Робота з текстами.

 

1) Складіть план уривка, перекажіть його зміст, дотри­муючись особливостей стилю. Випишіть з тексту основні положення статті (тези).

 

З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини.

Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель — мова.

Слово — наше найзіркіше око, наймогутніша сила. Через слово людина пізнає те, що недоступно було без­посередньому сприйманню. У цьому диводійному дзер­калі відображаються всі «айсберги» світу.

Видатний швейцарський лінгвіст Ф. де Соссюр зазначив, що «слово, незважаючи на всі труднощі, пов'язане з визначенням цього поняття, є одиницею, що невідступно постає перед нашим розумом як щось центральне в механізмі мови».

(За І. Вихованцем)

 

 

2) Прочитайте текст, самостійно складіть до нього план і тези.

Від українця – козака — до українця-вола

 

Авторство роману «Хіба ревуть воли, як ясла по­вні?» належить двом братам Рудченкам, Опанасові та Іванові, які мали псевдоніми Панас Мирний, Іван Білик. Першопочатки твору — у нарисі «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», написаному 23-літнім Панасом Рудченком, полтавським тоді вже чиновником, який їхав улітку до батьків, до Гадяча. Нарис було надруко­вано 1874 року у Львові. В основі — подорожні вражен­ня та роздуми Панаса Рудченка. Роздуми про переве­ртнів в Україні, про зречення всього свого — звичаїв, мови, одягу, «омосковлене панство», котре глузує з; народного звичаю, «виродилося у перевертнів». «Мова стала пародією московської мови...», — пише автор. За тим зреченням ішли «страта честі, правди, віри на слово, ошукування одного одним», деградація особи. Витоки деградації молодий Рудченко вбачає в такому потворстві, як масова поява перекинчиків, у руйнуван­ні традиційної народної моралі, етики. У нарисі йдуть" роздуми " про те, як неволя пригнічує людей, як поши­рюється пияцтво, як «чесна козача душа, вирощена на волі», зазнає зневаги. Акценти автор робить на тому,

що неволя змінює й саму психіку народу. В тому нари­сі виявилося й зацікавлення появою жорстоких грабіжників по селах, зокрема, історією Гнидки, що діяв на Полтавщині.

Так формувався задум майбутньої повісті «Чіпка», котра переросла далі у великий роман, співав­тором якого став брат Іван.

Роман «Хіба ревуть воли...» має чотири частини, поділених на розділи. Часові рамки широкі, вони охоплюють майже 150 років. Навіщо потрібен був ав­торам такий великий часовий відрізок? Може, було б достатньо історії одного життя головного персонажа Чіпки для показу його деградації, шляху до злочи­нів та покари? Можливі відповіді на ці питання дає друга частина роману, яка ретроспективно, відтворює історію села Піски, основного місця подій. Яким же було те село понад сто літ тому? Вільним. Козацьким. Іншим. Із чесними, працьовитими людьми, гордими й сміливими, з незігнутими шиями. Козацьке село! І те село було «подароване» разом із землями, будівлями, людьми, худобою, «подароване» царицею одному з її прислужників — генералові Польському. І почалися приниження, і почалося нищення вільного духу. Спер­шу не корилися — тікали на Дон. А далі, принижені, почали байдужіти.«Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Уже вони й не сумували — наче так то­му й треба! Стали тільки по шинках киснути! Коли не на панщині, то в корчмі. Зубожіло село. Обшарпане, обтіпане. Тільки козачі хатки й біліють. Стали проки­датися де-не-де й злодіячки — новина в Пісках! Пер­ше колись ніколи ні в кого й двері не запиралися, а тепер — і на засові страшно...»

На прикладі цього одного села проглядає й ширша картина: як Україна потрапляла дедалі більше в ярмо, втрачала рештки автономії, волі. А страшні наслідки того всього — руйнація моралі, деформація психіки («неволя, як то чад...»). Приниження — неволя — пи­яцтво — злочинства. У романі багато разів згадується «віл». Невипадково він є і в назві. Це наскрізний сим­волічний образ. Він допомагає зрозуміти головну ідею роману: українці в ярмі.

(І. Приходько)