Предмет і завдання нумізматики. Джерела нумізматики

Тривалий час грошовий рахунок був об’єктом вивчення метрології, оскільки поява монет пов’язана з ваговими характеристиками термінологією різних часів. Особливо це стосується золота і срібла. А саме: гривня, гривенка, талант, унція тощо, походили від вагових одиниць. Тому монета, як історичне джерело, пам’ятка історії та культури вивчалася окремо в такій науці, як нумізматика. Згодом з’являються паперові гроші, які виконують відповідні функції в суспільстві, а потім також стають історичним джерелом, яке вивчає допоміжна історична наука – боністика.

Нумізматика – одна із спеціальних (допоміжних) історичних наук, яка на сучасному етапі успішно розвивається. Вона має власні методики і техніку дослідження нумізматичних джерел. Хоча вона виникла як галузь колекціонування, але поступово перетворилася в наукову дисципліну. Нумізматика – за визначенням багатьох довідкових видань – це наука про монети. Назва дисципліни походить від слова номізма – монета. Монета – це зливок металу визначеної форми, ваги, якості і вартості, що служить узаконеним засобом грошового обігу.

Як сучасна наука, нумізматика має свої завдання, систематизацію, методи дослідження, терміни і поняття. Основними її завданнями є: всебічне джерелознавче дослідження монети і пов'язаних з нею відомостей інших джерел; реєстрація монет і монетних знахідок; комплексне дослідження сукупностей монет та монетних знахідок; розробка методів дослідження монет і монетних знахідок; дослідження грошового обігу на основі нумізматичних та писемних джерел, конкретного прояву товарно-грошових відносин; вивчення техніки та умов виготовлення монет і монетних знаків.

У розв'язанні своїх сучасних завдань нумізматики спирається на два типи нумізматичних джерел: основні та допоміжні. До основних нумізматичних джерел відносять: окремі монети (включаючи зливки, монетні знаки; монетні знахідки; матеріали та інструменти монетного виробництва; вагові гирьки (для зважування окремих груп монет). До цієї групи джерел належать також і монетні штемпелі, колекції яких зберігаються в музейних збірках Відня, Берліна, Дрездена, Санкт-Петербурга.

До допоміжних нумізматичних джерел відносять: примітивні гроші, товаро-гроші; медалі, жетони, знаки; печатки; писемні джерела; паперові грошові знаки. Дослідження техніки виготовлення монет суттєво допомагає у їх визначенні та є одним із завдань сучасної нумізматики.

У науковій нумізматиці визначені основні поняття для означання монети. Кожну монету характеризують: аверс – лицьовий бік, який свідчить про приналежність монети, реверс –зворотній бік, гурт –ребро, монетне поле –має кожна сторона, де є написи чи зображення, іконографія –зображення, легенда –написи, форма –зовнішній вигляд і величина, номінал –вартість, проба –вміст дорогоцінного металу, лігатурна вага –загальна кількість металу, монетна стопа –визначення кількості монет, викарбуваних із певної кількості металу, назва, або ім’я, є у кожної монети за номіналом або дається за характерними ознаками.

Нумізматика вивчає монети зі сторони зображень (іконографія), написів (легенда), ваги, розміру, і якості (проба), техніки і виготовлення, регіону і часу їх обігу. У зв’язку з цим вона тісно пов’язана з метрологією, епіграфікою, геральдикою та іншими історичними науками. Як галузь колекціонування, вона ставить перед збирачами питання науково-практичного і науково-теоретичного характеру. Пов’язана з формуванням колекцій вона перетворюється на самостійну науку.

Для найважливіших нумізматичних джерел – окремих монет і монетних знахідок – існують свої принципи систематизації. Закладені наприкінці XVIII ст. Й. Еккелем основи систематизації для окремих монет за історико-географічним принципом з часом удосконалювалися й коригувалися, однак принцип систематизації Й. Еккеля визнається абсолютною більшістю дослідників. На відміну від окремих монет, у систематизації монетних знахідок існують багато підходів. На сучасному етапі найбільш продуманою виглядає систематизація, запропонована російським дослідником В. Потіним. Всі знахідки, за В. Потіним, поділяються на три великі категорії: економічні, культові, етнографічні. У свою чергу кожна з груп складається із скарбів і окремих (поодиноких) знахідок. Скарби економічної категорії відноситься до короткого чи тривалого часу накопичення. До скарбів тривалого накопичення, як правило, належать князівська чи монастирська казна. Монети в культурних шарах поселень та випадкові знахідки становлять два різновиди поодиноких знахідок.

Скарби категорії культових знахідок (групи монет у похованнях як атрибут професії, монети у фундаментах споруд) поділяються на знахідки короткого чи довготривалого часу накопичення (монети в жертовних місцях), вільні знахідки – це,, обол мертвих” та поодинокі монети, заховані при закладці споруд. Скарбами етнографічної категорії є речові скарби, до складу яких входять монети-прикраси. Поодинокими знахідками тут є монети-прикраси у вигляді імітацій у похованнях і культурних шарах. В останній час у зв'язку з поширенням підводних досліджень виокремлюють ще одну групу – скарби затонулих кораблів, до яких відносять монети – власні гроші членів команди чи пасажирів, монетну казну державної установи чи торговельної компанії, скарби піратських кораблів.

Колекціонування монет зародилося у XIV–XV ст. в Італії в епоху Відродження, а потім розширилося на інші країни. В основі колекціонування лежало створення класифікаційної системи для формування колекції монет, де кожна монета мала б своє визначене місце. Таким чином формувались музейні та приватні колекції протягом XVI–XIX ст. Лише у XVIII починаються перші спроби систематизації матеріалів, які торкаються також питання джерелознавчого характеру. У XIX ст. з’являються перші каталоги монет музейних зібрань, які не тільки фіксують наявність нумізматичного матеріалу, але й дають певні характеристики монет.

Як історичне джерело, монета містить у собі значну кількість пізнавальної інформації, необхідної для дослідників. Комплексне вивчення монет разом з використанням даних цих наук може допомогти розкрити чимало таємниць минулого, підтвердити або спростувати окремі припущення та тези.