В основі класифікації печаток лежить їх поділ на матриці і відбитки

Матриці печаток – це їх рисунки, вирізані на твердому матеріалі: металі, камені, кістці, а в пізніші часи – на каучуку.

За своїм характером матрицю можна порівняти з кліше, що в наш час застосовується в друкарнях.

Щоб відбиток матриці був у нормальному вигляді зображення на матриці вигравіруване завжди у зворотному порядку.

Відбиток утворюється на металі, воску, папері в результаті натиску матриці на цей матеріал.

Основним предметом вивчення сфрагістики є печатки-відбитки.

Вони класифікуються:

1. за способом прикріплення печатки до документа,

2. за матеріалом на якому зроблено відбиток.

За способом прикріплення печатки поділяються на 2 типи:

привісні або висячі (вислі); прикладні.

Перші привішувались до документа. Другі до нього прикладались.

Найдавнішою формою були привісні печатки. На документі, написаному на пергаменті або папері, в його нижній частині, під текстом, робився невеликий отвір, через який протягувався тонкий шматочок пергаменту або шкіри, шовковий або лляний шнур різного кольору. Кінці шнура скріплювалися печаткою. Такі печатки, підвішені до документів, і називали привісними. Привісні печатки були здебільшого металеві і мали двобічне зображення.

Лише з ХV ст. з’являються прикладні печатки, які ставились на папері майже так само, як і тепер.

За матеріалами, які застосовувались для того, щоб дістати відбиток, печатки поділяються на: металеві, воскові, восково-мастичні, сургучні, фарбові, копчені.

Для того щоб дістати відбиток з металу використовували золото, срібло, свинець, олово і бронзу.

Металеві печатки завжди були привісні.

Найбільш поширеними з металевих печаток були свинцеві. Свинець був зручним матеріалом для печаток оскільки він м’який, а також дешевший ніж срібло та золото. Свинцеві печатки, звичайно, називають буллами, за назвою свинцевих кульок, через які протягувався шнурок і на яких потім ставилася печатка.

Крім металевих були ще печатки і з чистого білого і жовтого воску, або воску змішаного з фарбою. У документах часто зустрічалися вказівки про колір печатки. Наприклад, у списках грамот дуже часто є дописки:,, А под подлинной грамотой печать,, черного воска” або,, красного” і т.д.

Але оскільки віск не дуже міцний матеріал, для збереження печаток від швидкого руйнування почали готувати спеціальну воскову мастику. Віск змішували з фарбою, крейдою або борошном, іноді додавали смолу. Від цього печатка ставала міцнішою.

Печатки, зроблені з такої маси називають восково-мастичними. Фарбу для таких печаток брали жовту, чорну, темно-коричневу, а з XV ст. – головним чином червоного кольору. саме тому восково-мастичні печатки мали червоний або блідо-червоний колір.

Іноді для одержання відбитку печатки використовували смолу, яка мала назву дьогтю. У джерелах є такі згадки:,, печатки на чорному дьогті”.

З кінця XVII ст. почали застосовувати сургучні печатки (але остаточно – з початку ХVІІІ ст.).

Таким чином можна побудувати таку схему класифікації печаток:

 

Прикладні печатки для більш тривалого збереження іноді прикривали папірцем або тонким пергаментом і такі печатки називались печатками під,, кустодією ”.

У Росії і Польщі ставили ще вжимну печатку. Її ставили без використання будь-якої м’якої маси або фарби, відтискуючи матрицю на папері.

На документах ХVІІІ – початку ХІХ ст. зустрічалися ще і так звані,, копчені ” печатки. Матеріалом для відбитків таких печаток була сажа. Металева або кам’яна матриця коптилася на вогні, а потім притискалась до паперу. Поле такої матриці давало на папері чорний відбиток, а вирізаний на ній малюнок або напис виходив білим (печатки казахських ханів ХVІІІ ст.).

З появою штемпелів і каучуку (ХІХ–ХХ ст.) в Росії почала використовуватись як матеріал для одержання відбитку спеціальна рідка маса (фарба).

Печатка-матриця була двох основних видів.

Перший вид матриць призначався для привісних печаток, які мають зображення з обох боків. Щоб надати печатці двобічного зображення одним тисненням матриця мала форму щипців. Вони носили назву буллотірії. На обох кінцях щипців, у тому місці де вони щільно прилягають один до одного, вирізьблювали відповідний напис або зображення. Коли м’яка маса (свинець, віск) затискувалися тими щипцями, то на обох її боках залишався відбиток зображення, вирізьбленого на кінцях щипців.

Щоб поставити свинцеву печатку застосовувались спеціальні кульки з отворами для шнура.

Для того, щоб поставити золоту або срібну привісну печатку, брали звичайно дві тоненькі золоті або срібні пластинки, з’єднані між собою коротенькою вузькою смужкою. Між цими пластинками прокладався шнур, а потім пластинки разом зі шнуром затискувалися щипцями матриці.

Другий вид матриці – металевий або кам’яний круглий диск, іноді овал або чотирикутник (бували і квадрати, трикутники, шестикутники).

На площині цього диску вирізьблювали (у зворотному напрямку) відповідне зображення і напис. Коли таку матрицю прикладали до м’якої маси, наприклад до воску, або вкритою попередньо фарбою до паперу чи пергаменту, одержували відбиток.

Різновидністю цієї форми матриці була матриця-перстень. У металеву оправу персня вставляли камінець на якому вирізьблювали яке-небудь зображення або напис. Таким перснем можна було робити відбитки як прикладною печаткою.

На печатках є легенда – емблеми, різні символи, крім цього на них були різні надписи у вигляд настанов, правил, позначення титулів і т.ін.

З приводу зображень на печатках різних князів А.Б.Лакієр писав:,, Всякий князь обирав таке зображення, яке йому сподобалось більш за все і було в нього під рукою”.

Кожне зображення відбивало певні соціальні відносини, відносини князя до великого князя, пізніше – до Орди і т.п.

Зображення на князівських печатках були дуже різноманітні: хрести, птахи, риби, тварини, трави, а найчастіше – люди, коні.

Дуже поширені були так звані,, гемні зображення” на печатках. Геми мають звичайно зображення – людської фігури, голови звіра і ін.

На гемах в ранніх печатках відчувається грецький і західноєвропейський впливи

Грецький – менш вигадливий, західноєвропейський – цілі сцени зображень.

Ще зустрічається анонімний тип печаток (до ХІІІ ст.). Це такі печатки, на яких було певне зображення, але не було підпису, що вказував би на титул та ім’я власника печатки. На таких печатках звичайно були зображення святого з тим ім’ям, яке носив князь.

Щоб визначити власника печатки треба знати християнське ім’я князя, бо вони мали 2 імені: офіційне та християнське.

Джерела доносять тільки офіційне ім’я.

Відомо що князь Володимир мав християнське ім’я Василь, Ярослав Мудрий – Георгій, Володимир Мономах – Василь, його син Мстислав – Федір.

З другої половини ХІV ст. зникає анонімність печатки. З’являється поряд з зображенням святих напис, що вказує власника печатки.

У кожній державі були спеціальні державні печатки, що поділялися на види і мали чітке визначення.

У Московській державі було кілька видів державних печаток:

– Велика воротна або Орлівська,

– Кормлена або Кормча – подвійна Кормча,

– великі, середні і малі,

– міські,

– печатки державних установ,

– печатки цехів,

– печатки козацької верхівки.

1. Велика воротна або Орлівська буда двобічна. Її матриця висіла на вороті у печатника або хранителя державних печаток. На одному боці такої печатки зображено орла (герб з ХІV ст.), на звороті – Георгій Побідоносець. Відбиток цієї печатки робили на золоті.

2. Кормча печатка ставилась на жалуваних грамотах для кормчих. Мала зображення орла і вершника на коні. Напис вказував на власника – князя, царя – від імені яких їх прикладав кормчий.

3. Велика державна печатка – до маніфестів, законів, установчих актів, статутів, орденів, шлюбних договорів членів царського (імператорського) дому, грамот про повноваження, акредитування, до патентів на звання консула.

Середня державна печатка – до грамот містам і товариствам з підтвердженням прав і привілеїв, до дипломів на баронську і дворянську гідність та ін.

Мала державна печатка – до листів, які цар (імператор) адресував іноземним государям, до грамот на пожалування землі, до патентів на чин, до грамот монастирям, грамот про потомственне почесне громадянство, до паспортів, які видавалися МЗС і вірчих грамот.

4. На міських печатках зображували святих, ключі, звірів, птахів.

5. На печатках установ робилися зображення, що давали уяву про компетенцію приказу: з риби на печатці Кормчого палацу – установи, що відала приготуванням страв для царського столу; пляшка на печатці,, Питейного приказу” і т. ін.

6. Печатки цехів (Києва, Львова, наприклад) – зображення, які відображали професію робітників і характер виробництва кожного цеху (ножиці і бритва, гончарний виріб тощо). На печатках іконописного цеху – голова вола.

Окремо стоять печатки Запорожжя, гетьманського управління, місцевої старшинської адміністрації. Ці знаки ставили на різних предметах, що належали їм, в тому числі й на предметах, що йшли на продаж.

Так само робили й ремісники.

Родові знаки власності у деяких народів існували майже до наших днів, а у інших – ще в глибокій давнині були перенесенні на печатки, тобто застосовувалися графічно.