Антигенпрезентуючі клітиниАнтигенпрезентація – здатність до презентації - передачі інформації про структуру антигену Т-лімфоцитам. До антигенпрезентуючих клітин відносяться: моноцити/макрофаги, В-лімфоцити, дендритні клітини, ймовірно – тучні клітини; іноді ця функція під впливом TNF-α, INF-γ стає притаманною кератиноцитам, тиреоцитам і ендотеліоцитам. Це клітини, які здатні: 1) експресувати на своїй поверхні молекули HLA ІІ класу; 2) забезпечувати індукцію стимулюючого сигналу.
Дендритні клітини (ДК) – клітини неспецифічного природженого імунітету, які відносяться до професійних антигенпрезунтуючих клітин: мають довгий термін життя, присутні в крові і в тканинах, володіють високою антигенперероблюючою здатністю, довготривало зберігають інформацію про антиген, презентують антиген Т-лімфоцитам. До ДК відносяться внутрішньоепітеліальні макрофаги шкіри (клітини Лангерганса), інтердигітальні клітини лімфатичних вузлів, тимусу, лімфоїдних фолікулів/вузликів слизової оболонки. ДК походить з гемопоетичної поліпотентної стовбурової клітини кісткового мозку, яка під впливом цитокінів диференціюється, проходячи стадію незрілої і зрілої ДК. Незріла ДК здатна до поглинання і перетравлення (процесінгу) антигену. У процесі її дозрівання ці властивості втрачаються, однак з’являється здатність презентувати антиген для його розпізнавання наївними CD4+- і CD8+-лімфоцитами. Захоплення антигену проходить за допомогою фагоцитозу, макропіноцитозу або ендоцитозу, опосередкованого Toll-подібними рецепторами на поверхні ДК. Важливим етапом дозрівання цих клітин є зв’язування ліганду CD40 (CD40L) на активованих Т-хелперах з молекулою CD40, яка експресована на поверхні незрілої ДК. Дозріванню ДК сприяють також: прозапальні цитокіни (TNF, IL-1), ліпополісахарид бактерійної клітини, циркулюючі імунні комплекси. Дозріла ДК мігрує з тканини в периферичні лімфоїдні органи, в яких відбувається презентація антигену наївним CD4+- і CD8+-лімфоцитам, у результаті чого проходить їх диференціація в Т-хелпери або Т-цитотоксичні лімфоцити. Цей процес є важливим моментом у розвитку протиінфекційного і протипухлинного імунітету. Зріла ДК презентує антиген у комплексі з молекулами HLA І класу - для ендогенних антигенів і ІІ класу – для екзогенних антигенів. Піcля розпізнавання чужорідного антигену Т-хелпери стимулюють диференціацію В-лімфоцитів у плазматичні клітини, які продукують антитіла, а CD8+-лімфоцити – в Т-цитотоксичні лімфоцити (Т-ЦТЛ), які володіють кілерною активністю щодо вірус-інфікованих і пухлинних клітин. IL-12 та IFN-α, які синтезуються ДК, активують натуральні кілери (NК). У свою чергу, ДК отримують зворотній сигнал від Т-хелперів (CD40L зв’язується з CD40 на ДК) і В-лімфоцитів (імунні комплекси фіксуються на рецепторі для Fc-фрагменту імуноглобуліну), який стимулює дозрівання ДК. ДК відіграють роль не тільки в ініціації, а й у регуляції Т-клітинного імунітету; наприклад, регулюють співвідношення між Th1 і Th2; підтримують стан толерантності імунної системи до автоантигенів тощо. ДК – це гетерогенна, невелика популяція лейкоцитів (до 0, 6% числа циркулюючих лейкоцитів периферійної крові). Дендритні клітини поділяються на мієлоїдні і лімфоїдні ДК. Мієлоїдна ДК сприяє, в основному, дозріванню Th1 під впливом IL-12 у відповідь на стимуляцію ліпополісахаридом (або CD40L) і IFN-γ, який виділяють NК, а також індукує дозрівання Th2 за допомогою IL-12, який синтезують ДК у відповідь на IL-10 і простагландин Е2. Мієлоїдні ДК локалізовані в місцях попадання антигену в організм – шкіра і слизові оболонки. Найяскравішим представником цього типу ДК є клітини Лангерганса в епідермісі. Лімфоїдна ДК морфологічно нагадує плазматичну клітину; інтенсивно експресує CD123 (α -ланцюг IL-3), хемокіновий рецептор CXCR3 і молекули HLA ІІ класу; індукує імунну відповідь за участю Th2. Дослідження останніх років показали, що ДК у відповідь на вірусну інфекцію продукує велику кількість IFN-α, який сприяє дозріванню Th1. Окрім цього, лімфоїдні ДК можуть індукувати дозрівання CD8+-лімфоцити, які продукують IL-10. Лімфоїдні ДК містяться в Т-залежних зонах лімфоїдних клітин і здійснюють спеціалізоване розпізнавання автоантигенів і вірусів. Таким чином, дендритні клітини відіграють центральну регуляторну роль в імунній відповіді, функціонально об’єднуючи механізми природженого і набутого імунітету.
Кілерні клітини (природні кілери - NК, просто кілерні клітини – К-клітини, лімфокінактивовані кілерні клітини - LАК-клітини) Клітини NК (натуральні кілери) – це лімфоцити, які здатні спонтанно (без попередньої імунізації) знищувати клітини-мішені (пухлинні клітини, вірусінфіковані клітини, клітини алогенного трансплантату тощо). NК клітини мають морфологічну будову великих гранулярних лімфоцитів – ВГЛ (large granular lymphocytes - LGL), з фенотипом - CD3-CD16+CD56+ і є філогенетично молодшими, ніж Т- і В-лімфоцити. Розрізняють наступні дві великі субпопуляції NК клітин: клітини з невеликою експресією CD56 і великою експресією CD16 – це NК1 (субпопуляція CD56dimCD16+) та клітини з великою експресією CD56, які не мають на своїй поверхні молекул CD16 - це NК2 (субпопуляція CD56highCD16-). Серед клітин NК, які виявляються в периферичній крові, 90% становлять CD56dimCD16+. Дві субпопуляції NК клітин відрізняються не тільки фенотипічними характеристиками, а й функціями. Клітини NК2 - CD56highCD16- синтезують у великій кількості цитокіни GM-CSF, TNF, IL-5, IL-13 та володіють незначно вираженими цитотоксичними властивостями. Клітини NК1 CD56dimCD16+ після активації (наприклад, під впливом IL-12) синтезують великі кількості IFN-γ і мають виражену здатність до знищення клітин-мішеней (це пов΄ язано з експресією перфорину та гранзиму В в цитолітичних гранулах). NК можуть реалізувати цитотоксичний ефект безпосередньо (без сторонньої допомоги - самостійно) або опосередковано за участю антитіл. Цитотоксичний ефект NК клітин у безпосередньому механізмі регулюється двома типами протилежних сигналів: активуючих та гальмуючих. Їх передають відповідні рецептори на поверхні цих клітин. За посередництвом активуючих рецепторів запускаються цитолітичні механізми, які призводять до смерті клітини-мішені. Активація гальмуючих рецепторів призводить до блокування цитотоксичної реакції. У залежності від того, які сигнали переважають, клітина-мішень або знищується й елімінується, або зберігається. Переважно домінують сигнали, які передають гальмуючі рецептори. Лігандами для рецепторів NК можуть бути молекули HLA I класу - класичні (Ia) і некласичні (Ib). Найкраще вивчені дві групи рецепторів NК: рецептори з надродини Ig–подібних та лектинові рецептори з групи CD94/NKG2. У рамках кожної групи є гальмуючі та активуючі форми. Рецептори з надродини Ig–подібних – це рецептори типу KIR: KIR2D (p58) та KIR3D (p70). Рецептори KIR2D та KIR3D бувають кількох варіантів і містять довгий цитоплазматичний фрагмент (KIR2DL та KIR3DL), що відповідає за передачу гальмуючого сигналу. Рецептори KIR2DL розпізнають молекули HLA-C та HLA-G, а рецептори KIR3DL - молекули HLA-Bw4 та HLA-A3. Цитотоксичні властивості NК пов΄ язані з наявністю в цих клітинах азурофільних гранул, які містять перфорин, серинові протеази (гранзими), гранулізин та білок TIA-1. Клітина NК з΄ єднується із клітиною-мішенню, утворюється імунологічний літичний синапс, в якому через адгезивні молекули NК контактують з клітинами-мішенями. При цьому, вивільнюється вміст цитолітичних гранул та наступає смерть клітини-мішені – це процес називають “смертельним ударом”. Після цього NК вирушає на пошуки іншої жертви. Одна NК клітина може знищити до 10-12 патогенів. Клітини NК використовують й інші механізми. Подібно до Т-цитотоксичних лімфоцитів, на NК клітинах ідентифіковані молекули FasL та TRAIL, за участю яких ці клітини можуть індукувати апоптоз у пухлинних клітинах. Для знищення клітин-мішеней NК клітини можуть також використовувати оксид азоту. До факторів, які модулюють активність NК, належать: IL-2 – стимулює проліферацію NК та посилює їх цитотоксичну активність; IL-15 – активізує розвиток клітин NК в кістковому мозку та підтримує їх міграцію до тканин та органів; інтерферони (IFN-α та IFN-β). До факторів, гальмуючих активність NК клітин, належать: трансформуючий фактор росту бета (TGF-β) та простагландин Е2 (PGE2). Просто кілерні клітини – К-клітини – це клітини, яким для реалізації їх цитотоксичних властивостей необхідна допомога специфічними антитілами класу IgG. Процес цитотоксичності проходить без участі компонентів комплементу. Цей механізм називається антитіло-залежною клітинно-опосередкованою цитотоксичністю. Термін К-клітини насамперед вживається щодо клітин NК та Т-лімфоцитів із фенотипом CD3+CD16+, його можуть реалізовувати також моноцити, макрофаги, нейтрофіли, NК клітини, еозинофіли і навіть тромбоцити. К-клітини приймають активну участь у формуванні автоімунних процесів, знищуючи власні клітини. ЛАК-клітини (LАК лімфокінактивовані кілерні клітини) – звичайні лімфоцити, які набувають кілерних властивостей під впливом ІЛ-2.
|
