Типи ВНД

Поняття типу ВНД ввів у фізіологію І.П. Павлов.

Під типом ВНД він розумів певну комбінацію основних властивостей нервових процесів інди­віда:

сили, рухливості та врівноваженості збудження і гальмування в ЦНС.

Сила процесів збудження оцінюється за швидкістю утворення умовних рефлексів, здатністю переносити сильні подразники і не впадати в позамежове гальмування, тобто оцінюється межа дієздатності клітин кори (сильні типи – високо працездатні).

Сила процесів гальмування характеризується швидкістю утворення різних видів умовного гальмування.

Урівноваженість процесів збудження і гальмування – це співвідношення їх за силою, якщо вони рівні, то такий тип називається врівноваженим, якщо один з них переважає, то – неврівноваженим.

Врівноваженість – це баланс сили.

Рухливість нервових процесів – це швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки.

Згідно І.П.Павлову, розрізняють 4 основних типи ВНД:

Сильний, рухливий, врівноважений - відповідає сангвініку у кла­сифікації темпераментів за Гіпократом;

 

Сильний, повільний, врівноважений - відповідає флегматику у класифікації темпераментів за Гіпократом;

 

Сильний, рухливий, неврівноважений - відповідає холерику у кла­сифікації темпераментів за Гіпократом;

 

Слабкий - відповідає меланхоліку у класифікації темпераментів за Гіпократом;

 

Як правило, чистих типів ВНД не існує. Кожній людині притаманні ри­си всіх 4-х типів у різній пропорції. Існують й інші класифікації типів ВНД.

 

У залежності від відносного переваження сприйняття сигналів пер­шою і другою сигнальними системами І.П. Павлов розділив усіх людей на З типи:

 

Розумовий тип (лівопівкулевий).

Особи розумового типу тяжіють до теорії, мають великий словнико­вий запас і активно ним користуються, їм властива досить висока рухова активність, цілеспрямованість, здатність прогнозувати події

 

Художній (правопівкулевий) Людина ху­дожнього типу, навпаки, тяжіє до конкретних видів діяльності, вона мало­говірка, більш повільна, тонко відчуває, переживає, схильна до споглядан­ня і згадування.

 

Змішаний тип.

Жодна з численних класифікацій типів ВИД не є вичерпною, самі типи також не мають частіше усього всіх чітко виражених ознак того або іншого типу, переважають у популяції якісь більш-менш середні типи тем­пераментів. Проте медику важливо враховувати особливості різноманітних типів ВНД у своїй лікувальній роботі.

Пам’ять

Під пам'яттю розуміють властивість живих сис­тем, зокрема, ЦНС, сприймати, фіксувати, зберігати та відтворювати слі­ди раніше діючих подразників. Пам'ять характерна не тільки для ЦНС; іс­нує також генетична пам'ять, імунна пам'ять. Нервова пам'ять, що реалі­зується ЦНС, характеризується тим, що збереження інформації про минулі події зовнішнього світу і про відповідні реакції організму на ці події вико­ристовується організмом для побудови моделі поточної або майбутньої по­ведінки. " Запис" інформації, що зберігається

Класифікація видів пам'яті

 

1. Емоційнf пам'ять (одну із найтриваліших)

 

2. Рухова або моторна пам'ять (автоматизовані рухові навички)

 

3. Словесно-логічна пам'ять

За тривалістю збереження інформації розрізняють такі види пам'яті:

 

1. Сенсорна - декілька секунд;

 

2. Короткочасна - декілька хвилин;

 

3. Довгострокова - роки, деколи все життя

 

Механізми пам'яті

Механізми сенсорної пам'яті пов'язані із слідовими потенціалами у нейронах кіркового представництва аналізаторів.

 

Механізми короткочасної пам'яті. Ряд фізіологів, зокрема, Рашевски, на підставі морфологічних даних створили модель пам'яті. Відповідно до цієї мо­делі, імпульси від сенсорних шляхів потрапляють у замкнуті нейронні ме­режі, де тривалий час вони циркулюють без якогось додаткового підкріп­лення..

 

Механізми довгострокової пам'яті пов'язані зі структурними змі­нами в нейронах. Важлива роль в утворенні стійких тимчасових зв'язків (навчанні) належить підви­щенню ефективності синаптичної передачі.

Мотивація як спонука до цілеспрямованої поведінки.

Поведінка людини і тварин у природних умовах носить цілеспрямо­ваний характер, вона служить задоволенню якоїсь біологічної або соціаль­ної потреби. Виникаючі в живих істот бажання, спонукання, потреби, що передують якійсь дії і визначають її, називають мотивами дії, інакше ка­жучи - мотиваціями.

 

Сам термін " мотивація" буквально означає " те, що викликає рух". Су­часне ж фізіологічне визначення терміна мотивації таке: " Мотивація -це емоційно забарвлений стан організму, що виникає у зв'язку з визначеною потребою, що спрямовує поведінку людини або тварини на задоволення вихідної потреби".

Всі мотивації, згідно Міллера, розділяють на:

нижчі (первинні, біологічні)

вищі (вторинні, соціальні).

До нижчих мотивацій відносять:

вісцеральні, спрямовані на підтримку гомеостазу (голод, спрага),

 

самозбереження особи (страх),

 

збе­реження виду (статевий інстинкт).

Всі ці мотивації обумовлені відповід­ними інстинктами і закріплені генетичне.

Вищі мотивації формуються протягом життя людини,

вони залежать від її виховання, індивідуального досвіду. Вищі мотивації не детерміновані генетично, тому в різноманітних людей вони можуть бути цілком різними.

До соціальних мотивацій відно­сять, наприклад, прагнення отримати ту чи іншу професію, домогтися ви­знання, успіху, справедливості, заробити багато грошей і т.д. У людини соціальні мотивації дуже часто стають сильнішими за біологічні; часом на­віть вступають із ними у суперечність.

Фізіологія емоцій

Під емоціями розуміють суб'єктивні реакції людини і тварин на вплив зовнішніх або внутрішніх подразників, що виявляються у виді задо­волення і невдоволення, страху, гніву, радості, печалі і т.д.

 

Біологічна роль емоцій:

Емоції виконують відображаючу або оціночну роль. Будь-який по­дразник, набуваючи емоційного забарвлення, стає індивідуально значи­мим для особини. Саме емоційна оцінка сприяє формуванню цілеспрямо­ваної поведінкової реакції на даний подразник, мобілізуючи, якщо необ­хідно, усі сили і ресурси організму для адекватної відповіді на будь-який стимул або ситуацію.

 

Емоції відіграють регулюючу або роль, що переключає. При конку­ренції різноманітних домінант (наприклад, страху і голоду, або почуття боргу і страху і т.д.) перемагає найбільше сильно емоційно забарвлена до­мінанта.

 

Дуже важливою є і підкріплювальна роль емоцій. Позитивне емо­ційне підкріплення досягнутого результату (" нагорода") сприяє закріплен­ню відповідної форми поведінки, покращує навчання і становлення ви­значеної дії. Позитивне емоційне підкріплення служить своєрідним енер­гетичним " підживленням" для організму. Людина, що отримує задоволен­ня від своєї діяльності, готова працювати майже цілодобово, може " гори звернути". Існує навіть категорія людей - " трудоголіки", для яких робота є вищою цінністю, а матеріальна винагорода відіграє другорядну роль.

Емоції виконують компенсаторну, або заміщуючу роль. Напри­клад, якщо мети ще не досягнуто, то навіть невеличкий успіх у цьому на­прямку породжує позитивні емоції. Ці позитивні емоції не стільки пов'яза­ні з конкретним маленьким успіхом, скільки з почуттям надії, віри. Такі почуття допомагають людині існувати навіть у досить безрадісній обста­новці. Для людини сподіватися і вірити іноді значно важніше, ніж домага­тися поставленої цілі. Древня японська мудрість говорить: " Краще подоро­жувати з надією, ніж досягти пункту призначення".

Теорії виникнення емоцій.

Периферична теорія Джеймса-Ланге. Відповідно до даної тео­рії, емоції є вторинним явищем, відбитком змін, що відбуваються у вну­трішніх органах і скелетних м'язах. Джеймс сформулював свою теорію в такий спосіб: " Ми почуваємо сум, тому що плачемо, ми боїмося, тому що тремтимо."

 

Центральні теорії емоцій. Кеннон, Бард та інші дослідники запропонували цілий ряд " центральних" теорій емоцій, довівши, що дже­релом емоцій є мозок, певні структури ЦНС, а не периферичні органи. Од­нією з центральних теорій емоцій була теорія Пейпеца, що відводила головну роль у виникненні емоцій структурам лімбічної системи і гіпотала­муса. Пейпец вважав, що АС (" коло Пейпеца") є своєрідною замкнутою структурою, у якій циркулюють імпульси, що приходять від таламуса, гі­поталамуса і кори, набуваючи в такий спосіб емоційного забарвлення

 

Біологічна теорія Анохіна. Відповідно до біологічної теорії емо­цій Анохіна, емоції виникнули на певному етапі еволюції як засіб оцінки потреби і ступеня її задоволення.

 

 

В емоціях розрізняють дві суттєві взаємопов'язані сторони:

 

Суб'єктивну, яка проявляється переживаннями - тривогою, при­страстю, люттю, задоволенням тощо.

Об'єктивну, для якої властива напруга фізіологічних систем орга­нізму.

Зміни в діяльності вегетативних систем можуть бути настільки знач­ними, що призводять до стану, який звуть «вегетативною бурею». Ця «бу­ря» проявляється різким підвищенням діяльності серцево-судинної, ди­хальної, м'язової систем; у цей час блокуються механізми стомлення, акти­вуються процеси катаболізму й гальмуються процеси анаболізму. Ці реак­ції виникають і закріплюються у процесі еволюції тваринного світу як форма термінової мобілізації всіх енергетичних і пластичних ресурсів при небезпечних для життя обставинах.

За біологічним значенням, емоції ділять на:

Загальнобіологічні (базові) тобто такі, що притаманні як твари­нам, так і людині. Пов'язані вони з порушенням гомеостазу та спрямовані на задоволення життєво необхідних потреб - потреба в їжі, питті, самозахисті (збереження індивіда), розмноженні (збереження виду). Серед них виділяють харчодобувні, орієнтовно-дослідницькі, агрєсивно-захисні, статеві емоції

 

Людські (вищого порядку), які пов'язані з задоволенням особистих та соціальних потреб - інтелектуальних, моральних, естетичних, взаємодії з іншими членами групи, самозбереження тощо. Ці вищі емоції розвива­ються на базі свідомості й тому здійснюють гальмівний контролюючий вплив на базові емоції.

Розрізняють чотири ступені емоційної напруги людини.

 

Перший ступінь характеризується підвищенням уваги, мобіліза­цією інтелектуальних і фізичних ресурсів організм}'. Під час емоційного підйому особливо гостро сприймаються впливи навколишнього середови­ща. У людини з'являється натхнення, радість творчості.

 

Другий ступінь включає стенічні, негативні емоції, коли спостері­гається максимальна мобілізація ресурсів організму. Психологічно другий ступінь проявляється станом обурення, гніву, люті.

Третій ступінь - асте­нічні негативні емоції виникає тоді, коли для подолання перешкоди або вирішення завдання необхідно значно більше сил і часу, ніж є в розпоря­дженні організму. Психологічно ця стадія проявляється відчуттям жаху, нудьги. При цьому знижуються інтелектуальні й енергетичні ресурси орга­нізму, зменшується імунологічний захист. «Вегетативна буря» може пере­йти в «безладдя». «Страх, нудьга, смуток - пошкоджують тіло, відкриваючи доступ різним захворюванням» (І.П.Павлов).

 

Четвертий ступінь - невроз, розлад регуляторних механізмів (ви­снаження), хвороба. Кожен із ступенів може виникати і без попередніх.

У складі будь-якої емоції є 3 компоненти:

 

Мотивація, тобто фізіологічний стан, який виникає в разі необ­хідності задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб'єктивно він про­являється відчуттями (голоду, спраги, страху, люті, задоволення, незадово- дення, радості, тривоги, любові тощо).

 

Ефекторний (руховий, ендокринний) компонент зовнішньоповедінкових реакцій - рух до їжі або відмова від неї, споживання їжі; втеча; комплекс реакцій по відношенню до особи протилежної статі (ритуальні танці птахів, бої оленів, поведінка закоханих у різні періоди); міміка з на­данням різних виразів обличчя, інтонація голосу (об'єктивна психологічна оцінка радіопереговорів з космонавтами під час польоту; ряд порад цент­ру керування польотами для створення позитивного емоційного настрою). А.М.Толстой в романі «Війна і мир» описує 100 видів посмішки. Б.Шоу пи­сав, що слово «так» можна сказати 50-ма способами, слово «ні» - 500. По­черк у людей в різному емоційному стані різний. (Графологія в психологіч­ному плані - ціла наука).

 

Вегетативний компонент має свої особливості - це зміни діяль­ності серцево-судинної, дихальної систем, потовиділення, слиновиділення тощо. Якщо перших два компоненти можна загальмувати (у цьому вияв­ляється рівень вихованості, самоконтролю, майстерності гри актора), то третій, вегетативний, завжди залишається. З урахуванням цього запропо­новано використання поліграфа - «детектора брехні». У деякій мірі можна керувати й цим компонентом завдяки аутотренінгу, використанню систе­ми йоги, гіпнозу тощо.

 

Структурна основа емоцій

Емоційні реакції здійснюються завдяки комплексній взаємодії бага­тьох утворень, що складають лімбічну систему, а також інших відділів мозку. У 1954 р. Дж.Олдс і П.Мілнер ту хронічних дослідах на щурах з вжив­леними в мозок електродами становили, що електричне подразнення пев­них ділянок (латерального гіпоталамусу, скроневої кори) викликало реак­цію заохочування з наступним багаторазовим самоподразненням

 

Симонов П.В. визначив 4 стратегічних структури в мозку при орга­нізації емоцій.

1. Гіпоталамус - виділення потреби, яку належить у першу чергу за­довольнити (при перевазі цієї структури перед нами «егоїст»).

2. Мигдалик - забезпечує врахування інших потреб (мотивів), які не можна повністю ігнорувати.

3. Гіпокамп - будь-які сигнали сприймає як значущі, у тому числі й мало ймовірні (звідси тривожно-помисливий тип з труднощами прийняття вірного рішення).

4. Кора (нова) оцінює високо вірогідні події (в умовах патології - мож­ливість настирливих думок).

Отже, значення емоцій пристосовне, мобілізуюче сили організму при складних ситуаціях, при виникненні труднощів у зв'язку з недостатністю інформації. Для людини емоційність - ще й запорука творчої діяльності, запорука ефективності і міцності пам'яті.

ЛЕКЦІЯ №6.

Фізіологія центральних і периферичних ендокринних органів

План

 

1.Ендокринні залози, їх види, гормони та значення. Основні види та механізми дії гормонів.

2.Регуляція секреції гормонів. Механізм взаємодії ендокринних залоз.

3.Гіпотоламо-гіпофізарна система. Роль ліберинів і статинів.

4.Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.

5.Щитоподібна залоза, її гормони та вплив на обмін речовин, прояви гіпер- і гіпофункцій.

6.Прищитоподібні залози, їх гормони та функції, прояви гіпер- і гіпофункцій

7.Ендокринна функція підшлункової залози.

8.Надниркові залози, їх гормони, функції.

9.Статеві залози, їх гормони. Поняття про менструальний цикл.

 

Самостійне вивчення тем:

Вікова фізіологія статевих залоз як ендокринних органів.

Виконайте завдання №14 збірника самостійної позааудиторної роботи.

Література:

Основна Л – 1 «Нормальна фізіологія» за ред. В.І.Філімонова, К. «Здоров’я»;

Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією», Тернопіль, 2001 р.

Фізіологія людини за ред. В.І. Філімонова, К. Медицина, 2011 р, с.

Додаткова:

Атлас з нормальної фізіології А.В. Коробков, С.А. Чеснокова, р

 

Структурно – функціональна організація ендокринної системи

Класифікація ендокринних залоз

 

1. Ендокринні залози:

- гіпофіз;

- епіфіз;

- прищитоподібні;

- щитоподібна;

- загрудинна;

- надниркові залози.

2. Залози змішаної секреції:

- підшлункова залоза;

- статеві залози.

3. Паракринні клітини.

Властивості гормонів.

 

Гормони, що виділяються спеціалізованими чи неспеціалізованими ендокринними клітинами характеризуються:

1. дистантністю дії (діють на великій відстані від місця виділення),

2. високою біологічною активністю (здійснюють вплив у малих концентраціях),

3. високою специфічністю.

З а хімічною структурою гормони поділяються на:

1. Білково-пептидні (інсулін, глюкагон, всі гормони гіпоталамуса та гіпофіза). Вони водорозчинні, але погано розчиняються у ліпідах.

2. Стероїдні – гормони кіркової речовини наднирників, статеві гормони. Вони жиророзчинні, але погано розчинні у воді.

3. Похідні амінокислот:

- тиреоїдні гормони (жиророзчинні);

- катехоламіни (водорозчинні).

Транспортуються гормони кров’ю у вигляді сполук з білками плазми, форменими елементами крові.

Концентрація гормонів коливається, бо залежить від швидкості утворення, руйнування, виведення із організму

В кров поступає велика кількість гормонів, кожен з них впливає на декілька функцій, тому один орган можне бути під впливом декількох гормонів, в зв’язку з цим взаємодію між гормонами можливо розділити на 3 види:

- синергізм;

- антагонізм;

- пермисивна дія.

Гормони здійснюють на організм такий вплив:

1. метаболічний, забезпечують обмін речовин;

2. морфогенетичний, впливають на ріст, формоутворення;

3. кінетичний, регулюють діяльність виконавчих органів;

4. корегуючий, тобто змінюють інтенсивність функцій органів і тканин.

Механізм дії гормонів на клітини

 

Вплив гормонів на клітину зумовлений тим, що клітини мають рецептори до конкретного гормону, тому утворюється система «гормон - рецептор», «гормон – мішень».Рецептори можуть бути на мембрані клітини(мембранні рецептори) або в середині клітини (цитоплазматичні рецептори).

Розчинність у воді чи в жирах визначає механізм дії гормонів на клітини- мішені:

- жиророзчинні гормони легко проникають в клітину через її мембрану та діють через взаємодію з цитоплазматичними рецепторами;

- водорозчинні гормони не можуть проникнути в клітину через її мембрану, яка побудована переважно з ліпідів, тому їх дія на клітину пов’язана із взаємодією з мембранними рецепторами і утворенням вторинних посередників (посланців, месенджерів). Зміна концентрації всередині клітини вторинних посередників змінює функцію та метаболізм клітини

Механізм дії на клітини жиророзчинних гормонів

 

Стероїдний гормон через мембрану легко проникає в клітину,

бо взаємодіє з цитоплазматичними рецепторами, транспортується до ядра клітини, утворюючи зв’язування гормона з ДНК.

Біологічний ефект –це зміна метаболізму, функції, будови клітини.

 

 

Механізм дії жиророзчинних гормонів має такі особливості:

- великий латентний період (великий інтервал часу від виділення гормону до появи біологічного ефекту),

- довготривалість дії.

 

Механізм дії на клітини водорозчинних гормонів

Пептидні гормони не здатні проникати через клітинну мембрану, тому вступають у взаємодію з рецептором клітинної оболонки, утворюючи гормоно -рецепторні комплекси, під дією яких утворюються внутрішньоклітинні посередники:

- цАМФ; цГМФ (циклічні нуклеотиди);

- диацилгліцерол;

- інозитол-3-фосфат;

- іони Са²⁺, кальмодулін.

Дія гормонів через мембранні циторецепторами характеризується відносно невеликим латентним періодом та відносно короткотривалим ефектом.

Механізм дії гормонів за участю цАМФ як внутрішньоклітинного посередника.

 

Гормон взаємодіє з мембранним циторецептором, за участю білка-g (Рrotein-G), активується мембранний фермент аденілатциклаза (АЦ-аза) і відбувається перетворення АТФ в ц – АМФ, тому відбувається активація цАМФ-залежних протеїнкіназ, що приводить до

-зміни метаболізму клітини;

- зміни проникності мембран для певних іонів;

- зміни нуклеїнового обміну, зміни біосинтезу білків в клітині.

В результаті всіх цих змін змінюються обмін, функція таструктура клітини

 

Регуляція секреції гормонів

 

Нейронна регуляція синтезу гормонів відбувається за такими напрямками:

а) прямий вплив нервової системи на синтез і секрецію гормона

б) непрямий вплив, зумовлений зміною кровопостачання залози під впливом нервової системи.

Гуморальна регуляція відбувається внаслідок впливу на залозу гормонів гіпофіза, гіпоталамуса, концентрації речовини, яку регулює гормон (зворотній зв'язок).

 

Механізм взаємодії ендокринних залоз.Гіпоталамо-гіпофізарна система

Нейрогуморальна регуляція відбувається за допомогою гипоталамо – гіпофізарної системи:

Аденогіпофіз регулює діяльність ендокринних залоз через тропні гормони:

- АКГГ;

- гонадотропні;

- тіреотропні;

- соматотропні.

Вивільнення цих гормонів залежить від гіпоталамуса (медіальна ділянка), в якій утворюється ліберини і статини.

Ліберини та статини, по системі ворітних судин поступають в аденогіпофіз,

стимулюють (ліберини) чи гальмують (статини) виділення відповідних гормонів:

 

Гормони гіпофіза	Гормони гіпоталамуса
Ліберини	Статини
Соматотропний.	Соматоліберин.	Соматостатин.
Тиреотропний.	Тиреоліберин.	---
Адренокортикотропний.	Кортиколіберин.	---
Гонадотропний.	Гонадоліберин.	---
Пролактин.	Пролактоліберин.	Пролактостатин.
Меланоцито-стимулюючий.	Меланоліберин.	Меланостатин.

 

Центральна регуляція гіпоталамо – гіпофізарної системи знаходиться під контролем центрів стовбура головного мозку і лімбічної системи.

 

Регуляція більшості залоз внутрішньої секреції відбувається за принципом зворотнього зв’язку: сам гормон, його кількість в крові, регулює своє утворення через рилізінг – гормони - це принцип саморегуляції.

Схема зворотного зв'язку

 

Стовбур головного мозку, лімб системи.

ЦНС

Схема гіпоталамо – гіпофізарних механізмів регуляції активності ендокринних залоз.

Гіпоталамус

Статини Ліберини

Аденогіпофіз

Тропні гормони

Ендокринні залози

Гормони крові

Ефектор

Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу

 

Гіпофіз розташований у гіпофізарній ямці турецького сідла, маса 0, 5 -0, 7. Має 3 частки: передню (аденогіпофіз), проміжну і задню (нейрогіпофіз)

Аденогіпофіз не пов'язаний нервовими шляхами з ЦНС, його активність регулюється гіпоталамусом.

Аденогіпофіз виділяє 2 групи гормонів:

а) регулюючі ріст і розвиток організму;

б) тропні гормони, які регулюють діяльність периферичних залоз.