Підприємство на ринку цінних паперівВ умовах ринкової економіки поряд з традиційними формами накопичення інвестицій на підприємстві - частина прибутку, амортизаційний фонд - вступає в силу фактор фондового ринку, тобто ринку цінних паперів. З точки зору інтересів підприємства випуск (емісія) цінних паперів - це важливий важіль акумуляції капіталу. Підприємство може виступати як емітентом, тобто випускати акції, облігації, векселя, так і інвестором - вкладати свої вільні кошти у цінні папери інших підприємств і отримувати дивіденди (доходи), володіючи цінними паперами інших емітентів. Вкладаючи кошти у цінні папери інших підприємств або банків, як комерційних так і державних, підприємство формує свій портфель інвестицій, який може бути: - консервативним, коли підприємство зацікавлено у стабільному доході; - агресивним, коли підприємство націлене на високий дохіод та зростання капіталу з великим ризиком втратити свої капітали. Підприємство - інвестор, які вкладає кошти в цінні папери, переслідує наступні цілі: - безпека вкладень; - дохідність вкладень; - зростання капіталу. Між цими цілями існують певні протиріччя, тому що безпека вкладень, як правило, несумісна як з доходністю, так і зі зростанням капіталу. Щоб досягти компромісу, необхідно диверсифікувати вкладення, тобто розподілити капітал між значною кількістю цінних паперів та компаній. Інвестиційний портфель підприємства може бути: - диверсифікованим, коли в кожний вид цінних паперів вкладається до 10 % від загальної вартості всіх вкладень і ця цифра може знижуватися до 5 %; - слабо диверсифікованим, коли процент перевищує 10 і чим він вищий, тим диверсифікація слабшає. Вклад у цінні папери дуже ризиковий, тому необхідно постійно слідкувати за кон’юнктурою фондового ринку, щоб збільшити доходність вкладень або взагалі не втратити останні кошти. Слідкувати за кон’юнктурою фондового ринку підприємство може самостійно або з допомогою спеціальних трастових компаній. Трастова компанія - це фірма, яка забезпечує найбільш сприятливе та надійне вкладення коштів інвестора, охороняє його інтереси, слідкує за фінансовим станом тих підприємств, у цінні папери яких вкладені кошти інвестора, забезпечує своєчасне отримання процентів від вкладених коштів. Існує ціла низка правил, якими повинно керуватися підприємство-інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери. 1. Слід пам’ятати, що вкладання грошей у цінні папери - це найбільш ризиковані вкладання. 2. Гроші сьогодні коштують дорожче, ніж завтра, тому що отримані гроші можна інвестувати знову. 3. Доходи від вкладу грошей завжди прямо пропорційні ризику, на який згоден йти інвестор заради отримання доходу. 4. Щоб зменшити протиріччя між ризиком вкладу грошей та доходністю, необхідно диверсифікувати вкладання як серед цінних паперів, так і серед емітентів. 5. Кращі вкладання - це вклад грошей у цінні папери компаній, на продукцію яких постійно не задовольняється попит. 3.8. Основи планування підприємницької діяльності
Планування підприємницької діяльності є однією з основ підприємницького успіху. Майже всі підприємства (фірми), що досягають значних успіхів у підприємницькій діяльності, вважають планування важливішою управлінською функцією. Але слід мати на увазі, що підприємництву протипоказане планування на підставі принципу директивності, коли виконання плану є головною метою і досягається будь-якою ціною, незважаючи на зміну внутрішніх і зовнішній умов діяльності. В ринкових умовах оцінку діяльності підприємства здійснює споживач. Саме споживач, надаючи перевагу тим чи іншим товарам (послугам, роботам), купуючи їх, створює умови для формування підприємницького успіху. Тому планові завдання не слід абсолютизувати. В плануванні підприємницької діяльності головним виступає принцип індикативності, який передбачає, що планові завдання в процесі виконання плану можуть і повинні корегуватися в залежності від змін попиту на продукцію (послуги, роботи), а також інших умов зовнішнього і внутрішнього характеру. В практиці підприємницької діяльності планування виступає таким же інструментом господарювання як маркетинг, фінансовий менеджмент, управління персоналом тощо – всі, які мають творчий характер. Самим цінним в плануванні підприємницької діяльності є сам процес розробки планів, під час якого формується і уточнюється стратегія і тактика поведінки на ринку, форми роботи зі споживачами, політика в сфері ціноутворення, інвестування і т.п. Оцінка виконання планових завдань необхідна для того, щоб з’ясувати причини, які привели до їх невиконання або суттєвого перевиконання, своєчасно виявити негативні моменти і тенденції як на ринку, так і в діяльності підприємства, щоб визначити заходи щодо їх усунення. Слід також мати на увазі, що планування є хорошим засобом навчання підприємницькій діяльності. Враховуючи, що планування є постійним процесом з циклічним характером, воно примушує підприємця постійно аналізувати управлінські рішення, що приймаються, та їх вплив на діяльність підприємства і його конкурентоспроможність. В процесі такого аналізу підприємець краще пізнає ринок і свою справу, оцінює перспективи її розвитку. Процес планування підприємницької діяльності можна представити у вигляді наступної схеми (рис. 3.3). До основних характеристик планування підприємницької діяльності слід віднести: - планування підприємницької діяльності передбачає визначення її цілей і шляхів їх досягнення; - план розвитку підприємницької діяльності передбачає перевірку глибини і ретельності, з якими розроблена ділова ідея; - процес планування дозволяє краще визначити можливості та проблеми підприємницької діяльності і, таким чином, уникнути багатьох помилок; - планування повинно спиратися на розуміння того, що жоден підприємець не може все знати про свою справу; - тільки планування дозволяє отримати цінну інформацію і більш чітко представити перспективи розвитку підприємницької діяльності.
Рис. 3.3. Процес планування
Поняття планування розвитку підприємницької діяльності багатоаспектне. Перш за все слід розділяти плани соціально-економічного розвитку підприємства і бізнес-плани. Плани соціально-економічного розвитку відносно фактору часу поділяються на довгострокові, середньострокові, поточні і оперативні. Ці плани за широтою охоплення підприємницької діяльності, в свою чергу поділяються на узагальненні плани підприємства, плани розвитку окремих підрозділів і напрямків діяльності. Крім того, вищеназвані плани включають функціональні плани – виробничий, фінансовий, технічного переозброєння, плани з праці і соціальному розвитку тощо. Головною ознакою планів соціально-економічного розвитку є час, на який вони розробляються. Бізнес-плани розробляються під конкретну комерційну ідею - створення нового підприємства, реструктуризація діючого підприємства, просування конкретного продукту на ринок, впровадження нового технологічного процесу, модернізація конкретного обладнання і т.п. Головною ознакою бізнес-планів є обґрунтування певної ідеї і вони часто використовуються в якості документа, з допомогою якого можна отримати кредит під реалізацію цієї ідеї. Період часу, на який розробляються бізнес-плани, визначається терміном, який необхідний для реалізації цієї ідеї. На діючому підприємстві можуть одночасно реалізовуватися декілька бізнес-планів. При цьому, якщо плани соціально-економічного розвитку розробляються на певний календарний час – місяць, квартал, рік, декілька років, то бізнес-плани розробляються на період від початку реалізації ідеї до закінчення цього процесу. Довгострокове або стратегічне планування здійснюється на період 3-5 років (інколи і більше), середньострокове – на 2-3 роки, поточне – на рік, оперативне – на місяць, квартал. Довгострокове або стратегічне планування передбачає формування загальної мети функціонування підприємства і принципи його діяльності на ринку, тобто стратегічне планування визначає загальні принципи функціонування підприємства або його філософію. Розробка філософії підприємства передбачає наявність у її розробників, а це, в першу чергу, вище керівництво підприємства, наступних 4-х підприємницьких рис: - вміння моделювати ситуацію, розуміти закономірності взаємодії між потребами і споживацьким пожитком, діяльністю конкурентів і власного підприємства; - здібності виявити потребу у змінах, які неминучі в підприємницькій діяльності в усіх її площинах, від ефективності використання ресурсів до диверсифікації виробництва і реалізації продукції; - здібність розробити стратегію змін, тобто знайти такий варіант майбутнього розвитку, який дозволить найбільш ефективно відповісти на майбутні зміни і на цій підставі отримати додаткові конкурентні переваги; - здатність втілювати стратегію у життя. Будь-який дуже добре розроблений стратегічний план може бути провалений бездарними методами його реалізації. В процесі розробки довгострокових планів для вибору правильного рішення необхідно володіти інформацією щодо: - очікуємих витратах на виробництво продукції (робіт, послуг); - рівня витрат по підприємству в цілому і в окремі періоди; - потреб в інвестиціях. На підставі цієї інформації приймається рішення: - які товари і в якому обсязі продавати на тому чи іншому ринку; - за якими цінами здійснювати реалізацію товарів; - як здійснювати фінансування розвитку підприємства; - де краще розташовувати нові виробничі потужності. Довгострокові плани розвитку підприємства повинні включати наступні розділи: - концепція розвитку (основні напрямки розвитку, цілі підприємства, ресурси та їх використання); - план виробничої діяльності (виробнича програма); - фінансовий план; - план інвестицій. В довгострокових планах основна увага приділяється якісними показниками, а кількісні показники в основному мають орієнтовний характер. Останні більш ретельно обґрунтовуються в середньострокових планах, які розробляються на два-три роки і мають ті ж розділи, що і довгострокові плани, але с більшим рівнем деталізації. Короткострокове (поточне) планування віддзеркалює поточні умови виробничої діяльності, людські та фінансові ресурси, якими підприємство володітиме на найближчий рік. Ці плани розробляються на рік з розподілом завдань по кварталам. В річний (поточний) план діяльності підприємства включаються два розділи (рис. 3.4): - план виробничої діяльності; - фінансовий план. План виробничої діяльності підприємства окрім плану виробництва і збуту (реалізації) продукції містить також виробничу програму, план матеріально-технічного постачання, план по персоналу, плановий розрахунок собівартості продукції. Фінансовий план забезпечує прозорість фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів і є основним елементом управління фінансами підприємства. Він є підсумковим розділом річного (поточного) плану підприємства.
Рис. 3.4. Структура річного плану підприємства У практиці розробки поточних планів підприємства можуть використовувати дві схеми організації планових розрахунків: - за методом break – down („зверху вниз”); - за методом build – up („знизу наверх”). В першому випадку робота по складанню планів починається зверху, тобто керівництво підприємства визначає цілі та задачі. Потім ці задачі в більш деталізованому вигляді включаються до планів підрозділів. Під ці задачі розробляються плани дій і визначаються ресурси, які необхідні для їх реалізації. У другому випадку розрахунки починають здійснювати з окремих підрозділів, а потім об’єднують їх в єдиний план підприємства. В кінцевому рахунку всі види планів по запланованим доходам і витратам узагальнюються у фінансовому плані. Фінансовий план складається на рік з розподілом по кварталам. Розробка плану доходів і витрат починається з визначення обсягів виручки від реалізації, витрат на виробництво і реалізацію продукції (собівартості). План грошових надходжень і виплат будується на підставі плану доходів і витрат з корегуванням на очікуємий лаг, тому що в цьому розділі фінансового плану відображаються реальні грошові надходження і виплати. Якщо прибуток – це різниця між вартістю реалізації продукції (робіт, послуг) і витратами, то грошовою готівкою є різниця між реальними надходженнями грошей і виплатами. Балансовий план віддзеркалює стан активів і пасивів підприємства на кінець року. Під час його підготовки використовують плани доходів і витрат, а також грошових надходжень і виплат. Балансовий план являє собою рахунки активів і пасивів, різниця (сальдо) яких дає оцінку вартості власного капіталу. План по джерелам і використанню грошових коштів показує, на що витрачаються кошти, які отримані підприємством в якості доходів від власної господарської діяльності та інших джерел. Мета цього плану – дати ясну картину того з чого складаються кошти підприємства і яким чином вони витрачаються на збільшення активів або на покриття заборгованостей. Планування – це одна із функцій підприємця, яку неможливо делегувати кому-небудь. Воно дозволяє здійснювати активне управління підприємством.
|
