Розумова відсталість. Олігофренія — це стан загального недорозвитку психіки в результаті спадкової зумовленості або внутріутробного ураження головного мозку
Олігофренія — це стан загального недорозвитку психіки в результаті спадкової зумовленості або внутріутробного ураження головного мозку. Залежно від ступеня порушення вирізняють дебільність, імбецильність та ідіотію. Олігофренія проявляється в тотальному нервово-психічному недорозвитку. Недорозвиток зачіпає не тільки інтелект дитини, а й усі інші функції та психічні процеси. В дітей з олігофренією спостерігається уповільнення формування рухових навичок порівняно з нормою вони пізніше починають сидіти, ходити. В подальшому часто спостерігається неточність зорово-моторної координації уповільнення швидкості реакцій. Порушена довільна увага, в деяких випадках недостатні обсяг уваги, її розподіл та переключення. Сприйняття в цих дітей характеризується бідністю і недостатністю: меншим порівняно з нормою обсягом, утрудненнями в сприйнятті зорово-просторових співвідношень, матеріалу та форми предметів. Специфічним для олігофренії є порушення пам'яті. Механічне запам'ятовування порушене незначно або взагалі не порушене (при олігофренії на рівні дебільності). При деяких формах олігофренії, пов'язаних з гідроцефалією або хворобою Дауна, трапляється хороше механічне запам'ятовування цілих речень без розуміння смислу. Опосередковане асоціативне запам'ятовування розвинене значно гірше. Порушення функції мови проявляються по-різному залежно від ступеня тяжкості та причин олігофренії. Трапляються порушення мовної моторики, що призводять до неправильної вимови звуків. Низька змістовність мови: недостатній словниковий запас, порушення граматичної будови мови. Пасивний словниковий запас дещо більший за активний, проте характерним є звужене розуміння слів та виразів, які виходять за межі повсякденного життя. Порушена регулююча функція мови, її використання для саморегуляції (самоорганізації) діяльності дитини утруднене. Інтелект при олігофренії теж уражений тотально й рівномірно. Спостерігаються недостатність формування понять, нездатність до самостійного узагальнення та відокремлення. Порушена також функція предметного аналізу. При дослідженні вербального та невербального інтелекту не виявляється істотної різниці в рівні досягнень. Емоційно-вольова регуляція також недостатня. Актуальними є тільки безпосередні подразники, низька здатність до вольового отримання і контролю емоційних імпульсів. Загальна незрілість особистості проявляється в пасивності, сильній навіюваності, недорозвитку пізнавальних інтересів та вольової регуляції. Таким чином, психічний недорозвиток при олігофренії має тотальний характер, охоплюючи всі сфери психіки: моторику, сенсорику, пам'ять, мову, інтелект, емоції та особистість у цілому. Важливою особливістю психічного недорозвитку при олігофренії є ієрархічність: пізніші вищі форми психічних процесів уражені сильніше, ніж елементарні. Наприклад, при відносному збереженні елементарних функцій моторики (ходьби, хапання і т. ін.) порушена точна координація рухів, дрібна моторика кисті. Причинами виникнення олігофренії більш ніж у половині випадків є генетичні аномалії (хвороба Дауна, аномалії статевих хромосом і т. д.). Близько 10 % випадків недорозвитку пов'язані з порушеннями активності ферментів, що потягли зміни обміну амінокислот металів, солей, жирів та вуглеводів. Поза цим олігофренія виникає при порушеннях розвитку плоду та впливі різних шкідливих факторів у ранньому дитинстві. Особливо небезпечними є травми, отруєння, інфекційні захворювання (токсоплазмоз, краснуха), перенесені майбутньою матір'ю в першій половині вагітності. В цей період відбувається формування зачатків головного мозку. Травми, перенесені при пологах, і гіпоксія також можуть призвести до психічного недорозвитку дитини. Залежно від тяжкості дефекту виділяються такі ступені олігофренії. Ідіотія — найглибший ступінь психічного недорозвитку (1Q = 0—5) — характеризується практично повною відсутністю мислення. У цих хворих здебільшого цілком відсутні навички охайності, вони не здатні до елементарного самообслуговування. У них насилу формуються навички ходьби, в моториці переважають стереотипні розгойдування. Мова відсутня, є окремі звуки, вигуки, іноді окремі слова, вживані поза ситуацією. При мовному спілкуванні сприймається не його зміст, а інтонація. Емоції пов'язані із задоволенням безумовно-рефлекторних потреб (реакція на голод та задоволення в їжі, тепло, холод, біль). Форми вираження емоцій примітивні: крик, рухове збудження, агресія. Можливе формування прихильності до кого-небудь із тих, хто доглядає хворого. Діти з таким ступенем слабоумства, як правило, утримуються в інтернатах соціального забезпечення. Істотної позитивної динаміки їхнього стану в міру підростання не спостерігається, вони залишаються непристосованими до самообслуговування. Імбецильність характеризується меншим ступенем недорозвитку психіки, елементарним мисленням, наявністю недорозвинутої мови. Виділяються такі ступені імбецильності. Глибока імбецильність — наближається до ідіотії (ІQ = 5 — 19), але цим хворим доступне формування навичок охайності. Вони впізнають близьких, реагують на їх звичні прохання, використовують окремі слова з метою спілкування. Фразове мовлення відсутнє. Чітко виражена імбецильність (ІQ = 20—ЗО) —діти здатні до засвоєння навичок не тільки охайності, а й елементарного самообслуговування. Мова бідна проте складається із 2—3-слівних фраз, які використовуються у зв'язку з реальними повсякденними ситуаціями. Помірна імбецильність (10 = 35—49)—хворий володіє фразовим мовленням, може впізнавати та відтворювати літери, склади, прості слова. Можливе засвоєння простих трудових навичок. Визначається імбецильність у віці 1—3 років. У дітей різко запізнюється формування моторних навичок: вони пізніше за своїх ровесників навчаються тримати голівку, сидіти, ходити. Довго відсутні точні рухи рук: дитина не хапає і не утримує іграшку, ложку. Відсутній інтерес до іграшок, пізно формується фіксація погляду на предметах. У дітей 3—4 років утруднене розуміння зверненої до них мови, власна мова відсутня. В подальшому звертають на себе увагу бідність гри (яка обмежується маніпуляціями з предметами), несформованість навичок охайності та самообслуговування. При помірній імбецильності в молодшому шкільному віці спостерігається неспроможність правильно називати кольори, геометричні форми. Не вдається навчити поняття числа, часу. При патопсихологічному дослідженні імбецилів шкільного віку виявляється недорозвиток упізнавання предметів за їхніми зображеннями. Недоступне встановлення зв'язку та послідовності подій у серіях з 2—3 складених малюнків. Дебільність — легка розумова відсталість, яка характеризується конкретністю мислення, нездатність до творчої поведінки, примітивністю інтересів та почуттів. Поняття числа не сформоване, немає уяви про збереження кількості предметів при їх переміщенні (феномен Піаже). Вкрай недостатній запас знань про навколишню дійсність: дитина часто не знає свого прізвища, імен та фаху батьків, пір року і т. д. На відміну від більш тяжких форм олігофренії при дебільності наявна фразова мова, доступне розуміння складних інструкцій. Емоції здебільшого адекватні, проте трапляється підвищена гальмівність або запальність, упертість. У подальшому розвитку дітей з дебільністю зберігаються недостатність абстрактного мислення, низька критичність, утруднене засвоєння навичок, відсутність творчих можливостей. Особистісний розвиток при дебільності продовжує відхилятися від норми: зберігаються підвищена навіюваність, інертність, схильність до усталених життєвих стереотипів. При різкій зміні звичного перебігу життя можливе виникнення реактивних станів аж до психотичних. У підлітковому віці внаслідок гормональної перебудови організму та недостатності гальмівних механізмів можливе виникнення гіперсексуальності, порушень статевого потягу. В деяких випадках трапляються порушення поведінки, потяг до бродяжництва. Підлітки з дебільністю можуть бути учасниками антисоціальних угруповань, але ніколи не займають у них лідируючих позицій. При патопсихологічному обстеженні дитини з дебільністю (при вступі до школи або в молодшому шкільному віці) виявляються особливості психічних процесів. Доступне впізнання простих побутових предметів малюнками, сприйняття складніших сюжетних зображень не завжди адекватне. Недостатнє довільне мислення, фіксуються інколи інертність, тугорухомість психічних процесів, часом — нездатність до концентрації уваги, непосидючість та рухова розгальмованість. Працездатність у цілому не порушена, проте спостерігаються більша продуктивність при виконанні стереотипної механічної роботи та реакція пересиченості за необхідності осмислення завдань. Часто трапляються інертність психічних процесів уповільнений темп сенсомоторних реакцій. Механічне запам'ятовування успішне або дещо утруднене. Опосередковане асоціативне запам'ятовування (при якому пропонуються пари пов'язаних за смислом слів: «ніч—день» і т. п.) значно гірше за механічне. Це спричинене тим, що не встановлюються логічні та асоціативні зв'язки і дитина сприймає завдання як запам'ятовування вдвічі більшої кількості слів. Мовлення формується зі значним запізненням: надовго зберігаються короткі фрази, аграматизми, порушена звуковимова. Жести використовуються рідко й малоефективно. Гра в дитини примітивніша, ніж у ровесників, переважає предметно-маніпуляційний рівень. Під час сюжетної гри спостерігаються стереотипність, відсутність розвитку сюжету. Надання навчальної допомоги практично не впливає на результати діяльності. Обстежуваний не здатний засвоїти навичку та перенести її на аналогічне завдання. Спостерігається вузькість «зони найближчого розвитку» (Л. Виготський). Обстежуваний байдужий до оцінки та заохочення з боку експериментатора. Дитина нездатна критично оцінювати рівень своїх досягнень і не цікавиться думкою дорослого щодо них. Самооцінка в дітей з дебільністю в основному завищена. Під час дослідження обстежувані оцінюють свій інтелект як найвищий, у своїх товаришів як дещо гірший, нормального дорослого (педагога) — як найдурнішого. Ті ж результати маємо і при дослідженні за іншими методиками (Дембо—Рубінштейн, «сходинки самооцінок»). Рівень досягнень при виконанні графічних проб нижчий за вікову норму, але (на відміну від імбецилів) на рисунку людини присутні голова, кінцівки, тулуб, але немає шиї, вух, одягу, невідповідна кількість пальців. При застосуванні методики «кубики Кооса» дебіли демонструють тільки виконання завдань із сіткою, виявляється порушена функція аналізу та синтезу зображень. У більшості випадків виявляється недостатність точної координації рухів. При перериванні діяльності спостерігаються цікаві феномени: в дітей з дебільністю повернення до перерваної дії трапляється частіше, ніж у нормальних. виконання того самого завдання іншим способом не приводить до насичення. У дітей з дебільністю утруднене розуміння прихованого змісту в оповіданнях. Їм доступна розповідь за серією картинок, за умови збільшення кількості фрагментів у картинках спостерігається істотне утруднення в складанні оповідань. Під час виконання завдань, спрямованих на узагальнення та вилучення предметів («класифікація», «4-й зайвий»), виявляються конкретність суджень, орієнтація на конкретно-наочні та конкретно-ситуативні ознаки предметів. При високій навчуваності дитина здатна на прості узагальнення: «посуд», «одяг». З метою профілактики порушень соціальної адаптації у дітей з дебільністю необхідно вирішити питання навчання. Навчання у спеціальних допоміжних школах-інтернатах дає змогу максимально розвинути можливості дитини, адаптувати її до життя. Навчання в масовій школі призводить до гальмування психічного розвитку та виникнення адаптаційних реакцій, оскільки дитина не може засвоїти шкільну навчальну програму й тому потрапляє до розряду хронічно невстигаючих. При вирішенні питання про місце навчання інколи виникають утруднення, пов'язані з розвитком окремих здібностей у дитини з дебільністю: добре розвинутої механічної пам'яті, здібності до лічби. Наприклад, при психологічному дослідженні спостерігається неоднорідність інтелекту і здібностей у дітей з хворобою Дауна. Тому необхідне різнобічне обстеження дитини, визначення здатності до засвоєння нового досвіду, осмислення подій (навчаючий експеримент за С. Рубін штейн).За умови правильного навчання й виховання дітей з дебільністю можлива адаптація до самостійного життя засвоєння трудових навичок, вміння розпоряджатися грошима, обслуговувати себе та членів своєї сім’ї. Для точнішої диференціації психічного недорозвитку та затримки психічного розвитку може бути використана диференційно-діагностична таблиця (табл. І). Існує багатий зарубіжний досвід навчання дітей з олігофренією. Проте, оскільки він уже досить широко відомий у нашій країні, доцільно детальніше зупинитися на досвіді навчання та соціальної адаптації дітей із хворобою Дауна в Англії, США, Канаді. Розроблена там програма включає медичний (можливість хірургічної корекції пороків серця, косметичної операції), психологічний і педагогічний аспекти. Як психолого-педагогічна корекція пропонується рання, у віці до 1 року, психолого-педагогічна допомога хворим дітям та їхнім батькам. Ця допомога включає сенсорну, емоційну стимуляцію, вправи з розвитку мови та моторики. Діти з хворобою Дауна приблизно в 40 % випадків здатні оволодіти навичками читання та письма. Заняття з навчання читанню сприяють розвитку й усного мовлення. Пропонуються спеціальні прийоми, що полегшують засвоєння цих навичок хворими: читання цілими короткими словами (без звуко-літерного аналізу, засвоєння лічби механічно й на наочному матеріалі і т. д.). Слід зауважити, що й за реалізації цієї системи ранньої допомоги діти з хворобою Дауна потребують навчання у спеціальних школах. Критерії диференційної діагностики
Існує багатий зарубіжний досвід навчання дітей з олігофренією. Проте, оскільки він уже досить широко відомий у нашій країні, доцільно детальніше зупинитися на досвіді навчання та соціальної адаптації дітей із хворобою Дауна в Англії, США, Канаді. Розроблена там програма включає медичний (можливість хірургічної корекції пороків серця, косметичної операції), психологічний і педагогічний аспекти. Як психолого-педагогічна корекція пропонується рання, у віці до 1 року, психолого-педагогічна допомога хворим дітям та їхнім батькам. Ця допомога включає сенсорну, емоційну стимуляцію, вправи з розвитку мови та моторики. Діти з хворобою Дауна приблизно в 40 % випадків здатні оволодіти навичками читання та письма. Заняття з навчання читанню сприяють розвитку й усного мовлення. Пропонуються спеціальні прийоми, що полегшують засвоєння цих навичок хворими: читання цілими короткими словами (без звуко-літерного аналізу, засвоєння лічби механічно й на наочному матеріалі і т. д.). Слід зауважити, що й за реалізації цієї системи ранньої допомоги діти з хворобою Дауна потребують навчання у спеціальних школах. Контрольні запитання 1. В чому причини затримки психічного розвитку? 2. Які види ЗПР Ви знаєте? 3. В чому полягають причини психічного недорозвитку? 4. Які психологічні особливості дітей з дебільністю? 5. Які диференційно-діагностичні критерії дебільності та ЗПР? 6. Що таке специфічні здібності при психічному недорозвитку? СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностн-ка интеллекта й личности.— К, 1978. Вьіготскчй Л. С. Собр соч.: В 6 т.—М.. 1984.—Т 4. 5. Зсйгарник Б. В. Патопсихология.—М.. 1976. Исаев Д. П. Психическое недоразвитие у детей. Мастю/сова Е. М. Ребенок с отклонениями в развитии _ М„ 1992. Полищук Й. А., Булахова Л. А. Клиническая генетика в пси-хиатрии.—К., 1981. рубинштейн С. Я. Психология умственно отсталого шкочь-ника.—М., 1979. Современньїе подходьі к болезни Дауна / Под ред Д Тей-на, Б. Стрзтфорда.—М., 1991. ' Стадненко Н. М. й др. Диагностика отклонений в умствен-ном развитии учащихся.—К., 1991.
|
