Становлення і розвиток нумізматики

Більшість сучасних дослідників відносять початок нумізматики – як звичайного колекціонування монет – до доби Відродження, хоч існують припущення і про збирання монетних колекцій ще в Давньому Римі. У XIV–XVI ст. з'являється значна кількість нумізматичних збірок, створюються основні принципи і форми нумізматичного колекціонування. Монетні збірки починають комплектуватися за тематичним і хронологічним принципами. Виділяється окремий напрям нумізматичного колекціонування – збирання та вивчення медалей. Колекції монет збирають не тільки можновладці, а й представники культури і мистецтва.

Серед найвідоміших колекціонерів цієї доби можна назвати папу римського Павла II (1464–1471) та італійських гуманістів Франческо Петрарку (1304–1374) і Джованні Бокаччо (1313–1375), Еразма Роттердамського (1469–1536) та ін. У середині XVI ст. в Європі вже налічувалося близько 1000 нумізматичних збірок. Виникають перші інвентарні описи колекцій.

До кінця XVI ст. абсолютна більшість вчених-нумізматів обмежується дослідженнями античного періоду, і лише на межі XVI–XVII ст. з'являються праці з нумізматики доби середньовіччя.

Із розвитком абсолютизму в багатьох столицях європейських держав виникають мюнцкабінети, які вважаються необхідною частиною придворного музею чи королівської бібліотеки. Серед найбільших нумізматичних збірок і відповідно наукових центрів Європи XVII–XVIIIст. виділяються: Імператорський мюнцкабінет у Відні, який веде свій початок від збірок королів – Габсбургів: Фрідріха III (1440–1493), Максиміліана І (1493–1519) та Фердинанда, (1556–1564); кабінет медалей Національної бібліотеки в Парижі, започаткований з колекцій багатьох французьких королів, збірки Людовика XIV (1643– 1715); королівський мюнцкабінет у Берліні, збірку якого започаткували колекції бранденбурзьких курфюрстів XVI–XVII ст.; Британський музей у Лондоні, сформований на основі дарувань та купівель колекцій різних осіб; заснований Катериною II (1762–1796) Ермітаж у Санкт-Петербурзі.

Засновником систематичного наукового дослідження в галузі нумізматики вважається віденський учений Й. Еккель (1737–1798). Він дав визначення 70 тисячам монет Середземномор’я. Підсумком його багаторічної праці став восьмитомник,, Наука про стародавні монети”, який вийшов друком у Відні протягом 1792–1798 років.

Період до кінця XVIII ст. вважається донауковим, ілюстративним етапом, а після появи праць Й. Еккеля та його послідовників і до кінця XIX ст. тривав класифікаційно-описовий етап, коли головним завданням для себе дослідники вважали визначення, атрибуцію і опис монет. Від межі XIX і XX ст. почався етап системного вивчення нумізматичного матеріалу. Перед дослідниками постали завдання комплексного дослідження певних груп монет і скарбів, монетних знахідок однієї археологічної пам'ятки, однієї території чи одного періоду

З XIX ст.. нумізматика стає тією дисципліною, яка вивчається в університетах. Велика колекція монет, яка згодом стала основою зібрання монет Ермітажу, належала Кунсткамері і нараховувала 29 тисяч екземплярів.

Засновником наукової систематизації руських та російських монет є О.Д. Чертков. У нумізматиці формуються окремі напрямки: східний, візантійський, античний та інші. Вчені, колекціонери об’єднуються у товариства, котрі займаються популяризаторською і дослідницькою роботою. Товариства нумізматів виникають у Лондоні, Парижі, Берліні. Відні, Нью-Йорку, Санкт-Петербурзі, Москві та інших містах. Вони організовують конференції, виставки, випускають путівники, каталоги, покажчики монет тощо. У XIX – на початку XX століття в Росії на археологічних з’їздах заслуховуються наукові доповіді та повідомлення з нумізматики. В цей час відомі імена нумізматів Х. Френа, Г. Келлера, Б. Кене, І. Толстого, Х. Гіля та інших вчених.

Вагомий внесок у розвиток світової нумізматики зробили російські колекціонери і дослідники. Писемні джерела зберегли відомості про перші колекції у Московській Русі. Відомо, що візантійські монети знаходились у скарбниці патріарха Никона. Наприкінці XVII ст. згадується московський збирач піп Федір. У 1661 – 1662 рр. в Москві австрійський дипломат Август Мейєрберг бачив старовинні руські та російські монети, у тому числі монету київського князя Володимира.

Колекціонування монет у Російській державі особливо поширилося у XVIII ст. Колекціонерами-нумізматами були Петро І (1689–1725), генерал-фельдмаршал А. Меншиков, дружина Павла І Марія Федорівна, княгиня О. В'яземська та ін. У заснованому Петром І в 1714 р. першому російському музеї – Кунсткамері чи не найважливіше місце посіла нумізматика. Визначним нумізматичним центром світового рівня став заснований Катериною II Ермітаж.

Певним каталізатором розвитку нумізматики у Росії стають наукові Нумізматично-археологічне (Санкт-Петербург, 1846) і Московське нумізматичне товариства (1888) та їхні періодичні видання.

Після 1917 р. основні нумізматичні дослідження зосереджуються в Москві та Ленінграді. При Академії історії і матеріальної культури створюється комісія з нумізматики та гліптики. Було, продовжено роботу над складанням топографії монетних знахідок: празьких грошів (О. Сиверс), західноєвропейських монет XI–XII ст. (М. Шауер), монетних гривень (О. Ільїн).

Значні дослідження в галузі нумізматики в цілому, в тому числі й української, були проведені протягом XX ст.. належать А. Зографу, К. Коленку, О. Орешнікову, В. Потіну, М. Сотниковій, Г. Федорову-Давидову та особливо І. Спаському, В. Яніну, О. Щолокову.

Українська нумізматика, внаслідок історичних обставин, тісно пов’язана з польською, австрійською і, особливо, російською. Колекціонування монет в Україні починається у XVI ст.

На українських землях Російської імперії основними збірками нумізматичних колекцій та осередками розвитку нумізматики були Київський та Харківський університети, Ніжинський історико-філологічний ліцей, а також музейні колекції південних областей, які стали першими нумізматичними збірками на цій території. Музейні установи цих областей підпорядковувалися створеному в 1839 р. Одеському товариству історії і старожитностей. Записки Товариства стали головним рупором у розвитку археології і нумізматики Півдня, в них публікуються М. Мурзакевич, О. Блау, В. Григор'єв та ін. З Одесою пов'язується й ім'я визначного дослідника-нумізмата П. Бурачкової.

Однією з найстаріших колекцій України було зібрання Київського університету Св. Володимира, утворене у 1837 р. з ліквідованих після польського повстання збірок Кременецького ліцею та Віденського університету. Значну частину цих збірок становила колекція останнього польського короля Станіслава-Августа. До колекції було приєднано збірку Уманського базиліанського училища, Луцького і Почаївського дворянських училищ, пізніше – Теофіпольського дворянського училища. Монети цих збірок, надходження від приватних осіб, численні нові знахідки перетворили на початку XX ст. київський мюнцкабінет на одну з найкращих збірок Російської імперії. Значний внесок у впорядкування колекції мюнцкабінету Київського університету зробили П. Ярковський, І. Багриновський, М. Якубович, А. Красовський, Я. Волошинський, К. Страшкевич.,, Золотим віком” цього кабінету називають період з 1872 по 1906 р., коли його хранителем був видатний історик, археолог і нумізмат Володимир Антонович. Були нумізматичні колекції і в Харківському університеті, і в заснованому у 1872 р. музеї при Київській духовній академії.

Характерною особливістю української нумізматики XIX – початку XX ст. була поява топографічних зведень нумізматичних знахідок окремих регіонів України: Волинської (І. Орлов), Київської (М. Біляшівський), Харківської (В. Данилевич), Чернігівської (В. Шугаєвський) губерній.

Переважну частину відомих у науці на кінець XIX – початок XX ст. знахідок монет було включено до,, Археологічних карт”, де наводиться велика кількість фактичного нумізматичного матеріалу (В. Антонович, Д. Багалій, В. Гошкевич, О. Сіцинський).

На території України нумізматичні дослідження продовжуються завдяки наполегливій праці окремих нумізматів – В. Шугаєвського (грошовий обіг Чернігівщини, середньовічні монети), С. Коршенка (античні, середньовічні монети), В. Ляскоронського (римські монети).

У 1926 р. з метою розвитку нумізматичних досліджень у ВУАН було створено секцію нумізматики (В. Ляскоронський, В. Шугаєвський).

У другій половині XX ст. різноманітні проблеми нумізматики, у тому числі і українських земель, розроблялися В. Потіним (західноєвропейські монети XI–XII ст.), М. Сотниковою, І. Спаським, В. Яніним (давньоруські, російські монети, гривні), В. Кропоткіним (візантійські монети), Н. Соболевою (празькі гроші), В. Рябцевичем (грошовий обіг Білорусії та Чернігівщини). В Україні античні монети досліджували П. Каришковський, В. Анохін, С. Булатович, Є. Туровський, римські – М. Брайчевський, середньовічні – М. Котляр, В. Зварич, Р. Шуст, А. Крижанівський, Н. Стрижакова, 3. Зразюк, О. Погорілець, Р. Саввов, В. Шляпинський, С. Пивоваров, О. Огуй, східні – К. Хромов.