Практична робота №4тема: Основи забезпечення пожежо- та вибухобезпеки мета: ознайомитись з класифікацією об’єктів за їхньою пожежо та вибухонебезпекою, навчитись правильному застосуванню різних типів вогнегасників. Матеріали й обладнання: порошковий та вуглекислотний вогнегасник, фільм «Використання вигнегасників». Завдання: 1. Вивчити та записати категорії вибухо- та пожежонебезпеки приміщеннь. 2. Запам’ятати ступені вогнестійкості будинків. 3. Ознайомитись та запам’ятати основи забезпечення пожежної безпеки підприємств та. 4. Записати основні нормативні документи законодавчої бази України з пожежної безпеки. 5. Пояснити, що означає маркування на вогнегасниках.
Пожежі та вибухи є найпоширенішими надзвичайними ситуаціями в сучасному індустріальному суспільстві. Найчастіше і, як правило, з тяжкими соціальними та економічними наслідками виникають пожежі на пожежонебезпечних і вибухонебезпечних об’єктах. Основна причина виникнення пожеж на таких об’єктах руйнування котелень, ємностей і трубопроводів з легкозаймистими або вибухо-небезпечними речовинами та газами, короткі замикання електропроводки в пошкоджених і частково зруйнованих будівлях і спорудах. Виникнення пожеж залежить насамперед від характеру виробництва, властивостей речовин, які зберігаються, категорії приміщень, конструктивних характеристик будівель залежно від ступеня їх вогнестійкості. За вибухо- та пожежонебезпекою усі приміщення розподіляють на п’ять категорій: А, Б, В, Г та Д. Категорії вибухо- й пожежонебезпеки приміщень та будівель визначаються тільки щодо найбільш несприятливого у плані пожеж чи вибуху періоду, виходячи з виду горючих речовин чи матеріалів що перебувають в апаратах та приміщеннях, їх кількості та пожежонебезпечних якостей, особливостей технологічних процесів. Визначення пожежонебезпечних властивостей речовин та матеріалів здійснюється на основі результатів випробувань та розрахунків за стандартними методиками з урахуванням параметрів їх стану (тиск, температура тощо). Категорія А (вибухо- та пожежонебезпечна) – це горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28оС у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- чи газоповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, які здатні до вибуху і горіння, в разі взаємодії з водою, киснем повітря або між собою, у такій кількості, що розрахунковий надмірний тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. До цієї категорії виробництв відносяться цехи оброблення і використання металевого натрію і калію, нафтопереробні і хімічні підприємства, склади бензину, приміщення стаціонарних кисневих і лужних акумуляторних установок, водневі станції тощо. Категорія Б (вибухо- та пожежонебезпечна) – горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28оС, горючі рідини в такій кількості, що здатні утворювати вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, у разі займання яких розвивається надмірний тиск вибуху в приміщенні, який перевищує 5 кПа. Наприклад, цехи приготування і транспортування вугільного пилу і деревного борошна, цехи цукрової пудри, цехи оброблення синтетичного каучуку, мазутне господарство електростанцій тощо. Категорія В (пожежонебезпечна) – горючі займисті та важкогорючі речовини і матеріали (у тому числі пил та волокна), речовини та матеріали, здатні кільки горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним, за умови, що приміщення, де вони знаходяться, не відноситься до категорії А і Б. До них належать: лісопильні та деревообробні цехи, цехи текстильної і паперової промисловості, швейні та трикотажні фабрики, мастильне господарство, електростанції, гаражі тощо. Категорія Г – негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес оброблення яких супроводжується виділенням тепла, іскор і полум’я; горючі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. До них відносяться: ливарні, плавильні, ковальські та зварювальні цехи, цехи гарячого прокату металу, котельні, головні корпуси електростанцій тощо. Категорія Д – егорючі речовини і матеріали у холодному стані. Допускається відносити до категорії Д приміщення, в яких містяться горючі рідини у системах змащення, охолодження та гідроприводу обладнання, у кількості не більше 60 кг в одиниці обладнання в разі не більше 0, 2 мПа, кабельні електропроводки до обладнання, окремі предмети меблів на місцях. До них відносяться: цехи холодного оброблення металу, содове виробництво, насосні та водоприймальні пристрої елекстростанцій, вуглекислотні й хлораторні установки. Найнебезпечніші у плані пожежі виробництва А і Б. На об’єктах категорій В, Г і Д можливість виникнення пожеж залежить практично від ступеня вогнестійкості будівель. Будівлі за вибухопожежною та пожежною небезпекою розподіляються на категорії А, Б, В, Г та Д. Будівля відноситься до категорії А, якщо у ній сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5 % площі усіх приміщень чи 200 м2. Дозволяється не відносити будівлю до категорії А, якщо сумарна площа приміщень категорії А в будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 1000 м2) та ці приміщення обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії Б, якщо одночасно виконано дві умови: а) будівля не відноситься до категорії А; б) сумарна площа приміщень категорії А і Б перевищує 5 % сумарної площі всіх приміщень чи 200 м2. Дозволяється не відносити будівлю до категорії Б, якщо сумарна площа приміщень категорій А і Б у будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 1000 м2) та ці приміщення обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії В, якщо одночасно виконано дві умови: а) будівля не відноситься до категорій А та Б; б) сумарна площа приміщень категорій А, Б та В перевищує 5 % (10 %, якщо у будівлі відсутні приміщення категорії А та Б) сумарної площі будівлі. Дозволяється не відносити будівлю до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б та В у будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 3500 м2) та ці приміщення обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії Г, якщо одночасно виконані дві умови: а) будівля не відноситься до категорії А, Б та В; б) сумарна площа приміщень категорії А, Б, В та Г перевищує 5 % сумарної площі. Дозволяється не відносити будівлю до категорії Г, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В та Г у будівлі не перевищує 25 % сумарної її площі (але не більше 5000 м2) та приміщення категорій А, Б, В обладнуються устаткуванням автоматичного пожежогасіння. Будівля відноситься до категорії Д, якщо вона не відноситься до категорії А, Б, В та Г. Розрізняють такі ступені вогнестійкості будинків: I, II, III, IIIа, IIIб, IV, IVа, V. I, II Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових і плиточних негорючих матеріалів. III Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяється застосовувати дерев’яні конструкції, захищені штукатуркою або негорючими листовими, плиточними матеріалами чи матеріалами груп горючості П, Г2. До елементів покриттів не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості, поширення вогню, при цьому елементи покриття горища з деревини повинні мати вогнезахисну обробку. IIIа Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – металевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів з утеплювачем або негорючим, або груп горючості Г1, Г2. IIIб Будинкипереважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з деревини, що пройшла вогнезахисну обробку. Огороджувальні конструкції виконують із застосуванням деревини або матеріалів на її основі. Деревина та інші матеріали групи горючості ГЗ, Г4 огороджувальних конструкцій мають пройти вогнезахисну обробку або бути захищеними від дії вогню та високих температур. IV Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плиточними матеріалами. До елементів покриттів не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню, при цьому елементи горищного покриття з деревини повинні мати вогнезахисну обробку. IVа Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса виготовлені з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем груп горючості ГЗ, Г4. V Будинки, до несучих і огороджувальних конструкцій яких не висуваються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню. Таким чином, найнебезпечніші в плані пожежі будівлі IV і V ступенів вогнестійкості. Наслідки пожеж і вибухів залежать від їх небезпечних факторів. Небезпечні фактори пожежі – прояви, що призводять чи можуть призвести до опіку, отруєння леткими продуктами згорання, до травмування чи загибелі людей, заподіяння матеріальних та інших збитків. До небезпечних факторів пожежі належить підвищена температура, задимлення, погіршення складу газового середовища. Унаслідок пожежі відбувається згорання предметів й об’єктів, їх руйнування. Іншими наслідками пожежі можуть бути: вибухи, витоки отруйних газів чи речовин, що забруднюють навколишнє середовище. Великої шкоди не пошкодженим пожежею приміщенням і предметам, що зберігаються в них, може завдати вода, що застосовується під час гасіння пожеж. Залежно від масштабів пожежі поділяються на: – пожежі, що виникли в окремих будинках і будівлях; – пожежі, що охопили понад 25% будівель; – вогняні смерчі, що мають стійкий характер і охопили близько 90% будівель. Вони характеризуються потоками дуже нагрітих газів, що піднімаються вгору, а також надходженням з периферії повітряних мас з ураганною швидкістю (до100 км/год); при цьому руйнуються будинки і споруди, вириваються з коріннямдерева, гинуть і отримують ушкодження люди. Поряд з цим у зоні вогняного смерчу в повітрі виникає дефіцит кисню. Відповідно до вимог Державних будівельних норм України “Пожежна безпека об’єктів будівництва” (ДБН 8.1.7-2002) вводяться обмеження щодо поширення небезпечних факторів пожежі в будинках, які досягаються: – застосуванням конструктивних та об’ємно-планувальних рішень, спрямованих на створення перешкод поширенню небезпечних факторів пожежі у приміщеннях, між приміщеннями, поверхами, протипожежними відсіками та секціями; – зменшенням пожежної небезпеки будівельних матеріалів та конструкцій, у тому числі оздоблень і облицювань, що застосовуються у приміщеннях і на шляхах евакуації; – зменшенням вибухонебезпечної і пожежної небезпеки технологічного процесу, використанням засобів, що перешкоджають розливанню та розтіканню горючих рідин під час пожежі; – застосуванням засобів пожежогасіння, у тому числі автоматичних установок пожежогасіння, а також інших інженерно-технічних рішень, спрямованих на обмеження поширення небезпечних факторів пожежі. Основними небезпечними пожежними чинниками вибухів є: – повітряна вибухова хвиля, що виникла під час вибухів ініціюючих і детонуючих речовин; хмари газоповітряних сумішей, резервуари з перегрітою рідиною і резервуари під тиском; – вторинні прояви небезпечних факторів вибуху пожежі і наявність уламків зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій, виділення радіоактивних та токсичних речовин і матеріалів зі зруйнованих апаратів, установок; пошкодження електрообладнання, внаслідок чого струмопровідні частини конструкцій, апаратів, агрегатів виявляються під напругою; інших небезпечних факторів вибуху, що стався внаслідок пожежі. Унаслідок дії уражаючих чинників вибуху відбувається руйнування чи пошкодження будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, комунікацій та інших об’єктів, що можуть супроводжуватися загибеллю людей. Вторинними наслідками пожеж та вибухів виступають ураження людей, що перебувають усередині приміщень, уламками конструкцій, що обвалилася. Характерні ушкодження: опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, множинні переломи та забиті місця, комбіновані ураження. Вибухи та горіння виникають або вимушено, або внаслідок самозаймання запалювальної суміші. Вибух – це явище надзвичайно швидкого горіння речовин, яке складається з трьох етапів: спалаху, вибуху та детонації. Швидкість згорання речовини становить: – під час горіння – міліметри – сантиметри за секунду; – під час спалаху – десятки метрів за секунду; – під час вибуху – сотні метрів за секунду; – під час детонації 1–4 км/с. Для кожної вибухонебезпечної речовини встановлено нижній граничний рівень (НГР) та верхній граничний рівень (ВГР) її здатності до вибуху. НГР називають найменшу концентрацію парів, газів або пилу в повітрі, за якої вже можливий вибух суміші. ВГР називають найбільшу концентрацію парів, газів або пилу в повітрі, за якої ще можливий вибух суміші. Концентрацію рідини, парів та газів вимірюють у відсотках, а пилу – у м3 повітря. Крім твердих речовин, газів та рідин, вибухонебезпечними є також парові, водогрійні котли, компресори, трубопроводи, ацетиленові генератори, балони, ресивери та інше устаткування і механізми. У господарському комплексі України діє понад 1, 5 тис. вибухо- та пожежоне-безпечних об’єктів (ВПНО), на яких зосереджено близько 13 млн тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин (ВПНР). Переважна кількість вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів розташована у центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, аміакопроводів, експлуатуються нафто- і газопромисли, вугільні шахти, у тому числі категорійні за метаном та з вибухонебезпеки вугільного пилу. Серед регіонів найбільша кількість таких об’єктів зосереджена у Вінницькій, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Полтавській, Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях та у м. Київ. Абсолютна більшість підприємств України всіх галузей промисловості та сільського господарства працює на морально застарілому обладнанні, яке використовується понад 15–20 років. Кризовий стан економіки спричинив різке падіння технологічної, виробничої, трудової дисципліни. Найбільш ризикованою з точки зору небезпеки виникнення пожеж та вибухів є вугільна промисловість України, а саме вугільні шахти. В Україні нараховується близько 200 діючих шахт, значна кількість яких потребує, насамперед, реконструкції вентиляційного обладнання. Близько 90% шахт є газонебезпечними, 35% – небезпечні через раптові викиди вугілля, породи та газу, 70% – небезпечні через вибухи вугілля, 30% – через самозаймання вугілля. Високий рівень пожежовибухонебезпеки мають підприємства та об’єкти нафто- газового, нафтохімічного та нафтогазопереробного комплексу, які включають значну кількість пожежовибухонебезпечних об’єктів, а саме: майже 200 установок комплексної підготовки нафти та газу, 43 тис. км магістральних трубопровідних систем, 13 підземних сховищ газу, понад 1, 3 тис. газорозподільних станцій, майже 230 тис. км газопроводів, систем газопостачання населених пунктів та понад 70 тис. систем газопостачання промислових підприємств, 8 виробництв вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів, 12 нафтопереробних та 5 газопереробних заводів. Основними причинами виникнення пожеж та вибухів стали: порушення вимог безпеки при виконанні газонебезпечних робіт, незадовільний технічний стан лінійної частини, несвоєчасне виконання діагностичних та ремонтних робіт, порушення вимог безпеки при виконанні ремонтних та регламентних робіт. Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України “Про пожежну безпеку” та інші закони України, постанови Верховної Ради. України, Укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийнятих у межах їх компетенції. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та організаційної діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємств. Це повинно бути відображено у трудових договорах, статутах підприємств, установ та організацій. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Будинки, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини чи повсті, іншим пожежним інструментом, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у початковій стадії їхнього розвитку. Норми належності первинних засобів пожежогасіння для об'єктів слід установлювати згідно з нормами технологічного проектування, Типовими нормами належності вогнегасників (НАПБ Б.ОЗ.001-2004) та Правилами пожежної безпеки в Україні. Коли від пожежі захищаються приміщення з персональними комп’ютерами, то слід ураховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням граничнодопустимої концентрації вогнегасної речовини. Для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння слід установлювати відповідні знаки згідно з чинними державними стандартами. Знаки слід розміщувати на видних місцях на висоті 2-2, 5 м від рівня підлоги як у середині, так і поза приміщеннями (у разі потреби). Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1, 5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення; установлення в пожежні шафи пожежних кранів, або у спеціальні тумби; навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинне забезпечувати можливість прочитання маркувальних написів на корпусі. Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинно здійснюватися відповідно до вимог Правил експлуатації вогнегасників (НАПБ Б.01.008-2004). Вогнегасники, уведення яких в експлуатацію дозволене, повинні мати: а) облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації; б) пломби на пристроях ручного пуску; в) бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами. Заряджання й перезаряджання вогнегасників усіх типів повинно проводитися відповідно до інструкції з експлуатації. Заряджені вогнегасники, у яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища є меншим або більшим від номінальних значень на 5% (за температури 20°С), підлягають дозарядженню (перезарядженню). Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезаряджання або на перевірку. На перезарядження (технічне обслуговування) з об'єкта дозволяється відправити не більше 50% вогнегасників від їх загальної кількості. Вогнегасники, установлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, слід знімати на холодний період року. У таких випадках на пожежних щитах треба вмістити інформацію про місце розташування найближчого вогнегасника. Правила використання первинних засобів пожежогасіння. За видом вогнегасної речовини вогнегасники розподіляються на: водяні, пінні, порошкові, вуглекислотні, хладонові, комбіновані. Всі об'єкти укомплектовані двома типами вогнегасників - вуглекислотними і порошковими. В залежності від класу пожеж використовуються наступні типи вогнегасників: клас пожежі А (горіння твердих речовин) - порошкові вогнегасники; клас пожежі В (горіння рідких речовин) - порошкові, вуглекислотні вогнегасники; клас пожежі С (горіння газоподібних речовин) - порошкові вогнегасники; клас пожежі В (горіння металів) - порошкові, вуглекислотні вогнегасники; клас пожежі Е (горіння електроустановок) - вуглекислотні вогнегасники. Час виходу вогнегасної речовини, як з вуглекислотного так і з порошкового вогнегасників обмежений і становить від 12 до 18 секунд. Тому, слід пам'ятати, що вогнегасник ефективний для гасіння пожежі (осередку пожежі) у початковій стадії її розвитку, коли площа пожежі і задимлення приміщення незначні. Для приведення до дії вуглекислотного вогнегасника необхідно: видалити запобіжну чеку; спрямувати розтруб на вогнище пожежі; натиснути на важіль або повернути маховик вентиля, при цьому вогнегасна речовина з корпусу по сифонній трубці через розтруб подається на осередок пожежі. Для приведення до дії порошкового вогнегасника необхідно: видалити запобіжну чеку; натиснути на кнопку з голкою; натиснути на важіль; спрямувати струмінь порошку на осередок пожежі. Показати працівникам місцезнаходження на об'єкті вогнегасників та провести теоретичне та практичне відпрацювання правил їх використання.
Питання для самоконтролю: 1. Яка промисловість Украї є найбільш пожежо- та вибухонебезпечною? 2. Якими первинними засобами пожежогасіння повинні бути забезпечені всі приміщення, будинки? 3. Які нормативні документи законодавчої бази України є правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки? 4. Назвіть у відповідному порядку Ваші дії для правильного використання вогнегасника. 5. Який тип вогнегасника необхідно використовувати для гасіння пожежі електрообладнання рід напругою? Питання для самопідготовки: 1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння. 2. Етапи розвитку пожежі. Зони горіння, теплового впливу, задимлення, токсичності. 3. Небезпечні для людини фактори пожежі. 4. Вибух. Фактори техногенних вибухів, що призводять до ураження людей, руйнування будівель, споруд, технічного устаткування і забруднення навколишнього середовища. 5. Класифікація об’єктів за їхньою пожежо вибухонебезпекою. 6. Законодавча база в галузі пожежної безпеки. 7. Основи забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій, 8. Відповідальність за порушення (невиконання) вимог пожежної безпеки.
|
