Становлення сфрагістики

Як і інші спеціальні історичні дисципліни сфрагістика розвивалася в системі практичних знань і поступово оформилася в наукову дисципліну зі своєю методикою і прийомами дослідження.

Протягом тривалого часу невідомо було, які цінні елементи могла дістати історія від вивчення печаток. Сфрагістика, як наука, довго не могла завоювати собі того місця, яке їй по праву належало серед інших наук, зв’язаних з історією.

Збиранням печаток по первинним вивченням (яке ще не ґрунтувалося на наукових засадах) і збереженням на Заході, а саме у Франції, почали займатися лише у ХVІІ ст. Значна кількість громадянських воєн і потрясінь ХVІ – ХVІІ ст., релігійні війни, інші соціальні конфлікти сприяли пробудженню критичної думки у середньовічному суспільстві. Боротьба з папським абсолютизмом, з привілеями церковних і світських сеньйорів висунула на перший план питання про документальні докази тих прав, якими користувалася королівська влада, монастирі і ін.

Інтерес до документів та історичних архівів породив цілу плеяду вчених, які займалися збиранням, обробкою, публікацією рукописних багатств (Дюшені, Балюз, Дюканж), що сприяли розвиткові загального джерелознавства, яке охоплювало допоміжні історичні дисципліни, кожна із яких знаходилася у зародковому стані.

Проте особливого розвитку ці дисципліни досягли не в світському, а в церковному середовищі. Центром наукової думки в галузі допоміжних історичних дисциплін у Франції стало відоме абатство Сен-Жермен Де Пре у передмісті Парижа, де працювали над збиранням і виданням рукописів члени спеціальної монастирської конгрегації Св. Мавра (,, Маврісти” або “Мавритани”), що належали до католицького ордену, заснованого у VI ст. Бенедиктом Нурсійським.

Значення робіт з наукового освоєння рукописних багатств, що провадилося там у VII ст. було таким великим, що у пізні часи ім’я,, бенедиктинець” стало на Заході почесним і присвоювалося вченим, які особливо сприяли розвиткові додаткових історичних дисциплін і особливо загального джерелознавства.

З середовища бенедиктинців вийшов і відомий Іоанн Мабільйон, автор класичної праці з дипломатики, виданої у 1681 р. У цій праці Мобільйон вказав на важливе значення печаток підчас вивчення історичних документів.

Однак початок сфрагістики як самостійної наукової дисципліни поклав не він, а Михайло Гейнецький у 1709 р., якому і належить перша наукова праця про печатки.

Російська сфрагістика як спеціальна історична дисципліна пройшла тривалий шлях розвитку від галузі практичного знання до науки.

Первісні прийоми сфрагістичного аналізу зародились у Московській державі ще раніше ніж на Заході, у ХVІ – ХVІІ ст., з практичною метою. Ці прийоми сфрагістичного аналізу вироблялися, головним чином, в результаті експертизи документів, що фігурували у судових процесах.

Коли під час розгляду судової справи одна з сторін, як тоді говорилося, починала “яживіти” представлені документи, тобто висловлювати підозри в їх автентичності, на суд часто запрошували з метою експертизи спеціалістів. Вони встановлювали справжність документа або його підробку за рядом ознак, в тому числі і на підставі аналізу печаток, тобто сфрагістичного аналізу.

Це були лише основи сфрагістики як наукової дисципліни.

Лише згодом зібраний матеріал працями російських вчених було перетворено в наукове знання. При цьому розробка сфрагістики як наукової дисципліни була зв’язана з практичними завданнями дипломатичної критики джерел.

Праці В.Л.Татіщева з вивчення російських документів, археологічна діяльність М.І.Новикова, М.П.Рум’янцева, К.Ф.Калайдовича, Є.Болховітінова, Строєва, Лакієра та інших російських вчених ХVІІІ – ХІХ ст. не лише озвучила питання про створення російської сфрагістики, а й накреслили шляхи розвитку цієї допоміжної історичної дисципліни.

Зокрема відомий колекціонер давньоруських літописів Євген Болховітінов зробив короткий аналіз найважливіших сфрагістичних пам’яток, які існували з найдавніших часів до ХVІІІ ст.

Детальний опис печаток зроблено в багатотомній,, Истории государства Российского” М.М.Карамзіна. В деяких випадках він використовував сфрагістичний матеріал для доказу справжності чи підробки жалуваних грамот.

Однією з перших фундаментальних робіт з вітчизняної сфрагістики вважається книга О.Лакієра,, Русская геральдика”, в якій зібрано великий і різноманітний матеріал і по сфрагістиці.

Значний внесок у вивчення військових, гетьманських, судових, а також печаток української козацької старшини і міст Глухова, і Конотопа зробив історик О.Лазаревський.

Всебічне дослідження козацьких печаток ХVІ – ХVІІІ ст. провів І.Крип’якевич.

Опис біля 130 печаток української козацької старшини зробили В.Лукомський і В.Модзалевський.

Розвиткові вітчизняної сфрагістики сприяли публікації О.Орешникова.

До середини 30-х років ХХ ст. праці вітчизняних дослідників носили переважно прикладний характер. основну увагу приділяли публікації зображень печаток. В довоєнні роки вийшли книги і статті, в яких розглядалися ранні сфрагістичні знаки.

В 50-ті рр. дослідники стали більше розробляти проблеми теорії, піднімали питання про предмет сфрагістики як науки, конкретизували її завдання. В 50-60 рр. і в наступні десятиліття проходили конференції з даної наукової дисципліни.

Характерною рисою праць з сфрагістики, які вийшли в останні десятиліття ХХ-го ст., є поглиблене вивчення великих комплексів пам’яток і вдосконалення методики їх вивчення.