Державна політика в сфері освіти.

Напрями державної політики в сфері освіти визначено Конституцією України та

державними документами, які стосуються проблем школи, освіти, виховання.

У Державній національній програмі „Освіта” (1993 р.) зафіксовані стратегічні

завдання реформування освіти в Україні на кінець ХХ – початок ХХІ століття:

– відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання

свідомих громадян Української держави;

– формування освіченоЇ, творчої особистості, становлення її фізичного і морального

здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення культури і духовності в

усій різноманітності вітчизняних та світових зразків;

–виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн світу шляхом докорінного

реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад;

– подолання монопольного становища держави в освітній сфері через створення на

рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів;

– формування багатогранної інвестиційної політики в галузі освіти.

Закон України „ Про освіту” (нова редакція,1996р.) утверджує право громадян України на

освіту, формулює мету, основні засади та принципи освіти, розкриває структуру освіти,

встановлює освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні, узагальнює права та обов’язки педагогічних

працівників.

Детальні вимоги до знань, умінь та особистості вчителя закріплені у Кваліфікаційних

характеристиках педагогічних працівників.

Закони України „ Про дошкільну освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про

позашкільну освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про вищу освіту ” конкретизують і

розвивають положення Закону „Про освіту” щодо відповідного компонента освіти.

Досягнуті результати розбудови національної системи освіти, її демократизації за роки

незалежності України проаналізовано на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти (жовтень

2001 р.). Їх подальшу стратегію визначено у Національній доктрині розвитку освіти. Нею

визначено систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку

освіти у І чверті ХХІ століття. Тут сформульовано мету і основні напрями державної політики

України щодо розвитку освіти, дається характеристика змісту освіти, визначено шляхи

забезпечення державою якісної освіти на всіх рівнях. При визначенні державної політики

враховано світові тенденції розвитку освіти протягом життя, впровадження інформаційно-

комунікаційних технологій, поєднання освіти і науки, демократизація та гуманізація стосунків

учасників освітнього процесу, вихід освіти, здобутої в Україні, на ринок світових освітніх послуг.

Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку

особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей,

здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності

національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну,

незалежну, демократичну, соціальну та правову державу, як невід’ємну складову європейської та

світової спільноти.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

– особистісна орієнтація освіти;

– формування національних і загальнолюдських цінностей;

– створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

– постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-

виховного процесу;

– розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

– розширення україномовного освітнього простору;

– забезпечення освітніх потреб національних меншин;

– забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогів,

науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

– розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та

професійно-технічної освіти;

– органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки,

дистанційної освіти;

– запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

– створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними

навчальних закладів;

– створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

– інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітнього просторів.

З метою визначення основних заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних з

підготовкою, професійною діяльністю та післядипломною освітою педагогічних працівників

постановою Кабінету міністрів України від 28 березня 2002 р. затверджена Державна програма

„Вчитель” („Освіта України” від 2.04.2002 р.)

Мета: визначення невідкладних і перспективних заходів щодо реалізації основних

напрямів модернізації системи освіти з урахуванням вимог сучасного інформаційно-

технологічного суспільства, забезпечення економічних і соціальних гарантій професійної

самореалізації педагогічних працівників та утвердження їх високого соціального статусу в

суспільстві.

Основні завдання:

– оптимізація кадрового забезпечення навчальних закладів;

– модернізація системи підготовки педагогічних працівників;

– оновлення змісту і форм професійної діяльності педагогічних працівників, удосконалення

післядипломної освіти;

– підвищення ролі вчителя у формуванні громадянського суспільства;

– поглиблення міжнародного співробітництва у сфері новітніх педагогічних технологій та

розширення співпраці з діаспорою;

– підвищення рівня соціально-економічного і фінансового забезпечення підготовки

педагогічних працівників, їх професійної діяльності та післядипломної освіти.

Програму розроблено на період до 2012 року з урахуванням поступовості переходу

загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання.