Малюнок 10 (17) Сприймання близькими і оточуючими мого неіснування

 

П.: Неіснування для вас не є драмою, бачимо ангельські крильця.

М.: Так.

П.: Ми бачили крильця метелика раніше (мал.8), а тепер і тут, є гармонія. Якщо про реальний світ іде мова, то крильця метелика. Якщо про ідеально високий, духовний, після смерті, то крильця ангелочка, який буде жити вічно, літати.

М.: Цей ангелочок буде спостерігати за всіма.

П.: Але тим самим підкреслюється тенденція до психологічної смерті, бо «все, що я роблю, це з позиції ангелочка (крильця на це вказують), я просто спостерігаю». Коли ви прийшли до нас, то поставили проблему, що хотіли б бути більш активною. А як же ви станете активною? Якщо будете проявляти активність, то ви втратите імідж ангелочка і святі крильця.

М.: З радістю втрачу ангельські крильця, тому що заважають.

П.: Опишіть, яким чином вони заважають.

М.: Багато людей (та майже всі) сміються з цих крилець. Багато хто зовсім не розуміє, що це: може пальчиком показати, у виска покрутити.

П.: Але якщо пальчиком коло виска крутять і сміються, то вони потрапляютьт в категорію двох третин поганих людей.

М.: Так.

П.: Тоді обмежується активність, бо з такою категорією ви активною і не можете бути, і не хочете. А третина хороших людей - то замало, і тоді можна думати, що ваша активність - менш ніж третина вашого потенціалу?

М.: Так. Я відчуваю, що в мене багато енергії, аж занадто. Але я якась заморожена. Кажуть: «Ти така спокійна, мабуть, ти меланхолік». Та насправді я холерик, але стримуваний.

П.: (До групи): У кого є гіпотеза, чому існує такий парадокс: людина повна енергії, відчуває потенціал, але не може бути активною.

Член групи: Можливо, вона боїться розчаруватися: «зроблю щось, а буде не так».

П.: Розчарувати чи розчаруватися?

Член групи: І розчаруватися, і розчарувати.

П.: Вона вже розчарована, як на свій вік, що є лише третина людей, які зрозуміють.

Член групи: Але боїться втратити й ту третину.

П.: Марина відповість, що третину не втратить, бо ті, хто в неї потрапляє, то це вже гарантія.

М.: Дійсно так!

П.: Таку відповідь можна передбачити, бо увесь проаналізований матеріал тримаємо в полі зору. Якщо ж дивитися одномоментно, то вся попередня інформація втрачається. Я б перефразувала: “Тому, що ніхто ніколи особливо не зайнятий іншими людьми”. Кожній людині потрібна вона сама, її імідж. Досить було матеріалу, що вона вже розчарувалася, до того ж присутній страх за корону, крильця. Але чому є така пасивність?

Член групи: Марина боїться розчаруватися в собі.

П.: Їй досить запасу міцності в собі, тому що від біологічної матері відчуження вже відбулося, вона своє життя поклала на те, щоб створити задовольняючу її психіку, душу позицію. Вона говорить, що «якщо я з цим хлопцем, то назавжди». Назавжди і те, що вона створювала, бо з тією духовністю вона себе возродила. А то щось інше, ё1 смерті подібне.

М.: Так.

П.: Я висловлю гіпотезу: стосунки з батьками, які створювалися багато років і до цього часу, створили потенціал агресії, невдоволення. І такої великої, що вам доводилося весь час себе стримувати.

М.: Так.

П.: І оскільки рефлекторно уже виробилися ці стримуючі моменти, вони так і далі продовжують існувати заради ангельського, позитивного, мажорного настрою до людей. Тобто «я не маю права до них виражати агресію, бо якщо почну виражати, то треба, щоб були такі картинки». Тобто, «я така стримана заради людей, а вони замість того, щоб за це мене дякувати і радіти цьому образу, невдоволені, скептично до цього ставляться. Вони не розуміють, що якби я їм щиро показала, на що вони заслуговують, то значно гірше, ніж крутіння біля виска».

М.: Я нікому не говорю про свої погляди.

П.: Звичайно, навіщо про це говорити? Вони виражаються через ваші дії, поведінку.

М.: Сторонні люди такого не кажуть, а мама і сестра часто говорять, що «ти зі своїм Богом...»

П.: Справа не в Богові, а у вас самій, у тому образі, який ви намагаєтесь створити. Ми говоримо про скриту агресію до людей. Ви це ігноруєте, готові говорити про що завгодно, але не про приховану агресію.

М.: Вдома моя агресія не прихована.

П.: Але не наскільки, як вам би хотілося її не виражати. Якщо ви виражаєте агресію, то це не допомагає вам від неї позбавитися.

М.: Так.

П.: А навпаки, ще примножується...

М.: Мені не хочеться бути агресивною.

П.: Звичайно, я абсолютно в цьому впевнена, і тому ви весь час стримана, заблокована.