Історія використання печаток

Печатки давньоруської держави. Поява на Русі актових печаток відносилася до часу останніх років правління князя Ігора. Основною причиною зародження звичаю скріплення документів печатками була необхідність завіряти справжність документів (для попередження підробки) у дипломатичних і торгових відносинах Русі з Візантією. В Початковому літописі згадується подія 944 р., що руські посли і торгові люди, які приїздили до Візантії у дипломатичних або торгових справах мали при собі як вірчу грамоту, свідчення про те, що вони дійсно є послами або торговими людьми – печатки: посла – золоті, а торгові люди – срібні.

Найдавнішою відомою в наш час печаткою є свинцева булла князя Святослава Ігоровича, на обох сторонах якої поміщено зображення князівського знака (так званого,, Знаку Рюриковичів”).

Печатки князів Х – ХІ ст. мали зображення князівського знаку і кругового напису, зустрічаються зображення святих-покровителів (анонімні печатки), розеток. В цих печатках спостерігається зв'язок з найдавнішими руськими монетами.

З середини XI ст. у вжитку печатки,, греко-руського” типу. Але якийсь час ці типи печаток співіснують.

На одній стороні печаток поміщалися зображення святого, а на другій – гравіювався доброзичливий напис такого змісту:,,...поможи рабу своєму...”, і далі іде ім’я власника булли. Цей тип печаток виник під впливом Візантії, але використовувався на Русі порівняно недовго – до початку ХІІ ст.

Відомі печатки князів Володимира Ярославича (сина Ярослава Мудрого), його брата – В’ячеслава Ярославича (Смоленського князя), близько 20-ти печаток Володимира Мономаха (був князем в різних князівствах: Переяславськім, Чернігівськім, Смоленськім, Київськім.). Зустрічалися печатки з зображенням святого Василя Кесарійського та написами на грецькій мові, а коли став Київським князем – на руській.

В цей час широко використовували печатки і церковнослужителі.

Найдавнішою була печатка митрополита Феопемпта (1037–1043 рр.), присланого з Візантії до Київа. На одній стороні зображено св. Івана Предтечу (дослідники вважали його покровителем константинопольського патріарха Олексія Студита, у якого був Феопемпт), а на іншій стороні – напис,, Господи, помоги Феопемпту, митрополиту Руси”.

За митрополичими буллами можна визначити ступінь залежності руської митрополії від Візантії. Поки є особиста емблема патріарха – залежність велика, а на печатці митрополита Георгія (1068 – 1073 рр.) – вже зображений особистий покровитель – святий Георгій, хоча напис зроблено грецькою.

На рубежі ХІ – ХІІ ст. спостерігається тенденція до уніфікованих церковних печаток, обов’язковим елементом стає зображення Богоматері (типу,, Знамення”).

Право скріплювати печатками документи мали і єпископи. До нашого часу дійшли печатки (булли) єпископів Новгорода, Смоленська, Полоцька, Галича. В них основними елементами є зображення Богоматері і напис грецькою мовою.

З домонгольських часів дійшло 7 печаток, на яких з однієї сторони – зображення св. Климента (папа Римський), а з другої –,, От Ратибора”. Ратибор був тмутараканським намісником великого князя і відомим діячем того часу (з 1079 р. по 1113 р.). 1113 року як тисяцький м. Києва бере участь у нараді князів у Берестові. Є одним з авторів,, Устава Мономаха”. Печатка, напевно, прикріплювалась до приватних листів.

Відомі близько 15-ти печаток Новгородського посадника Завида, що містила зображення св. Федора і грецький напис,, Возр на меня, протоедра Евстафия”.,, Протоедр” – помічник, радник.

До окремої групи пам’яток сфрагістики можна віднести булли, на одній стороні яких зображено князівський знак, а на другій – святий. Розрізняють декілька типів князівських знаків:

1) у вигляді дво- або тризубців прямолінійного накреслення;

2) дзвоноподібні;

3) багроподібні (у вигляді багра);

4) знаки індивідуальної форми.

Монгольський період. Вірчі грамоти завірялися печатками. Вони мали вигляд золотих або срібних дощечок, на яких вирізьблювалися накази хана. Такі дощечки називали байса, а по-китайському – пайцза. Байса виконували ту ж роль, що і печатки для київських послів і купців, вона виконувала роль підтвердження повноважень, що їх дав хан своїм посланцям.

Найдавніша згадка про байса міститься в описі подорожі венеціанця Марко Поло, який подорожував по Монголії в роки хана Хубілая (2-га половина ХІІІ століття). Хубілай роздавав байси своїм чиновникам: золоті – тисячникам, срібні – сотникам.

Золотоординські хани також давали байси. Напис на цих байсах гласив:,, Хай буде благословенне ім'я хан силою і владою бога і милістю до нашого царства. Всі непокірні мають бути страчені або вбиті”. Іноді байсу видавали з ярликом, як спеціальне підтвердження певних повноважень.

З розвитком писемності печатки почали застосовуватись для засвідчення писаних документів. Стало правилом разом з документом давати печатку, яку почали підвішувати або додавати до такої грамоти, щоб підтвердити її достовірність. Згодом привісну печатку замінили відбитком на документі і вона стала невід’ємним атрибутом будь-якого документа.

Прикладання печаток до найважливіших актів завжди здійснювалося з особливою урочистістю, а спосіб збереження державної печатки і відповідальність за її прикладання підлягали спеціальним урядовим регламентам. При князі була спеціальна особа – печатник. Він зберігав печатку князя, прикладав і навіть іноді носив печатку на шиї.

У період феодальної роздрібненості й на протязі всього існування російської централізованої держави князівські печатки були індивідуальні. Змінювався князь або цар – змінювали й печатку. Печатка замінювала підпис.

Першим царем, який почав постійно підписувати акти, що видавалися верховною владою, був Петро І.

Печатки Московської держави ХІV–ХVІІ століть. В ХІV ст. на печатках появилися написи, які містять титул та ім'я князя. Так печатки Івана Калити (збереглась на його духовній грамоті 1339 р.) була срібною, позолочена, неправильної восьмигранної форми. На одній стороні Ісус Христос і по боках напис:,, Печать Великого”, а на другій –,, св. Иоанн Предтеча” і продовження напису:,, князя Ивана”. На печатках Семена Гордого, Д.Донського написи:,, Печать князя Великого (имя) всея Руси”.

На печатці Василя Дмитровича появляється зображення воїна-вершника (пізніше воно стало гербом московських князів). Він мав дві печатки – перша із зображення святого-покровителя. Це остання така печатка. Згодом вона зникає. У його сина Василя Темного – вершник вражає списом змія (зрадника руської держави).

В цей період великі і удільні князі, як печатки, використовують античні різні камені – гемми. Є два види гемм:

– інтальї (з заглибленим зображенням);

– камеї (з випуклим зображенням).

В цей період печатками користуються різні заклади і велика кількість посадових осіб – воєводи, дяки, церковні ієрархи.

На зміну металевим приходять восково-мастичні печатки, яких дуже багато збереглося при документах. Виробляються канони печаток і насамперед державної.

За Івана ІІІ на печатках спочатку зображалися два вершники, які скачуть один супроти одного.

Вперше з’являється зображення двоголового орла (В цьому проявляється візантійський вплив, бо Іван III був одружений на Зої Палеолог – племінниці останнього візантійського імператора Костянтина Палеолога). Потім цей знак переноситься на герб Московської держави.

Протягом 1497 – 1504 рр. печатки мали на одній стороні зображення вершника, який вражає змія, а на другій – двоголовий орел. У ХVІ– ХVІІ ст. існували дві державні печатки: велика і мала, які відрізнялися одна від одної розмірами, написами і деякими зображеннями. На лицевій стороні великої – орел, на грудях якого зображено вершника, який вражає змія. Навколо печатки – міста-столиці князівств і царств, які входили до складу Московської держави. По краю печатки круговий напис, де поміщався повний царський титул. Продовження напису розташовувалось на зворотному боці, де також зображено орла, але на грудях його – єдиноріг (символ сили і могутності). На малій – з однієї сторони орел, з другої – вершник, що вражає змія. Напис починався на одній стороні і переходив на іншу. Він містив скорочений титул царя.

Також була воротна печатка (носили на шиї). Нею скріплювали лише документи внутрішнього характеру. На ній зображали вершника або двоголового орла (з вершником на грудях або без нього).

Печатки центральних державних установ. Однією з них була печатка Приказу Великого палацу (керував палацовими закладами, вотчинами, господарською діяльністю монастирів). Головна фігура на зображеннях – єдиноріг і напис,, Печать Большого дворца” або,, Большого дворца”.

Збереглася одна печатка Земського приказу (зображено фасад будинку з воротами і напис,, Печать Великого государя Земельного Приказа”.

На печатці Малоросійського приказу (1662–1722) зображено орла, на грудях якого був вершник. Під орлом зображення козаків, які приносять військові клейноди.

Печатки місцевих закладів – наприклад, митні – містили лише написи.

Посадові печатки належали воєводам, дякам іншому духовенству.

На печатках митрополитів іноді замість Богоматері було зображення руки, що благословляє –,, Рука митрополита Данила всея Руси”. На звороті напис:,, Божию милостью смиренный Данил митрополит всея Руси”. На деяких – лише напис.

З 1589 р. поширення набувають патріарші печатки (з появою патріархів), а також печатки митрополитів і архієпископів.

Міські печатки. Спочатку ними були печатки князів. Лише Новгород і Псков мали свої власні печатки. Новгородська печатка мала зображення східців з покладеним посохом архієпископа або жезлом посадника. Псковська – зображення барса і напис,, Печать государства Псковского”.

Печатки Російської імперії. Державна печатка зазнала небагато змін. Додано герби територій, які були приєднані.

Печатки центральних і місцевих установ. Печатки центральних установ містили герб держави, а не якийсь певний символ. Місцевих установ – герб міста і напис про приналежність печатки.

Печатки приватних осіб були різноманітні.

На дворянських – поміщали родовий герб і напис про власника.

Печатки недворян містили лише напис, а інколи зображення.