Осовні фактори розвитку особистості

На запитання, як відбувається розвиток, які його джерела та основні фактори, вчені,

представники різних філософських течій, відповідають по-різному.

Представники біологізаторських (ідеалістичних, метафізичних) концепцій розглядають

розвиток із преформіських позицій (“преформа” – перекладається як “утворюю наперед”). Вони

вважають, що особистість формується за наперед заданою програмою, що розвиток – це пряме

розгортання закладених природою якостей, яке відбувається саме собою, спонтанно, а виховання

відіграє лише допоміжну роль і сприяє реалізації цієї програми. До них відносяться:

давньогрецький філософ Платон, середньовічний богослов Фома Аквінський, З.Фрейд, Дж.Дьюї та

інші. На початку XX століття вченими Е.Геккелем та Ф.Мюллером сформульовано біогенетичний

закон, згідно якого індивідуальний розвиток являє собою швидке повторення розвитку виду: стадії

дикунства, полювання, скотарства, хліборобства, промислового виробництва. На біологізаторській

концепції ґрунтувалася педологія – наука, яка вивчала природні здібності людини, наприклад,

розумову обдарованість, за що піддавалася гострій критиці в СРСР в 30-х роках ХХ ст. аж до

знищення.

Існує також соціологізаторська концепція розвитку особистості. В основу розвитку

кладуться соціальні відносини, соціальне середовище, в якому розвивається дитина.

Еразм Роттердамський (1466-1536) – філософ епохи Відродження писав, що дитина – сира і

необроблена маса, яка годиться для всякої обробки. Дж.Локк вважав, що дитина – чиста дошка, і

від дорослих залежить, які записи на ній буде зроблено. Представники соціологізаторських

концепцій відкидали природні

задатки людини. Так, американський психолог Дж.Уотсон, засновник психологічної теорії

біхевіоризму (основна ідея полягає в тому, що людська поведінка – керований процес; щоб

викликати певну поведінку, тобто досягти заданого ефекту виховання, треба підібрати дієві

стимули і правильно їх застосувати) у 1925 році обіцяв: “ Дайте мені дюжину нормальних дітей і

специфічне середовище для їхнього виховання, і я гарантую, що узявши будь-якого з них у

випадковому порядку, я зможу перетворити його на фахівця будь-якого типу – лікаря, юриста,

купця або ж жебрака, злодія, безвідносно до його таланту, схильностей, покликання, а також

раси його попередників 1 ”

Така безмежність впливу соціальних факторів без врахування природних начал перетворює

зрештою людину на робота.

Крім вищеназваних, існують теорії взаємодії факторів (конвергенції та конфронтації) та

персоналістичні теорії розвитку особистості (див.: 5; 27-30).

 

1 Цит. за: Ярошевський М. Г. Історія психології. – М,, 1976. – С.340.

Передові педагоги минулого, такі, як Я.А.Коменський, А.Дістервег, К.Д.Ушинський,

вважали, що дитина формується в результаті комплексу впливів: спадковості, середовища,

виховання і надавали великого значення останньому.

Сучасна наука про розвиток будується на розумінні багатофакторності розвитку. Ці

фактори можуть бути зовнішніми і внутрішніми, об'єктивними і суб'єктивними. Основними з них

є спадковість, середовище, виховання і власна активність особистості.

а) Поняття “ спадковість ” є узагальненням природжених і спадкових схильностей. Під

спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей певних якостей і особливостей,

закладених у генетичну програму дітей. Матеріальна одиниця, носій спадковості – ген. Сучасна

наука довела, що властивості організму зашифровані у своєрідному генному коді, який зберігає

всю інформацію про властивості організму. Генетичний код повністю індивідуальний: не було і не

буде двох ідентичних людей.

Спадкова програма розвитку людини включає постійну і змінну частину. Спадкове в

людині проявляється у вигляді задатків – передумов розвитку особистості.

Постійна частина спадкової програми забезпечує перш за все продовження людського

роду, а також якості людини як біологічного ваду: задатки мовлення, ходіння вертикально,

мислення, здатність до трудової діяльності. Спадковими є зовнішні ознаки: анатомо-фізіологічна

структура організму, колір очей, волосся, шкіри. Генетично запрограмовані поєднання в організмі

різних білків, певна група крові, резус-фактор. До спадкових властивостей належать також

особливості нервової системи, чуттєвість аналізаторів, особливості системи руху і рефлекторної

діяльності. Спадковий характер мають деякі захворювання (шизофренія, гемофілія, цукровий

діабет). Негативний влив на потомство справляють алкоголізм та наркоманія батьків.

Варіативна частина програми сприяє пристосуванню людини до зміни умов існування. Цю

частину кожна людина заповнює самостійно. Таким чином, можливість саморозвитку,

самовиховання закладена в людині природою.

Вчителя в першу чергу цікавить питання вроджених інтелектуальних здібностей та

моральних якостей. Варто відрізняти здібності – індивідуально-психологічні особливості

особистості, які визначають успішність певних видів діяльності – від задатків –

потенціальних можливостей для розвитку здібностей. Дослідження переконливо показують, що

наслідуються лише задатки, а не здібності.

Вчені-матеріалісти вважають, що всі здорові люди від народження мають високі

потенціальні можливості в інтелектуальній сфері. Ідеалісти ж переконані, що першопричиною

інтелектуальної нерівності людей є біологічна спадковість. Розвиток інтелекту на 50%

зумовлюється генетичними факторами. 1 Тому наша педагогіка робить акцент на створенні умов

для розвитку наявних задатків. Більшість зарубіжних педагогічних систем побудовані на

пристосуванні виховання і навчання до задатків і здібностей дітей.

Спеціальні задатки (музичні, художні, лінгвістичні, математичні та ін.) розвиваються у

дітей, якщо створені відповідні умови. Наявність сильно виражених задатків сприяє досягненню

більш високих результатів у відповідній діяльності.

Тривалий час наша педагогіка і психологія стверджували, що діти не наслідують моральних

якостей своїх батьків, а в генетичних програмах людей не закладена інформація про соціальну

поведінку. Розшифровуючи програми, вчені не знаходять там генів моральності. В зарубіжній

педагогіці домінує думка про те, що моральні якості людини генетично зумовлені. Це питання

складне і до кінця не розв'язане.

Дослідження, проведені на близнюках, дають підстави вважати, що емоційна стабільність,

екстраверсія, альтруїзм, боязкість, відчуженість, агресивність, прагнення до лідерства певною

мірою залежить від спадковості.

Безсумнівним є те, що фактор спадковості справляє значний вплив на розвиток і

формування особистості, тому педагогу треба вміло використовувати його в практиці навчання і

виховання.

б) Під середовищем у педагогіці розуміють всю навколишню дійсність, природні й

суспільні умови, в яких відбувається розвиток і формування особистості. Географічне

 

1. Роберт Пломін, Джон С. де Фріз. Генетика пізнавальних здібностей та порушень інтелекту // Світ науки. – 1999.- №

І.– С.58–65.

середовище – це ті природні умови, в яких розвивається людина. Соціальне середовище –