Малюнок 18 Як мене бачать люди

П.: Ось ми знову зайця бачимо…

М.: Так, за мишею женеться.

П.: Замість того, щоб кіт за мишею ганявся, то зайці стали ганятися (сміх).

М.: Відомо, що зайці їдять мишей.

П.: Люди бачать в двох іпостасях.

М.: По-різному, навіть в чотирьох. Кожна людина по-різному бачить, то мені потрібно було б багато намалювати.

П.: А чому ви тоді представлені як заєць, та ще й за мишею ганяється? Не любите слабкості в інших людей? Бо миша маленька, сіра, заєць значно перевершує її по силі.

М.: «Сірості» не люблю.

П.: Тут є бджілка, яка бере мед?

М.: Опилює.

П.: Поза задумлива (лівий верхній кут)? Бездіяльна, мрійлива?

М.: Задумлива, здивована діями якихось людей, може, навіть своїми діями.

П.: Цей стан часто буває?

М.: Так.

П.: Ви не очікували дій від інших людей чи від самої себе?

М.: Частіше від інших людей.

П.: Тобто ви недостатньо прогнозуєте їх реакцію?

М.: Так, недостатньо. Ніби враховую всі нюанси, але аж такого я не врахувала. Можна все продумати, але завжди буде якийсь інший варіант.

П.: Бачимо вузькоплановість сприймання, погляд на іншого в своєму ракурсі. А цей заєць такий великий, він не боягузливий? Він переборов свою боягузливість в даний момент?

М.: Так. За рахунок ніг. Він стрімко біжить до своєї мети, не ховається.

П.: Є дисгармонійність, тому що для такої малої мишки можна було б зобразити меншого зайця, а він надто великий. Ніби він виріс у власних очах за рахунок того, що він буде знищувати «сірість».

М.: Принаймні в собі.

П.: А то фігурка (праворуч) стоїть на фоні чого?

М.: То крила.

П.: Такі могутні?

М.: Так. Це дівчина-ангел з книжкою.

П.: Це тенденція до психологічної смерті, якщо порівняти з малюнком “Сприйняття близькими і оточуючими мого неіснування” (мал.10), і бачимо там теж ангела, і цей ангел в реальності, тобто “Як мене бачать люди”. Зрозуміло під «приємним соусом» криється тенденція до психологічної смерті. Тому і відбувається лише спостереження, бездіяльність. (До групи): Що найбільше омертвляє в собі Марина? Почуття агресії. Щоб не було агресії, існує личина ангела. “Омертвляю все те, що мені подарувала мати”.

М.: Так.

П.: Але від цього нічого не змінюється в динаміці до психологічної смерті, бо то ваше єство, і звідси заморожування. Під загрозою власна реалізація, бо активність і на роботі буде відбуватися крізь цензорський погляд, скепсис, через позицію, що “я перевершую когось у чомусь”. А де тоді місце самій роботі? Бо в службовій ситуації є баран, свиня, кіт...

М.: І я ж така сама.

П.: Але що від цього змінюється? Собою не варто так займатися у службовій ситуації, а швидше ділом. А у вас цей пласт стосунків і оцінювання крізь призму сили, слабкості, ідеалу й неідеалу дуже виражене. Якщо поглянути на малюнок, то ангел-дівчинка ніби і красивий, але ручки складені, і книга чорним зображена. Ви скажете, що необхідно було виділити книгу. І на платті бачимо троянди, бо «по життю я йду з ними» (мал. 7). Є тенденція «дарувати квіти», але все повинно бути в гармонії. Якщо ж хтось робить шкоду, а йому даруємо троянди, тоді ми перетворюємося на робота, якого запрограмували сама на це. Ви самі себе так запрограмували, то ви тоді дуже вузькопланова, одноманітна, і то дійсно тенденція до психологічної смерті, бо ви не пульсуюча, не взаємодієте гармонійно.

М.: Так і є.