Значення ядер таламуса1.Таламус виконує роль воріт, частина інформації, менш важливої, відсівається, не передається КГМ; 2.підтримує рівень збудливості кори (експеримент - засинання тварини при подразненні неспецифічних ядер); 3. має значення в емоційних реакціях, жестах. При пошкоджені таламуса - пошкоджується чутливість шкіри на протилежному боці тіла - порушується сон, виникає безсоння - відбувається зниження слуху, зору -з'являється головний біль, таламічні болі. Функціональна характеристика ядер гіпоталамусу
Гіпоталамус (підгір'я) складається із ядер, які являють собою підкіркові вегетативні центри, які регулюють функції всіх внутрішніх органів і сталість внутрішнього середовища. В експерименті, подразнюючи задні ядра гіпоталамуса, одержують ефекти активації симпатичної нервової системи: - підвищується АТ тиск; - прискорюється і посилюється діяльність серця; - частішає дихання; - збільшується легенева вентиляція; - підвищується обмін речовин; - збільшується рівень глюкози в крові; - гальмуються функції ШКТ. При подразненні передніх ядер спостерігаються протилежні ефекти, характерні для парасимпатичної нервової системи. В середній ділянці гіпоталамуса знаходяться хемочутливі нейрони, які стежать за станом внутрішнього середовища організму (сприймають зміни Росм., рівень глюкози, і температуру тіла). Значення гіпоталамуса 1. Таким чином, гіпоталамус регулює гомеостаз внутрішнього середовища. 2. Гіпоталамус регулює всі види обміну речовин, температуру тіла, діяльність серцево-судинної, травної, сечостатевої систем. 3. Гіпоталамус регулює емоційну поведінку (досліди з самоподразненням «центрів задоволення» щурів). 4. У гіпоталамусі розміщенні центри насичення, голоду, спраги. 5. Нейросекреторні клітини задніх ядер виділяють гормони вазопресин та окситоцин, які по аксонах цих нейронів надходять в нейрогіпофіз (задня доля), а звідти вже виділяються в кров Роль ретикулярної формації стовбура мозку Ретикулярна формація стовбура мозку - це не диференційоване утворення. Сітчаста речовина (ретикулярна формація - РФ) – це скупчення нервових клітин, які мають велику кількість дендритів, що галузяться і довгі аксони, які формують низхідні (ретикулоспінальні) та висхідні шляхи сітчастої речовини. На кожному нейроні до 40 тисяч синапсів. Аферентних шляхів РФ дуже багато, вона отримує інформацію від: - усіх специфічних висхідних еферентних шляхів, які віддають колатералі до ядер РФ, заходячи в стовбур мозку - від інших утворень ЦНС, а саме: - від кори головного мозку - від гіпоталамуса - від мозочка - від базальних ядер - від інших утворень. Еферентні зв'язки РФ можна поділити на висхідні та низхідні. Висхідні зв 'язки РФ та висхідні впливи (активуюча система ): - через неспецифічні ядра таламуса РФ передає інформацію всім відділам головного мозку і має неспецифічний активізуючий вплив на клітини. Цей вплив забезпечує бадьорий стан організму та визначає рівень активності клітин кори. РФ має окремі структури (гіпногенні зони), які зменшують ступінь (рівень) активності клітин кори та зумовлюють стан сну; Низхідна гальмівна частина: - контролює діяльність спинного мозку; РФ впливає на вегетативні функції, бо до її складу входять центри (дихальний, судинноруховий), має зв'язок із гіпоталамусом, тобто РФ може впливати на вегетативні функції гуморальним
Базальні ядра, їх функції, симптоми ураження
Базальні ядра знаходяться в глибині кінцевого мозку. До них відносяться: - хвостате ядро; - шкаралупа (разом з попереднім утворює смугасте тіло); - бліда куля. Як єдине ціле з базальними ядрами функціонують чорна субстанція та субталамічне ядро. Ці ядра об'єднані між собою двосторонніми зв'язками, отримують інформацію від кори (асоціативних та рухових зон) та мозочка. Після відповідної обробки інформація від базальних ядер передається: - через моторні (передні) ядра таламуса до рухової кори; - через стовбурові рухові ядра (червоне ядро, вестибулярне ядро, ретикулярна формація) до мотонейронів спинного мозку і до м'язів. В діяльності базальних ядер важливу роль відіграє рух збудження, який має назву циклу шкаралупи та циклу хвостатого ядра.
Цикл шкаралупи - забезпечує участь базальних ядер в реалізації програм складних набутих рухових реакцій. Цикл починається з передачі інформації від премоторної зони кори (ПМК) до шкаралупи, далі до блідої кулі (БК), потім через чорну субстанцію (ЧС) та субталамічне ядро (СТЯ) інформація, перероблена в базальних ядрах передається в першу моторну зону кори (МК) через моторні ядра таламуса. Цикл хвостатого ядра - забезпечує участь базальних ядер в формуванні програм складних рухових реакцій. При здійсненні цього циклу інформація від асоціативних зон кори
(АЗК) про те, яким повинен бути результат рухової реакції, направляється в хвостате ядро (ХЯ), далі в шкаралупу (Ш) і бліду кулю (БК) і далі через моторні ядра таламуса в рухову кору. Завдяки цьому рухова кора отримує готову рухову програму, яка підлягає наступній реалізації. Необхідно пам'ятати, що у створенні програм рухових актів окрім базальних ядер важливу роль відіграє кора мозочка та його зубчасті ядра. Симптоми ураження базальних ядер: 1.При ураженні смугастого тіла: -гіпотонія м'язів -гіперкінези, в тому числі у спокої 2.При ураженні блідої кулі та чорної субстанції: -гіпокінезія, рухи втрачають індивідуальне забарвлення, зникає міміка -воскова ригідність - людина може довго утримувати ненормальну позу -тремор спокою. Структурно - функціональна організація мозочка, симптоми ураження
Мозочок знаходиться в задній черепній ямці. В ньому розрізняють дві півкулі і черв'як, їх поверхні мають поперечні борозни. Мозочок складається із сірої і білої речовини. Сіра речовина утворює: кору мозочка і ядра, найбільші з яких зубчасте, шатровидне, пробковидне. В корі є три шари нейронів, грушоподібні нейрони Пуркіньє - це еферентні нейрони кори мозочка, гальмівні клітини. Біла речовина утворює провідні шляхи, які представлені трьома парами ніжок: верхні, середні і нижні. Нижні ніжки сполучають мозочок з довгастим мозком, середні - з мостом, верхні - з середнім мозком. Мозочок (Мз) відіграє дуже важливу роль в координації рухів і виконує ці функції на основі своїх аферентних та еферентних зв'язків. По аферентним волокнам сигнали поступають в кору мозочка, яка має складну будову та забезпечує тонку обробку поступившої інформації. Аферентні зв'язки Мз: 1. Від рецепторів шкіри та пропріорецепторів Мз отримує інформацію по спіно-церебелярних шляхах, ця інформація забезпечує можливість контролю за рухом, який здійснюється. 2. Від вестибулорецепторів (через вестибулярні ядра) - контроль за збереженням рівноваги при русі. 3. Від всіх рухових ядер стовбуру (ретикулярна формація, краєві ядра). 4. Від базальних ядер. 5. Від моторної і асоціативної кори (від моторної кори надходить копія команди про 6. Від зорових та слухових рецепторів - контроль за рухами, які відбуваються.
Еферентні зв'язки Мз: 1. З руховими ядрами стовбуру (ретикулярна формація, вестибулярні ядра, червоні ядра), через які Мз здійснює вплив на мотонейрони і на м'язи. 2. З базальними ядрами 3. З асоціативною та моторною корою 4. З гіпоталамусом.
Таким чином, зв'язки Мз обширні і нерідко є двосторонніми (з корою, з базальними ядрами, з руховими ядрами стовбуру). Мз отримує інформацію про характер руху від рецепторів і при необхідності може швидко корегувати ці рухи та їх програму. При цьому різні відділи Мз здійснюють корекцію різних рухів. Функції мозочка вивчені на тваринах, у яких повністю або частково видалено мозочок. Таке втручання відбивалося на руховій активності тварин: тварина в перші дні не може піднятися, стоїть на широко розставлених лапах, тремтить. Жаба із зруйнованим мозочком виконує «манежні» рухи, тобто рухається по колу. Таким чином моторні функції мозочка наступні: - бере участь у регулюванні пози і м’язового тонусу; - виправлення довільних цілеспрямованих рухів; - координування рухів; - правильне, точне виконання цілеспрямованих рухів, команда до виконання яких надходить від кори ГМ; уточнення і запам’ятовування складних усвідомлених рухів. Основні симптоми ураження Мз у людини Атонія - порушення тонусу м'язів, що спричиняється порушенням впливу Мз на стовбурові рухові ядра (ретикулярна формація, вестибулярні ядра), на мотонейрони спинного мозку. Астенія (втома) -зниження тонусу м’язів. Дизеквілібрія- порушення рівноваги. Пов'язана з випаданням корегуючих впливів Мз на вестибулярні ядра Дейтерса, походка змінена «півняча походка». Атаксія - невпорядкованість рухів. Проявляється у вигляді: а) дисметрія - порушення амплітуди рухів, хитка «п’яна» хода; б) порушення направленості рухів, мета і рух не співпадають. В основі атаксії лежать порушення координації м'язів синергістів та антагоністів. Астазія - безперервне тремтіння голови, кінцівок, не виконує точні рухи Порушення артикуляції мови. У хворого порушуються вегетативні функції, бо Мз впливає на обмін речовин, судинний тонус. Компенсація функцій мозочка відбувається за рахунок кінцевого мозку.
Лімбічна система До складу лімбічної системи входять: 1. Лімбічна (стародавня і стара) кора: -гіпокамп; -гіпокампова закрутка (звивина); -поясна закрутка; -нюховий мозок (нюхові цибулини, горбки, ділянки кори над мигдалинами). 2. Підкіркові утворення: -мигдалеподібний комплекс; -лімбічні ядра таламуса; -ядра перегородки; -гіпоталамус; 3. Лімбічна частина ретикулярної формації середнього мозку. Структури ЛС пов'язані між собою чисельними кільцевими зв'язками, що забезпечує можливість тривалої рециркуляції збудження в системі. ЛС отримує інформацію практично від усіх рецепторів організму за рахунок аферентних зв'язків з: -лімбічних ядер таламуса; -ретикулярної формації середнього мозку; -чисельних рецепторів гіпоталамуса (осмо-, термо-, глюко-, тощо). Всі ці структури отримують інформацію від усіх рецепторів, окрім нюхових. Такий обширний аферентний вхід дозволяє ЛС контролювати стан організму і ситуацію, в якій він знаходиться. Лімбічна система забезпечує: 1. Формування мотивацій - стан організму, що виникає на базі потреби і змушує здійснювати реакцію, спрямовану на задоволення даної потреби. 2. Формування емоцій - стан організму, що виникає на базі потреби (з урахуванням можливості її задоволення) і мобілізують можливості організму для задоволення даної потреби, а також дозволяють швидко оцінювати інформацію, що надходить з точки зору її значення для задоволення даної потреби.Таким чином, лімбічна система забезпечує емоційний настрій і спонукає до дії (мотивація і емоції).
Функціональна організація кори великого мозку
Кора є найбільш молодим відділом головного мозку. Вона являє собою шар сірої речовини, товщиною 1, 5-3 мм, площина приблизно 0, 22 м2. Кора є вищим інтегративним центром регуляції процесів, які відбуваються в організмі (після декортикації тварина походить на тварину більш низької стадії еволюції). Максимальна деградація властива і людині. Функціональна асиметрія мозку людини 1. функції скроневої частини пов'язані з мовою розвинені лише в одній півкулі. У 90% людей домінантним є ліва півкуля (більшість людей правші); 2. ліва півкуля відповідає за логічне, абстрактне мислення, а права пов'язана з образним мисленням. Фізіологи поділяють кору на зони: сенсорну, асоціативну, рухову. Сенсорні, асоціативні, моторні зони кори формують нову кору - неокортекс. І. Сенсорні зони кори відповідають представництву окремих сенсорних систем (аналізаторів) у різних ділянках кори. Так, кіркове представництво зорового аналізатора локалізується у потиличній зоні кори (шпорна закрутка), слухового - у висковій зоні, шкірної чутливості - у постцентральній закрутці. Сенсорні зони кори, діючи разом з іншими елементами специфічних каналів зв'язку в сенсорних системах, забезпечують формування відчуттів. II. Асоціативні зони кори - лобна, тім'яна, вискова забезпечують виконання вищих 1. Розпізнавання образів (разом з асоціативними ядрами таламуса 2. Здійснення абстрактного мислення, мови 3. Беруть участь у формуванні пам'яті 4. Забезпечують вибір цілей рухових реакцій та на основі цього приймають участь у формуванні та виборі конкретних програм цих рухів 5. Приймають участь у формуванні, зберіганні та реализації вроджених та набутих програм рухових реакцій організму. III. Моторні зони (рухові) - їх декілька. Головна моторна зона знаходиться у Від моторних зон кори інформація передається до мотонейронів спинного мозку, а далі до м'язів наступними низхідними шляхами: 1. Прямий кортикоспінальний шлях, що перехрещується в області пірамід, тому носить назву пірамідного. Активує мотонейрони флексорів і гальмує - екстензорів дистальних відділів кінцівок - регулює найбільш тонкі і точні рухи дистальних відділів кінцівок, передусім пальців рук. Закінчується, здебільшого, на вставних нейронах спинного мозку - можливість тонкої регуляції рухів. Віддає колатералі до всіх рухових ядер стовбуру мозку. 2. По системі шляхів, що перемикаються у стовбурі мозку на рухові ядра. Ці шляхи, на відміну від пірамідного, формують екстрапірамідну систему зв'язку моторної кори з мотонейронами спинного мозку. За допомогою цієї системи регулюються менш точні довільні рухи, грубі позо-тонічні рухи. Нервова регуляція вегетативних функцій
З часів французького фізіолога Биша (19ст). функції організму поділили на соматичні і вегетативні (спільні з рослинами). Відповідно до поділу функцій організму і нервову систему поділили на відділи: - соматична, забезпечує сприймання подразнень зовнішнього середовища і здійснює рухові реакції на них, - вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів, вегетативні функції м’язів і самої нервової системи, здійснює на органи корегуючий і пусковий вплив. Вегетативна нервова система (ВНС) має: - вегетативні центри, які розміщені в ЦНС; - еферентні провідники, що беруть участь у формуванні вегетативних рефлексів, гальмівних шляхів ВНС не має, чутливі імпульси від органів ідуть у складі волокон спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Відділи вегетативної нервової системи: Симпатичний, парасимпатичний, метасимпатичний.
Симпатичні нервові волокна інервують всі органи і тканини організму. Парасимпатичні нерви не інервують скелетні мязи, ЦНС, матку, велику кількість кровоносних судин. До багатьох органів парасимпатичні волокна підходять у складі блукаючого нервів. Метасимпатична частина вегетативної нервової системи
Це комплекс гангліїв, розташованих у стінках порожнистих вісцеральних органів, що утворюють функціональну автономну систему, яка володіє власним автоматизмом і має у своїй структурі ланки – чутливі, вставні і рухові для забезпечення автономної регуляції. Вегетативні ганглії представляють собою нервові центри, що винесені на периферію (за межі ЦНС). Вони можуть виконувати ті ж функції, що і нервові центри. Вони є основою для функціонування метасимпатичної нервової системи рефлекторної та інтегративної діяльності.Регуляція роботи цієї системи здійснюється за рахунок рефлекторних дуг, що замикаються в стінках самих органів.Передача збудження в гангліях метасимпатичної системи здійснюється за допомогою медіаторів ацетилхоліну і норадреналіну. Метасимпатична система має такі специфічні ознаки: 1.Ця система іннервує тільки внутрішні органи, що володіють власною руховою активністю (гладкі м’язи, секретуючий епітелій). 2.Від симпатичного і парасимпатичного відділів одержує синаптичні входи, але з еферентною частиною соматичної рефлекторної дуги прямих синаптичних зв’язків не має. 3.Має власну сенсорну (чутливу) ланку. 4.Антагоністичних відносин з іншими відділами нервової системи не має. 5.Має значно більшу незалежність від ЦНС. Порівняльна характеристика відділів ВНС
Синапси вегетативної нервової системи, їх медіатори, блокатори та циторецептори.
Таким чином, передача інформації з прегангліонарних волокон на нейрони вегетативних гангліїв здійснюється однаково як в симпатичному, так і в парасимпатичному відділах ВНС. Вплив симпатичної нервової системи на функції організму
Активація симпатичної нервової системи в організмі відбувається у стані напруження, коли необхідно забезпечити мобілізацію функцій для вирішення важливої задачі (фізична робота, емоційний стрес). Симпатична нервова система забезпечує ерготропну перебудову функцій організму, а саме: - збільшує частоту та силу серцевих скорочень; - звужує більшість судин (такі впливи на серце і судини призводить до збільшення системного артеріального тиску – САТ); - розширює бронхи тому створюються умови для оптимальної вентиляції легень; - пригнічує секреторну та рухову активність органів травної системи (функції цієї системи в стані напруження є вторинними); - збільшує дієздатність скелетних м’язів через зміну обміну речовин та кровотоку в м’язах; - стимулює виділення гормонів мозкової речовини наднирників; - збільшує збудливість рецепторів і центрів, дієздатність клітин кори головного мозку; - змінює обмін речовин в організмі (стимулює глікогеноліз і ліполіз, розпад глікогену та жирів і збільшення концентрації в крові глюкози та жирних кислот, що забезпечує посилене функціонування скелетних м’язів і клітин ЦНС). Вплив парасимпатичної нервової системи на функції організму
Парасимпатична нервова система активується після стану напруження і забезпечує трофотропну перебудову функцій організму, завдяки якій проходить відновлення пластичних та енергетичних ресурсів організму, що витратились під час стану напруження. Вплив парасимпатичної нервової системи: - зменшення ЧСС, перехід серця на режим економної діяльності, активний перебіг відновлювальних процесів в міокарді; - звуження бронхів; - активація секреторної і рухової активності органів травної системи, що створює сприятливі умови для перетравлювання та всмоктування поживних речовин, та посилення відновлювальних процесів; - посилення секреції інсуліну, посилення утилізації глюкози клітинами, посилення відновлювальних процесів
Вплив на органи симпатичною і парасимпатичною нервовою системою носить протилежний характер (серце, бронхи) але функціональний антагонізм має відносний характер, це функціональний синергізм, бо парасимпатична і симпатична нервова система координують роботу внутрішніх органів. Порівняння впливу симпатичного та парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи на органи
ЛЕКЦІЯ №4 Фізіологія сенсорних систем План 1.Поняття про сенсорні системи, їх структурно-функціональна організація. Провідниковий і кірковий відділи сенсорної системи, функціональна характеристика
2.Структурно-функціональна організація зорової сенсорної системи
3.Структурно-функціональна організація слухової сенсорної системи
4.Структурно-функціональна організація вестибулярної сенсорної системи, її рецепторний, провідниковий і кірковий відділи
5.Структурно-функціональна організація шкірної (тактильної, температурної, больової), рухової (пропріоцептивної) та вісцеральної (інтерорецептивної) сенсорних систем; ноцицептивна та антиноцицептивна системи
6.Структурно-функціональна організація смакової та нюхової сенсорних систем, їх рецепторні, провідникові та кіркові відділи, фізіологічна роль. Самостійне вивчення теми: Методи дослідження вестибулярного апарату Виконайте завдання №12 збірника самостійної позааудиторної роботи. Література: Основна Л – 1 «Нормальна фізіологія» за ред. В.І.Філімонова, К. «Здоров’я»; Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією», Тернопіль, 2001 р. Фізіологія людини за ред. В.І. Філімонова, К. Медицина, 2011 р, с. Додаткова: Атлас з нормальної фізіології А.В. Коробков, С.А. Чеснокова, р Поняття про сенсорні системи
У процесі еволюції виникла фізіологічна система, яку називають чутливою, сенсорною. Термін «аналізатор» був введений у фізіологію І.П.Павловим. Аналізатор – це частина нервової системи, яка забезпечує сприйняття і аналіз інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище організму і формує специфічні для данного аналізатора відчуття. Органи чуття (зору, слуху, нюху, смаку) - це фрагмент аналізатору, сукупність рецепторів і допоміжних структур, які забезпечують сприймання впливу зовнішнього середовища. Аналізатори поділяються на 2 групи: - зовнішні (дистантні) – зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний.За рахунок діяльності цих аналізаторів людина одержує інформацію про зовнішній світ. - внутрішні – руховий, вестибулярний, аналізатор внутрішніх органів.За рахунок діяльності цих аналізаторів головний мозок людини одержує інформацію про стан внутрішніх органів, тощо Аналізатор (сенсорна система) складається з 3-х відділів: І периферичний, рецепторний, складається із рецепторів і допоміжних структур. ІІ провідниковий – це чутливі нервові шляхи, які проводять імпульси в центральний відділ аналізатора. ІІІ центральний, представлений в корі головного мозку, де збудження перетворюється у відчуття.
І периферичний відділ представлений рецепторами, які сприймають лише певний вид подразнення (світлові, механічні, теплові, хімічні, тощо) і трансформують їх в нервовий імпульс, тобто в них відбувається кодування інформації. Види рецепторів в залежності від характера дії подразника: - екстрорецептори сприймають подразнення із зовнішнього середовища; - інтерорецептори, розташовані у внутрішніх органах, стінках кровоносних судин; - пропріорецептори, розташовані у м’язах, зв’язках, сухожилках і збуджуються при розтягненні м’язів. Види рецепторів: - контактні сприймають подразнення від предметів при контакті з ним (смакові, тактильні, температурні); - дистантні сприймають подразнення від предметів, які знаходяться на значній відстані від рецепторів (зорові, слухові, нюхові). Властивості рецепторів: 1.Рецептори мають підвищену чутливість до конкретного, адекватного подразника, особливо високий рівень спеціалізації у дистантних рецепторів. Наприклад, рецептори сітківки ока сприймають 1-2 кванти світла. Рецептори слухового аналізатору мають нижчу чутливість. 2. Рецептори здатні генерувати ПД і при дії інших неспецифічних подразників, наприклад (око сприймає механічні подразнення, як світло, рецептори шкіри сприймають дію Са 2+ при в/в введенні, як тепло). 3. Рецептори здатні до адаптації, тобто пристосуватись до подразника, змінювати свою чутливість. Швидкість, з якою змінюється рівень чутливості при адаптації, неоднакова для різних рецепторів. ІІ провідниковий відділ – це ланка чутливих нейронів (від 3-х до 6), які проводять імпульси в кору головного мозку. Нервові імпульси від рецепторів передаються до кори головного мозку через ланцюг нейронів: ІІІ центральний відділ (корковий). Більшість нейронів кори головного мозку виконують аналітико-синтетичну функцію, тобто в них відбувається оцінка аферентної інформації і організується програма цілеспрямованої діяльності. В корі виділяють 50 полів: 1. сенсорні, в яких впізнається подразник; 2. асоціативні, в яких відбувається всебічна оцінка сигналів і формуються відчуття та програма цілеспрямованої поведінки; 3. рухові. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗОРОВОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ.
Зоровий аналізатор – це сенсорна система, яка сприймає електромагнітні випромінювання. Відділи: 1. периферичний відділ: фоторецептори сітківки ока; 2. провідниковий відділ: аксони гангліозних клітин 9-го шару сітківки утворюють зоровий нерв (1, 3 млн. волокон. 3. центральний відділ: знаходиться в корі потиличної частини головного мозку. 90% інформації про зовнішній світ людина сприймає завдяки зоровому аналізатору, адекватним подразником є електромагнітні випромінювання в діапазоні хвиль від 400 до 750 нм, які сприймаються людиною як світло. Оптична система ока – це система лінз, яка формує на сітківці перевернуте і зменшене зображення зовнішнього світу. Оптична система складається з: - рогівки; - водянистої вологи передньої і задньої камер; - кришталика; - склистого тіла. Їх загальна заломлююча сила становить 59 Д (при розгляданні близьких предметів) і 70, 5 Д (при розгляданні далеких предметів). Падаючи на око, промені світла проходять через прозорі світлозаломлюючі середовища, які по-різному заломлюють світло. Якщо швидкість світла в повітрі 300000 км/сек., то в середовищах ока вона понижується до 200000 км/сек. На поверхні двох середовищ відбувається заломлення світла – рефракція. Значення оптичної системи 1. Заломлюючі середовища ока фокусують промені на сітківці (зображення зменшене, перевернуте). 2. Фільтрують промені: рогівка поглинає ультрафіолетові промені, волога передньої камери І кришталик поглинають інфрачервоні промені. Для чіткого бачення предмету необхідно, щоб промені були сфокусовані на сітківці. Цю функцію виконують заломлюючі середовища і очні м’язи, які повертають око. Щоб чітко бачити близькі предмети, потрібне збільшення заломлюючої сили ока. Процес пристосування ока до чіткого бачення предметів на різних відстанях називається акомодацією – це рефлекс кришталика, регуляція діоптричного апарата. Акомодація ока здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика. У молодої людини рефракційна можливість кришталика коливається від 15 Д до 29 Д., з віком зменшується еластичність кришталика і після 40-45 років діапазон акомодації складає 2 Д (стареча далекозорість). Зміна кривизни кришталика пов’язана із скороченням війкових м’язів, які іннервуються парасимпатичними волокнами окорухового нерва. Зіниця. Рефлекс зіниці – це звуження і розширення зрачка. В центрі райдужки є круглий отвір – це зіниця. Діаметр зіниць обох очей одинаковий, але він змінюється в залежності від освітлення, реакція зіниці на освітленість має адаптивний характер: при денному освітленні, діаметр зіниці – 1, 8 мм. В темряві до 7, 5, завдяки чому світло надходить на більше поле сітківки. Таким чином, інтенсивність світлового потоку в оці регулюється зміною просвіту зіниці. М’язи райдужки іннервуються вегетативною нервовою системою: -симпатичні волокна (розширюють зіницю), надходять з верхнього шийного вузла, -парасимпатичні волокна з окорухового нерва, вони звужують зіницю. Таким чином, рефлекс зіниці – це звуження і розширення зрачка, або зіничний рефлекс – це зміна діаметра зіниці у відповідь на дію різних подразників (світло, біль, несподівані звуки). Порушення рефракції променів: 1. короткозорість (міопія) виникає внаслідок подовження осі ока або перенапруження війкового м’яза, промені сходяться перед сітківкою, корекція зору здійснюється ввігнутими (розсіючими) лінзами. 2. далекозорість (гіперметропія) виникає при укороченні поздовжньої осі ока або погіршенні еластичності кришталика. Зображення віддаленних предметів виникає за сітківкою, корекція зору здійснюється двоякоопуклими лінзами. 3. астигматизм – недосконалість заломлення променів внаслідок того, що вертикальна кривизна рогівки більше, ніж горизонтальна (корекція лінзами з циліндричною поверхнею). Рогівка не є ідеальною сферою, її діоптрична сила не однакова в різних площинах, але в нормі не повинна перевищувати 50. Сітківка - це внутрішня оболонка ока. Вона має складну будову і складається з 9 шарів клітин, серед яких є: - пігментний шар, клітини містять чорний пігмент- меланін і вітамін А. Меланін поглинає світло і перешкоджає відбиттю і розсіюванню зображення; - фоторецептори: палички (120 млн.), які у зовнішньому сегменті мають зоровий пурпур – родопсин, колбочки (6 млн.) мають зоровий пурпур – родопсин, хлоролаба, еритролаба, ці пігменти сприймають хвилі різної довжини, тобто забезпечують сприймання кольорів. Сітківка має нейрони 4-х видів: а) горизонтальні, об’єднують біполярні клітини; б) біполярні, передають збудження на дендрити гангліозних клітин; в) амакринові; г) гангліонарні (1 млн.), їх відростки утворюють зоровий нерв, генерують ПД. В сітківці відбуваються процеси: - конвергенція (біполярні клітини об’єднують декілька фоторецепторів); - дивергенція (гангліонарні клітини контактують з великою кількістю біполярних клітин). Механізм збудження фоторецепторів. У фоторецепторах відбувається взаємодія кванта світла з пігментом, внаслідок чого він розпадається. Наприклад: родопсин розпадається на ретиналь і опсин. Цикл фотохімічних процесів відбувається при участі кальмодуліна, який активує іони Са2+, які сприяють проникнення Na+, внаслідок чого виникає рецепторний потенціал, РП Провідниковий і кірковий відділи зорової сенсорної системи. ПД виникає в гангліонарних клітинах. Аксони гангліонарних клітин сітківки ока утворюють зорові нерви (правий і лівий). На основі черепа обидва нерви зливаються, а потім медіальні половини нервових волокон частково перехрещуються (хіазма). Тому зоровий нерв після перехресту несе інформацію в кожну половину головного мозку від відповідної половини зорового поля обох очей. Зоровий тракт проходить через підкоркові ядра: - латеральні колінчасті тіла - верхні горбки чотиригорбикового тіла (просторова орієнтація). В латеральному колінчастому тілі волокна 3-го нейрону зорового шляху закінчуються і вступають в контакт з іншим нейроном, аксони яких проходять через внутрішню капсулу і прямують до нейронів кори потиличної частини головного мозку, де відбувається вищий аналіз імпульсів. Поле зору – це одночасно видимий оком простір при фіксованому погляді. Вимірюють межі поля зору периметром. Розрізняють центральний і периферичний зір. Бінокулярний зір – людина не бачить двух предметів, бо зображення всіх предметів попадають на відповідні ділянки двох сітківок, тому у сприйманні людини два зображення зливаються в одне. Сприйняття кольору. Око людини сприймає світлові промені всього спектра від 400 до 750 нм. Кожен колір має хвильову характеристику. Сприйняття кольору забезпечується колбочками. У сутінках, коли функціонують тільки палички, відрізнити кольори складно. Є декілька теорій кольорового бачення: (1802, 1859, Юнг, Гельмгольц). І.Трьохкомпонентна теорія передбачає наявність 3-х типів колбочок, які містять різні пігменти, що поглинають хвилі різної довжини: - синій (420 нм.); - зелені (530 нм.); - червоні (560 нм.); ІІ.Теорія опонентни
|
