Малюнок 14 Я в службовій ситуації

М.: Я тут в різних образах. Є зайчик, кіт з дипломатом, в окулярах. Далі – мавпа, ще кіт. І метелик.

П.: Метелик на бджолу схожий, є жало.

М.: Так.

П.: Ось вам і агресія! Ця мавпа (праворуч, зверху) пасивна, дуже високо стоїть і за всім спостерігає, знову цей феномен спостереження над усім. Одночасно ви і в дії, і спостерігаєте, тобто відсторонена від дії. Контроль, спостереження ніколи не покидають вас?

М.: Ніколи.

П.: В цю фігурку можуть потрапляти й інші люди, не тільки ви?

М.: Можуть, але і я там, атрибути мої.

П.: Можна думати, що є динаміка, ви починали малювати з курчатка, чи каченяти.

М.: З переляканого зайця.

П.: Є динаміка (зліва направо), і це рух до вашого ідеалу.

М.: Так.

П.: Центральною фігурою є кіт.

М.: Так, кіт – інтелектуал.

П.: Але ж до нього є дуже близькою вівця?

М.: Бо є таке відчуття, що у чомусь - вівця.

П.: Значить, весь час присутня двоїстість у сприйнятті?

М.: Так.

П.: Курчатко, зайчик, кіт, вівця. А що думає мавпа, що б їй хотілося сказати? Вона картає цю особу за те, що вона - вівця, за боягузство?

М.: Так. Вона насміхається над зайцем і вівцею, і навіть над жовтеньким каченятком.

П.: Чорний кіт до мавпи близький, то вона його допустить до себе чи відсторонить?

М.: Чорного - ні, вона рудого допустила б.

П.: А чому чорний кіт пробрався так близько?

М.: Коти – вони ж хитрі!

П.: Але якби рудий до мавпи підійшов, то їй було б не затишно, почувала б себе малою, а кіт - пихатим, високим.

М.: Проте мавпа спритна.

П.: По ньому б вона видралася ще вище?

М.: Так (сміється). Мавпи швидкі, і у них мозок є.

П.: Тобто мавпа рудого кота перевершить, а чорного взагалі відсторонить?

М.: Так.

П.: Але є ще й метелик, який прилетить, сяде і буде вище, та ще й вжалить мавпу. Що б вона метелику сказала? Чи то прийнятно, нехай сідає?

М.: Ні. Вона б не допустила, щоб він сів.

П.: Таким чином, мавпа б метелика, чорного кота відсторонила б. Якби рудий кіт підійшов, то вона б перевершила його?

М.: Якби він їй чимось заважав, то вона б його відлякала, заманила б капкан.

П.: Щоб зачинити його назавжди?

М.: Не назавжди, а поки пробачення не попросить.

П.: А з курчам що б зробила?

М.: Нічого. Воно мавпі не може заподіяти зла.

П.: А з вівцею?

М.: Мавпа б їм усім трьом сказала: “Боже, які ви перелякані”.

П.: Таким чином, у службовій ситуації ваші функційні прояви піддаються критиці, відчуженню однієї персони, яка найближча до вас.

М.: Так.

П.: А все інше відчужується.

М.: Цей рудий кіт теж сприймається мною.

П.: Чи ця мавпа не бачить так у службовій ситуації інших людей - що хтось є таким пихатим котом, хтось - темний кіт… Хтось - баран, а хтось боягузливий зайчик, або взагалі курча.

М.: Бачить, бачить…

П.: Ось чим наповнена активність мавпи – психологічним аспектом крізь призму власної тривоги. То чи може вона бути достатньо активною в тій справі, якою треба займатися? Не може, бо уся її увага зайнята упередженням власної небезпеки, бо вона чутлива до ситуації ризику: чи має справу з таким пихатим котом, або з метеликом, що може вжалити, і темним котом, бараном, або зайчиком, від якого лише боягузства наберешся, або з тим курчам, на якого лише час будеш гаяти. А що зображено на капелюсі у мавпи?

М.: Квітка.

П.: Як символ того, що «я несу добро» чи несерйозність? В службовій ситуації мавпа готова до залицянь?

М.: Не знаю.

П.: Вона раціонально мислить?

М.: Так, у неї математичний склад розуму. Іноді квітка і потрібна, бо треба щось показати…

П.: Як кошик з трояндами?

М.: Так.