Форми, види, способи статистичного спостереження

З огляду на різноманітність сфер спостереження та багато­гранність його аспектів застосовують різні організаційні форми, види і способи збирання даних.

Нині поширені три організаційні форми спостереження: звіт­ність, спеціально організовані спостереження та реєстри.

Звітність — це форма спостереження, згідно з якою кожний суб’єкт діяльності регулярно подає відповідну інформацію до державних органів статистики та певних відомств у вигляді до­кументів (звітів) спеціально затвердженої форми.

Звітність характеризується такими властивостями, як обов’язковість, систематичність, вірогідність.

Обов’язковість означає, що звіти неодмінно подають усі за­реєстровані суб’єкти діяльності, додержуючи уніфікованої форми та затвердженого переліку показників і зазначаючи свої реквізи­ти: назву, адресу, прізвище та підпис відповідальної особи, дату складання звіту.

Систематичність передбачає регулярне, своєчасне складан­ня та подання звітності у затверджені терміни.

Вірогідність — дані, наведені у звітності, мають відповідати дійсності й виключати будь-які викривлення (приховування та приписки). За вірогідність поданих даних суб’єкти діяльності не­суть адміністративну та судову відповідальність. Завдяки цьому вдається попереджати порушення через неподання даних або по­дання з перекрученням фактів.

Звітність складається на підставі первинних даних оператив­ного та бухгалтерського обліку. Залежно під рівня затвердження та призначення звітність поділяється на зовнішню та внутрішню. Зовнішню затверджують та збирають органи держстатистики, міністерства та відомства, внутрішню — розробляють самі суб’єкти діяльності для власних оперативних, управлінських та аналітичних потреб. Наприклад, аналіз ринкової ситуації, визна­чення власних ресурсів, прогнозування діяльності ґрунтується на даних внутрішньої звітності багатоструктурних суб’єктів діяль­ності, акціонерних товариств, концернів, асоціацій тощо.

За частотою подання звітність поділяється на періодичну та річну. Періодична звітність (місячна, квартальна, піврічна) охоп­лює показники поточної діяльності суб’єктів, річна — підбиває головні підсумки фінансово-виробничої діяльності суб’єктів за рік. Залежно від терміновості подання звіти можуть передаватися телетайпом, поштою, електронною поштою.

Останнім часом звітність значно спростилася за формою, ско­ротилася за обсягом, ступенем охоплення, переліком показників. Водночас удосконалено методику обчислення існуючих показників згідно з міжнародними стандартами. Статистичний облік пе­реходить на систему національних рахунків (СНР).

В даний час організацію статистичного спостереження, розробку й аналіз статистичних даних здійснюють районні, міські, обласні і центральні органи держстатистики.

Повний перелік форм статистичної звітності з вказівкою термінів і адрес їхнього представлення містить табель звітності.

Відповідно до галузевої структури народного господарства склалися дві групи форм звітності: типові і спеціалізовані.

Статистична звітність представляється своїй вищестоящій організації, органам державної статистики, на які покладений збір і розробка цієї звітності, і, в ряді випадків, іншим організаціям. При складанні звітності підприємства керуються інструкціями про порядок заповнення різних форм.

Розподіл обов’язків по складанню звітів на підприємстві між окремими його підрозділами знаходиться в компетенції директора і визначається відповідними положеннями і посадовими інструкціями.

Спеціально організовані спостереження охоплюють сфери життя та діяльності, що не вловлюються звітністю (перепис, об­лік, спеціальне обстеження, опитування).

Перепис -— суцільне або вибіркове спостереження масових явищ з метою визначення їх розміру та складу на певну дату. Пе­репис здійснюється періодично (як правило, з рівним інтервалом) або одноразово. Так, переписи населення в більшості країн світу відбуваються раз на 10 років.

Особливістю переписів є те, що вони проводяться одночасно по всій території за єдиною для всіх одиниць програмою. До про­грами перепису населення України 2001 року включено питання, що стосуються окремої людини (вік, стать, національність, рідна мова, шлюбний стан, освіта, громадянство, джерела засобів існу­вання), а також домогосподарства в цілому (склад домогосподарства, зайнятість його членів, житлові умови тощо).

Обліки — суцільні спостереження масових явищ, які ґрунту­ються на даних огляду, опитування та документальних записів.

Прикладом може бути облік поголів’я худоби за видами, гру­пами і категоріями господарств, а також облік земельного фонду за видами угідь, якістю ґрунту, категоріями господарств тощо.

Спеціальні обстеження — несуцільне спостереження окре­мих масових явищ згідно з певною тематикою, що виходить за межі звітності. Вони можуть бути періодичними або одноразови­ми. Наприклад, обстеження з питань неформальної зайнятості населення, бюджетні обстеження домогосподарств, маркетингові обстеження.

Опитування — це, як правило, несуцільне спостереження думок, мотивів, оцінок, що реєструються зі слів респондентів.

Винятком є суцільне опитування всього населення — рефе­рендум: масове волевиявлення щодо принципових соціально-політичних та економічних питань.

Опитування може здійснюватися в різних формах: усній (інтерв’ю), письмовій (анкетування), очній (роздача анкет), заочній (поштові, телефонні). Останнім часом у світовій практиці широко Застосовуються телефонні опитування. Наприклад, опитування споживачів про їхні наміри щодо придбання певних товарів, ко­ристування новими, нетрадиційними послугами, про ставлення до реклами тощо.

Почала відроджуватися така форма спостереження, як ста­тистичний реєстр — список або перелік одиниць певного об’єкта спостереження із зазначенням необхідних ознак, який складається та оновлюється під час постійного відстежування.

Перші реєстри складались у Російській імперії протягом XVIII— XIX століть під назвою “ревізькі казки” — поіменний список мешканців країни із зазначенням їхнього віку, статі, сімейного стану.

У теперішніх планах держстатистики є складання єдиних державних реєстрів: населення, суб’єктів господарювання (під­приємств, організацій різної форми власності), домашніх госпо­дарств, земельного фонду, технологій.

Реєстр населення — це поіменний перелік мешканців регіо­ну, який регулярно переглядається.

Реєстр населення дозволяє нагромаджувати, зберігати та онов­лювати паспортні та податкові відомості про кожного мешканця. Такі реєстри використовуються як база даних для складання спи­сків військовозобов’язаних, виборців, платників податків, а та­кож у разі запровадження безпаспортного (карткового) режиму.

Реєстр підприємств та організацій — це перелік суб’єктів усіх видів економічної діяльності із зазначенням їхніх реквізитів та основних показників. Уже тепер в Україні діє Єдиний держав­ний реєстр підприємств та організацій (ЄДРПОУ). Цей реєстр дає змогу налагодити єдиний інформаційний простір, до якого вхо­дять суб’єкти ринку.

Класифікуючи статистичні спостереження, визначають їх вид і спосіб реєстрації даних. Види спостереження розрізняють за двома критеріями: ступенем охоплення одиниць і часом реєстрації даних.

За ступенем охоплення спостереження бувають суцільними та несуцільними.

Суцільні спостереження — це обстеження, під час яких реє­струються всі без винятку одиниці сукупності. До цього виду на­лежать обстеження у формі звітності, розрахованої на певних суб’єктів діяльності, а також більшість переписів. Винятком є перепис населення, який представляє суцільне та вибіркове обсте­ження за окремим переліком ознак.

Несуцільні спостереження — це обстеження, що мають на меті реєструвати не всі одиниці сукупності, а лише їх певну час­тину. До таких спостережень належать вибіркове, основного ма­сиву, монографічне, анкетне, моніторинг.

Вибіркове спостереження — це обстеження, під час якого реєструється деяка частина одиниць сукупності, відібрана у випад­ковому порядку. Прикладом можуть бути вибіркові обстеження суб’єктів малого бізнесу, обстеження рівня знань студентів дер­жавних і недержавних вищих закладів освіти, бюджетів домашніх господарств, а також обстеження якості товарів і продукції тощо.

Обстеження основного масиву — це обстеження переважної частини одиниць сукупності, що відіграють визначальну роль у характеристиці об’єкта спостереження. Прикладом може бути обстеження міст із найвищим рівнем забруднення атмосферного повітря або обстеження діяльності групи найвпливовіших комер­ційних банків.

Монографічне обстеження — це ретельне обстеження окре­мих типових одиниць сукупності з метою їх досконалого вивчен­ня. Прикладом може бути обстеження діяльності фондової біржі або обстеження стану справ збанкрутілої компанії.

Анкетне спостереження — це обстеження певної частини одиниць сукупності внаслідок неповного повернення від респон­дентів заповнених реєстраційних формулярів (анкет). Прикладом є анкетне обстеження мешканців регіону щодо їх ставлення до процесу приватизації землі або обстеження студентів щодо якості викладання фахових дисциплін.

Моніторинг — це спеціально організоване систематичне спо­стереження за станом певного середовища. Наприклад, моніто­ринг рівня радіаційного забруднення на територіях, що постраж­дали внаслідок аварії на ЧАЕС. В економічній сфері моніторинг застосовується з метою реєстрації даних валютних торгів, аукці­онів. Проводиться моніторинг бюджетів окремих соціальних груп населення (фермерів, пенсіонерів, студентських сімей).

Спостереження за часом реєстрації фактів поділяються на поточне, періодичне та одноразове.

Поточне спостереження — це систематична реєстрація фа­ктів щодо явищ, у міру їх виникнення або збирання фактів щодо безперервного процесу. Безперервними є демографічні процеси: народжуваність, смертність, шлюбність і розлученність, а також виробничі процеси (випуск продукції) або реалізаційні процеси (збут і реалізація продукції). До числа явищ, які реєструються в певні моменти, належать підсумки біржових торгів, продажу на аукціонах.

Періодичне спостереження проводиться через певні (як пра­вило, рівні) проміжки часу. Прикладом можуть бути переписи населення, виробничих площ, технологій тощо, а також обсте­ження суб’єктів бізнесу щодо перспектив інвестування.

Одноразове спостереження проводиться в міру виникнення по­треби в дослідженні явища чи процесу. Наприклад, маркетингове дослідження щодо адаптації товару до місцевого ринку або обсте­ження думки населення щодо впровадження страхової медицини.

Статистичні спостереження здійснюються трьома способами: безпосередній облік фактів, документальний облік, опитування.

Безпосередній облік — це обстеження, під час якого обліковець особисто реєструє факти підрахунком, вимірюванням, оцінюван­ням, оглядом. Так реєструють товарні потоки, що перетинають ми­ті кордони, обліковують готівкову грошову масу в банках або оцінюють рівень екологічного забруднення в регіоні тощо.

Проте більшість явищ і процесів суспільно-економічного жит­тя не підлягають прямому вимірюванню. У таких випадках за­стосовуються інші два способи.

Документальний облік — це обстеження, коли факти реєст­рують за даними, наведеними в документах первинного обліку. У такий спосіб складають статистичну звітність і визначають усі економічні показники макро- та мікрорівнів: обсяги матеріаль­них, трудових і фінансових ресурсів, розмір доходів, капітальних вкладень, обсяги експорту та імпорту товарів тощо.

Опитування може здійснюватись по-різному: експедиційним спо­собом, самореєстрацією, кореспондентським та анкетним шляхом.

Експедиційний спосіб — це реєстрація фактів спеціально під­готовленими обліковцями з одночасною перевіркою точності ре­єстрації. Такий спосіб застосовується під час переписів населення в Україні. В інших країнах обирають дешевший спосіб — самореєстрацію (США, країни Західної Європи).

Самореєстрація означає, що факти фіксують самі респонден­ти після попереднього інструктажу з боку реєстраторів-обліковців. У США дані перепису населення, здобуті самореєстрацією, дають 67 % повернення заповнених переписних листків. Ре­шту даних збирають експедиційним способом. Метод самореєстрації дає добрі результати там, де якісно ведеться роз’яснювальна робота, де респонденти характеризуються високим ступе­нем громадянської відповідальності.

Кореспондентський спосіб — це реєстрація фактів про явища та процеси на місцях їх виникнення спеціально підготовленими особами та надсилання результатів до відповідних інстанцій. Цей спосіб широко використовується в дослідженнях ринку товарів і послуг на рівні окремих регіонів, а також під час відстежування руху товарів у специфічних умовах ринку.

Окремі види та способи спостереження можуть застосовуватись у комплексі, не виключаючи один одного, залежно від складності доступу до об’єкта спостереження, ступеня підготовленості гро­мадськості до певного методу спостереження, сучасних досягнень щодо методології та організації статистичних спостережень.

 

3. Статистичні зведення, групування, таблиці

 

3.1. Суть статистичного зведення

В результаті статистичного спостереження збирається велика кількість статистичних даних. Ці дані характеризують окремі одиниці сукупності і не характеризують сукупність явищ в цілому.

Суть статистичного зведення полягає в тому, що матеріали спостереження класифікують та агрегуються. Елементи сукупності за певними ознаками об’єднують у групи, класи, типи, а інформацію про них агрегують як у межах груп, так і в цілому по суку­пності. Основне завдання зведення — виявити типові риси та за­кономірності масових явищ чи процесів.

Зведення є основою подальшого аналізу статистичної інфор­мації. За зведеними даними обчислюють узагальнюючі показни­ки, виконують порівняльний аналіз, а також аналіз причин групо­вих відмінностей, вивчають взаємозв’язки між ознаками.

Складові статистичного зведення такі:

1) розробка програми систематизації та групування даних;

2) обґрунтування системи показників для характеристики груп і сукупності в цілому;

3) проектування макетів таблиць, в яких подаються результати зведення;

4) визначення технологічних схем обробки інформації, про­грамного забезпечення;

5) підготовка даних до обробки на комп’ютері, формування автоматизованих банків даних;

6) безпосереднє зведення, узагальнення, розрахунок показників.

Програма систематизації та групування даних передбачає ви­бір групувальних ознак і правил формування груп. Розробка про­грами, як і обґрунтування системи показників, залежить від мети дослідження, суті явища, яке вивчається, особливостей сукупнос­ті, ступеня варіації групувальних ознак.

Результати статистичного зведення подаються у формі статис­тичних таблиць, макети яких розроблюються разом з програмою обробки даних.

На практиці використовуються різні технологічні схеми комп’ютерної обробки первинних даних. Спільними для всіх є дві операції: кодування даних і перенесення їх із документів на технічні носії інформації, наприклад на магнітні диски.

Коди — це умовні ідентифікатори ознак. Централізовано роз­роблені єдині класифікатори, оформлені у вигляді словників, за­безпечують однозначність кодів. Сформовані автоматизовані банки даних уможливлюють багаторазове використання інфор­мації, при цьому поглиблюється аналіз, зменшується кількість помилок.

За формою обробки даних зведення бувають централізова­ними та децентралізованими.

У статистичній практиці інформація обробляється переважно децентралізовано. Так, у разі обробки статистичної звітності зве­дення здійснюється від нижчої до вищої ланки управління: звіти підприємств зводяться регіональними статистичними органами, підсумки по регіонах передаються в Держкомстат, де узагаль­нюються в цілому по країні. Характерні класифікаційні позиції, “розрізи” зведення такі: територіальна ознака (область, місто, район), підпорядкованість (міністерство, відомство), галузі гос­подарської діяльності, форми власності.

Матеріали переписів, одноразових статистичних обстежень, соціологічних опитувань надходять до єдиного центру, де й об­робляються. Така форма зведення називається централізованою.

3.2. Класифікації та групування

 

Поділ сукупностей на групи, однорідні в тому чи іншому ро­зумінні, пов’язаний з такими діями, як систематизація, типологія, класифікація, групування. Традиційно зазначений поділ викону­ють за такою схемою: із множини ознак, які описують явище, до­бирають розмежувальні, а потім сукупність поділяють на групи та підгрупи відповідно до значень цих ознак.

Головний принцип будь-якого поділу ґрунтується на двох по­ложеннях:

1) в один клас, групу об’єднуються елементи певною мірою подібні між собою;

2) ступінь подібності між елементами, які належать до одного класу, значно вищий, ніж між елементами, що належать до різ­них класів.

У кожному конкретному дослідженні вирішуються три питання:

1) що взяти за основу групування;

2) скільки груп, позицій необхідно виокремити;

3) як розмежувати групи.

Основою групування може бути будь-яка атрибутивна чикількісна ознака, що має градації. Таку ознаку називають групу­вальною. Залежно від складності масового явища (процесу) та мети дослідження групувальних ознак може бути одна, дві й більше.

У статистичній практиці часто вдаються до розбиття сукупнос­тей за атрибутивними ознаками — класифікації та номенклату­ри, їх розробляють міжнародні й національні статистичні органи та рекомендують як статистичний стандарт. Здебільшого йде­ться про багатоступеневу класифікацію з докладною номенклату­рою груп і підгруп, із чітко визначеними вимогами та умовами від­несення елементів сукупності до тієї чи іншої групи.

У міжнародній статистиці відома галузева класифікація видів економічної діяльності, стандартна класифікація занять, стандарт­на торгівельна класифікація. Різновидом класифікації є товарні номенклатури, наприклад Брюссельська митна номенклатура.

Кожній класифікаційній позиції надається код (шифр), який замінює її назву і є постійним засобом ідентифікації під час пе­редавання інформації по каналах зв’язку, комп’ютерної обробки тощо. Так, згідно з міжнародним стандартом галузевої класифі­кації, розробленої статистичною комісією ООН, код виду еконо­мічної діяльності складається з чотирьох цифр. Наприклад, 1552 означає:

15 — код галузі обробної промисловості “Виробництво про­дуктів харчування та напоїв”; 5 — виробництво напоїв; 2 — виробництво вин.

Кожна класифікація є сталою, забезпечуючи порівнянність даних у просторі та часі.

Поряд з класифікацією для висвітлення певних аспектів конк­ретного дослідження використовують групування, на яке покла­даються такі аналітичні функції:

1) вивчення структури та структурних зрушень;

2) визначення типів соціально-економічних явищ, виокрем­лення однорідних груп і підгруп;

3) виявлення взаємозв’язків між ознаками.

Згідно з цими функціями розрізняють три види групувань: структурне, типологічне, аналітичне.

Структурне групування характеризує склад однорідної суку­пності за певними ознаками.

Різновидом структурних групувань є ряди розподілу.

Типологічне групування — це поділ якісно неоднорідної сукуп­ності на класи, соціально-економічні типи, однорідні групи. Основне завдання такого групування — ідентифікація типів. Вибір групу­вальної ознаки та кількісних міжгрупових меж ґрунтується на всебі­чному теоретичному аналізі суті явища, його характерних рис та особливостей формування в конкретних умовах часу та простору.

Так, в умовах перехідної економіки в країнах Східної Європи зубожіння населення перетворилося на ключову проблему соці­альної політики. Вивчаючи цю проблему, UNICEF (Дитячий Фонд ООН) оцінював бідність і злиденність населення відно­шенням середньодушового доходу окремих домашніх госпо­дарств до такого рівня доходу, який би забезпечив задоволення основних потреб. Межа бідності визначалася на рівні 35% серед­ньої заробітної плати 1989 року, а межа злиденності — на рівні 60% межі бідності.

Як бачимо, структурні й типологічні групування описові; вони характеризують структуру сукупності, виокремлюють характерні риси та особливості, але різняться за рівнем якісних відмінностей між групами.

Скориставшись групуванням, можна також виявити наявність та напрям зв’язку між ознаками, з яких одна розглядається як результат, інша — як фактор, що впливає на результат. Висновок про наявність зв’язку можна зробити на підставі комбінаційного поділу за цими ознаками згідно з характером розміщення частот.

Якщо результативна ознака кількісна, для кожної групи за фа­кторною ознакою можна визначити середнє значення результа­тивної ознаки. За наявності зв’язку між ознаками групові середні результативної ознаки систематично змінюються від групи до групи (збільшуються чи зменшуються). Таке групування нази­вається аналітичним. Очевидно, аналітичне групування доклад­ніше й виразніше, ніж комбінаційний поділ, описує зв’язок між ознаками.

Зауважимо, що поділ групувань на три види певною мірою відносний. Адже часто групування універсальні: одночасно виділяються типи, визначається склад сукупності й виявляється взаємозв’язок між ознаками.