Ризик інфляції

Інфляція – довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, зумовлене перевищенням кількості обігових грошей над загальною сумою цін товарів, що призводить до знецінення грошей, тобто зниження їх купівельної спроможності.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція – зменшення обсягу грошової маси, яке призводить до падіння загального рівня цін і підвищення купівельної спроможності грошей. Дефляція є порівняно рідкісним явищем.

Сучасні економісти виокремлюють такі основні причини, які призводять до дисбалансу економіки і, як наслідок, інфляції:

- державна монополія на емісію грошей і на зовнішню торгівлю;

- профспілкова монополія, яка визначає розмір заробітної плати і зайнятість;

- монополія найбільших фірм на визначення витрат виробництва і цін.

В економіці діють два основні типи інфляції: відкрита (характеризується постійним зростанням цін і дією механізму адаптивних інфляційних очікувань) і прихована (характеризується тимчасовим заморожуванням цін та доходів, встановленням граничних цін на продукцію, тотальним адміністративним контролем за цінами).

Основними формами відкритої інфляції є:

- інфляція попиту (сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити пропозицію і попит, підвищуються);

- інфляція пропозиції (відбувається зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, що призводить до підвищення цін на продукцію) цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно зростають рівень інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, чи є вона очікуваною або непередбаченою, збалансованою або незбалансованою. Очікувана і збалансована інфляція, за якої ціни ростуть рівномірно і співвідношення цін різних товарів залишається незмінним, тобто відносні ціни не змінюються, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіляє багатство між різними групами економічних суб’єктів (зазвичай виграють боржники, спекулянти, а програють кредитори, групи з фіксованими доходами, власники заощаджень). Непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Набагато частіше виникає незбалансована інфляція, що впливає на відносні ціни, витрати та податки (ціни різних товарів змінюються відносно один одного непропорційно). Навіть за передбаченої незбалансованої інфляції ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій, хоча економічні суб’єкти мають змогу скоригувати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи негативні наслідки інфляції. Непередбачена і незбалансована інфляція, а також їх поєднання ініціюють і поглиблюють дію ризикових факторів на діяльність підприємств.

Ризик інфляції (інфляційний ризик) – можливість знецінення грошових активів, а також доходів і прибутку підприємства внаслідок інфляційних процесів в економіці країни.

На рівень інфляційного ризику впливають такі основні фактори: переорієнтація економіки, пов’язана з загальною економічною нестабільністю в світі, по окремих регіонах, країнах, ринках, ринкових сегментах, нішах та вікнах з одного боку і зростання цін на ресурси – з іншого; вичерпання будь-яких ресурсів; зміна попиту на внутрішньому і світовому ринках збуту тощо.

Інфляційні явища зумовлюють різноманітні і суперечливі наслідки:

- довільний і не прогнозований перерозподіл національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними та соціальними інститутами (боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів). Інструментами перерозподілу є: дефіцит державного бюджету, державний борг, інфляційний податок, що сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами;

- прагнення населення та підприємств матеріалізувати грошові кошти, що швидко знецінюються (зростання сукупного попиту і цін, тобто інфляція попиту);

- зменшення реальної грошової відсоткової ставки на величину щорічного відсотка приросту інфляції (знецінення активів підприємств, амортизаційного фонду, депозитних вкладень). Внаслідок цього кошти спрямовуються переважно на поточне споживання (відбувається «втеча від грошей»);

- ускладнення планування і прогнозування (особливо довгострокового) для підприємств та домогосподарств внаслідок різких змін структури цін. Наслідком цього є зростання відсоткових ставок, короткостроковий характер інвестування та кредитування;

- зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів в результаті зростання цін, внаслідок чого зростають обсяги імпорту і зменшуються – експорту, банкрутують національні виробники;

- збільшення попиту на стабільнішу іноземну валюту (посилюється відплив капіталів за кордон);

- зниження політичної стабільності у суспільстві і зростання соціальної напруженості (безробіття, поляризація груп за рівнем доходів тощо).

Особливо негативно (знецінення запасів товарно-матеріальних цінностей, депозитних вкладень) діють фактори інфляційного ризику на підприємства, що мають довготривалий виробничий цикл (будівництво, судно-літакобудування та ін.), сезонний характер виробництва (сільське господарство, цукрова промисловість) чи реалізація (частково підприємства переробної промисловості) продукції. У періоди гіперінфляції (ціни зростають на 100% і більше, в економіці спостерігається обвал доходів і цін) такі підприємства масово банкрутують, змінюють власників.

Виокремлюють два основні підходи до управління інфляційним ризиком:

1) ліквідація інфляції шляхом активних заходів антиінфляційної політики, які здійснюються на макрорівні. У середині 70-х років ХХ ст. використовували непрямі методи впливу на ціни – «дефляційні» заходи монетарної (обмеження на приріст грошової маси, обсяг кредитів з боку Національного (Центрального) банку, підвищення облікової ставки відсотка, норм обов’язкових резервів комерційних банків, продаж держаних цінних паперів) та фіскальної (обмеження державних закупівель та інвестицій, відміна пільг, підвищення ставок прямих і непрямих податків, прийняття жорстоких правил регулювання порядку та норм амортизаційних відрахувань) політики. Держава також використовує такі інструменти валютної політики, як підвищення курсу національної валюти, обмеження припливу «коротких» грошей із-за кордону, підтримка позитивного сальдо платіжного балансу тощо;

2) адаптаційна політика, тобто пристосування до інфляції на макро- та мікрорівнях. Вона ґрунтується на тому, що всі економічні суб’єкти діють з огляду на інфляцію, зважаючи на високу ймовірність втрат від зниження купівельної спроможності грошей. При цьому використовуються такі методи: індексація ставки відсотка шляхом збільшення її на величину темпів інфляції; індексація початкової суми інвестицій, яка періодично коригується відповідно до наперед обумовленого індексу; індексація рівня мінімальної заробітної плати і пенсії в бік збільшення відповідно до темпів інфляції; пошук працюючими додаткових джерел доходів (подвійна зайнятість); контроль за співвідношенням цін та заробітної плати; переорієнтація сімейного бюджету на купівлю найбільш нееластичних груп товарів, швидка матеріалізація грошей у товари, ажіотажний попит на нерухомість, товари тривалого споживання; короткострокове інвестування і кредитування; (кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську, лише невеликі суми розміщуються на рахунках у банках).

Уникнути ризику інфляції на сучасному етапі розвитку економіки і суспільства практично неможливо, але інфляційними ризиками можна управляти, коригуючи і мінімізуючи їх вплив як на макрорівні, так і на рівні підприємства.