Діалектика та її антиподи: метафізика, догматизм, софістика, еклектика
Діалектика – наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси в природі, суспільстві і мисленні, що відповідають дійсності. Вона підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, орієнтується на різнобічне вивчення об’єктивних процесів. На відміну від інших концепцій, діалектика розглядає предмети і явища не ізольовано один від одного, а в їхньому взаємному зв’язку, тобто у взаємодії і суперечності. Але до появи діалектики існували інші методи пізнання і пояснення світу, які були панівними у світогляді певний історичний час. За своїми підходами вони були протилежними діалектиці, тому називаються антиподами: метафізика, догматизм, софістика, еклектика. У античному світі під діалектикою розуміли мистецтво досягнення істини у дискусії шляхом розкриття протиріч у судженнях суперника і подоланні цих протиріч. Так, Геракліт говорив, що все існує, і в той же час не існує, виникає і зникає; світ складається з протилежностей, які ведуть між собою боротьбу. Це є причиною розвитку. Елементи діалектики були застосовані філософами Декартом, Спінозою, Дідро, Гегелем. Тільки у ХІХ ст. діалектика стала ґрунтуватися на наукових засадах і лягла в основу усіх наук. Метафізика – цей термін почав використовуватися у 1 ст. до н.е. як частина філософської спадщини Арістотеля (буквально означає те, що слідує після фізики). В середні віки метафізика слугувала філософським обґрунтуванням теології. У Новий час метафізика сприймалася як результат однобічності пізнання, коли речі і явища розглядаються як незмінні і незалежні один від одного. Тобто всі речі розглядаються в їхній незмінності, поза системою, у незалежності один від одного, що не дозволяє побачити внутрішні протиріччя як джерело розвитку. Метафізика – це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, який передував появі діалектики. Вона з’ясувала природу загальних понять, істотно збагатила поняття і терміни, які почала використовувати філософія. Але з розвитком науки виявилася недостатність метафізики у точному і об’єктивному пізнанні світу. Догматизм – це метод філософського пізнання, який використовує метафізично одностороннє, схематичне, застаріле мислення, що оперує тільки догмами. Сліпа віра в авторитети, захист старих положень приводить до помилок у пізнанні світу. Виникнення догматизму пов’язано з розвитком релігійних уявлень, вимог віри в догмати релігії, які сприймаються у якості істин і не підлягають критиці. Софістика – вчення, засноване на навмисному порушенні законів логіки, шляхом додатку різноманітних вигадок, головоломок, хибних доказів. Вона абсолютизує те чи інше визначення, змішує суттєве з несуттєвим, хибно виділяє другорядні властивості, що приводить до свавільної інтерпретації. Характерними прийомами софістики є виривання подій без їхніх зв’язків з іншими, застосування закономірностей однієї групи явищ до явищ іншої групи, однієї історичної епохи до подій іншої і т.д. Перші софісти з’явилися в античну добу (Протагор, Гіппій, Продік, Антіфон). Еклектика (гр. eklego – вибираю) – це метод, який враховує механічне з’єднання різнорідних, протилежних принципів, поглядів, теорій, елементів (матерія і свідомість, буття і життя). Для еклектики характерно змішування різних, іноді протилежних філософських поглядів, теоретичних положень, політичних оцінок, невміння виділити з суми зв’язків і відношень об’єктивного світу головних зв’язків предмету, явища, механічне об’єднання різних сторін і властивостей. Питання для самоконтролю 1. Що означає поняття «принцип» і «закон»? 2. Які основні категорії використовує діалектика? 3. Чим діалектика відрізняється від метафізики, софістики та еклектики? 4. Які взаємозв’язки мають між собою діалектичні закони? 5. Чому метафізика передувала діалектиці? 6. Коли виник догматизм и яким чином він гальмував розвиток філософії?
|
