Типи особистості

Через виховання суспільство і сім’я формують у індивіда соціально необхідні риси, передають соціальний і духовний досвід, готують нове покоління до продуктивної праці та інших видів діяльності. Таким чином, біосоціальна природа людини ставить її на межу між природним і соціальним. Соціальне життя дає змогу людині розкрити себе духовно, відірватися від тваринного світу і усвідомити себе істотою, яка несе в собі не тільки природну, але й духовну сутність.

Філософ М. Шелер висунув і обґрунтував п’ять «ідеальних типів» самосприйняття людини:

1) «ідея людини» – це ідея релігійної віри, як сутності людини. Історія людської душі розглядається з точки зору її божественного походження, гріхопадіння і майбутнього спасіння. Звідси й відчуття надлому, жах перед усім природним і земним;

2) Ідеальний тип (homo sapiens) – людина як носій розуму, свідомості, духу, що підносить людину над усім сущим. Людина несе в собі божественний активний початок, якого немає в природі (Арістотель, Платон, Кант, Гегель та ін.);

3) Тип – людина працююча (homo faber) – розвивається в рамках натуралізму, позитивізму, прагматизму. Вважається, що здібність до мислення не специфічна для людини, між нею і твариною є лише кількісні відмінності. Розум виконує лише технічну, пристосовчу функцію, а істина і неістина, добро чи зло, краса чи спотворення – це тільки ознаки користі або шкоди речі (Демокріт, Епікур, Ф. Бекон, Д.Юм, Л. Фейєрбах Ф. Ніцше, З. Фрейд та ін.);

4) тип людини деградуючої – різке розділення культури, розуму, світу знаків і самого життя, почуттів, потягів. Вважається, що людина деградує від природного життя, якому відповідає символ, традиція, політеїзм, магія до «розумної» організації життя, котрій відповідає позитивна наука, монотеїзм, держава, право. Тобто природнє замінюється на штучне, організм стає бездушним механізмом (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, О. Шпенглер, А. Бергсон та ін.);

5) тип «постулаторний атеїзм серйозності і відповідальності»– це погляд на людину як на свободну, моральну істоту – особистість. Така істота не може виникнути тільки як не запланована раніше, тобто випадкова, без допомоги всемогутньої істоти – Бога. Абсурдність «мовчання» світу є передумовою людської свободи; світ не повинен бути спорідненим людині. Свобода людини не повинна ні на що спиратися - ні на колективну єдність, ні на Бога, ні на прогрес (Н. Гартман).

Віділяючи п’ять ідеальних типів людини, М. Шелер намагався втілити в них прагнення зловити субстанцію людяності, під якою розуміється або сукупність природних якостей, або розум, або зв’язок з божественною першопричиною.