Поняття про педагогічний процес, його цілі й завдання, взаємодію його учасників

Поняття “педагогічний процес” означає єдиний навчально-виховний процес, який

забезпечує всебічний розвиток особистості. В практиці роботи школи навчання й виховання

завжди єдині, а в педагогічній науці тривалий час вживалось поняття “навчальний процес” і

“виховна робота”, які мали різні цілі і зміст. Проте прогресивні педагоги прагнули створити

цілісну теорію навчально-виховного процесу школи. До них належать відомі російські педагоги

П.Ф.Каптєрєв (1849-1922) та А.П.Пінкевич (1884-1939). Лише в 70-х роках XX століття російські

дидакти Ю.К.Бабанський, М.М.Скаткін, В.П.Стрезікозін звернулись до об'єднання навчання і

виховання в єдине ціле. Ю.К.Бабанський дає таке визначення педагогічного процесу:

“ Педагогічний, навчально-виховний процес у середній школі є органічною єдністю процесів

навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає у передачі соціального досвіду старшими і

засвоєнні його підростаючим поколінням шляхом взаємодії, спрямованої на задоволення

сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості”. 1

Педагогічний процес – не механічне поєднання процесів навчання, виховання і розвитку, а

нове якісне утворення. Головні характеристики педагогічного процесу – цілісність, спільність,

єдність. І.П.Підласий відмічає, що “ складна діалектика відносин всередині педагогічного процесу

полягає: 1) в єдності та самостійності процесів, що його утворюють; 2) у цілісності й взаємній

підпорядкованості систем, які його складають; 3) у наявності спільного і збереженні

специфічного”. 2

Цілісність педагогічного процесу полягає в тому, що всі процеси, які його складають,

мають єдину мету – всебічний і гармонійний розвиток особистості. Специфіка кожного процесу –

в основних функціях, які він реалізує (навчання, виховання і розвиток) та шляхах досягнення мети.

Загальні цілі педагогічного процесу залежать від того, на яку філософську осову спирається

наука. Історія суспільного розвитку показує, що на формування суспільних цілей виховання

впливають різні фактори і визначальними тут є пануюча державна ідеологія, політика, потреби

суспільства у підготовці підростаючого покоління до виконання певних соціальних функцій,

рівень розвитку суспільства. Це означає, що цілі виховання змінні, мають конкретно історичний

характер, лежать в основі різних виховних систем. Історія педагогіки – це довга вервечка появи,

існування і відмирання цілей виховання, виховних ідеалів.

 

1 Педагогика / Под ред. Й. К. Бабанского. – М., 1983. – С.77.

2 Подласый И.П. Педагогика. – М., 1996. – С. 187-188.

У Стародавній Греції, приміром, ідеалом виховання була калокагатія – гармонійний

розвиток духу і тіла, в епоху Середньовіччя – аскетизм і покірність, які проповідували

християнство та інші релігії. Завдяки Рене Декарту людство отримало нове формулювання

загальної мети виховання: ідеалом стає всебічний гармонійний розвиток особистості.

Український педагог Г.Ващенко (50-і рр. ХХ ст.) вбачав виховний ідеал у служінні Богові і

Україні. Його послідовники розробили Кодекс цінностей сучасного українського виховання, який

включає абсолютні вічні цінності, такі, як віра, надія, любов, сумління, правда, справедливість,

доброта, чесність, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, краса, свобода,

нетерпимість до зла, великодушність, оберігання життя, мудрість, благородство, а також

цілий ряд національних цінностей, громадянських цінностей, цінностей сімейного та особистого

життя, валео–екологічних цінностей1. У Концепції національного виховання, схваленій

Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року, зазначено, що

провідною метою виховання залишається ідеал всебічно розвиненої особистості, що йде з

глибини віків. А на сучасному етапі мета національного виховання конкретизується як “ передача

молодшому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його

національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних

рис громадянина України, які включають у себе національну самосвідомість, розвинену

духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру,

розвиток індивідуальних здібностей і таланту. 2 ”

Останні десятиліття позначені значним впливом гуманістичної педагогіки, основаної на

ідеях і теоріях таких всесвітньо відомих вчених, як Е. Фромм (1990 –1980), К.Роджерс (1902 –

1987), А Маслоу (1908 –1970). Метою освіти і виховання вони проголошують саморозвиток

особистості учня, поставленого в центр усієї навчально–виховної діяльності. Гуманістичний підхід

до виховання означає „ визнання особистості, що розвивається, вищою соціальною і педагогічною

цінністю, повагу до самобутності та унікальності кожної дитини, створення умов для

цілеспрямованого розвитку та саморозвитку вихованця як суб’єкта діяльності, як особистості і

творчої індивідуальності ” 3, наголошував, виступаючи на одній з міжнародних конференцій з

питань освіти послідовник цих ідей Г.Геллер.

. Сучасна українська педагогіка ставить перед собою гуманістичні цілі. У Національній

доктрині розвитку освіти мета виховання визначена як „ ... виховання свідомого громадянина,