Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Актив Пасив




1. Майно, всього 1. Джерела майна, всього  
1.1 Іммобілізовані активи 1.1. Власний капітал  
1.2 Оборотні активи 1.2.1 Запаси 1.2.2. Векселі отримані 1.2.3. Дебіторська заборгованість 1.2.4. Поточні фінансові інвестиції, грошові кошти і інші оборотні активи. 1.2.Забезпечення майбутніх витрат і платежів 1.3. Позиковий капітал 1.3.1 Довгострокові зобов'язання 1.3.2. Короткострокові зобов'язання і інші короткострокові пасиви 1.3.2.1. Короткострокові кредити банків і поточна заборгованість по довгострокових зобов'язаннях. 1.3.2.2. Векселі видані. 1.3.2.3. Кредиторська заборгованість і інші поточні зобов'язання.  
1.3. Витрати майбутніх періодів  
1.4. Доходи майбутніх періодів.  

Експрес-оцінка фінансового стану підприємства проводиться на підставі горизонтального (динамічного) і вертикального (структур­ного) аналізу балансу. В процесі аналізу балансу підприємства необ­хідно відобразити абсолютні зміни в майні підприємства і джерелах його формування, зробити висновки про поліпшення або погіршен­ня структури активів і пасивів. Для проведення аналізу необхідно скласти порівняльний аналітичний баланс шляхом агрегування дея­ких однорідних за складом елементів балансових статей. Необхідно відзначити, що спосіб групування балансо­вих статей в аналітичному балансі обирається індивідуально, у за­лежності від важливості конкретної статті для підприємства.

При аналізі активів підприємства необхідно звернути увагу на такі моменти:

· як змінилася вартість сукупних активів підприємства? При цьому зменшення вартості майна може свідчити про скорочен­ня господарського обігу, що може викликати неплатоспроможність підприємства. Зростання майна підприємства може бути розцінене як позитивне явище, однак необхідно проана­лізувати стан і ефективність використання окремих складових активів;

· яке співвідношення необоротних і оборотних активів? Пере­вищення питомої ваги оборотних активів говорить про досить мобільну структуру активів, що сприяє прискоренню оборот­ності коштів підприємства;

· які зміни відбулися у вартості окремих складових необорот­них активів? Так, зростання основних засобів може свідчити про підвищення виробничого потенціалу; збільшення незавершеного будівництва може негативно позначитися на результа­тах фінансово-господарської діяльності підприємства (необ­хідно додатково проаналізувати доцільність і ефективність вкладень); збільшення довгострокових фінансових інвестицій вказує на відволікання коштів з основної виробничої діяль­ності, а зниження сприяє залученню фінансових ресурсів в основну діяльність підприємства і поліпшенню його фінансо­вого стану;

· яка частка основних засобів у сукупних активах? Якщо частка основних засобів висока (перевищує 40%), підприємство має «важку» структуру активів, що свідчить про значні накладні витрати і високу чутливість прибутку до зміни виторгу;

· які зміни відбулися в структурі оборотних активів? Структу­ра з високою часткою заборгованості і низьким рівнем грошо­вих коштів може свідчити про проблеми, що пов'язані з опла­тою продукції підприємства, а також про переважно не грошовий характер розрахунків, і навпаки, структура з віднос­но низькою часткою заборгованості і високим рівнем грошо­вих коштів може свідчити про благополучний стан розрахунків підприємства зі споживачами;

· яка динаміка окремих статей оборотних активів? Якщо вартість запасів збільшилася, а тривалість їхнього обігу зросла, це є негативним чинником і може бути пов'язане із зайвим нагромадженням виробничих запасів, збільшенням тривалості ви­робничого циклу, погіршенням попиту на готову продукцію. Збільшення суми дебіторської заборгованості за умови упо­вільнення її оборотності є негативним явищем і може бути викликано проблемами, що пов'язані з оплатою продукції (робіт, послуг) підприємства або активним наданням спожив­чого кредиту покупцям, тобто відволіканням частини поточ­них активів й іммобілізації частини оборотних коштів з ви­робничого процесу.

В ході аналізу джерел формування майна підприємства, тобто пасивів, потрібно визначити наступне:

· які кошти (власні чи позикові) є основним джерелом форму­вання сукупних активів підприємства? Як змінюється частка власного капіталу за звітний період? При цьому збільшення частки власного капіталу розглядається як позитивне явище, що сприяє зміцненню фінансової стійкості підприємства;

· яким чином за звітний період змінилася структура власного капіталу, на які складові доводилася найбільша питома вага?

· які зобов'язання переважають у структурі позикового капіта­лу? Як змінилися довгострокові зобов'язання за звітний пері­од? Аналіз структури фінансових зобов'язань дозволяє оціни­ти ризик утрати фінансової стійкості підприємства. Перевага короткострокових джерел у структурі позикових коштів — негативний факт, що характеризує погіршення структури балансу і підвищення ризику утрати фінансової стійкості. Пере­вага довгострокових джерел у структурі позикових засобів є позитивним фактом, що характеризує формування більш стабільної структури пасивів і зменшення ризику втрати фінан­сової стійкості;

· як змінилася сума кредиторської заборгованості? Зростання суми кредиторської заборгованості при збільшенні терміну її погашення може свідчити про погіршення платоспроможності підприємства або про розширення комерційного кредиту з боку постачальників. Щоб зробити остаточний висновок, необхід­но з'ясувати наявність несвоєчасно сплаченої кредиторської заборгованості.

На другому етапі за даними балансу підприємства (форма 1) необхідно проаналізувати його ліквідність та зробити висновки про рівень ліквідності.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні засобів за акти­вом, що згруповані за ступенем ліквідності і розташовані у порядку зменшення їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, що згру­повані за термінами їхнього погашення і розташовані у порядку зростання термінів.

У залежності від ступеню ліквідності, тобто термінів перетворен­ня в грошові кошти, активи підприємства в процесі аналізу ліквідності балансу розділяються на наступні групи:

А1) найбільш ліквідні активи — грошові кошти і короткострокові фінансові інвестиції (цінні папери);

А2) активи, що можуть бути швидко реалізованими — дебіторсь­ка заборгованість та інші оборотні активи;

А3) активи, що повільно реалізуються — запаси, а також довго­строкові фінансові інвестиції;

А4) активи, що важко реалізуються — статті І розділу активу балансу за винятком статей, що увійшли в попередню групу.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їхньої оп­лати. При проведенні зовнішнього аналізу, у ході якого використовуються тільки дані балансу підприємства, зобов'язання групуються відповідно до передбачуваних термінів погашення. При проведенні внутрішнього аналізу таке угрупування можна зробити більш точ­ним. Зобов'язання підприємства можуть бути згруповані в такий спосіб:

П1) найбільш термінові зобов'язання — кредиторська заборго­ваність, а також кредити і позики, що не погашені в зазначений термін;

П2) короткострокові пасиви — короткострокові кредити і пози­кові кошти. Також до цієї групи відноситься частина пасивів, що наведені у розділі «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» (суми, що заплановані до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців), а також доходи майбутніх періодів, що відносяться до поточних зобов'язань;

П3) довгострокові пасиви — довгострокові кредити і позикові засоби, а також забезпечення майбутніх витрат і платежів і доходи майбутніх періодів, що не відносяться до поточного зобов'язання;

П4) постійні пасиви — статті І розділу пасиву. Для збереження балансу активу і пасиву підсумок даної групи необхідно зменшити на суму витрат майбутніх періодів.

Для визначення ліквідності балансу зіставляються підсумки на­ведених груп за активом і пасивом. Баланс можна вважати абсолют­но ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

А1 > ПІ; А2 >П2; АЗ>ПЗ; А4 <П4.

Виконання перших трьох співвідношень веде до виконання чет­вертого, тому практично істотним є зіставлення підсумків перших трьох груп за активом та пасивом. Четверта нерівність носить «ба­лансуючий» характер і в той же час має глибокий економічний зміст: її виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості — наявності у підприємства власних оборотних коштів.

У випадку, коли одна чи кілька нерівностей мають знак, проти­лежний тому, що зафіксований у оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому чи меншому ступені відрізняється від абсолютної.

Результати аналізу оформляються у вигляді таблиці 3.3. У процесі аналізу необхідно дати оцінку рівня ліквідності балансу й охаракте­ризувати зміни, що відбулися за звітний період.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу розраховується за­гальний показник ліквідності:

Таблиця 3.3 - Схема аналізу ліквідності балансу

 

 

 

Актив На початок року На кінець року Пасив На початок року На кінець року Платіжний надлишок або дефіцит У відсотках до суми групи за пасивом
На початок року На кінець року На початок року На кінець року
А1     ПІ            
А2     П2            
АЗ     ПЗ            
А4     П4            
Баланс     Баланс            

 

 

де А1 — найбільш ліквідні активи;

А2 — швидко реалізовані активи;

АЗ — повільно реалізовані активи;

ПІ — найбільш термінові зобов'язання;

П2 — короткострокові пасиви;

ПЗ — довгострокові пасиви.

Загальний показник ліквідності балансу відображає відношення суми всіх ліквідних засобів підприємства до суми всіх платіжних зобов'язань за умови, що різні групи ліквідних засобів і платіжних зобов'язань входять у зазначені суми з ваговими коефіцієнтами, що враховують їхню значущість з погляду термінів надходження коштів і погашення зобов'язань. Даний показник дозволяє порівнювати баланси підприємства, що відносяться до різних звітних періодів, а також баланси різних підприємств і з'ясовувати, який баланс має більш високий рівень ліквідності.

На третєму етапі на основі агрегованого балансу на кінець періоду необхідно скласти прогнозний баланс підприємства («методом відсотка від продажів» та «методом формули»), розрахувати потребу в зовнішньому фінансуванні і розробити план залучення кредитних ресурсів (у разі необхідності).

Таблиця 3.4 – Агрегований баланс підприємства

Показники Сума, тис. грн
Актив  
Необоротні активи  
Оборотні активи  
Витрати майбутніх періодів  
Баланс  
Пасив  
Власний капітал  
Забезпечення наступних витрат і платежів  
Довгострокові зобов’язання  
Поточні зобов’язання  
Баланс  

 

Планується збільшення виторгу для парних (непарних) варіантів на 20% (15%). Для забезпечення запланованого обсягу реалізації необхідні додаткові інвестиції в основні засоби. Планується, що вартість основних засобів повинна зрости на 10% (5%), норма розподілення чистого прибутку на дивіденди – 50% (40%).

 

 

Таблиця 3.5 – Прогнозний баланс підприємства

Показники Сума, тис.грн
Актив Звітний баланс Прогнозний баланс
Необоротні активи    
Оборотні активи    
Витрати майбутніх періодів    
Баланс    
Пасив    
Власний капітал    
Забезпечення наступних витрат і платежів    
Довгострокові зобов’язання    
Поточні зобов’язання    
Баланс    

 

Складання прогнозного балансу дозволяє з’ясувати дефіцит джерел коштів фінансування необхідного обсягу активів, тобто необхідну суму зовнішнього фінансування. Розрахувати цю суму можна також за формулою:

 

ФД – потреба у додатковому зовнішньому фінансуванні;

ОАФ – фактична (на кінець звітного року) вартість оборотних активів;

НАФ – фактична вартість необоротних активів;

ПЗ – фактична сума поточних зобов’язань;

ROSчист.ф – фактичний коефіцієнт чистої рентабельності продажів;

Впрогноз – прогнозна сума виторгу;

ДФ – фактична сума дивідендів;

ЧПФ – фактична сума чистого прибутку.

 

Як видно з формули, потреба у зовнішньому фінансуванні тим більша, чим більші теперішні активи, темп приросту виторгу і норма розподілу чистого прибутку на дивіденди.

При розробці плану залучення зовнішніх джерел фінансування потрібно керуватися «золотим фінансовим правилом» (для фінансу­вання необоротних активів використовувати власний капітал) або «модифікованим золотим фінансовим правилом» (необоротні акти­ви фінансувати з власного капіталу і довгострокових позикових коштів). Це дозволяє узгодити терміни залучення фінансових ре­сурсів з термінами їхнього вкладення в активи.

Приклад розв'язання задачі:

Агрегований баланс підприємства наведений у таблиці 3. 6.

Фактичний виторг підприємства складає 300 000 грн. Плануєть­ся збільшення виторгу на 20%. Для забезпечення запланованого об­сягу реалізації необхідні додаткові інвестиції в основні засоби. Планується, що вартість основних засобів повинна зрости на 10%. Чиста рентабельність продажів складає 5%, норма розподілення чистого прибутку на дивіденди — 50%.

Таблиця 3.6 - Агрегований баланс на кінець звітного періоду

Показники Сума, тис. грн
Актив  
Необоротні активи 120 000
Оборотні активи 80 000
Баланс 200 000
Пасив  
Статутний капітал 140 000
Нерозподілений прибуток 5 000
Довгострокові зобов'язання 5 000
Поточні зобов'язання 50 000
Баланс 200 000

Складемо прогнозний баланс із використанням методу відсотку від продажів (таблиця 3.7)

Таблиця 3.7-Прогнозний баланс

Показники Сума, тис. грн
Актив Звітний баланс Прогнозний баланс
Необоротні активи 120 000 120 000*1,1 = 132 000
Оборотні активи 80 000 (26,7% виторгу) 80 000*1,2 = 96 000 або 360 000*0,267 = 96 000
Баланс 200 000 228 000
Пасив    
Статутний капітал 140 000 140 000
Нерозподілений прибуток 5 000 5 000+ 360 000*0,05*(1-0,5) = 14 000
Довгострокові зобов'язання 5 000 5 000
Поточні зобов'я­зання 50 000 (16,67% виторгу) 50 000*1,2 = 60 000 або 360 000*0,167 = 60 000
Баланс 200 000 219 000

З прогнозного балансу бачимо, що вартість активів перевищує суму пасивів. Тобто існує потреба у додатковому зовнішньому фінан­суванні, її розмір складатиме: 228 000 - 219 000 = 9 000 грн.

Визначимо необхідну суму зовнішнього фінансування методом формули:

ФД=80000*0,2 + 120000*0,1-50000*0,2-360000*0,05*(1-0,5) = 9000 грн.

Таким чином, для забезпечення запланованого обсягу реалізації вимагаються додаткові капіталовкладення в сумі 132 000 - 120 000 = 12 000 грн. Також необхідний приріст оборотних активів у сумі 16 000 грн.

Приріст поточних пасивів (10 000 грн) і нерозподіленого при­бутку (9000 грн) не в змозі покрити зростаючі довго- і коротко­строкові фінансові потреби на 12 000 + 16 000 = 28 000 грн. У результаті утворюється дефіцит джерел фінансування в сумі 28 000 - 10 000 - 9 000 = 9 000 грн.

Складемо план покриття дефіциту джерел фінансування за ра­хунок залучення кредитних ресурсів. Відповідно до принципу конг­руентності необхідно, щоб фінансування необоротних активів здійснювалося винятково з довгострокових джерел. Сума додатко­вих інвестицій в основні засоби складає 12 000 тис. грн. За рахунок нерозподіленого прибутку очікується збільшення власного капіталу на 9000 тис. грн. Таким чином, щоб не допустити погіршення фінан­сової стійкості, підприємство повинне залучити довгострокові кре­дити в сумі не менш ніж 3000 грн. Відповідно сума короткостроко­вих кредитів, що будуть використовуватися для формування оборотних активів, складатиме 6000 грн.

На четвертому етапі за вихідними даними балансу підприємства необхідно проаналізувати фінансову стабільності підприємства з погляду забезпеченості запасів «нормальними» джерелами фінансування та надати оцінку фінансової стабільності підприємства, зробити висновки про рівень фінансової стабільності. Схему аналізу забезпеченості запасів економічно обгрунтованими джерелами фінансування наведено у таблиці 3.8

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов’язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність під­приємства. Ці показники поділяють на два класи.

До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (усі перелічені показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу — показники, без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).

 

 

Таблиця 3.8 – Схема аналізу забезпеченості запасів економічно обгрунтованими джерелами фінансування

Показник На початок року На кінець року Відхилення
тис.грн. темп зростання, %
1. Власний капітал        
2. Необоротні активи        
3. Власні оборотні кошти (1-2)        
4. Довгострокові кредити і позики        
5. Робочий капітал (3+4)        
6. Короткострокові кредити і позики        
7. Кредиторська заборгованість за товарними операціями        
8. Загальна сума «нормальних» джерел формування запасів (5+6+7)        
9. Загальна величина запасів        
10. Надлишок (+), дефіцит (-) власних оборотних коштів (3-9)        
11. Надлишок (+), дефіцит (-) «нормальних» джерел формування запасів (8-9)        
12. Тип фінансової ситуації за ступенем стійкості        

 

Основні показники фінансової стабільності:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу:

[власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву)] : [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)].

 

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансово стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу — їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %). Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Проте це не скрізь так: японським компаніям, наприклад, властива висока частка залученого капіталу (до 80 %). А значення цього показника в Японії в середньому на 58 % вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: у США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії — від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про велику міру довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчитиме про неспроможність отримати кредити в банку, що є певною пересторогою для інвесторів і кредиторів.

2. Коефіцієнт фінансової залежності:

[валюта балансу] : [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву)].

Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю — навпаки.

Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 грн, вкладеній в активи підприємства, 25 коп. десь позичено.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу:

[власні кошти (2 розділ активу)]: [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу)].

 

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку час­тину вкладено в оборотні кошти, а яку — капіталізовано. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив — 0,4 … 0,6).

4. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень:

[довгострокові зобов’язання (3 розділ пасиву балансу)] : [необоротні активи (підсумок 1 розділу активу балансу)].

 

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів:

 

[довгострокові зобов’язання (3 розділ пасиву)]: [довгострокові зобов’язання (3 розділ пасиву) + власний
капітал (підсумок 1 розділу пасиву)].

Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці — негативна тенденція, яка означає, що підприємство дедалі більше залежатиме від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів:

 

[залучений капітал (підсумок 3 розділу пасиву балансу) + короткострокові кредити банків (у 4 розділі пасиву)] : [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву балансу)].

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стій­кості підприємства.

Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про певне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

7. Коефіцієнт структури залученого капіталу:

[довгострокові зобов’язання (3 розділ пасиву)] : [залучений капітал (4 розділ пасиву) / (поточні
зобов’язання)].

 

8. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними обо­ротними коштамирозраховують як відношення власних оборот­них коштів до всієї величини оборотних коштів:

 

[(розділ 2 активу балансу) – (4 розділ пасиву «Поточні зобов’язання»)] : [2 розділ активу балансу].

Мінімальне значення цього показника — 0,1. Коли показник опускається за це значення, то структура визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним. Збільшення вели­чини показника свідчить про непоганий фінансовий стан під­приємства і його спроможність проводити незалежну фінансо­ву політику.

9. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу (розділ 1 активу балансу /розділ 1 пасиву). Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. Приблизне значення цього показника — 0,5 … 0,8. Якщо показник має значення менше за 0,5, то це свідчитиме про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. За значення цього показника більшого за 0,8 роблять висновки про залучення довгострокових позик і кредитів для формування частини необоротних активів, що є цілком виправданим для будь-якого підприємства.

10. Коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна:

[виробничі активи (основні засоби, виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво) + розділ 3-й активу «Витрати майбутніх періодів»] : [балансова вартість майна].

Мінімальне нормативне значення цього показника 0,5. Вищий показник свідчить про збільшення виробничих можливостей підприємства.

11. Коефіцієнт окупності відсотків за кредити:

[чистий прибуток + витрати на виплату відсотків] : [витрати на виплату відсотків за кредити].

Він показує, скільки разів протягом року підприємство заробляє кошти для оплати відсотків і характеризує рівень захищеності кредиторів. Цей коефіцієнт має бути не меншим за 3.

Для оцінки фінансової стабільності підприємства використовують також коефіцієнти стабільності економічного зростання і чистої виручки. Для цих показників нормативів не встановлено.

 

12. Коефіцієнт стабільності економічного зростання розраховують як відношення різниці між чистим прибутком (П) і дивідендами, що їх виплачено акціонерам (ДА), до власного капіталу (ВК):

 

Кс.е.зр = (П – ДА) : ВК.

Розрахований коефіцієнт економічного зростання порівнюють із коефіцієнтом за попередній звітний період, а також з аналогічними підприємствами. Цей коефіцієнт характеризує стабільність одержання прибутку, який залишається на підприємстві для його розвитку та створення резерву.

Якщо цей коефіцієнт становитиме, наприклад, 0,185, то це означає, що прибуток у розмірі 18,5 % власного капіталу за рік направлено на розвиток і створення резервів підприємства.

 

13. Коефіцієнт чистої виручки розраховують як відношення суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації, продукції і послуг.

 

 

Аналіз фінансової стійкості підприємства.

 

Забезпеченість запасів призначеними для них джерелами засобів є основним показником, що визначає фінансову стійкість підприємства.

У загальному випадку для характеристики джерел формування запасів і витрат використовуються наступні показники:

наявність власних засобів, рівна різниці величини джерел власних засобів і величини основних засобів і вкладень;

наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат, отримуване з попереднього показника збільшенням на суму забезпечення майбутніх виплат і платежів, довгострокових кредитів і позикових засобів;

загальна величина основних джерел формування запасів і витрат, рівна сумі попереднього показника і величини короткострокових кредитів і позикових засобів (до яких в даному випадку не приєднуються позики, не погашені в строк).

Зіставлення величини запасів і витрат із загальною величиной основних джерел їх формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації по ступеню їх стійкості.

Загальна величина джерел покриття запасів і витрат може бути розрахована таким чином:

 

 

де Сс – джерела власних засоби, грош. од.,

Сдк – довгострокові позикові джерела засобів, грош. од.,

F – величина основних засобів і вкладень, грош. од.,

Скк - кредити банків під товарно-матеріальні цінності (з урахуванням кредитів під товари відвантажені і частини кредиторської заборгованості, зарахованої банком при кредитуванні), грош. од.,

Рк – робочий капітал (власні оборотні кошти).

 

Тобто, джерелами покриття запасів і витрат є власні оборотні кошти (робочий капітал) і кредити банків під товарно-матеріальні цінності (з урахуванням кредитів під товари відвантажені і частини кредиторської заборгованості, зарахованої банком при кредитуванні).

Власні оборотні кошти або робочий капітал (Рк) є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних засобів і довгострокових зобов'язань. Іншими словами, це величина, на яку загальна сума оборотних коштів перевищує суму короткострокових зобов'язань. Його величина відповідно до нової форми звітності, може бути знайдена відніманням підсумку розділу IV пасиву з підсумку розділу II активу або відніманням від суми підсумків розділів I, II і III пасиву підсумку розділу I активу балансу.

Відмітимо, що негативне значення Рк свідчить про незабезпеченість підприємства власними оборотними коштами.

Частина короткострокових кредитів Кt, приведених в балансі (ф. 1 стор. 500), не призначена для формування запасів і їх видають під товари відвантажені. При цьому, для покриття запасів використовується частина кредиторської заборгованості, зарахованої банками при кредитуванні. Названі величини в балансі не відображаються, але для них можливо оцінити верхні межі. Кредити під товари відвантажені обмежені зверху дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги (ф.1 стр.160), а кредиторська заборгованість, зарахована банками при кредитуванні, не перевищує сум заборгованості за товари і послуги (ф.1 стр.530) і заборгованості по авансах отриманим (ф. 1 стр.540). Таким чином, величину Скк можна визначити як:

 

Скк = Кt + (Ктов + Кав) - Дтов

 

де Ктов, Кав - відповідно кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги і заборгованість по отриманих авансах, тис. грн.;

Дтов - дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, тис. грн.

 

Виділяють чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану (зустрічається рідко і представляє крайній тип фінансової стійкості). Вона задається умовою

,

 

де З – величина запасів і витрат, грош. од.

 

Величина запасів і витрат по П(С) БУ визначається підсумовуванням стр.100¸140.

 

2. Нормальна стійкість (платоспроможність, що гарантує його) характеризується співвідношенням:

 

3. Нестійкий фінансовий стан (зв'язано з порушенням платоспроможності, при якому проте зберігається можливість відновлення рівноваги)

 

де З - джерела, що ослабляють фінансову напруженість (тимчасово вільні засоби резервного і спеціальних фондів; перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською; кредити банків на тимчасове поповнення оборотних коштів та інші).

 

4. Кризовий фінансовий стан (при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, оскільки грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик)

 

 

В цьому випадку недолік засобів заповнюється величиною неплатежів, а саме: заборгованістю по заробітній платі; позиками банків, неоплаченими в строк, простроченою заборгованістю постачальникам; недоїмками до державного бюджету і так далі.

Кожен з 4-х типів фінансової стійкості характеризується набором однотипних показників. До них відносяться:

· коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів

Друга формула використовується, якщо фінансовий стан оцінюється як нестійке.

· надлишок (+) або недолік (-) засобів для формування запасів і витрат

· надлишок або недолік засобів на 1 грош. од. запасів

 

На п'ятому етапі необхідно дати оцінку ліквідності і платоспроможності підприємства за допомогою системи відносних показників (коефіцієнтів абсолютної ліквідності, критичної ліквідності, поточної ліквідності) та зробити висновки.

 

Оцінка ліквідності активів підприємства.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовуються три відносні показники ліквідності, що розрізняються набором ліквідних засобів, що розглядаються як покриття короткострокових зобов'язань.

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал)

Даний коефіцієнт рівний відношенню величини найбільш ліквідних активів до суми найбільш термінових зобов'язань і короткострокових пасивів.

Під найбільш ліквідними активами маються на увазі грошові кошти підприємства і короткострокові цінні папери.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину короткострокової, заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Нормальне обмеження для даного показника не менше 0,2

 

 

Він характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу. Даний показник дозволяє визначити частку короткострокових зобов'язань, яку підприє­мство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості і реалізації інших активів.

Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,2...0,3. На практиці ж значення бувають значно нижчими, і за цим показником не можна відразу робити негативні висновки про здатність підприємства негайно погасити свої борги, тому що малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства одночасно пред'являли б йому свої вимоги. У той же час занадто високе зна­чення показника абсолютної ліквідності свідчить про нераціональне використання фінансових ресурсів;

2. Для обчислення коефіцієнта критичної ліквідності Ккл (інша назва - проміжний коефіцієнт покриття) до складу ліквідних засобів в чисельник відносного показника включаються дебіторська заборгованість і інші активи. При визначенні величини ліквідних засобів, що враховуються, в чисельнику показника виходить з підсумку розділу П активу (тобто стор. 260) відняти åстр.100¸140.

Цей коефіцієнт характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, рівний середній тривалості одного обороту дебіторської заборгованості за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Він відбиває прогнозовані платіжні можливості підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами і характеризує очікувану платоспроможність
підприємства на період, що дорівнює середній тривалості обо­роту дебіторської заборгованості. Теоретичне значення кое­фіцієнта оцінюється на рівні 0,7...1.

3. Коефіцієнт поточної ліквідності Кпл або коефіцієнт покриття рівний відношенню вартості всіх оборотних коштів підприємства до величини короткострокових зобов'язань і показує платіжні можливості підприємства, що оцінюються за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливої реалізації готової продукції, але і продажу у разі потреби інших елементів матеріальних оборотних коштів. Тому, до складу ліквідних засобів слід включити також запаси і витрати.

Коефіцієнт покриття характеризує здатність підприємства забезпечити свої поточні зобов'язання з найбільш легко реалізованої частини активів — оборотних коштів. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку ліквідності активів. Оскільки поточні зобов'язання підприєм­ства погашаються в основному за рахунок поточних активів, для забезпечення нормального рівня ліквідності необхідно, щоб вартість поточних активів перевищувала суму поточних зобо­в'язань. Нормальним значенням даного коефіцієнта вважається 1,5...2,5, але не менш 1. Однак на його рівень впливає галу­зева приналежність підприємства, структура запасів, тривалість виробничого циклу й інші фактори. Значення коефіцієнта, що дорівнює 1, припускає рівність поточних активів і пасивів. Однак якщо взяти до уваги, що ступінь ліквідності різних елементів поточних активів істотно відрізняється, можна до­пустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, у ре­зультаті чого можлива загроза погіршення фінансового стану підприємства

Рівень коефіцієнта покриття залежить від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу, структури запасів і витрат і ряду інших чинників. Нормальним для нього вважається обмеження

 

 

На шостому етапі необхідно виконати прогноз платоспроможності на основі коефіцієнтів відновлення (втрати) платоспроможності, Альтмана і Бівера.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним, є наявність однієї з наступних ситуацій:

· коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менш 1,5;

· коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче від 0,1.

Рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним приймається з урахуванням наявності реальної можливості підприємства відновити платоспроможність або реальної можливості втратити її протягом певного пе­ріоду часу. Тому в систему критеріїв оцінки структури балансу вклю­чений коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, що характеризує наявність у підприємства можливості відновити (або втратити) через певний період часу свою платоспроможність.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності Кв розраховується, якщо хоча б один з наведених вище коефіцієнтів має значення ниж­че нормативного. Він визначається за період, що дорівнює шести місяцям, за такою формулою:

де Кпл1 — значення коефіцієнта поточної ліквідності наприкінці звітного періоду;

Кпл0значення коефіцієнта поточної ліквідності на початок звітного періоду;

6 — період відновлення платоспроможності в місяцях;

Т — тривалість звітного періоду в місяцях.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що приймає значен­ня більше 1, свідчить про наявність у підприємства реальної можли­вості відновити платоспроможність протягом півроку. Значення ко­ефіцієнта нижче 1 свідчить про те, що в підприємства в найближчі шість місяців відсутня реальна можливість відновити платоспро­можність.

Якщо коефіцієнт покриття має значення не менш як 1,5, а ко­ефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами дорівнює 0,1 або перевищує цей рівень, розраховується коефіцієнт втрати платос­проможності за період, що дорівнює трьом місяцям. Формула розра­хунку аналогічна коефіцієнту відновлення платоспроможності. Кое­фіцієнт втрати платоспроможності, що приймає значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості в підприємства не втратити платоспроможність у найближчі три місяці. Коефіцієнт втрати платоспроможності, що приймає значення менш 1, характеризує на­явність реальної загрози втрати платоспроможності.

Для оцінки можливості банкрутства можуть використовуватися інтегральні показники. У світовій практиці найчастіше використовується індекс Альтмана. Для розрахунку індексу відібрано п'ять найбільш значущих для прогнозу банкрутства показників, які характеризують в загальному вигляді прибутковість капіталу і його структуру з різноманітних позицій. Індекс Альтмана (Z) розраховується по формулі:

 

Z= 3,3 * К1+ 1*К2+ 0,6*К3+ 1,4*К4 + 1,2*К5

 

де Z – функція від К1. . . К5

3,3. . . 1,2 – коефіцієнти регресії, які характеризують кількісний вплив на Z кожного включеного в модель показника при фіксованому положенні інших

К1 – прибутковість загального капіталу, розрахована на базі показника балансового прибутку (характеризує загальну рентабельність підприємства)

 

 

К2 – прибутковість на базі чистої виручки від реалізації

 

 

К3 – коефіцієнт співвідношення власного капіталу за ринковою оцінкою і позикового, тобто

 

 

 

У західному трактуванні коефіцієнт визначається відношенням ринкової вартості звичайних і привілейованих акцій до всіх пасивів. В умовах України як величина власного капіталу при розрахунку коефіцієнта приймається величина статутного капіталу.

 

К4 – коефіцієнт співвідношення реінвестованого доходу і загального капіталу

 

 

К5 - коефіцієнт співвідношення власного оборотного і загального капіталу

 

 

Розраховане Альтманом критичне значення індексу Z рівне 2,675. Для визначення можливості банкрутства зіставляється розраховане для кожного підприємства значення з критичним (2,675).

Якщо Z розрахункове більше критичного, то підприємство має достатньо стійке положення; якщо воно нижче критичного, існує можливість банкрутства.

Ступінь можливості банкрутства на підставі індексу Альтмана може бути деталізована залежно від його рівня (див. табл. 3.9).

Таблиця 3.9 - Ступінь вірогідності банкрутства по індексу Альтмана

Значення індексу Ступінь вірогідності банкрутства
1,8 і нижче дуже висока
1,81-2,7 середня
2,7-2,99 вірогідність невелика
2,99 і вище вірогідність нікчемна

 

Для своєчасного визначення формування незадовільної структу­ри балансу, що в перспективі може призвести до неплатоспромож­ності, для прибутково працюючого підприємства використовується коефіцієнт Бівера. Цей коефіцієнт характеризує спроможність підприємства генерувати приплив коштів у достатньому обсязі для погашення зобов'язань й являє собою відношення припливу коштів до загальної суми заборгованості:

 

Відповідно до «Методичних рекомендацій з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій з приховування бан­крутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства», що затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. № 10, якщо значення цього показника протягом тривалого часу (1,5-2 року) не перевищує 0,2, це свідчить про формування незадовільної струк­тури балансу. Орієнтовне (рекомендоване) значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами перебуває в інтервалі 0,17 0,4.

4.2 Перелік контрольних питань та тести самоконтролю знань студента з оволодіння ним матеріалом дисципліни «ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ»

 

1. Розкрийте сутність мислення. Охарактеризуйте стадії процесу мислення. Визначте поняття об'єкту та суб'єкту пізнання.

2. Визначте предмет економічного аналізу. Системність та комплексність економічного аналізу (ЕА).

3. Охарактеризуйте етапи розвитку ЕА. Розкрийте його зміст.

4. Визначте основні задачі ЕА та стисло охарактеризуйте їх. Зв'язок ЕА та суміжних наук.

5. Визначте метод ЕА. Розкрийте його характерні властивості.

6. Визначте умови застосування та дайте характеристику абсолютних, відносних, середніх величин, зіставлення, групувань

7. Розкрийте зміст індексного методу та методу ланцюгових підстановок.

8. Розкрийте зміст балансового методу, методу абсолютних та відносних різниць.

9. Розкрийте основні принципи формування раціонального потоку інформації в ЕА. Охарактеризуйте основні джерела аналізу господарської діяльності підприємств.

10. Визначте основні положення підготовки вихідних аналітичних даних аналізу. Дайте характеристику системи показників, що використовуються в ЕА.

11. Дайте загальну характеристику математичних засобів аналізу та визначте основні вимоги до ЕА, що обумовлені застосуванням математичних засобів.

12. Розкрийте основні етапи економіко-математичного моделювання.

13. Дайте характеристику основних типів детермінованих факторних систем та основних прийомів їх моделювання.

14. Розкрийте сутність стохастичного моделювання факторних систем. Охарактеризуйте передумови стохастичного моделювання.

15. Розкрийте сутність методу диференціального числення впливу факторів на зміну результативного показника.

16. Розкрийте сутність методу простого добавлення нерозкладного залишку та методу зважених кінцевих різниць. Їх недоліки.

17. Розкрийте сутність логарифмічного методу визначення впливу факторів на зміну результативного показника. Його недоліки та переваги.

18. Розкрийте сутність комплексної оцінки діяльності підприємств. Дайте характеристику методу сум, геометричної середньої та коефіцієнтів.

19. Дайте характеристику засобам розрахунку інтегрального показника комплексної оцінки діяльності підприємств методами суми місць та відстаней.

20. Розкрийте сутність комплексного підходу до аналізу господарської діяльності. Дайте характеристику змісту етапів системного аналізу.

21. Визначте поняття резервів та факторів виробництва та дайте їх характеристику.

22. Дайте характеристику комплексному підходу аналізу господарської діяльності. Схема формування узагальнюючих показників господарської діяльності підприємств.

23. Дайте характеристику групам показників організаційно-технічного рівня (ОТР) виробництва. Визначте різницю між показниками ОТР та показниками економічної ефективності підвищення ОТР. Показники ефективності підвищення ОТР.

24. Дайте характеристику основних завдань аналізу обсягу виробництва продукції. Визначте основні показники, що застосовуються для оцінки виконання плану за обсягом продукції. Розкрийте зміст використання показників чистої та нормативно-чистої продукції

25. Визначте сутність та охарактеризуйте методику аналізу виконання плану за номенклатурою та структурою.

26. Дайте характеристику основним завданням аналізу використання засобів праці. Схема формування та аналізу показників та факторів використання засобів праці.

27. Дайте характеристику показникам, що визначають ступінь ефективності використання засобів праці, а також екстенсивність та інтенсивність праці найважливіших груп устаткування. Вплив використання засобів праці на обсяг продукції

28. Дайте характеристику основним завданням аналізу використання предметів праці та показників, що визначають ефективність використання матеріальних ресурсів. Факторні моделі впливу використання предметів праці на обсяг продукції.

29. Дайте характеристику схемі формування та аналізу показників та факторів використання предметів праці.

30. Дайте характеристику основним завданням аналізу використання праці та заробітної плати. Показники, що характеризують ефективність використання праці. Визначте засоби розрахунку економії фонду заробітної плати, у тому числі з урахуванням коефіцієнту змінних виплат.

31. Дайте характеристику схемі формування та аналізу показників та факторів використання праці. Зв'язок показників продуктивності та трудомісткості праці.

32. Дайте характеристику основним завданням аналізу собівартості продукції. Визначте основні фактори, що впливають на показник витрат на 1 грн. продукції.

33. Розкрийте сутність маржинального аналізу та дайте характеристику основним показникам, що використовуються в методі директ-костінг.

34. Розкрийте основні етапи аналізу використання авансованих виробничих фондів та дайте характеристику показникам оцінки ефективності відтворення основних виробничих фондів.

35. Розкрийте сутність методики розрахунків факторних впливів на прибуток від реалізації продукції.

36. Визначте найбільш важливі показники фінансових результатів та завдання їх аналізу. Охарактеризуйте їх розрахунки та зміст. Дайте пояснення сутності “горизонтального”, “вертикального” та “трендового аналізу”.

37. Визначте завдання аналізу фінансового стану. Сутність поняття “фінансовий стан”. Принципи побудови агрегованого (аналітичного) балансу.

38. Визначте показники характеристики джерел формування запасів та витрат. Класифікації фінансових ситуацій по ступеню їх усталеності та показники фінансової усталеності.

39. Дайте характеристику основних груп відносних фінансових коефіцієнтів. Визначте сутність показників оцінки прибутковості підприємства, ефективності управління та ділової активності. Пояснення проілюструйте прикладами.

40. Розкрийте сутність показників ринкової усталеності. Дайте характеристику основних з них.

41. Розкрийте сутність показників оцінки ліквідності активів підприємства. Дайте характеристику основних з них. Їх роль в оцінці платоспроможності підприємства.

42. Визначте основні умови визнання структури балансу незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним (банкрутом).

43. Наведіть визначення функціонально-вартісного аналізу (ФВА) і розкрийте його сутність. Назвіть цілі ФВА й основні способи зниження витрат на одиницю корисного ефекту.

44. Назвіть завдання і принципи ФВА. Розкрийте зміст принципів ФВА.

45. Розкрийте сутність функціонального підходу.

46. Функція як основне поняття ФВА. Наведіть основні правила формулювання функцій.

47. Наведіть основні класифікації функцій у ФВА.

48. Назвіть основні види моделей, застосовуваних у ФВА. Дайте їхню коротку характеристику.

49. Розкрийте зміст методу FAST, його достоїнства і недоліки.

50. Дайте визначення і назвіть основні принципи побудови функціональної моделі. Її відмінність від діаграм функцій.

51. Назвіть основні оцінні процедури ФВА. Розкрийте сутність методу попарного порівняння, застосовуваного при експертних оцінках.

52. Викладіть метод розміщення пріоритетів, застосовуваних при експертних оцінках.

53. Визначення значимості і відносної важливості функцій. Розходження цих понять.

54. Назвіть і охарактеризуйте методи оцінки якості виконання функцій. Одиничні і комплексні показники якості.

55. Розкрийте сутність аналізу надмірності і недостатності функціональних можливостей виробу.

56. Види витрат, що виникають на різних етапах життєвого циклу виробу. Поняття функціонально-необхідних витрат.

57. Назвіть основні методи функціонально-вартісної оцінки варіантів окремих рішень по кожній основній функції. У чому полягає сутність методу структурної аналогії, застосовуваного для вартісної оцінки виробу в цілому?

58. Назвіть основні методи аналізу витрат на здійснення функцій. Дайте характеристику методу АВС, методу найпростіших рішень і методу встановлення пропорцій.

59. Назвіть основні методи аналізу витрат на здійснення функцій. Дайте характеристику методу зіставлення витрат і значимості функцій і методу дослідження факторів зниження витрат на функції.

60. Назвіть критерії вибору варіанта при ФВА й основні вимоги, яким повинні задовольняти дані критерії.

 

 

ТЕСТИ

 

Тести одиничного вибору

 

1. Сутність мислення полягає в:

а. Відбитку спільних властивостей, диференціації й угрупованні властивостей явищ і показників.

б. Оцінці дій людини, як суб'єкта пізнання.

в. Побудові економічних моделей.

г. Практичнім вивченні явищ природи і громадського життя.

 

2. Стадія наукової абстракції процесу мислення включає:

а. Збір фактів, що вимагаються, і їх попередній теоретичний аналіз.

б. Формування варіантів теоретичних суджень і вибір оптимального варіанта.

в. Розроблення практичних пропозицій.

г. Написання монографій, статей, що узагальнюють теоретичні розробки.

 

3.Системність економічного аналізу припускає:

а. Дослідження об'єкта як відособленої одиниці, що складається з окремих елементів.

б. Розгляд об'єкта, як частини системи більш високого рівня, вивчення взаємозв'язку складових елементів.

в. Розгляд об'єкта як єдиного неподільного цілого.

г. Розкриття пропорцій господарського розвитку.

 

4. Комплексність економічного аналізу припускає:

а. Застосування економіко-математичних моделей і інтегральних показників оцінювання рівня об'єкта.

б. Розгляд об'єкта з обліком множини характеристик і з різних сторін.

в. Обов'язковий облік у ході аналізу фінансових і технічних характеристик об'єкта.

г. Розгляд соціальних чинників, що впливають на зміну характеристик об'єкта.

5. Проблемний характер економічного аналізу означає:

а. Гласність обліку і постійний контроль результатів діяльності суб'єктів, що господарюють.

б. Комплексне використання економічної інформації.

в. Сувору логічну послідовність у вивченні основних елементів виробничого процесу, його умов і чинників.

г. Поглиблення аналізу діяльності внутрішніх підрозділів підприємств.

 

6. Зміст економічного аналізу складають:

а. Вивчення особливостей економічної системи підприємства конкретної галузі

б. Кількісний вимір впливу різних виробничих чинників.

в. Дослідження економічних процесів у їхньому взаємозв'язку, визначення невикористаних внутрішньогосподарських резервів.

г. Вивчення технології виробництва.

 

7. До задач економічного аналізу можна віднести:

а. Розрахунок економічних нормативів і їхнє впровадження в господарську практику

б. Проведення розрахунків по визначенню техніко-економічних показників підприємства.

в. Визначення економічної ефективності використання ресурсів підприємства, виявлення і вимір внутрішніх резервів.

г. Розробку управлінських рішень.

 

8. Характерними рисами методу економічного аналізу є:

а. Використання стохастичних і факторних моделей.

б. Вивчення умов і чинників виробництва і впливу на них об'єктивних економічних процесів.

в. Використання системи показників, що характеризують господарську діяльність, вивчення причин зміни показників і вимір взаємозв'язку між ними.

г. Зв'язок із суміжними науками, використання прийомів і підходів, розроблених у рамках суміжних наук.

 

9. Відносні величини використовуються в економічному аналізі:

а. У випадку відсутності даних про абсолютні величини, що характеризують явища.

б. При численні усереднених даних про явище.

в. При аналізі явищ динаміки, структурного порядку і показників інтенсивності.

г. Для класифікації явищ і процесів.

 

10. Середні величини використовуються в економічному аналізі:

а. З метою обмеження кількості показників при проведенні економічних розрахунків.

б З ціллю узагальнення сукупності однорідних показників для їхнього подальшого порівняння по різних об'єктах і періодах.

в. Як база для розрахунків відносних величин і проведення порівняння й групування.

 

11. Використання індексного методу припускає виконання правила:

а. При визначенні впливу кількісного чинника якісний фіксується на базисному рівні.

б. При визначенні впливу кількісного чинника якісний фіксується на звітному рівні.

в. При визначенні впливу якісного чинника кількісний фіксується на базисному рівні.

 

12. Метод ланцюгових підстановок перебуває в:

а. У послідовній заміні планової величини одного зі співмножників фактичною його величиною, всі інші показники при цьому вважаються незмінними.

б. Послідовному множенні приросту досліджуваного чинника на базову величину чинників, розташованих у моделі справа від нього.

в. Множенні відносних відхилень досліджуваних факторних показників на базові величини інших чинників.

 

13. Алгоритм способу абсолютних різниць записується у виді:

а. Y = abc б. Y = abc в. Y = abc

DYa = Da * b0 * c0 DYa = Da * b1 * c1

DYb = a1 * Db * c0 DYb = a0 * Db * c1

DYc = a1 * b1 * Dc DYc = a1 * b1 * Dc

 

14. Методи математичної статистики використовуються в економічному аналізі:

а. У економічних розрахунках при обгрунтуванні потреб у ресурсах.

б. При оцінці напруженості планових завдань і визначенні груп ресурсів, що лімітують.

в. При вивченні економічних явищ як складних систем із погляду законів управління.

г. При вивченні взаємозв'язків явищ із метою виявлення резервів виробництва і побудови прогнозних моделей показників.

 

15. До групи точних математичних методів, використовуваних в економічному аналізі, відносять методи:

а. Алгоритм яких дозволяє одержати єдине рішення по заданому критерію

б. Алгоритм яких дозволяє одержати множину рішень, але по визначеному заданому критерію.

в. Алгоритм яких дозволяє одержати єдине рішення по заданому критерію або без нього.

 

16. Остаточним критерієм якості економіко-математичної моделі є:

а. Простота здійснення прогнозу по запропонованій моделі.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 3816. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.107 сек.) русская версия | украинская версия