Порушення мовлення

Алалія — відсутність або недорозвиненість мовлен­ня внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутріутробному або ранньому пе­ріоді розвитку дитини. Діагностика алалії має прова­дитись у віці 3-х років. При алалії відбувається за­тримка в дозріванні нервових клітин переважно в скронево-тім'яно-потиличних ділянках, у лобно-скроневій та скроневій ділянках домінантної півкулі. Ала дія являє собою системну недорозвиненість мовлення коли порушується фонетико-граматичний і лексико граматичний лад мови. Виділяються моторна й сенсорна форми алалії.

При моторній алалії утруднюється вимова окремих звуків та їх злиття під час промовляння в слова. Ц призводить до перестановки звуків та складів, спрощення та перекручування структури слова. В дитини з гарним слухом і достатнім розумінням мови не розвивається самостійне мовлення, протягом тривалого часу вона лишається на рівні окремих звуків та слів. Мова для неї не є повноцінним засобом спілкування, організації поведінки. Замість відсутнього мовлена використовуються міміка, жестикулювання, інтонація.

При патопсихологічному обстеженні дітей з алалією спостерігаються порушення координації рухів (особливо точної моторики кисті руки). Зазнає ураження слухо-мовна пам'ять; зорове запам'ятовування в межах норми. Фіксуються виснаженість, коливання уваги. В дітей з алалією інтелект первинно збережений; вони виявляють пізнавальну цікавість, з успіхом справляються з невербальними пробами, спроможні відтворювати зв'язки і послідовність подій, аналогій узагальнень. Але через недостатність спілкування, це призводить до випадання з дитячого колективу, формується вторинна затримка інтелектуального розвитку яка, у свою чергу, веде до недостатності вищих рівні спілкування, до проблем у поінформованості. Самооцінка в дітей з алалією занижена, спостерігаються емоційна лабільність, вторинні невротичні реакції.

За умов своєчасного лікування, логопедичної та педагогічної допомоги з 3 -4х років можливі формування зв'язного та діалогічного мовлення, розвиток пізнавальної активності. Важливим є своєчасне розрізнення алалії й дебільності, основні критерії тут наявність доброго розуміння зверненої мови, розвинутої ігрової діяльності, вираженої реакції на надання допомоги й заохочування при алалії.

Сенсорна алалія — порушення розуміння мови в результаті ураження скроневої частки домінантної півкулі.Слух у таких дітей без порушень, недостатнім є аналіз мовних звуків. У деяких випадках це супровод­жується підвищеним реагуванням на немовні звуки: шурхотіння паперу, крапання води. Посилення гуч­ності мови погіршує її розуміння в дітей з алалією і поліпшує в дітей з дефектами слуху.

Залежно від ступеня ураження дитина може взагалі не відрізняти мовлення від немовних шумів або відчу­вати утруднення в розумінні висловлювання поза ситуацією. При патопсихологічному обстеженні вияв­ляються складність концентрації та переключення уваги, виснажуваність. Трапляється вибірковість у сприйнятті мови: дитина розуміє тільки матір і не розуміє мови сторонніх дорослих.

Діти користуються для спілкування жестами, мімі­кою, слухають музику й розрізняють мелодії. Якщо вони оволоділи мовленням, спостерігається підвищена мовна активність на фоні зниженої уваги до мови оточуючих і відсутності контролювання свого мовлен­ня. Розуміння мовних інструкцій утруднене, але при показі можливе виконання достатньо складних вер­бальних завдань. Регулярні логопедичні заняття при­водять до значного поліпшення.

Діти з алалією потребують раннього виявлення, навчання у спеціалізованих логопедичних дитсадках та школах.

Дислексія — часткове специфічне порушення за­своєння процесу читання, яке зумовлене несформованістю або порушенням вищих психічних функцій і виявляється у повторюванні стійких помилок на пись­мі. Спричинювати цей стан можуть найрізноманітніші фактори: генетична обтяженість, черепні травми в ранньому віці, мінімальна мозкова дисфункція. У дея­ких випадках дислексія може бути пов'язана із функ­ціональними розладами: тривалими соматичними за­хворюваннями, порушеннями вимови в батьків і т. ін. За характером порушення функції читання виділяють­ся такі види дислексій: фонематична, семантична, аграматична, мнестична й оптична. Обстеження про­вадиться наприкінці 1-го—на початку 2-го року на­вчання. При дислексії трапляються такі групи поми­лок:

1. Заміщення (Б — П, С — Ш) та змішування (наприклад, замість сполучення «СЧ» дитина пише «Щ») літер при читанні, а також заміщення графічно схо­жих літер (X — Ж, П — Н, 3 — В).

2. Політерне читання.

3. Пропускання голосних та приголосних, пере­ставляння складів.

4. Порушення розуміння прочитаного.

5. Аграматизми при читанні. Порушення узгод­ження слів.

При нескладних формах дислексії можлива самос­тійна компенсація розладу читання, але в дитини може закріпитися негативне ставлення до читання. При переході в середні класи залишкові явища дислексії перешкоджають ефективному засвоєнню інших дисциплін: дитина погано розуміє тексти в підручниках, задачі. При складніших формах дислексії необхідними є спеціальні заняття з логопедом або навчання у спеціалізованій школі-інтернаті.

Дисграфія — це часткове специфічне порушення процесу писання. Причинами дисграфії можуть бути недорозвиненість мови, порушення її граматичного ладу, недорозвиток зорового гнозису, порушення звукового аналізу та синтезу. Виявляється такий стан у вигляді стійких і повторюваних помилок у процесі писання: перекручення та заміщення літер, порушен­ня звуко-складової будови слова, написання разом окремих слів, порушення узгодженості слів у реченні. Особливої уваги потребують такі відхилення, як дзеркальне написання літер, систематичні помилки в написанні літер та складів, їх заміщення. Дослідження провадиться на 2-му році навчання.

Якщо виникає підозра наявності дисграфії чи дислексії, необхідне логопедичне обстеження дитини з порушеннями процесу читання. Бажано провести також психологічне та нейропсихологічне обстеження.

Під час психологічного обстеження дитини з відхи­леннями в читанні й писанні треба звернути увагу на працездатність (наявність виснажуваності, фазових коливань уваги), вербальну і невербальну пам'ять, рівень інтелекту. Якщо дисграфія чи дислексія є типовою, інтелект обстежуваних перебуває в межах норми. Порушення в читанні, писанні та мовленні при інших захворюваннях (олігофренії, дитячому церебральному паралічі, розладах слуху) є вторинними і потребують посиленої корекції наслідків основного захворювання. Необхідна їх диференційована діагностика з метою навчання таких дітей у школах різного типу.

Дискалькулія — специфічне порушення у форму­ванні навичок лічби, пов'язане з недостатністю просторового гнозису. Визначається наприкінці 1-го класу.

Розлад виявляється в нерозумінні структури числа;

діти не можуть засвоїти систему розміщення цифр, розрядність числа, плутають «537»—«357», «І07» і «І007». Інші сторони інтелекту можуть бути не ураже­ні. При патопсихологічному обстеженні спостеріга­ються порушення розпізнавання геометричних фігур, недостатність зорового аналізу і синтезу (за методи­кою «кубики Кооса»), утруднення в розумінні лекси­ко-граматичних конструкцій («материна сестра» і «ма­ти сестри»). Характерні також незграбність дрібної моторики, ускладнення під час виконання графічних проб. У старших класах діти з дискалькулією важко засвоюють точні дисципліни. Якщо дискалькулія ви­явлена, бажане навчання у спеціальних класах логопе­дичної школи.

У ході спеціального навчання в логопедичних шко­лах або за умови систематичних занять із логопедом у дітей з дисграфією та дислексією вдається досягти значної компенсації дефекту за рахунок більш збере­жених механізмів.