Становлення геральдики як науки

Розквіт рицарської геральдики припадає на кінець ХІІІ – ХІV ст. В той час геральдичні емблеми проникли у всі сфери життя. Їх вишивали на одязі, ними прикрашали карети, будинки, флюгери і ін. Герби відрізнялися рисунком і колористикою, створювалися строго по правилах, описувалися за допомогою спеціальних термінів. Цим, як вже було вище сказано, відали герольди.

До перших геральдичних творів (у Західній Європі в другій половині ХІІІ ст.) можна віднести вірші, поеми, оди поетів – герольдів, в яких прославлялися герби рицарів, давалися тлумачення і пояснення гербових емблем.

Найдавніший гербовник („Цюріхський”) і перший виклад правил геральдики зробив італійський юрист Бартоло в першій половині XІV ст.

З утворенням станових монархій геральдика набуває державного характеру право надавати і затверджувати герби стає виключним привілеєм королів. Вводиться гербова грамота – офіціальне свідоцтво на право застосування зображення і описаного в ньому герба. За затвердження герба встановлюється певна такса, за використання незатверджених гербів накладається штраф. В абсолютистських монархіях при королівських дворах засновуються спеціальні відомства на чолі з герольдмейстером. Виробляється ціла система строгих правил, у відповідності з якою складається той чи інший герб.

В Росії інтерес до геральдики виник в другій половині XVII ст. при цареві Олексієві Михайловичу. Стимулом послужило те, що дипломатичні відносини, які розширялися з сусідніми державами вимагали знання титулів і гербів іноземних государів.

У 1672 р. був складений „Титулярник” – рукопис з портретом всіх великих князів і царів від Рюрика і до Олексія Михайловича з зображеннями 33-х гербів земель, які входили до титула московського царя. „Титулярник” повинен був показати високе становище московського царя серед європейських монархів.

До часу правління Олексія Михайловича вже існували герби міст і земель. Герби міст тісно пов’язані з міськими печатками.

Багато міських гербів мали багатовікову історію. Найдавнішими російськими міськими гербами були герби Києва, Новгорода, Пскова, Твері, Смоленська, Казані та ін.

Стародавнім знаком Рюриковичів періоду Київської Русі, своєрідним гербом був знак трисутності („тризуб”)...

Пізніше Київський герб являв собою зображення архангела Михаїла з крилами і мечем в руках. Відомий російський фахівець з геральдики А. Лакієр висловив припущення, що основою для цієї емблеми була печатка Мстислава Володимировича Київського, яка датується 1130 р. і на якій також був прообраз архангела.

Загальний вигляд малюнка крилатого київського архангела нагадує стародавній знак Рюриковичів – тризубець.

Значний розвиток геральдика (особливо міська) отримала в роки правління Петра І.

Безпосереднім приводом до складання міських гербів і впорядкування міської геральдики були заходи Петра І, пов’язані з військовими реформами. Організація регулярної армії вимагала розподілу всієї маси військ для постачання продовольством по містах і губерніях Росії. У 1720 р. полки були розміщені на подушному зборі і на кожну провінцію припадало, зважаючи на її розміри і народонаселення, по одному або кілька полків. В цей час було вирішено замість старих назв полків за прізвищем командирів, присвоювати їм імена тих міст і місцевостей, до яких вони були приписані, а до їх знамен додавали герби відповідних міст і губерній. Саме тут і виявилось, що у багатьох міст зовсім не було гербів. Ця обставина і призвела до створення гербів для всіх міст Росії.

1722 р. Петро І завів посаду герольдмейстера, в обов’язки якого входило складання гербів, в тому числі і міських. З цього часу в Росії стали систематично складатися і затверджуватися дворянські герби. Протягом XVІІІ ст. було видано декілька сотень дипломів з гербами на пожалувані самодержавством дворянські титули. Такі герби створювалися іноді по рисунках, які представляли самі новоявлені дворяни.

Перші праці по прикладній геральдиці появилися в Росії у XVІІІ ст. До них відносяться насамперед твір І. Бекенштейна „Краткое введение в геральдику и искусство составления гербов”. В ньому викладені деякі теоретичні питання геральдики у відповідності з аналогічними геральдичними працями, виданими в Західній Європі в той час.

Як наукова дисципліна геральдика формується з ХІХ ст. і в основному викладається в університетах. Наукових праць з геральдики небагато, але вона приваблювала увагу багатьох істориків та інших дослідників. Серед науковців-геральдистів виділяються праці О. Лакієра, П. Вінклера, Г. Милорадовича, К. Болсуковського, Г. Нарбута, В. Модзалевського та ін.

Так, О. Лакієру належить перша наукова праця по вітчизняній геральдиці „Русская геральдика”, в якій висвітлена історія вітчизняних гербів, їх походження, зв’язок з печатками. В книзі зібрано великий фактичний матеріал по російських гербах.

В 1900 р. вийшла книга П. Вінклера „Герби міст, губерній, областей і посадів Російської імперії”, в якій вперше систематизовані і описані біля 700 гербів (серед них біля 100 гербів українських міст).

На початку ХХ ст. видаються перші навчальні посібники з геральдики. В 1908 р. був опублікований загальний курс геральдики, прочитаний Ю. Арсеньєвим в Московському археологічному інституті.

В 1913–1914 рр. В. Лукомським, С. Тройницьким, М. Тіпольтом видався журнал „Гербовед”. Лукомський і Тіпольт у 1915 р. випустили книгу „Русская геральдика”, в якій узагальнили досвід складання дворянських і земельних гербів.

У радянський час виникли нові символічні знаки і були закладені основи радянської емблематики. Розробка державного герба послужила поштовхом до подальшого розвитку радянської геральдики.

На початку 60-х років геральдика включається у спеціальні навчальні посібники. Так Є. Каменцева і М. Устюгов висвітлили історію російської геральдики, охопивши найважливіші види гербів у тісному зв’язку з процесом розвитку російської держави.

В навчальному посібнику з Допоміжних історичних дисциплінах В. Стрельський коротко висвітлив деякі теоретичні питання геральдики, зупинившись і на їх вітчизняній історії.

Суттєву увагу проблемам освіти, смислового значення в області використання геральдичних емблем в різні історичні періоди приділив український вчений Д. Драчук. А. Арціховський детально розглянув герби областей, які входили у свій час в царський титул Російської держави.

Російська міська геральдика XVІІІ – ХІХ ст. стала об’єктом дослідження М. Соболевої. Їй належить перша в наші країні узагальнююче дослідження міських гербів.

В 70 – 90-ті рр. герби стали вивчати з різних позицій. Основним напрямком стало вивчення державних, земельних та міських гербів, їх еволюцію та використання. Другий підхід – більш прагматичний, і стосується вивчення конкретної символіки у чітко визначений відрізок часу. Третій напрямок пов’язаний з державним горботворенням і стосується обґрунтування права на існування окремих символів, знаків, кольорів. Цей напрямок є найбільш дискусійним і не лише з їхньої точки зору, а й політичними, морально-етичними та іншими підходами до творення державної і національної символіки Української держави з часу проголошення її незалежності.

За останні роки в Україні розгорнулися дослідження міських гербів. Так, у працях В. Румянцевої на великому фактичному матеріалі висвітлюється історія виникнення і еволюції земельних емблем і міських гербів Лівобережної України в період феодалізму.

Геральдика України йшла кількома шляхами, які визначають її практичне застосування. Одним з найважливіших шляхів розвитку української геральдики був той, що викликав інтерес до державної символіки. Зокрема герботворення УНР, в якому активну участь брав М. Грушевський і ЗУНР. Крім того йшло формування пролетарської символіки, спільної надалі для Союзу РСР. У той же час виникло чимало нових гербів міст, символів видавництв і навчальних закладів тощо. На відміну від попередніх символів, які творилися на основі використання історичних коренів, символи радянського часу відзначалися тим, що включали в себе елементи сучасного розвитку суспільства, накладені на пролетарську символіку.

Із становленням України як незалежної держави знову посилились та поглибились їхні історичні дослідження, які стосуються зародження і формування національної символіки: окремих знаків, емблем, гербів, прапорів, використання кольорів, що мають становити основу української державної і національної символіки. Ці дослідження беруть початок з давнини, з часу існування Київської Русі, вони продовжуються, відкриваючи нові сторінки історії та культури.