Ризик країни

Зовнішні ризики – це ризики безпосередньо не пов'язані з діяль­ністю підприємства чи його партнерів, на їх рівень впли­ває велика кількість політичних, економічних, демогра­фічних, соціальних, географічних та інших факторів. Зовнішні ризики поділяють на ризики країни, валютні, інфляційні та ризики стихійних лих (форс-мажорних обс­тавин).

Інтернаціоналізація діяльності підприємств (організа­цій) і наявність глобального ризику зумовили виникнення ризиків країни. Вони взаємопов'язані з політично-еконо­мічною стабільністю країн-імпортерів або експортерів найрізноманітніших товарів.

Ризик країни — ризик, зумовлений функціонуванням підприємс­тва як системи згідно з правилами і законодавчими нормами ве­дення бізнесу у країні, де підприємство розміщується або здійснює зовнішньоекономічні операції (країни підприємств-партнерів, транзитні країни тощо).

Зовнішні ризики найбільше позначаються на діяльнос­ті підприємств, створених з участю іноземного капіталу.

Залежно від причин і умов, що спричиняють виникнен­ня ризику країни, розрізняють такі їх чотири категорії:

1. Політичні ризики – дія на суб’єкти ринкових і соціальних відносин, чинників, зумовлених особливостями державного устрою, нестабільністю діяльності державних органів влади, здійсненням керівництвом неефективної економічної політики, етнічними і регіональними проблемами, поляризацією інтересів соціальних груп тощо.

Політичні ризики є системними (об’єктивними), тобто суб’єкти господарювання не можуть безпосередньо впливати на їх величину, але підприємства повинні зважати на них у своїй діяльності.

Основними причинами виникнення політичного ризику є: військові дії, локальні конфлікти, революції; загострення внутріполітичної ситуації в країні внаслідок проведення глобальних політичних заходів (референдумів, виборів); зміни в політичному курсі держави щодо суб’єктів підприємницької діяльності (націоналізація, конфіскація майна, що належить зарубіжним фірмам, тощо); заборона або обмеження зовнішньоекономічних операцій внаслідок зміни геополітичної ситуації в світі чи регіоні (передусім політичного характеру). Політичний ризик є більшим у країнах, що перебувають на стадії глибоких інституціональних перетворень, в яких економічна, соціальна і політична ситуація нестабільні, а ринкові інструменти ще повністю не сформувались, відсутні традиції і культура підприємництва. Цей вид ризику залежить від ро0звитку геополітичної ситуації, стану політичної системи та системи державного управління, їх відповідності (невідповідності) геополітичній та соціально-економічній ситуації країни, діяльності держави. Політичні ризики спекулятивні за своєю природою, можуть створювати шанс при позитивній реалізації або завдавати шкоди при негативній.

Вплив політичного ризику на результати діяльності підприємницької фірми може бути дуже значним. Тому для аналізу і оцінки політичного ризику створена світова мережа спеціалізованих комерційних і некомерційних аналітичних центрів. У країнах з розвинутою ринковою економікою діють авторитетні консультаційні фірми, готові надати замовнику варіанти оцінки ступеня політичного ризику в будь-якій країні. При цьому в політичних ризиках відображається напруженість внутрішньої обстановки у країнах, за їх рівнем визначається рейтинг країн.

Особливостями політичного ризику для підприємців є його закордонне походження; недостатня поінформованість суб’єктів підприємницької діяльності; незручності і складності спілкування з постійно змінюваними урядами (кожний з яких може бути джерелом нестабільності); нестабільність ведення бізнесу; відмінності в національній діловій культурі та моралі тощо.

Отже, терміном «політичний ризик» у сучасній економічній діяльності позначають широке коло понять: від прогнозування політичної стабільності до оцінювання всіх некомерційних ризиків, які пов’язані з діяльністю в різних соціально-економічних середовищах.

Політична стабільність – динамічний стан відносин всередині країни та зовнішньоекономічних відносин, що дає змогу соціально-політичній системі зберігати основні якісні характеристики, напрями і тенденції розвитку.

Важливою умовою політичної стабільності є передбачуваність політики, а критерієм внутріполітичної стабільності – ступінь взаємопов’язаності інтересів різних соціальних груп суспільства, держави, окремих громадян. Виокремлюють три рівні внутріполітичної стабільності:

1) стабільність влади – відносна тривалість існування уряду, незмінність його основного складу;

2) стабільність політичного режиму – збереження існуючої політичної і соціальної системи, еволюційний характер політичної ситуації, відсутність політичного насилля;

3) стабільність суспільства – збереження територіальної цілісності держави, забезпечення особистої безпеки і добробуту громадян, поліпшення стану навколишнього середовища, підтримання демографічного балансу.

Втрати від політичного ризику можуть виникати внаслідок:

- неможливості здійснення господарської діяльності з причин революцій, озброєних конфліктів, акцій протесту, конфіскації товарів, введення ембарго, відмови новими власниками або новою адміністрацією виконувати взяті попередниками зобов’язання;

- несприятливих для соціально-економічного розвитку країни, роботи підприємств, життєдіяльності населення змін податкового законодавства, організації податкової системи, системи податкового обліку;

- введення відстрочки (мораторію) на зовнішні платежі на конкретний термін, заборони або обмеження конверсії національної валюти у валюту платежу, що призводять до втрат в імпортно-експортних операціях тощо.

За факторами виникнення можна виокремити такі групи політичного ризику:

а) ризики націоналізації (експропріація або примусовий викуп владою майна підприємства, обмеження доступу інвесторів до управління активами);

б) ризики трансферту, пов’язані з можливими обмеженнями на конвертування місцевої валюти (переведення національної валюти в іноземну: підприємство працює рентабельно, отримуючи прибуток в національній валюті, але не може перевести її у валюту інвестора для того, щоб розрахуватися за зобов’язаннями тощо);

в) ризик розриву контракту внаслідок дій владних структур країни, де знаходиться фірма-контрагент (можливість виникнення ситуації, коли контракт розвивається з незалежних від партнера причин, наприклад у зв’язку із змінами національного законодавства. При цьому неможливо використати ні передбачені в угоді штрафні санкції, ні арбітраж);

г) ризик військових дій та цивільних безпорядків (джерелом виникнення можуть бути політичні події, регіональні і етнічні конфлікти, економічна ситуація та ін.).

класифікують політичні ризики на основі окремих подій, ініційованих діями правлячої структури при реалізації певної державної політики, або неконтрольованими силами. Американський політичний діяч Джон-Фіцджеральд Кеннеді запропонував поділ політичного ризику на екстремальний (будь-які події,, джерело яких знаходиться поза легітимними структурами країни: тероризм, саботаж, військовий переворот, революція) та легально-владний (продукт політичного процесу, наприклад демократичні вибори, які призводять до нової влади і змін в законодавстві, що стосуються функціонування підприємств, умов праці, грошової політики, тощо).

Дж.-Ф. Кеннеді розмежовує чотири основні типи політичних систем: авторитарно-традиційна (монархія або військова диктатура), авторитарно-мобілізаційна (тоталітаризм), ліберально-демократична (парламентська або президентська), нова незалежна (колишні колонії).

Найстабільнішими він вважає другу і третю системи, відносно стабільною – першу, найменш стабільною – четвертою. Дуже нестабільною вважають політичну систему, за якої військові сили мають змогу і бажання змінити уряд.

Легітимність правлячої еліти означає дотримання більшістю населення урядових розпоряджень. Протилежні тенденції, а також високий рівень державного насильства над громадянами (репресії) посилюють імовірність політичної нестабільності. Прогресивні програми земельних реформ розглядаються як необхідні передумови планомірного переходу від переважно аграрного до індустріального суспільства тощо.

Деякі науковці вважають, що така класифікація не є вичерпною, оскільки лише констатує політичний ризик. На їх думку, основної уваги заслуговує динаміка політичної полії, через яку виникає сама дія, оскільки так можна точніше спрогнозувати природу конфронтації або зрозуміти дії політичних сил (табл. 4.1).

Таблиця 4.1