Мінімальна мозкова дисфункція

Мінімальна мозкова дисфункціямає дві ознаки:

незначне порушення функцій головного мозку та біологічно зумовлена недостатність функцій нервової системи, що призводить до легких розладів поведінки і зниження здатності до навчання.

Причинами мінімальної мозкової дисфункції є різ­ні шкідливі впливи, перенесені в період внутріутроб­ного розвитку (токсикоз, інфекційні захворювання в матері, алкогольна інтоксикація в пізній період вагіт­ності), травми в ході пологів, захворювання, що ста­лися в перші роки життя.

Внаслідок цих впливів виникають більш або менш локальні ураження мозку в кіркових або підкіркових ділянках. Вияви мінімальної мозкової дисфункції ви­різняються багатоманітністю і залежать від локалізації ураження. Найчастіше виявляються затримка і пору­шення розвитку моторики: незграбність, тики, грима­сування, рухова розгальмованість або занадто повільні рухи, а також порушення сну, збудженість, некерова­ність поведінки.

У ході подальшого розвитку дитини з мінімальною мозковою дисфункцією відбувається поступова ком­пенсація порушень. За сприятливої системи навчання, виховання і лікування до підліткового віку нівелюють­ся наявні раніше симптоми, і виявити залишкові явища органічного ураження можна тільки при спе­ціальному нейропсихологічному та електроенцефалографічному обстеженні. Але в разі приєднання інших додаткових шкідливих факторів (травм, хірургічних операцій, соматичних захворювань, перевтоми, не сприятливих соціальних умов розвитку) мінімальні мозкова дисфункція може призвести до розвитку низки захворювань: епілепсії, психопатії, розладу мовної системи, виникнення неврозоподібних розладів. У зв'язку з цим важливими завданнями є виявлення органічних уражень ЦНС і спостереження за розвитком дитини з боку фахівців: невропатолога, психолога, логопеда.

Звичайне патопсихологічне дослідження дітей з мінімальною мозковою дисфункцією при церебростенічних станах виявляє виснажуваність психічних процесів, порушення обсягу й концентрації уваги, недостатність механічного запам'ятовування. Спостерігається значна різниця в рівні досягнень при виконанні різноманітних інтелектуальних тестів. Саме рівень досягнень є критерієм відмінності органічних уражень ЦНС від олігофренії. Простежуються емоційна лабільність, висока чуттєвість до оцінки експериментатора.

При деяких формах органічного ураження більшою мірою порушуються психічні процеси (пам'ять, увага), а особистісний розвиток лишається в межах вікової норми. Такі діти важко переживають свою неспро­можність, у них легко виникають вторинні порушен­ня: заїкання, тики, страхи, розлад сну й апетиту. Са­мооцінка занижена, дитина чітко диференціює став­лення до себе з боку значущих для неї осіб.

При інших ураженнях відбуваються переважно по­рушення розвитку емоційно-вольових механізмів, фор­мування психопатоподібного синдрому. Це виявляєть­ся в підвищеній збуджуваності, психічній неврівнова­женості, вразливості. Такий тип порушень часто су­проводжується посиленням або зміною потягів: схиль­ністю до бродяжництва, агресивністю, сексуальною розгальмованістю і т. ін. Під час обстеження вияв­ляються недостатня критичність щодо своїх досяг­нень, екстернальний локус контролю, часто завищена або недиференційована самооцінка. Від дітей і підліт­ків із психопатією цю групу відрізняють порушення психічних процесів, нерівномірне зниження інтелекту.

Результати нейропсихологічного обстеження дити­ни дають змогу встановити точну локалізацію органіч­ного ураження головного мозку. Особливо бажаним є проведення такого обстеження в дітей після перенесе­них черепних травм, струсів головного мозку.