козацька читанка".

Перший розділ "Читанки" містить реєстр "Переяславських статей 1659 року", які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана Хмельницького Юрія.

У чотирнадцяти статтях Богдана Хмельницького 1654 року й дев'ятнадцяти інших авторів, що входять до другого розділу, роз'яснюються обов'язки перед державою гетьмана, старшини та козацького війська. Третій розділ має текст присяги гетьмана, старшини та козацтва на вірність московському урядові. Чимало сторінок книжки відведено художнім творам, характерним для XVII ст., та географічному словнику.

Окремий розділ присвячено питанням моралі. Це уривки з "Великого Зерцала" та книги "Союз всем добродетелям". Книжка завершується низкою снів - проведінь.

В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагаду­вало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одно­го для старших, другого - для молодших. Якщо ті не виправдову­вали довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимст­во: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та друж­бі, християнській любові до кінця життя.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцюва­льне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів*я, приказки про козаків тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавальне - виховним потенціалом національної символіки.

У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводи­лась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості.

Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утвер­джувало високий статус батьківської і материнської народної козаць­кої педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання можна назвати родин­но-шкільним. Пізніше юнаки, які прагнули знань, училися у віт­чизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримува­ли підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і вихова­ні на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших слов'янських держав. У січових і ко­зацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих на­вчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, націона­льно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.